Громадянська активність і реалізація моделей національної держави в Україні

Ще 2005 р. український соціолог Євген Головаха розробив шкалу, яка вимірює установки респондентів щодо громадянської активності.

Її використання в останній "хвилі" соціологічного моніторингу "Українське суспільство" (Інститут соціології НАН України, 2016 р.) дозволило не тільки отримати інформацію про ставлення респондентів до громадянської активності в Україні, а й проаналізувати різні соціальні групи з погляду їхнього громадського потенціалу.

Спочатку розглянемо розподіл відповідей на пункти шкали:

Як оцінювати той факт, що респонденти 2016 р. частіше погоджуються (ніж не погоджуються) з тим, що надзвичайно складно змінити політичне життя країни, неможливо змінити своє життя шляхом участі у виборах і відсутністю інструментів впливу на владу в невиборчий період, а також із тим, що немає сенсу боротися за свої права, коли влада їх явно ігнорує; не хочуть брати участі в сьогоднішньому політичному житті, і їм однаково, яка буде влада?

Думаю, це цілком уписується в українські реалії. Вибори мало що змінюють у житті наших громадян, а в період між ними важко знайти легальні й по-справжньому дійові інструменти впливу на владу. Тому вся політична система України видається інертною і контрпродуктивною. При цьому наше населення має досвід протидії владі, яка порушувала його права, що передбачає орієнтацію на участь у політичному житті країни та небайдужість до зловживання владою.

Аналіз відповідей на поставлені запитання дозволяє виділити респондентів, які характеризуються установками на громадянську активність. Їх загальна кількість у вибірці, що представляє доросле населення України, становить 19,7%. Спираючись на відповіді на безліч суспільно важливих запитань, я проаналізував профіль як громадянськи активних, так і громадянськи пасивних респондентів. Так, установка на громадянську активність характерна насамперед для осіб, орієнтованих на творчу діяльність, захист своїх законних інтересів і конструктивне ставлення до навколишніх соціальних реалій. Якщо ж говорити про соціальні групи з мінімальним відсотком громадянськи активних індивідів, то вони характеризуються соціальною апатією, невірою в можливість захисту своїх інтересів і неконструктивним ставленням до соціального оточення.

Тепер звернімося до питання про політичні сили, які можуть претендувати на домінантний статус у сьогоднішній Україні, з урахуванням рівня їхньої громадянської активності, що фіксується з допомогою зазначеної вище методики. Для відповіді на нього залучимо дані про політичні погляди респондентів:

На мій погляд, наведені вище дані добре описують стан українського суспільства, в якому національно-демократичні та націоналістичні сили є найбільш активними і включеними в політичне життя країни. За ними йдуть ліберали, що цілком логічно, в контексті недавньої Революції Гідності, одним із ідеалів якої була особиста свобода громадян.

Інші політичні групи характеризуються стандартною представленістю політично активних респондентів. Більшість їх - це індивіди з лівими поглядами, яких на даному етапі не можна назвати популярними, в рамках домінуючого політичного дискурсу.

Своєю чергою, респонденти без політичних уподобань, а також ті, хто не розбирається у відповідних питаннях, показують найменший громадянський потенціал. І це цілком очікувано через відсутність інтересу до політики в перших і відсутність необхідних знань у других.

Тепер розглянемо ці дані як основу для соціологічного діагнозу нашого суспільства. Величина правих політичних сил (християнські демократи, націонал-демократи й націоналісти) трохи менша, ніж лівих (соціал-демократи, соціалісти і комуністи): 20,2% проти 22,7%. При цьому кількість громадянськи активних вища серед перших: 7% усієї вибірки проти 4,5% всієї вибірки. Останній момент створює переваги для прибічників правих політичних ідей: їхнім активістам легше знаходити однодумців у своєму середовищі, отже - ефективно відстоювати свої інтереси. Найбільшою мірою це правильно стосовно націонал-демократів. Своєю чергою, їхня потенційно активніша діяльність є доброю підставою для залучення нових послідовників із числа тих, хто ще остаточно не визначив своєї позиції.

Головне питання при цім полягає в тому, яку модель національної держави приймуть прибічники правих політичних ідей як найбільш популярну - громадянську чи етнічну. Обидві мають усі передумови для реалізації. Перша - бо відповідає популярним нині ідеалам євроінтеграції, друга - бо є титульна нація, що перебуває в процесі протистояння зовнішній агресії. Зазначені політичні дискурси створюють ідеологічні передумови для відповідних ініціатив політичних еліт в Україні, які мають усі шанси бути підтриманими "знизу".

Щоб оцінити ймовірність реалізації кожної з них, звернімося до того, як респонденти оцінюють мотивацію до об'єднання в українському суспільстві, а також приділимо увагу кількості респондентів, які демонструють установки на громадянську активність у кожній із відповідних груп:

Щоб отримати більше інформації з цих даних, слід визначити, які з представлених мотивів вибираються разом частіше, ніж із іншими. Для цього з допомогою спеціальних статистичних процедур був побудований двовимірний простір координат. Відповідні точки представляють різні мотиви спільних дій. Чим вони ближчі одна до одної, тим частіше вибиралися разом (див. рис.2).

Аналіз цієї діаграми дозволяє виділити кілька груп. Перша включає мову спілкування, релігію та політичні погляди, друга - страх перед майбутнім, відчуття втрати нормального життя, загальні труднощі та невдоволення владою, третя - прагнення спільно долати труднощі, віру в краще майбутнє та патріотичні почуття громадянина України. Мотиви родинних і товариських почуттів, а також національної приналежності займають відносно самостійні позиції.

На осі Х перша група (мова спілкування, релігія та політичні погляди) протиставлена другій (страх перед майбутнім, відчуття втрати нормального життя, загальні труднощі та невдоволення владою). На мій погляд, перша представлена цінностями, друга - інтересами. Відповідно, вісь Х можна найменувати як "Ідеалізм - Прагматизм". Що стосується осі Y, першій і другій групам протистоїть третя (прагнення спільно долати труднощі, віра в краще майбутнє та патріотичні відчуття громадянина України). Вважаю, перші дві пов'язані із зовнішніми орієнтирами та обставинами, третя - із внутрішніми прагненнями. Звідси, цю вісь можна назвати "Реактивність - Активність".

Що стосується кількісної наповненості, показники першої групи перебувають у діапазоні від 6,7 до 8,4%, другої - від 19,4 до 28,7%, третьої - від 21,3 до 29,3%, що свідчить про перевагу другої та третьої груп мотивів серед респондентів.

Нарешті, установки на громадянську активність позначені з допомогою знаків різної форми. Квадратні позначення показують мотиви, вибрані респондентами, серед яких найбільше представлені установки на громадянську активність, трикутні - зі звичайною представленістю, круглі - зі зниженою представленістю.

Тепер повернімося до запитання про ймовірність реалізації різних моделей національної держави в Україні, з урахуванням розглянутих даних. Модель етнічної національної держави могла б спертися на мотивацію, що входить до першої групи. У разі реалізації моделі громадянської національної держави, найкращий "ґрунт" дає мотивація, що входить до третьої групи. Якщо ж говорити про другу групу, то тут ідеться не так про побудову чогось, як про вирішення поточних проблем.

Імовірно, без вирішення поточних труднощів говорити про побудову національної держави того або іншого типу не доводиться. Однак характер осмислення проблем наших реалій правлячою елітою, а також пропоновані нею шляхи їх вирішення матимуть безпосередній вплив на рівень суспільної підтримки політичних рішень серед найактивніших громадян України.

У цьому сенсі, суспільний потенціал побудови громадянської національної держави видається більшим, як із кількісної точки зору, так і з погляду рівня активності індивідів, які підтримують ідеї громадянської ідентичності.