Пізно вночі 13 серпня в невеличкому тбіліському кафе прямо по центру залу за столом сиділо п’ятеро контрактників військової частини, розміщеної неподалік столиці. Щедро накритий стіл освітлювався приглушеним світлом круглої лампи. Відвідувачі по черзі підводилися й після короткої промови разом з усіма перехиляли наполовину наповнену чарочку горілки.
— Цасулебіс хсовна дамопонеба іхос ромлебмац таві шесцирес Сакартвелос, — урочисто вимовив іще зовсім молодий хлопець у чорній сорочці.
Але це не звичайний ранок. Замість БТРа й танків назустріч із Горі виїжджає кортеж на чолі з трофейним п’ятисотим «мерседесом», на передньому сидінні якого сидить генерал-майор російської армії В’ячеслав Борисов, що вже примелькався з новин. Окрім колоритної зовнішності, заступник командувача ПДВ Росії запам’ятовується ще й тим, як уперто, але дуже символічно продовжує плутати наголос у назві поселення Горі. Дебелий генерал виходить із машини не поспішаючи.
— Зараз під’їдуть поліцейські, і всі поїдемо в місто. Потім ми відбудемо, а ви залишитеся, й наводьте лад скільки хочете — хоч усе життя! — для генерала всі, хто по цей бік Горі, апріорі спільники грузинських військових.
Втім, це й зрозуміло — російські журналісти найчастіше пересуваються по місцевості на БТРах регулярної армії.
В’ячеслав Борисов виявився досить відвертим співрозмовником. Фактично, він став першим і поки що єдиним за всі дні конфлікту російським військовослужбовцем такого рангу, який погодився без купюр спілкуватися з недружніми ЗМІ.
— Ну ви, звісно, пишете інколи... — з ходу обурився генерал. — Ну які там у Горі автомати і трупи? Ви зараз поїдете до Горі — хто знайде автомат, я його вам подарую! Так, там залишилися тисячі одиниць зброї, що їх покидали і втекли доблесні грузинські військові. Цхінвалі зрівняли з землею і втекли...
— А ви тут до чого? — обурюється хтось із місцевої преси. — Хіба ви постраждали?
— Що?! Та по мені в’ї... так, що ось я з генералом Колпаченком, б... повзли, б... під цими по нашій колонії! — генерал явно був ображений. — У нас там не було нічого — простий батальйон стояв, хлопці з автоматами і все. А їх розх...! Ну а потім, уже коли ми підтягнулися, показали потугу збройних сил, щоб не кортіло!
Шеф поліцейської частини, відповідальний за район Горі, Вова Джуджелі під’їхав хвилин через п’ятнадцять на чолі довгої колони білих поліцейських машин. У генерала з ненавистю втупилося кілька сотень пар очей. Однак, здається, на Борисова це не справило враження.
— Зберіть головних в екіпажах, я їм скажу кілька слів, — наказовим тоном звернувся він до Вови.
Грузинські командири зібралися швидко. Вишикувавшись у нерівну шеренгу, вони похмуро втупилися в Борисова та російських офіцерів, котрі його супроводжували.
— Зараз ми вам організуємо в’їзд. І ви всі мусите показати, що можете керувати, — генерал не звертав уваги на похмурі погляди з-під лоба молодих поліцейських. Багато хто з них погано розумів російську, але тон, із яким до них зверталися, сумніватися не дозволяв.
Не інакше як хтось із них ще напередодні обіцяв боротися за Грузію до останньої краплі крові, а ось тепер через чиюсь помилку їм доводилося вислуховувати настанови російського генерала.
— Ну... відповідно, ми не можемо не перевіряти ваші машини, — продовжував Борисов. — І нехай повертаються всі — органи влади, суди, прокуратура. Але щоб не тбілісці повернулися, а місцеві, щоб не було вакханалії! Я через два дні все перевірю! І всіх тбіліських назад відправлю. У вас одне завдання — допомогти повернутися всім назад.
— Товаришу генерале, все буде під контролем, — роздратовано випалив командир грузинських поліцейських, бачачи напругу на обличчях підлеглих.
— ...якщо ви тут із якимсь іншим завданням, ви отримаєте по самій маківці! Розумієте? — продовжував генерал, не звертаючи уваги на Джуджелі. — Все під контролем. Все! Кожен крок. Це раніше був бардак, коли не було наших військ. Тепер наші війська стоять на місці, мля, все керується — є зв’язок, супутниковий, космічний, кожне ваше пересування — все під наглядом. Якщо спробуєте під виглядом поліції ввести якісь війська, мені вас просто жаль, мля...зрозуміли? Я вас пускаю зі зброєю. Це великий крок, розумієте? Ви самі мусите відтинати тих-таки осетинів, які нині у фаворі, ми їх самі зі страшною силою відганяли...
Поліцейські хмурніли від кожного слова. Хтось, заклавши руки за бронежилет, дивився в траву, яка горіла від спеки на пагорбах Горі, хтось дивився в землю... Але генерал казав правду. Згодом жителі Горі не соромлячись на камеру дякували російським солдатам за захист від загонів мародерів. Дуже мало в кого обличчям пробігала тінь сорому й сумніву на вигляд невеличкої вирви від російського снаряда в центрі Горі, осколками якого було вбито двох журналістів та місцевих жителів.
— Російський генерал відверто у присутності преси щойно картав ваших командирів. Ви не вважаєте, що це ганьба для всієї грузинської армії та її головнокомандувача? — звернувся пізніше кореспондент «ДТ» до секретаря Ради нацбезпеки Олександра Ломая.
Чиновник хотів щось сказати відразу, але затнувся й за секунду підкреслено чемно відповів:
— Ми живемо під окупацією, так вам зрозуміло? Це нормально для окупації...
— А хто відповідатиме за те, що ваші люди й населення виявилися замість господарів, які встановлюють правила, – відступаючими біженцями?
— ...але хіба російські танки в Грузії — це нормально? Ми тепер намагаємося узгодити умови. Вони обіцяють піти завтра.
— Ви їм вірите?!
— У нас багато причин не вірити їм, але ми намагаємося, але ми... змушені вірити.
Цієї миті Ломая помітив генерала Борисова й рушив у його бік. Вони зустрілися як давні знайомі, потиснули один одному руки і вже лаштуватися сідати у джип, коли російський генерал почув запитання «ДТ».
— Пане Борисов, грузинська сторона, і зокрема пан Ломая, вважають вас окупантами, ви це визнаєте?
Генерал і чиновник на мить завмерли. Ломая кинув швидкий погляд у бік Борисова, а російський офіцер – на камери й мікрофони навколо.
— Ні, я не визнаю! Ми не окупанти, — сказав як відрізав військовий, — росіяни тут розводять сторони!
На жаль, грузинські чиновники нового покоління не завжди розуміють усі тонкощі перекладу деяких висловів у російській мові. Ломая і Борисов сіли в джип і рушили до Горі в супроводі російського вертольота...
Незважаючи на невизначеність дальшого розвитку ситуації, настрої всередині Грузії поступово втрачають захоплено-патріотичний наліт. Окрилення просуванням углиб Цхінвалі спочатку переросло в захоплення підтримкою з боку західних держав, але з кожним днем дедалі швидше настає витверезіння.
За чотири дні Михайлу Саакашвілі вдалося скинути вуаль не лише з обличчя всього європейського співтовариства, а й із деяких міфів усередині країни.
— Ти чув, Буш сказав, що введе війська у Тбілісі!
— Що, так і сказав?
— Ні, але промовив якісь загрозливі слова на адресу Росії.
— Це вони можуть робити й без нас.
Такі діалоги у Тбілісі – не рідкість. Якщо в перші дні протистояння всі погляди були звернуті на Саакашвілі, тепер частіше згадують про Меркель і Буша.
По-перше, стало очевидно, що з плином часу зацікавити антиабхазькою чи антиосетинською кампанією буде дедалі важче. Річ у тому, що нове покоління грузинів заледве може пояснити суть цих конфліктів.
Це проблематично вже навіть тепер. Наприклад, резервістам перед призовом, окрім лекцій про зміцнювальні споруди, спеціально демонструють фільми про історію грузино-абхазького та грузино-осетинського конфліктів.
По-друге, після перелому ситуації на користь Росії Саакашвілі автоматично став стороною, яка програла. Сьогодні з патріотичних міркувань представники опозиції у Тбілісі неохоче критикують главу держави. Мало хто сумнівався в тому, що будь-який результат операції у Цхінвалі згуртує грузинів, підніме патріотичний дух і об’єднає навколо лідера. Однак так само очевидно, що, коли ситуація повернеться у рамки статус-кво, який існував до конфлікту, перше запитання, поставлене президентові, буде — чи залишаться Абхазія та Осетія у складі Грузії, чи точку неповернення вже пройдено?
Лихий жарт із Саакашвілі зіграли його геополітичні амбіції. Якщо в очах світового співтовариства він іще може розглядатися як лідер антиросійських настроїв у регіоні, то всередині країни його заклики про допомогу до іноземних лідерів уже сьогодні викликають запитання в пересічних громадян. «Не по-грузинськи це — кричати «гвалт, рятуйте!» — бурчать чоловіки.
Головне, що важко зрозуміти, – чому президент заздалегідь не прорахував реакцію Росії на операцію в Цхінвалі. У день мітингу під стінами парламенту дружина Саакашвілі Сандре Рулофс сказала слово, яке породило цілу хвилю критики. Стоячи на трибуні, вона мовила: «Ми врятувалися!»
Виправити було нікому, бо її чоловік тим часом зустрічав президента Франції Ніколя Саркозі. Однак слово прозвучало, й воно має абсолютно конкретне значення, яке відрізняється від значення слова «перемога».
Однак найсильніша карта, яку вже незабаром зможе використати опозиція, — це те, що Михайло Саакашвілі фактично подарував Росії перманентний casus belli, який формально може слугувати виправданням дій російської влади.