Головне багатство Харкова — це люди

За традицією, Харків відраховує свій початок із 1654 року, хоча в цей час на місці злиття трьох річок — Харкова, Уди і Лопані — вже існувала слобода з чималим населенням. Незабаром тут було споруджено фортецю, котра ввійшла в оборонну лінію Московської держави і захищала її південні кордони. Протягом цілого століття Харків був полковим козачим центром, поки Катерина II своїм маніфестом заснувала тут губернію.

Губернське місто зуміло скористатися вигідним положенням на перехресті доріг і швидко перетворилося на великий для того часу промислово-торговий вузол. А 1805 року тут було створено перший в Україні університет, що поклав початок новому напряму розвитку міста як наукового, культурного і просвітницького центру на Сході України.

Новий імпульс розвитку Харків отримав після відкриття першої в Україні Курсько-Харківсько-Азовської залізниці, котра встановила пряме сполучення між промисловою Північчю та Півднем країни. Швидкими темпами продовжує розвиватися промисловість, місто стає своєрідним адміністративним центром усієї південної гірничовидобувної промисловості. Усього за кілька років тут була заснована сила-силенна підприємств, банків, відділень міжнародних кредитних і страхових товариств, контори найбільших синдикатів імперії. Наприкінці XIX століття Харків набув ще одну грань — він став фінансово-комерційним центром.

До початку революції в Харкові мешкало майже 400 тисяч чоловік. 1917 року на проведеному тут Першому Всеукраїнському з’їзді Рад було проголошено Радянську владу. Місто набуло статусу столиці Української Соціалістичної Радянської Республіки і залишалося нею до 1934 року.

У цей період відроджували старі підприємства і будували нові гіганти індустрії: тракторний, верстатобудівний, підшипниковий, турбогенераторний та інші заводи. У місті було сконцентровано 70 науково-дослідних, проектних інститутів, конструкторських бюро і лабораторій, у яких працювали спеціалісти зі світовими іменами. Лише за три роки тут організовано більш як двадцять вузів. Було споруджено новий центр міста з однією з найбільших площ у світі — імені Дзержинського (нині площа Свободи).

За роки Великої Вітчизняної війни місто, в якому раніше вирувало життя, було перетворено в руїни. Понад 300 тисяч харків’ян пішли на фронт і дві третини з них не повернулися. Майже стільки ж загинуло під час окупації. Практично повністю було знищено 500 промислових підприємств, залізничний вузол, електростанції, житлові будинки, кращі будинки міста. Фашисти зруйнували і розікрали вузи, НДІ, лікарні, бібліотеки та музеї. Багато прекрасних споруд центральної частини Харкова відновити так і не вдалося. З майже мільйона чоловік перед початком війни до моменту звільнення 23 серпня 1943 року залишилося до 190 тисяч.

Відбудовні роботи почалися відразу після визволення, і 1948 року випуск промислової продукції підприємствами міста досяг довоєнного рівня. Величезний обсяг відбудовних робіт вимагав колосальних трудових ресурсів, відроджувати Харків допомагала вся країна. До 1990 року Харків став одним із найбільш розвинених промислових, наукових, вузівських і культурних центрів СРСР, в якому жило понад 1 мільйон 600 тисяч чоловік.

До світової скарбниці ввійшли імена багатьох видатних діячів української та російської культури, життя яких пов’язане з Харковом. Це філософ-просвітитель Григорій Сковорода, письменник Григорій Квітка-Основ’яненко, педагог Антон Макаренко, композитор Микола Лисенко, режисер Лесь Курбас, філолог Олександр Потебня, історик Дмитро Багалій, селекціонер Василь Юр’єв, конструктор Михайло Кошкін, економіст Овсій Ліберман, математик Олексій Погорєлов, терапевт Любов Малая і багато інших. У Харкові жили або працювали три нобелівські лауреати: біолог Ілля Мечников, економіст Семен Кузнець і фізик Лев Ландау.

21—22 серпня місто святкує свій 350-річний ювілей. Про минуле і майбутнє Харкова — бесіда з його мером Володимиром Шумілкіним.

— Харкову — 350 років. Для міста — це майже дитячий вік. Володимире Андрійовичу, які у нього, на ваш погляд, найімовірніші «точки росту»?

— У Харкова є дві особливості.

Перша полягає в тому, що за радянських часів він був однією зі столиць ВПК, другим військово-промисловим центром країни. Цьому було підпорядковане все життя міста. Відповідно, найбільші підприємства виконували держзамовлення на продукцію подвійного призначення, а найбільші НДІ працювали над військовою тематикою. І друга наша особливість — регіон не має у своєму розпорядженні сировинних ресурсів та переробних галузей, котрі змогли б у перші роки незалежності, як це спостерігалося в Донбасі чи на Дніпропетровщині, забезпечити притік капіталів.

У цій ситуації є свої мінуси та плюси. Мінуси очевидні — після розпаду СРСР було підірвано сам базис життя міста-мільйонера, що називається, по живому розірвано існуючі раніше ділові, фінансові та наукові зв’язки, сотні тисяч харків’ян залишилися без справи, якій вони присвятили свої життя. Історія поставила Харків у жорсткі умови: хочеш вижити — знайди свій сегмент і перебудуй у ньому структуру виробництва.

А плюси полягають у тому, що ми були змушені зробити ставку на інтелектуальну міць міста. Нам зараз тяжко, але ми нарощуємо свій потенціал саме в тій галузі, котра завтра буде виграшною. Наші точки росту — це розвиток економіки на основі наукомістких технологій. Харків повертається до свого початкового статусу гармонійного у своєму розвитку торгового, промислового, транспортного, наукового та культурного центру Лівобережжя Дніпра. Повернення йде болісно, повільніше, аніж хотілося б, але — йде.

— Що нині є найскладнішою проблемою для Харкова?

— Майже зародковий стан економіки. У нас зараз усього одна тисяча доларів ВВП на душу населення порівняно з нашими сімома тисячами до 1990 року або 12 тисячами в нинішній Словенії, не кажучи вже про 27—44 тисячі в розвинених країнах. Нам потрібно максимально розвинути міську економіку, щоб підняти заробітну плату і позбавити сотні тисяч людей від принизливої проблеми фізичного виживання.

Та все ж можна сказати, що Харків подолав економічну прірву і зараз набирає темпи розвитку. Щоправда, на мій погляд, 20% промислового приросту за минулий рік — це все ж не той темп, що потрібен місту. Харків здатний на більше. Нам ще так багато потрібно зробити! Обновити застарілий верстатний і технологічний парк, підготувати кадри для роботи на сучасному обладнанні, відтворити дуже поріділі й постарілі за останні роки наукові школи...

Все це неможливо без залучення вільного капіталу. На жаль, обсяг промислових інвестицій в Україну з провідних країн світу, які мають високу сучасну культуру виробництва, залишається поки мізерним. Ми сподіваємося на зміну ситуації на краще і вишукуємо внутрішні, передусім, організаційні ресурси для допомоги економіці міста в пошуку шляхів виходу з кризи. За 350 років своєї історії Харкову не раз доводилося переживати тяжкі часи, і щоразу він поставав із попелу, як птах Фенікс. Наприклад, різке зниження кількості міських жителів було зафіксовано після Громадянської та Великої Вітчизняної воєн, потім населення знову відновлялося і зростало далі. Зараз воно ще зменшується, але я сподіваюся, що перелом не за горами.

— Харків — величезний науковий і вузівський центр України. Що може зробити місто для комерціалізації наукових досягнень?

— Для початку потрібно створити єдине інформаційне поле нових високотехнологічних розробок і підвести їх до комерційного використання. Слід створити механізм наукового менеджменту. Наука повинна працювати і приносити максимальний прибуток від інвестування в галузі економіки, котрі розвиваються найбільш активно.

У співробітництві з ученими міста міськвиконком розробив інвестиційну й інноваційну програму «Сприяння науково-технічному і промисловому розвитку Харкова». Ми плануємо створити центр сприяння науково-технічному розвитку, організувати міський конкурс бізнес-планів, заснованих на прикладних науково-технічних розробках, налагодити міжнародну електронну базу даних «Інноваційно-промисловий Харків». Намічено вперше заснувати міський венчурний фонд. Ця форма комерціалізації науки чудово працює в різних країнах світу.

Міськвиконком використовує потенціал вузів, щоб поліпшити, зробити динамічнішим муніципальне управління комунальним господарством й іншими галузями міського господарства. Ми вже залучили до співробітництва кілька вузів — Харківський національний університет, ХПІ, Академію міського господарства, Харківське регіональне відділення Академії управління при Президенті України — і замовляємо їм як підготовку спеціалістів, так і проведення конкретних робіт. Простий приклад: дороги після ремонту чи реконструкції приймають зараз у підрядчика не лише чиновники, а й професіонали спеціалізованої лабораторії Харківського автодорожнього університету.

Торік розроблена нашими спеціалістами Програма підвищення ефективності місцевого самоврядування на основі інтелектуального потенціалу Харкова стала переможцем Всеукраїнського конкурсу проектів і програм розвитку місцевого самоврядування. З фонду конкурсу в бюджет міста направлено 350 тис. грн. для реалізації програми

— Ви тісно спілкуєтеся з харків’янами. Ким із них, на ваш погляд, може пишатися Харків?

— Таких людей у нас дуже багато! Ректор Юридичної академії ім. Ярослава Мудрого Василь Тацій, Герой України, директор турбінного заводу Анатолій Бугаєць, альпініст Сергій Бершов, директор Інституту проблем кріобіології та кріомедицини НАНУ Валентин Грищенко... Можна назвати імена і молодих підприємців, які сміливо виходять зі своєю продукцією на світові ринки.

Багатонаціональний Харків має прекрасний генофонд — яскраві особистості є й у тому поколінні, котре будувало місто до 1990 року, і серед молодих, які працюють на благо Харкова зараз. Сьогодні для влади дуже важливо вибудувати такі взаємини з городянами, створити в місті таку атмосферу, щоб потенційна енергія інтелекту і таланту харків’ян перетворилася на кінетичну енергію дії.

Я упевнений, що є ще невідомі імена харків’ян, якими Україна пишатиметься найближчими роками. Це наші діти. У місті діє програма «Обдарована молодь». Щороку дітям, які посіли призові місця в міжнародних олімпіадах, фестивалях і конкурсах, — а їх чимало! — виплачують стипендії. 100 стипендій міського голови для студентів вищих навчальних закладів і школярів і 200 стипендій міськради для кращих учнів загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладів.

Зараз до вузів вступають 70% харківських школярів! І конкурси ростуть із кожним роком. Це означає, що сьогодні, коли і дорослим іноді важко сформувати нову систему цінностей, діти прагнуть до знань. Молоді розуміють, що вони самі відповідають за своє життя, і щоб воно було успішним, необхідна освіта. Потрібно зробити так, щоб якомога більша кількість молодих людей могла подолати перепони на шляху самореалізації.

— А яке місце, на вашу думку, має посісти Харків у Європі?

— Як місто — носій культурних і духовних цінностей. Центр науки та студентства. Харків — єдине місто в Україні, відзначене вже двома почесними нагородами Ради Європи — дипломом і почесним прапором. Ними удостоюють муніципалітети та регіони Європи за європейську діяльність, розвиток дружби та співробітництва між європейськими регіонами і поглиблення зв’язків між ними. Одержання цих нагород підвищило наш статус і відкрило нові перспективи співробітництва з містами та регіонами Європи, а також міжнародними організаціями і фондами.

— Харків дуже погарнішав напередодні ювілею. Оновлено символ міста — Держпром, відновлено здавна улюблені городянами фонтани, розширено проспект Леніна, реконструйовано Палац спорту і Палац студентів, відкрито нові станції метро…

— А також відремонтовані дороги, відновлено освітлення, оновлено фасади...

Однак у нас не було наміру за рахунок ювілею вирішити якісь міські проблеми — ми прагнули зробити свято, на яке запросили багато друзів як з України, так і зарубіжних країн, розворушити Харків, розбудити його здорові амбіції, його честолюбство. Адже змогло місто за останні два роки перед ювілеєм набрати високий темп перетворень! Отже, ми можемо працювати з таким же напруженням сил і в такому ж темпі й далі. Усе залежить від нас.

— Що для вас є головним показником стану міста?

— ...Якби Харків почав приростати на 50 тисяч чоловік щорічно, я сказав би: «Це — перемога!» Значить, це місто, в якому люди хочуть жити.