Харків, який ми втрачаємо

DT.UA продовжуэ складати путівник по країні, що щезає. У №9 (за 11 березня) та №11 (за 25 травня) ми вже познайомили читачів зі скорботним списком історичних та культурних пам'яток Києва, що знаходяться на межі знищення. На черзі - харківський «мартиролог».

Багатьом українцям, а особливо щасливим володарям місцяпроживання в Києві, давно набило оскому «прізвисько» Харкова «перша столиця». Згодні, це визначення вже перетворилося на такий собі заяложений бренд. Одного разу молодий російський письменник, володар премії Букера Михайло Єлізаров назвав Харків містом «із амбіціями столиці і долею провінціала». Точніше, мабуть, не скажеш. Якщо говорити про долю, то в ній було чимало подій та імен, які прославили місто. Перший на Лівобережній Україні імператорський Університет, перший палац піонерів, перше у світі розщеплення атома. Всього не перелічити, та й немає потреби. Відзначимо лише, що Харків, перш ніж стати обласним центром, був і глухою слободою, і оборонною фортецею, і полковим козачим центром, і центром губернії. І, звісно ж, столицею. До речі, в цій іпостасі місту пощастило побувати двічі. Вперше - столицею Донецько-Криворізької республіки, яка проіснувала аж два місяці, вдруге - Радянської України. Це що стосується амбіцій.

Як бачимо, з історією не посперечаєшся. А особливо якщо вона залишила свої свідчення не тільки в архівних паперах, а й у самій зовнішності міста. Із архітектурою Харкову теж пощастило. На вулицях першої столиці можна побачити храм у стилі козацького бароко, дворянські садиби, побудовані за всіма канонами класицизму, всі види модерну, арт-деко, конструктивізм, модернізм, постмодернізм, і - де вже без нього - хай-тек. Але якщо з останнім у найближчих років п’ятдесят навряд чи щось може статися, то кількість історичних будівель рік у рік стрімко зменшується. З такими темпами забудови міського центру і знакових для Харкова місць ми ризикуємо втратити той Харків, на який самим приємно подивитися і приїжджим не соромно показати.

Старий центр

(переглянути на мапі - вул. Пушкінська, 2)

Котлован на вул. Пушкінській

Цінність

Старий центр міста ще зберіг у своїй зовнішності риси провінційного дворянина, який колись гудів на всю Російську імперію. Споруди банків і страхових товариств, дохідних домів та іноземних концесій, купецькі садиби і дворянські гнізда, бібліотека й університет різко відтіняли центр від околиць і підкреслювали класову нерівність його жителів. Безліч споруд побудовані за «зразковими» (тобто типовими) проектами петербурзьких архітекторів усередині XIX - на початку XX століття і досі становлять художню та архітектурну єдність центральних вулиць.

Загрози

В останні десятиріччя ділянки землі та розміщені на них споруди в історичному центрі Харкова стають дедалі більш ласим куснем для підприємливих бізнесменів. Але якщо одні, отримуючи у володіння пам’ятку архітектури, акуратно причепурюють її, не порушуючи при цьому унікального стилю (наприклад, житловий будинок на Пушкінській, 19, «представник» декоративного модерну), то інші вважають реставрацію занадто дорогим задоволенням. Відтак на місці старовинних будинків кінця XIX - початку XX ст. виростають споруди зі скла, пластику і бетону. Так, на вулиці Сумській уже з’явилися два елітні торгово-офісні центри. На вулиці Квітки-Основ’яненка, де ведуться археологічні розкопки, хочуть будувати 11-поверховий торгово-офісний центр із п’ятирівневим підземним паркінгом. На засіданні містобудівної ради проект будинку називали то «форшмаком», то голоблею, що «в’їхала у вітрину». Не визначилися фахівці і зі стилем, у якому виконано проект, назвавши його збірною солянкою неокласики та модерну, що переходить в ультрасучасний хай-тек. Не вщухає галас навколо території площею майже два гектари в самісінькому центрі міста, на Пушкінській, 2. Тут мав з’явитися український міжнародний бізнес-центр «Європа». Натомість виник величезний котлован завглибшки 16 метрів, виритий під фундамент, і вслід на ним - деформації тротуару та тріщини в сусідніх будинках. «Тріщати по швах» почали й стіни Харківської національної бібліотеки ім. В.Г.Короленка, що розміщена за три метри від будови. Директор Валентина Ракитянська ще 2007 року звернулася до мерії з проханням з’ясувати, чи не нашкодить це будівництво найбільшій бібліотеці Харкова. Але тоді їй порадили звернутися до забудовників. «Бібліотека стоїть із 1901 року. Війна була - тільки стіни зруйнувала, решта збереглося. А тепер? У нас важке сховище, метал, якщо почне повзти - буде страшно».

Хто будує

Будівництвом торгово-офісного центру на вул. Квітки-Основ’яненка займається компанія Macro Cap Development Ukraine (MCDU) на чолі з генеральним директором Дмитром Кутовим. Під час підготовчих робіт вияснилося, що на ділянці майбутнього будівництва містяться рештки підземних ходів часів Харківської фортеці. Фірма-забудовник вирішила профінансувати археологічні розкопки. Сяк-так затвердили і проект майбутньої споруди, але будівельні роботи довелося законсервувати.

Замовник довгобуду на Пушкінській, 2, - ТК ТОВ з іноземними інвестиціями фірма «Харків-Москва», генеральний директор - Шмуел (він же Олександр Ісаакович) Дукер. Генеральний підрядник - ТОВ «Будівельна компанія «Харків-Москва». У травні 2010 року в.о. мера міста Геннадій Кернес сказав, що будівництво перетворилося на довгобуд і що орендарям цієї земельної ділянки потрібно шукати інші шляхи для реалізації проекту. 29 липня 2010 року перший заступник міського голови Олександр Кривцов заявив: котлован необхідно законсервувати. Тоді ж представник фірми «Харків-Москва» Олександр Дукер повідомив, що будівельні роботи на котловані не ведуться з вересня 2009 року.

Правовий аспект

Дозвіл на будівництво торгово-офісного центру на вулиці Квітки-Основ’яненка MCDU отримала від влади ще 2006 року. Однак історичний центр Харкова суворо охороняється законом, запевняє відомий архітектор академік Вадим Васильєв. Він називає забудову незаконною. Такої ж думки і місцеві жителі. Спільно з українським культурним центром, у дворі якого проводяться розкопки, вони виступили проти майбутнього будівництва, організувавши комітет порятунку Харківської фортеці. Галас навколо будівництва на вулиці Квітки-Основ’яненка привернув увагу міського голови. Тодішній мер Михайло Добкін пообіцяв ще раз вивчити це питання. На хвилі архітектурної дискусії він також звернув увагу і на дві сучасні споруди на вулиці Сумській. Мер пообіцяв провести громадські слухання, на яких мало вирішитися питання їхньої подальшої долі: «За останні два з гаком роки ніхто не може дорікнути цьому депутатському корпусу за те, що було видано дозволи на будівництва, які спотворюють або знищують історичний центр Харкова. Що стосується робіт на Квітки-Основ’яненка, - ми докладно вивчимо всі необхідні документи, і громадськість буде повністю поінформована про те, що там буде, якщо буде».

11 березня 2011 року в міськвиконкомі Харкова відбувся черговий розбір польотів стосовно гігантського котловану на вул. Пушкінській, 2. Під час засідання, окрім іншого, відкрилося, що договір оренди землі терміном на 49 років оформлений на площу 1,4936 гектара, а фактично огорожею відгороджено близько двох гектарів. Як з’ясувалося за фактом виступу доповідачів, із необхідних дозвільних документів у забудовника, ТК ТОВ з іноземними інвестиціями «Харків-Москва», є тільки висновок СЕС і технічні умови ДАІ. Ні узгодження з інститутом «Харківметропроект», ні висновків МНС і метрополітену, ні проекту розв’язки інженерних комунікацій у забудовника не виявилося. Також не було продовжено висновок управління екології, який видається на три роки. Тим часом основне питання полягає в тому, що 1 грудня 2010 року сплив термін дозволу на будівництво. Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю (ДАБК) відмовила замовникові у подовженні цього дозволу. «На сьогодні дозволу ДАБК немає. Нагляд за станом стінок котловану не проводиться. Зафіксовані порушення не усунуто. Ми що, повинні увіковічити яму в центрі міста?» - поцікавився віце-мер Олександр Кривцов. Комісія вкотре зобов’язала забудовника провести моніторинг і техобстеження котловану, усунути зазначені порушення і підготувати об’єкт до консервації. Але забудовник зобов’язань не виконав. Відтак котлован на початку Пушкінської буде ліквідовано, сусідню територію - впорядковано. Міська влада планує витратити на це близько 1 мільйона гривень. Гроші мусить сплатити до бюджету фірма «Харків-Москва». На місці котловану планується відновити рух транспорту і відремонтувати тротуари. Під час засідання виконкому було затверджено і суму збитків, завданих місту довгобудом. Згідно з рішенням, фірма має сплатити ще 840 тис. грн. за самовільне використання ділянки на вулиці Пушкінській, 2. Залишається сподіватися, що кошти на відшкодування збитків не оминуть бібліотеку Короленка та ще кілька будівель ХIХ століття, стіни і підвали яких потребують негайного ремонту.

Пам’ятки архітектури
кінця ХIX - початку ХХ століття

(переглянути на мапі - театр Муссурі)

Будівля театру Муссурі

Цінність

Двадцять років тому в Харкові налічувалося 570 пам’яток архітектури. Скільки тепер - намагаються дізнатися в облдержадміністрації, але точно відомо, що або на місці багатьох старовинних споруд з’явилися новобудови, або вони перейшли у власність підприємців, котрі змогли переконати владу в здатності провести реставрацію. Ті ж споруди, які залишилися в комунальній власності міста, приречені на повільне або негайне зникнення. Колишній дохідний дім страхової компанії «Росія», побудований наприкінці XIX століття на Полтавському шляху, 35, уже 15 років стоїть пусткою. Театр Муссурі, заснований у Харкові 1905 року, доживає останні дні. При тому що ця споруда на розі вул. Дмитровської та Карла Маркса має особливе значення для міста: саме в ній було ухвалено рішення про приєднання України до СРСР, тут виступали з промовами Крупська і Дзержинський, ці стіни пам’ятають Маяковського, Шаляпіна, Бернеса, Шульженко і Висоцького. Зазначені споруди, а також колишні доходні доми у провулку Театральному та на вулиці Маршала Бажанова входять до списку для взяття під охорону держави як пам’ятки архітектури кінця XIX - початку XX ст. Це рішення Харківської обласної ради народних депутатів було ухвалене ще у квітні 1980 року.

Загрози

Усередині театру Муссурі

Будівлі на Пушкінській, 61, Дмитровській, 29, Маршала Бажанова, 6, у пров. Театральному, 6. Це місця, де не працюють реставратори і будівельники. Щоб відбудувати руїни, не вистачить грошей навіть великого інвестора. Реконструкція потребує більше коштів, ніж спорудження нових приміщень. Багато споруд навіть не охороняються. Покинута напризволяще будівля на Полтавському шляху поволі руйнується, всередині вже не залишилося діючих комунікацій. Будинки, що колись становили архітектурну й історичну цінність, сьогодні лише надихають фотографів та художників своїм запустінням і розрухою.

Хто будує

Нежитловий будинок загальною площею 2563,4 кв.м на вул. Полтавський шлях, 35, перебуває на обліку управління комунальної власності та приватизації Харківської міської ради. На цей час у користування не переданий. Житловий будинок на вулиці Маршала Бажанова, 6, перебуває на балансі комунального підприємства «Житлокомсервіс». Нежитловий будинок загальною площею 3141,9 кв.м у пров. Театральному, 6, належить ТОВ «Арт Компані ЛТД». У приватні руки передано і колишній театр Муссурі - право власності зареєстровано за ТОВ «Единство-1».

Правовий аспект

Як уже наголошувалося вище, перелічені будівлі охороняються державою як пам’ятки архітектури кінця XIX - початку XX ст. Згідно з Законом України «Про охорону культурної спадщини» (ст.24), власник або уповноважений представник, користувач зобов’язані «підтримувати пам’ятку в належному стані, своєчасно проводити ремонт і захищати від пошкодження, руйнування чи знищення». Причому бажання власника витратити купу грошей на ремонт, консервацію чи реставрацію має бути таким великим, що він не полінується пред’явити місцевим органам охорони культурної спадщини науково-проектну документацію і на цій підставі вибити спеціальний письмовий дозвіл на «порятунок» пам’ятки. Хороший закон, мабуть на свідомих громадян був розрахований, ось тільки де їх тепер шукати. Колишній дохідний дім на Театральному спуску, 6, ось уже шостий рік чекає, коли його знесуть. Адже ТОВ «АРТ Компані ЛТД» ще 2005 року отримало землю площею 3155,0 кв. м в оренду під будівництво житлового будинку з підземним паркінгом. 2009 року терміни будівництва було продовжено, але робочого проекту в управлінні містобудування і архітектури відтоді ніхто не бачив.

На сьогодні будинок колишнього театру Муссурі виведено зі списку архітектурних пам’яток. Причина - так званий аварійний стан споруди. Харківський архітектор Олександр Калугін переконаний: ухвалення таких рішень має свої підводні течії: «Якщо довести цю будівлю до повного руйнування, то на її місці можна буде побудувати готель або якусь нову архітектурну «милицю» із сучасної архітектури». Схожа доля вже чітко визначена для будинку на Полтавському шляху: під час останньої сесії міськради, яка відбулася 6 квітня 2011 року, було ухвалено рішення знести злощасну пам’ятку. Що з’явиться на її місці в умовах футбольного євроажіотажу, який накрив місцеву владу, здогадатися неважко: швидше за все - готель.

Лісопарк

(переглянути на мапі)

Лісопарк

Цінність

Харківський лісопарк має найбільшу площу серед таких лісопарків України. Згідно з підрахунками 1987 року, охоронні землі займали площу 2385 га. Це природний ліс, який розміщений на території міста, вздовж Білгородського шосе, з безліччю ярів та балок. З одного боку він підступає до будинків на Павловому Полі, а з іншого - до річки Харків. За радянської влади лісопарк називався Комсомольським. Деревам у парку вже понад 100 років. Серед деревних порід поширений черешковий дуб, окремі дерева сягнули віку 200-400 років. Трапляються клени, липи, ялини і сосни. З боку Павлового Поля, в південній частині лісопарку і на схід від Білгородського шосе в районі автостанції «Лісопарк» прокладено алеї. Саме у Харківському лісопарку починається Саржин Яр зі знаменитим джерелом води «Харківська-1». У районі Сокольників, уздовж Білгородського шосе багато дитячих таборів до самих П’ятихаток. Тут є й лижна база. У лісопарку розміщені Меморіальний комплекс Слави, Меморіал жертвам тоталітарного режиму, могила Невідомого солдата.

Лісопарк - улюблене місце відпочинку жителів Харкова в усі пори року, на його території проводяться масові спортивні змагання. Можливість кілька годин побути у справжньому лісі, не виїжджаючи за межі міста, - неоціненна для кожного харків’янина. Користь від таких прогулянок для фізичного і психічного здоров’я - незаперечна.

Громадська організація Аmerican forests опублікувала дані, що 40% площі здорового в екологічному сенсі міста мають бути зайняті зеленими насадженнями. Саме така кількість дерев необхідна для ефективного очищення повітря від NO₂, SO₂ та чадного газу CO. Інакше кажучи, Харків потребує 12 400 га зелених насаджень, на сьогодні маючи лише 2094 га (менше 17% від необхідної кількості)

Будиночок у Лісопарку

Загрози

Проте й цих 17% у харків’ян скоро може не бути, адже «легені» міста сьогодні активно знищуються, а рекреаційні землі з власності міської громади переходять у приватні руки й забудовуються. Захищають Лісопарк уже не перший рік зелені активісти, до яких долучилися місцеві жителі, утворивши Громадську раду Харківщини. Захисники природи склали чималий список «злочинів» проти зеленого надбання. До нього увійшли скидання стічних вод, заболочування яру, колії від вантажівок, завали сміття, знищення галявин, садів, альтанок, спортивних комплексів. Але найголовнішу загрозу становить будівництво котеджів у кількох кварталах (18, 19, 50, 51, 45, 37, 38), на Сосновій гірці та в Сокольниках. Ці місця чудово видно з мосту, що пов’язує Павлове Поле з Сокольниками: сучасне Царське село. До цього додамо вилучення з Лісопарку 54, 53, 68 кварталів - приблизно 50 гектарів; «Парк-хауз», обгородження навколо баз відпочинку «Будівельник», «Темп», «Іскра», вздовж Білгородського шосе (квартали 27, 26, 33, 40, 39, 12, 19, 11, 18 - всього близько 200 гектарів); продаж під дачі лісу, що належить Данилівському лісгоспові поблизу 17-го цвинтаря, - 70 гектарів; продаж районів лісу, прилеглих до поля для гольфу з іншого боку, під ділянки, а також вирубування лісу біля меморіалу та планування будівництва напроти нього. Відтак отримаємо невтішну картину майбутнього зелених насаджень. Якщо харківська громада сьогодні не зупинить процес забудови Лісопарку, площа лісу зменшиться приблизно на 60%. Збитки, яких буде при цьому завдано екології міста і якості життя харків’ян, не піддаються ні обрахункам, ні вираженню в якомусь матеріальному еквіваленті.

Хто будує

Згідно з даними, розміщеними на сайті «Народна правда», ці землі зазвичай ідуть або до осіб, наділених владою, та їхніх родичів, або до досвідчених торгашів землею. Власниками великих землеволодінь, за інформацією названого онлайн-ресурсу, стали особи, близькі до сім’ї Добкіних: Л.Адам, Г.Соломанін, (ЖБК «Зелений квартал» - 30 га), фірми «Шедар Плюс» та «Авір», Л.Каплун, які отримали солідні наділи. Особистий адвокат
Г.Кернеса М.Стаматіна оформила ділянку на свого чоловіка В.Стаматіна з допомогою фірми ЖБК «Тріес». Дружина колишнього начальника міліції Харкова А.Баранника з допомогою фірми ЖБК «Білгородський» отримала свою частку, Олександр Гусаров - син колишнього заступника міністра МВС - свою.

За тими ж таки даними, не залишилася обділеною і пані
І.Богословська зі своїми колегами по бізнесу С.Грабарчук та І.Новак - в «СБС Сонячний». Навіть київські депутати не проти облаштуватися на харківських землях. Це стосується, зокрема, депутата Київської міськради Інни Новак, дружини колишнього заступника глави адміністрації президента України Чалого.

«Наступ» на Лісопарк іде масованими темпами. Як стверджує «Народна правда», К.Босенко, колишній працівник податкової інспекції Московського району, став засновником понад десятка фірм, які отримали землю в Лісопарку і в масиві «Горизонт». Не відстає від нього й голова Московської районної організації ПР В.Чуб разом із колегами М.Басюком та І.Жигалкіним. М.Басюк, як глава фірми «Укрбуддизайн», має свою частку мало не в кожній виділеній ділянці землі: «Парк-хауз», «Слайс», «Легація», «Сонячне містечко», «Сонячний берег» тощо.

Згадаємо також горезвісний Гольф-клуб (фірма «Форс-С»). Засновниками фірми, за даними «НП», є: Ю.Сапронов, тепер заступник губернатора Харківської області, Є.Бабич - депутат-регіонал міськради, колишній член наглядової ради «Укртранснафти», С.Ніколенко - власник мережі СТО й АЗС, і навіть якась фірма, зареєстрована в офшорі, - на Британських Віргінських Островах.

Правовий аспект

За підрахунками громадських організацій, що виступають на захист Лісопарку, за останні роки сумарна площа виділених земель лісопаркової зони склала близько 450 гектарів території. Причому це виділення суперечить чинному законодавству і не розраховує економічного ефекту на користь громади. В умовах відсутності офіційного ринку землі триває зухвалий цинічний грабунок власності міської громади. Десятками, а інколи й сотнями гектарів, причому безплатно для міського бюджету, передаються цінні рекреаційні землі у приватну власність. Землетримачі харківського Лісопарку, приватизувавши ділянки, негайно перетворюють землю на товар, - по 20 тис. дол. і більше за сотку. А рішення про виділення земель Харківська міськрада приймає методично, всупереч пакетам протестних листів і нехтуючи громадськими слуханнями.

Верхній Салтів

(переглянути на мапі)

Цінність

На високому березі Сіверського Донця, де сьогодні розкинулося невеличке село під назвою Верхній Салтів, десять століть тому гомоніло середньовічне місто з білокам’яною фортецею та населенням у кілька тисяч чоловік. Саме ж Верхньо-Салтівське городище вперше згадується в географічному описі Московської Русі XVII ст., виконаному дяками Розрядного приказу Лихачовим і Даниловим у «Книге Большому Чертежу»: «А нижче від стариці з Кримського боку, верст із 8, впав у Донець колодязь Салтанівськой. А нижче від Салтанівського колодязя на Дінці городище Салтанівське від колодязя з версту». Тут, в околицях Верхнього Салтова, відкрили цілу археологічну культуру - салтівську, пов’язану з одним із найбільших державних утворень раннього Середньовіччя - Хозарським каганатом. Перші розкопки тут провів 1900 р. учитель сільської школи В.Бабенко. Він же дав перший опис городища і фортеці.

За період із 1902-го по 1915 р. в околицях Верхнього Салтова було досліджено 343 катакомбні поховання, три поховання в ямах і сім кінських могил. Речі з катакомбних поховань цієї пам’ятки поповнили археологічні колекції провідних музеїв дореволюційної Росії - Москви, Санкт-Петербурга, Гельсінкі, Одеси. Виявлений матеріал був настільки багатим, оригінальним і різноманітним, що одразу ж постало питання, якому з відомих народів раннього Середньовіччя він належить. Першовідкривач пам’ятки В.Бабенко вважав, що фортеця і розміщений поруч могильник належали хозарам. У часи нетривалої окупації Харківщини військами кайзерівської Німеччини у 1918 р. кілька катакомбних поховань на Верхньо-Салтівському могильнику було розкопано німецькими солдатами під керівництвом археологів із Берліна. Хвилі досліджень археологічної пам’ятки чергувалися з її повним забуттям.

Загрози

У середині 80-х років землі поблизу села Верхній Салтів, які зберігають таємниці століть, почали роздавати садовим та іншим кооперативам. Попри всі зусилля громадськості та виступи у пресі, вивести землі Верхньо-Салтівського археологічного комплексу з господарської розробки не вдалося. Почався «дачний наступ» уже на саме Верхньо-Салтівське городище, зокрема на його цитадель. Переймаючись порятунком культурної спадщини, археологи Харківського педагогічного університету і Харківського національного університету проводили розкопки на посаді городища. Тут неодноразово проводилися міжнародні зльоти археологів, які виступають на захист пам’ятки археології.

Хто будує

Останнім часом до простих власників шести соток приєдналися більш заможні власники земельних ділянок. Про це можна судити з кількості елітних котеджів, що мов гриби після дощу виросли навколо городища.

Правовий аспект

Донедавна історико-археологічний музей-заповідник «Верхній Салтів» перебував у віданні Вовчанської райдержадміністрації. 2008 року його було передано на баланс області. Для цього навіть підготували історико-археологічний звіт, автором якого став Віктор Аксьонов, кандидат історичних наук, заввідділом археології Харківського історичного музею. Директора музею «Верхній Салтів» зобов’язали скласти бізнес-план зі створення туристичного маршруту. Але навіть під захистом держави і заступництвом області землі у Верхньому Салтові продовжують продавати. Оголошення про купівлю-продаж земельних наділів із будинками та комунікаціями в селі і біля самих розкопок не зникають зі сторінок Інтернету.

Епілог

Не так давно, 2004 року, Харків відсвяткував своє 350-річчя. Про справжній вік міста історики сперечаються досі, наводячи достовірні підтвердження того, що насправді йому не менше тисячі років. Хай там як, архітектурні й археологічні підтвердження обох версій і в самому Харкові, і на його околицях ще залишилися. Поки що. А їхня подальша доля залежатиме від міри нахабства земельних і будівельних ділків та рівня свідомості державних органів, котрі, як нам добре відомо, горою стають на захист історичних цінностей. Хочеться вірити, що і звичайні громадяни, які оббивають чиновницькі пороги в надії зберегти свою спадщину, не втомляться стукати в зачинені двері і не втратять надії.