Громадяни другої свіжості, або Падзякуйцє, што живи…

Дивлячись на істеричні ридання північних корейців, уперше за багато місяців автор цих рядків зрадів, що живе в Україні, а не в Північній Кореї, Кот-д’Івуарі чи Туркменистані. Але ця радість - невесела. Як довго ще Україна відрізнятиметься від країн, де беззаконня сусідить зі зневагою до людини? Українська влада впевнено простує російським і білоруським шляхом та, ігноруючи права людини, обмежує свободу своїх громадян. А що далі? Це можна побачити в Білорусі, де кадебісти хапають людей на вулиці тільки тому, що ті плещуть у долоні, як це було під час мовчазних акцій протесту цього літа. Та що там побачити, відчути на собі! Як це сталося з трьома активістками руху FEMEN.

Зрозуміло, плесканням у долоні ці причепи українського політикуму не обмежилися. 19 грудня вони провели топлес-акцію біля будинку КДБ Білорусі в Мінську на знак протесту проти порушення громадянських свобод режимом Лукашенка. Увечері того ж дня невідомі вивезли їх у ліс, де побили, роздягнули, обстригли волосся, облили зеленкою й погрожували підпалити. За словами дівчат, ці знущання викрадачі знімали на відеокамеру… Закінчилося все відносно благополучно: дівчат кинули неподалік села Беки Гомельської області, звідки їх забрали та відвезли до Києва два співробітники нашого посольства в Білорусі.

Як розповіла DT.UA активістка FEMEN Інна Шевченко, «у лікарні м. Єльськ лікар засвідчив побої, а в Єльському РВВС Гомельської області після двох годин допиту ми підписали свої свідчення, після чого слідчий зая­вив, що білоруська сторона порушить кримінальну справу». Можливо, білоруси так і зроб­лять. Та тільки долають сумніви, що Мінськ знайде тих, хто справді стояв за викраденням та знущаннями над українськими громадянами: femenістки стверджують, що невідомі були співробітниками КДБ Білорусі.

Білоруська спецслужба категорично спростовує причетність своїх працівників до викрадення українських громадян. Голова КДБ Вадим Зайцев назвав інцидент із активістками FEMEN грубою провокацією і пообіцяв найближчим часом розібратися, хто за нею стоїть. Цікаво, чи повірив хтось білоруським чекістам? Я - ні. Впевнений, що не повірили й білоруські опозиціонери Дмитро Дашкевич, Артур Фінкевич, Євген Афнагель, які колись також побували в лісі, де білоруські чекісти доступними засобами наставляли їх на розум. Для білоруського КДБ це традиційний метод боротьби з інакодумством, з противниками режиму Лукашенка.

Звісно, було наївно їхати у Мінськ і сподіватися на щасливий кінець: у країнах із авторитарними режимами не люблять, коли глузують із диктаторів, а місцеві кадебісти відомі своєю мстивістю та жорстокістю. З активістками FEMEN вчинили по-радянському жорстко, принижуючи так, як це може зробити влада, розбещена власною вседозволеністю і безкарністю.

Судячи з форумів до новин про FEMEN, і в Україні не бракує тих, хто схвалює дії білоруської влади, яка вчинила «гуманно», лише відшльопавши по попі, а не замкнувши в буцегарню. Звісно, в українському суспільстві не бракує й людей, у котрих сеанси викриття активісток FEMEN викликають відразу. Напевно віруючих обурили їхні дії у Ватикані. Але багатьох і розважає демонстрація з оголеними грудьми на захист Конституції та честі українських жінок: хоч якесь різноманіття на тлі безбарвних мітингів та сірих політичних лідерів.

Проте українській владі, представники якої лупцюють учасників мітингів, усе ж таки вистачає розуму штрафувати дівчат, а не застосовувати до них жорсткі заходи, які боляче б ударили по іміджу країни та реноме президента. Хоча впевнений: і в Києві багатьох чиновників та політиків обурює і ображає епатаж FEMEN, активістки якого люблять оголюватися перед Кабміном, бентежачи своїми принадами святенників та аскетів від влади.

Однак у Мінську акція мало не обернулася трагедією. Можна не поділяти поглядів FEMEN (якщо, звісно, учасниці руху їх мають), їхніх методів протесту, але треба просто не мати серця, щоб не поспівчувати дівчатам, які пережили ніч знущань у білоруському лісі.

Та головне навіть не це. Туристи, ексгібіціоністи, феміністки - хоч би ким були громадяни України, потрапивши в біду, вони мають право розраховувати на підтримку своєї держави і отримати її. Чиновник, що живе за рахунок наших податків, стає підписантом «політичної клятви Гіппократа», яка зобов’язує приходити на допомогу кожному громадянинові.

Офіційний Київ нічого не зробив для того, аби в Білорусі з українськими громадянами більше ніколи не траплялися історії, схожі на цей кричущий інцидент. Хоча, як сказав у розмові з DT.UA колишній посол України у Білорусі Роман Безсмертний, наша країна могла зробити багато.

Насамперед мала прозвучати жорстка заява українського МЗС, а далі наш посол у Білорусі мав вжити заходів, які б сприяли пошуку зниклих українських громадян. Нарешті, Київ міг би знизити рівень свого представництва в Мінську, відкликавши для консультацій посла. «На ці дії МЗС України не повинно впливати те, чим займалися в Білорусі активістки FEMEN. Вони - українські громадяни, а в Білорусі раніше безвісти зникли опоненти президента. Наша країна мала миттєво заявити про підтримку своїх громадян», - каже Роман Безсмертний.

Чи було це зроблено? Прес-секретар українського зов­нішньополітичного відомства Олександр Дікусаров лише заявив: «Українські дипломати в Мінську постійно контактують із компетентними органами Білорусі для отримання інформації». Після виявлення дівчат він повідомив, що «наш дипломат уже зустрівся з трьома громадянками України, у них немає жодних скарг на здоров’я, почуваються задовільно». Все. І це називається реакцією української влади на викрадення та знущання над українськими громадянами?! До дівчат навіть не виїхав офіцер безпеки нашого посольства в Білорусі, хоча він зобов’язаний був це зробити, оскільки громадян України викрали!

За інформацією DT.UA, українське МЗС все ж таки зобразило необхідні формальні рухи, надіславши відповідну ноту в Мінськ. Але сумнівно, що Київ тиснутиме на білоруську сторону, домагаючись проведення повноцінного розслідування цієї історії та покарання винних. Для нинішньої української влади права людини і захист українських громадян за кордоном - порожні слова. Але, власне кажучи, чого чекати від влади, яка знущально засадила таких представників опозиції, як Юрій Луценко і Юлія Тимошенко? Адже значно важливіше, щоб між країнами розвивався нормальний політичний діалог, а зустрічі президентів відбувалися в діловій та дружній атмосфері.

Проте річ навіть не в тому, що Януковичу важливо потиснути руку білоруському колезі. Гірше те, що він не вважає, ніби країну образили. А ось якби білоруські «хлопці» претендували на українські обленерго, тоді б я не поручився, що білоруси безперешкодно проїхали б українськими лісами.

Офіційний Київ показав безхребетність у захисті інтересів своїх громадян. А ця позиція української влади провокує авторитарний білоруський режим на жорстке поводження з українцями і надалі. Якби Київ відкликав посла для консультацій, вжив інших дипломатичних та економічних заходів, а Віктор Янукович, у свою чергу, під час перебування в Москві сказав кілька слів Олександру Лукашенку, -то білоруський президент двічі подумав би, перш ніж давати добро на розправу з українськими громадянами. Депортували ж із Мінська до Вільнюса відеооператора FEMEN австралійку Кітті Грін. І обійшлося без сексистських принижень та вивезення в ліс, бо в Білорусі остерігаються застосовувати жорсткі дії до громадян демократичних держав, для яких права людини - не порожній звук. А з українками вчинили значно жорсткіше. Та й з якого дива білоруській владі боятися? Чого можна чекати від президента, що подав Лукашенку руку після того, як той звинуватив Януковича у «вошивості»? Якщо Янукович «проковтнув» цей ляпас, проковтне й інше - образу та приниження громадян країни, права яких повинен відстоювати як гарант Конституції.

Залишається тільки відчуття сорому за країну, яка не може захистити своїх громадян.