Гра в чотири руки

Клініка «Феофанія» працює останнім часом в особливому режимі. Ні, у страйку столичних медиків головна урядова лікарня участі не бере. Навпаки. Лікарі приймають одного vip-пацієнта за іншим. Голову «Нафтогазу» Дубину привезли з діагнозом «ішемічна хвороба серця, нестабільна стенокардія» після газових переговорів у Москві. У міністра фінансів Віктора Пинзеника проблеми не лише із несанкціонованою публікацією листування з прем’єром, а й з тиском. У директора «Артеку» Бориса Новожилова серцевий напад, спровокований голодуванням на знак протесту.

Проте найзаплутаніша історія трапилася з лідером вітчизняних опозиціонерів Віктором Януковичем. Першим про його хворобу заявив Микола Азаров, але назвати діагноз відмовився. Не прояснив ситуацію і прес-секретар Де­нис Іванеско. І тільки Ганна Герман спробувала заспокоїти стривожених прибічників — мовляв, у тіньового прем’єра із серцем усе гаразд, просто підхопив десь ГРЗ. А вже наступного дня Герман спростував... сам Янукович, несподівано зізнавшись, що ніяка в нього не застуда, просто вирішив підлікувати зв’язки — для профілактики та «підтримання форми».

Не дивно, що у скептиків відразу закралися сумніви: якщо навіть найближчі соратники не в курсі, то, можливо, перебування у «Феофанії» мало інший підтекст? Раптом Янукович просто вирішив відпочити від однопартійців, які втратили міру у своїх «пустощах» і яких він справді стомився мирити? По-людськи його можна зрозуміти. Спочатку Борис Колесніков назве Дмитра Табачника дешевим блазнем, а той відповість, потім Шуфрич візьметься за Юрія Бойка — і сам отримає сповна. Майже як у Чуковського — «то Кокошенька Тотошеньку тузит, то Тотошенька Кокошеньку разит...» І головне, з будь-якого приводу всіх Вікторові Федоровичу доводиться рознімати — самі стосунки між собою з’ясувати не можуть.

Втім, небажання Януковича займатися такою «педагогікою» у «батьківського комітету» — партійних спонсорів — розуміння не викликає. Скоріш роздратування. І їх теж зрозуміти можна. Дехто з фінансистів ПР саме тоді, коли Віктор Федорович набирався сил, втрачав свій бізнес. Янукович, звісно, не був зовсім уже байдужим, навіть до Москви злітав, але з яким результатом? Втратою доступу до фінансово-газових потоків, присмаченою сумнівними «компліментами» від Путіна?

У висловлюваннях інвестори не соромляться. Поповзли навіть чутки про те, що вони вже шукають партійному лідерові наступника. Щоправда, в регіоналів надто вже вузька лава запасних. Та й спонсори між собою останнім часом не в найкращих стосунках — тому кожен тягне ковдру на себе. Групі фірташівців, скажімо, подобається Бойко (вони чомусь вважають його неперевершеним полемістом), а Борис Вікторович із Рінатом Леонідовичем досі ще покладають надії на Раїсу Богатирьову, хоча вона давно вже не в ПР. Пожвавилися й кандидати меншого калібру, але від цього не менш амбіційні. Про кастинг дізналися і за межами України — Олександр Рар з далекого Берліна запропонував «уважніше придивитися»... до Інни Богословської. І тільки Віктор Федорович не в курсі. Нібито.

У партії, втім, усе заперечують. Мовляв, за рік до виборів намагатися поміняти лідера можуть тільки авантюристи-відчайдухи. Втім, подумавши, усе ж таки зізнаються, що розмови точаться різні. І підбадьорити Януковича справді треба. Вже занадто він налаштувався на сценарій, коли перемога сама прийде до нього в руки. А про падіння популярності його опонентів подбають вони самі. Технологи попереджають: падіння рейтингу Тимошенко в довгостроковій перспективі зовсім не гарантовано, і для нього є цілком відчутна межа. А отже — до фінішу виборів кандидати можуть прийти «ніздря в ніздрю». І далі все залежатиме від волі до перемоги і впливу на ЦВК та суди. У бютівців із цим справи набагато кращі. І зв’язки напрацьовані, і схема випробувана в «бойових умовах» — зірвали ж вони проведення дострокових парламентських виборів. Плюс — статус прем’єра дає Тимошенко істотну фору.

Саме тому внутрішньопартійна група, орієнтована на Дмитра Фірташа, закликає, доки не пізно, активізувати співробітництво з Банковою. І все ж таки спробувати зламати гру прем’єра. І річ навіть не у вотумі недовіри, який планують винести на голосування 5 лютого. Цей бій регіонали швидше за все програють. Максимум, що можна вичавити із ситуації, — поставити у двозначне становище комуністів, яким укотре доведеться пояснювати, чому вони врятували Кабмін від відставки. Видовище, звичайно, у чомусь навіть кумедне, але не більше того. Та й сама по собі відставка нічого не вирішує. Що з того, що Тимошенко отримає до титулу прем’єра приставку «в.о.»? З фінансових потоків її не зрушать. Регіонали доступу до них тим більше не отримають. Для реального усунення Тимошенко потрібні дострокові вибори Ради. А ключ до них — у президента. І Ющенко начебто — за словами однієї дуже наближеної до нього людини — знову не проти... Щоправда, як показує практика, одного указу недостатньо. Битися в судах, у Раді та ЦВК (це якщо регіонали справді вирішать скласти 150 мандатів) все одно доведеться біло-синім....

От тільки Ахметов із Колесніковим від такого сценарію не в захваті. Колегам-газівникам, котрі палають бажанням помститися прем’єру за всі кривди, вони, можливо, і співчувають, але ж донецьким навіщо вплутуватися в цю війну — та ще й із непередбаченим результатом? До того ж щодо надійності контрагентів на Банковій та їхньої здатності довести справу до кінця, не намагаючись в останній момент сепаратно домовитися із противником, існують вели-и-кі сумніви. Борис Вікторович знає про це як ніхто. Тобто — ніхто на цьому так часто не опікався. І часу для гри з президентським оточенням обмаль. Максимум — до травня. Далі прем’єра не зупинити. І не дискредитувати. Навіть якщо вона ввімкне друкарський верстат — найвищий інфляційний ефект припаде на вересень-жовтень. Якщо на цей час Тимошенко опиниться в опозиції, «ломака народного гніву» ударить по тих, хто восени буде при владі. І справа просто не буде варта заходу.

Саме тому група Ахметова вважає за краще діяти від протилежного. І шукати спільну мову... з Юлією Володимирівною. Люди втаємничені кажуть, що діють вони в цьому напрямі зараз навіть із більшим ентузіазмом, ніж давні лобісти союзу з БЮТ брати Клюєви. Компроміс, на переконання найбагатшого українця, можливий. Зрештою, виборами життя для великих власників не закінчується. Не закінчується — як їм хочеться вірити — навіть їхнє життя в цій країні. Звичайно, у будь-якому разі хтось програє, але і в переможеного залишиться істотний вплив. Передусім — на місцях. Та й у парламенті (як мінімум) велика фракція з блокуючим пакетом. А досвід 2004-го показує: що раніше домовишся, то більших ризиків вдасться уникнути.

Щоправда, у разі, якщо з БЮТ грати всерйоз, Ющенко з усім його оточенням точно буде третім зайвим. Як наочно показав вересень минулого року, коли президента вже ледь не помножили на нуль. На Банковій, звісно, це розуміють і сидіти склавши руки не збираються. Атакувати мають намір із тилу. Причому і опозиціонерів, і бютівців. Насамперед розраховують на те, що переговори про кадрові перестановки в рамках діючої коаліції призведуть до розпаду і без того формальної депутатської більшості, а отже, знову поставлять під сумнів прем’єрство Тимошенко. Відомо, що Юлія Володимирівна поки що не погодилася навіть на заміну міністрів, які прийшли в уряд за квотою БЮТ. Вона, звичайно, хотіла б дати Сергієві Тігіпку подвійну посаду — віце-прем’єра з економіки тире міністра фінансів, але голоси пеерпістів, які входять до фракцій БЮТ і «НУ—НС», їй дорогі, і вона не хоче їх втрачати.

Що ж до міністрів президента, які залишилися в уряді від минулої коаліції, то п’ять-шість міністерських крісел із ющенківської квоти уже виставлено на торги: як мінімум Мін’юст, МНС, Мінкульт і гуманітарний віце-прем’єр. Високі шанси залишитися мають глави МОЗ Василь Князевич та Міністерства регіонального розвитку Василь Куйбіда, практично стовідсоткові — міністр освіти Іван Вакарчук.

Тимошенко наполягає на призначенні Андрія Портнова на Фонд держмайна, незважаючи на невдоволення союзників. А щодо «Укртранснафти» її інтереси розходяться навіть із групою Коломойського. Їм у компанії потрібна людина, здатна забезпечити аверсне використання нафтопроводу, а прем’єру — козир на переговорах з росіянами. І це, якщо не згадувати про претензії нечисленних, але гордих «самбістів» на Мін’юст і Мінкульт, обіцяні зов­сім іншим людям. А ще зовсім нещодавно говорили, що охочих на роль міністрів-камікадзе буде небагато. Що в кризовий рік мало хто готовий свідомо пов’язати своє ім’я з, м’яко кажучи, невдачами або непопулярними заходами, яких не уникнути. Що за нинішнього бюджету, а тим більше його прогнозованого наповнення, навряд чи комусь удасться реалізувати свою програму, якщо навіть припустити, що вона в нього є... Хоча недоброзичливці стверджують, що більшість із бажаючих потрапити в уряд у цей час мають намір витрачати сили не на очищення «каламутної води», а на її ефективне використання на свою користь.

Втім, на Банковій розраховують не тільки на кадровий конфлікт, а й на неминучу в цьому разі депутатську ротацію. Скажімо, якщо главою Мінвуглепрому стане депутат Клименко від УНП, Мін’юст очолить «самбіст» Шемчук, а Мінкульт — бютівець Ігор Гринів, то всім їм доведеться поступитися мандатами наступним у списку. І якщо у своїх дублерах Тимошенко більш-менш упевнена, то про «НУ—НС» вона сказати цього не може. Тим більше що Віктор Іванович, кажуть, уже заходився «обробляти» щасливчиків. І якщо станеться диво і в кадрових питаннях прем’єру вдасться одночасно задовольнити Коломойського, «групу у смугастих купальниках», націонал-демократів, литвинівців і комуністів, то може виявитися, що вона все одно залишиться без більшості. Розуміючи це, коаліціянти, як можуть, стримують амбіції на переговорах, результати яких буде підбито не раніше понеділка, і навіть обговорюють, чи не погодитися на принцип «депутатів у міністри не пропонувати» (за умови, що поширюватиметься він і на «НУ—НС», і на Блок Литвина, і на БЮТ).

На випадок, якщо коаліція через кадрову незговірливість або депутатську ротацію похитнеться, президентські канцеляристи працюють з регіоналами. Щоправда, якщо у вересні від союзу БЮТ і ПР Ющенка в останній момент урятували Ахметов з Колесніковим, а наприкінці року — Фірташ, то тепер настрій перших змінився, а в другого може просто забракнути аргументів. Тому, схоже, діяти намагаються через... Януковича. Раз він у регіоналів такий незамінний носій рейтингу, через голову лідера спонсори діяти все одно не зможуть. Зрештою навіть Тимошенко, домовляючись то з одними, то з іншими «інвесторами» ПР, усе одно закріплює результати в особистих бесідах з Віктором Федоровичем.

У Банкової, звичайно, впливу і можливостей у нинішній ситуації не так багато, як хотілося б. Проте дещо тіньовому прем’єру вона запропонувати все-таки може. А якщо трохи підіграти... Скажімо, внутрішній переконаності Януковича в тому, що перемога справді сама припливе йому в руки, якщо не робити різких рухів (а переговори з Тимошенко, звісно, рух дуже різкий). Можна навіть натякнути, що Віктор Федорович цілком годиться... в наступники Віктора Андрійовича. Не поспішайте сміятися, у розпачі політики здатні й не на таке. Звичайно, розраховувати на дитячу безпосередність партнера в переговорах — справа ризикована. Однак, чого на світі не буває...

Консультації з БЮТ, до речі, останнім часом справді забуксували. Перемовники з боку прем’єра не втомлюються дивуватися, звідки в простого єнакіївського хлопця такі панські замашки — йому про політику, а він у відповідь тільки про маєтки та полювання. Можна, звичайно, в однопартійців поцікавитися. Але вони зараз теж із лідером нечасто спілкуються. Адже Янукович, за його власними словами, годинку-дві на роботі побуде — і в «Феофанію». Вже краще з лікарями, ніж із соратниками шукати спільну мову...