Хабар

«У Верховній Раді продавлюватиметься закон, яким вибори міських голів будуть пропонувати проводити у два тури. Я знаю це. Я знаю, що це мета, це технологія, з тим, щоб налагодити все як слід. Але хочу сказати, що наша команда за це голосів не віддасть».

З виступу прем’єр-міністра України Ю.Тимошенко
з нагоди святкування Дня місцевого самоврядування,
7 грудня 2009 р.

У той момент, коли прем’єр-міністр зірвала бурхливі оплески мерів у Жовтневому палаці столиці, депутати від БЮТ і коаліції, які «продавили» закон №3051-1 (а він уже прийнятий у першому читанні), масово записалися до ЛОРа — слух перевірити.

Адже ще вранці в понеділок панове Бондаренко, Боднар, Подгорний, Куликов, Каськів, Омельченко і навіть їхній товариш-співавтор Мартинюк не сумнівалися, що проштовхують те, що треба. Що ця, як тепер з’ясувалося, технологія стовідсотково збігається з ідеологією лідерки БЮТ, яка публічно (й неодноразово!) обіцяла «поламати порочну практику обрання мерів двадцятьма відсотками голосів і більше не пускати в місцеву владу таких пройдисвітів, як Черновецький».

Однак уже ополудні кандидат у президенти Тимошенко одноосібним рішенням кинула до ніг торжествуючого місцевого самоврядування позицію фракції, домовленості коаліції й навіть репутацію своєї правої руки, екс-кандидата у мери столиці Турчинова, який свого часу програв вибори виключно через «відсутність демократичного механізму виборів на місцях».

Що це, якщо не хабар прем’єра місцевим елітам напередодні виборчого дубля? Адже підтвердити (або втратити) свій статус мери будуть змушені вже у травні. А без другого туру зробити це на порядок легше. Як, утім, і Тимошенко спокійніше йти до перемоги, заручившись лояльністю місцевої влади.

Певний час найбільш вдалим проривом Юлії Володимирівни на полі битви за права місцевого самоврядування здавався Київ. До дострокових виборів столичного мера 2008-го прем’єр мала завидну опозиційну платформу в столиці. Саме з подачі лідерки БЮТ електорат блоку дізнався про беззаконня, що кояться в головному мегаполісі країни. Тотальна корупція місцевої влади, розбазарювання дорогоцінної землі, шахрайства з бюджетом і комунальною власністю — все це аж ніяк не порожні тези, якими згодом була присмачена кампанія кандидата від БЮТ Олександра Турчинова.

Серед інструментів можливої перемоги в столиці БЮТ з самого початку розглядав голосування у два тури. На карту було поставлено репутацію політичного важкоатлета. Зрозуміло, Тимошенко, яка підтягувала війська і рейтинги на підступах до Банкової, в столиці потрібна була тільки перемога. Тоді в парламенті і з’явився перший законопроект за редакцією Миколи Катеринчука, який погрожував підтримати БЮТ і який міг «відкрити шлях демократії» на окремо взятій території. Не відкрив.

Більше того, був успішно провалений зусиллями десятка бютівців, котрі не проголосували. Що підтвердило давнє припущення сторонніх спостерігачів за діями фракції БЮТ у Київраді: у команді прем’єра ходять подвійні стандарти. До того ж після фіаско Турчинова БЮТ хоч і не побіг із букетом до Черновецького, однак від «конструктивної співпраці» з «розкрадачем народної власності» (автором нового стратегічного терміну БЮТ став глава столичної фракції Олександр Зінченко) не відмовився. Таким чином, широка опозиція у стінах столичного самоврядування, по суті, була розмита. Зате її декларативна частина, навпаки, — посилена. При цьому роль головної столичної опозиціонерки Юлія Володимирівна залишила собі.

Саме тоді Тимошенко й заявила, що тільки два тури можуть гарантувати якість місцевої влади; що жодні політичні обставини не примусять її змінити свою думку; що вона спільно зі своєю політичною силою й коаліцією доможеться ухвалення цього концептуального закону. І прем’єр таки дотримала свого слова! Вже через рік четвертий за ліком законопроект
№ 3051-1 групи депутатів, прізвища яких ми назвали на самому початку нашої розповіді, консолідував парламент. 253 голоси за перше читання з БЮТ у повному складі стали значимою подією. З травня 2009-го пройшла низка прес-конференцій, брифінгів та заяв, де соратники Юлії Володимирівни переконливо й докладно пояснювали громадськості всі переваги ухваленого закону. При цьому багато хто з них викладав справді об’єктивне бачення проблеми і боровся за зміну формули приходу до влади на місцях у бік її конкурентної складової. Як у багатьох європейських містах.

Проте, доки команда Тимошенко популяризувала закон, сам документ якось випадково застряг у комітеті Омельченка. До того ж прем’єр помітно зменшила потік негативу на адресу столичної влади. У Юлії Володимирівни таки виявилися деякі політичні обставини, котрі в результаті примусили її змінити позицію на 180°. З чого напрошується всього один висновок: втративши ключовий вплив на столицю напередодні президентських виборів, прем’єр вирішила подивитися на проблеми місцевого самоврядування трохи ширше. Асоціація міст України (АМУ), що об’єднує понад 400 великих і малих населених пунктів країни, стала добрим посередником для «конструктивного діалогу» тепер уже з регіонами.

Про результати цього спілкування «ДТ» вже прозвітувало в попередньому номері в рамках інтерв’ю з віце-президентом АМУ Мирославом Пітциком. Якщо дуже стисло, то слід визнати, що традиційно гноблене місцеве самоврядування отримало з рук Юлії Володимирівни чимало. Від постійного представництва Асоціації на засіданнях Кабміну з правом ветуючого голосу щодо ініціатив, пов’язаних із регіонами, — до ухваленої урядом концепції адміністративно-територіальної реформи. Більше того, в основу цього документа було покладено не тільки труд експертів асоціації, делегованих на роботу в Кабмін, а й давні багатолітні проекти асоціації, покликаної за статутом домагатися гармонійних відносин центру та регіонів. Про Бюджетний кодекс, у якому Кабмін вольовим рішенням не лише вивів посередника (райони) зі схеми розподілу коштів на місця, а й удвічі збільшив фінансування власних повноважень місцевого самоврядування, заїкатися взагалі не варто. З причини надзвичайно жорстоких ревнощів Банкової та «Регіонів», які зарубали-таки кодекс Тимошенко.

Однак єдиним негативним нюансом цих майже ідеально сформованих відносин центру й регіонів залишалася категорична позиція прем’єра стосовно виборів мерів у два тури. Яка, по суті, була принциповим і базовим доповненням до розгорнутої в надрах Кабміну підготовки реформи місцевого самоврядування. Що могла не тільки забезпечити останнє довгоочікуваними повноваженнями і грішми, а й дати шанс громадам відповідальніше ставитися до претендентів на мерське крісло. Сьомого грудня Тимошенко здала цей базовий принцип.

Реакція її команди на несподіваний щиголь по носі була неоднозначною. Тоді як пеерпіст Володимир Бондаренко після наведеної автором цитати назвав слова Тимошенко «незваженим рішенням лідера, який поквапився», — Сергій Подгорний, глава профільного підкомітету і активний свого часу лобіст закону, завбачливо заявив, що «лідер апріорі не може поквапитися». «Самооборонець» Кирило Куликов (автор одного з варіантів законопроекту) відразу вирушив на серйозну розмову до керівництва фракції БЮТ. Марно. Там йому з приводу позиції лідера нічого нового не сказали. Правда, запевнили, що «в коаліції налічується досить велика група депутатів, не згодних із такою постановкою питання, тому цілком можливі деякі корекції в позиції прем’єра». А ось ще одна затята поборниця двох турів Ольга Боднар у скупому коментарі «ДТ» оперативно перевела стрілки відповідальності на меркантильну позицію самої Асоціації міст України, розцінивши вчинок шефині як політично виважений крок. Тим самим давши нам привід вникнути в цю саму «меркантильну позицію» АМУ.

Автор готова негайно зняти капелюх перед напористістю Асоціації міст України, яка домоглася-таки ексклюзивної уваги влади. Навіть попри те, що ця увага звалилася на голову місцевого самоврядування акурат напередодні чергових президентських виборів. На що, так би мовити, не підеш заради інтересів громади?! Проте коли починаєш аналізувати позицію мерів щодо цілком демократичної (особливо для великих міст, як те й передбачає законопроект) норми голосування у два тури, то вибудовується абсолютно інша роль цієї громадської організації в історії місцевого самоврядування. І бачиться вона аж ніяк не Асоціацією міст України, а асоціацією мерів. А це, погодитеся, дві великі різниці.

Адже самовіддана боротьба мерів за повноваження та гроші з одночасним наполегливим ігноруванням питання вдосконалення механізму обрання місцевих лідерів не зовсім гарна. Точніше — зовсім негарна і скидається на традиційне прагнення зберегти своє дохідне (!) місце. Адже, за всієї поваги до частини міських голів, буде некоректно змовчати про ключову роль іншої її частини. Задіяної в корупційних схемах на місцях. І як тут не згадати беззубу позицію АМУ, яка підкреслила індиферентність асоціації до всіх відомих подій у Києві та Харкові у 2008 році. Адже тодішні заяви керівництва асоціації, що нібито не бажала брати участь у політичних розбірках, і сьогоднішня її позиція вже не здатні приховати очевидного: в основу діяльності цієї впливової організації закладено суперечність між інтересами громади і власне мерів, котрі ці громади очолюють.

Торг, який відбувся цього тижня, — яскраве того підтвердження. А ще ж є ділове запрошення кандидата у президенти Тимошенко найактивнішим помічникам від місцевого самоврядування облагородити списки БЮТ. На черзі дня й не менш інтригуюча обіцянка прем’єра перенести місцеві вибори на 2011 рік. Є і безліч інших прихованих преференцій, як стверджують наші джерела, обіцяних прем’єром у рамках безроздільного володіння адміністративним ресурсом і вручну керованим бюджетом. В обмін на дільнично-окружну лояльність. І якби в цій історії нам було дозволено судити за законами кримінального права, то до відповідальності вже можна було б притягувати як того, хто дає цей політичний хабар, так і того, хто його бере.

Однак у нас є всього лише можливість вказати: а) лідерці БЮТ — на потенційну небезпеку таких політичних кульбітів, які прямо свідчать про відсутність елементарної послідовності, що рано чи пізно стане очевидним не лише експертам та журналістам; б) членам її команди — на ризик так і залишитися пішаками в чужій, хай і ду-у-уже великій грі; в) Асоціації міст — на крайню потребу визначитися з тим, чиї інтереси вона має намір представляти — мерів міст чи все ж таки їх мешканців, і для кого продовжувати лобіювати реформу місцевого самоврядування.