Гнучкість — сестра таланту. Дипломатичного

Практично всі численні коментатори — з різних сфер і політичних таборів, які відреагували на новину про призначення найближчим часом Грищенка послом України в Росії, підкреслювали його досвід і професіоналізм. Приєднаймося до їх числа. К.Грищенко, який розпочав свою дипломатичну кар’єру ще в МЗС СРСР, залишив помітний слід на багатьох напрямах зовнішньої політики незалежної України — ділив Чорноморський флот, делімітував держкордон, інтегрував країну в НАТО, рятував репутацію України і президента Кучми в очах Сполучених Штатів (зокрема ініціював участь українського військового контингенту в операції в Іраку), очолював МЗС, осягав тонкощі нафтогазової сфери в Республіканській партії України під головуванням Ю.Бойка, не інтегрував країну в НАТО в блоці «Не так!» і апараті прем’єра Януковича. Втім, читачі «ДТ» добре знайомі з Костянтином Грищенком: його інтерв’ю, коментарі та статті неодноразово публікувалися на наших сторінках. Напередодні ж призначення Грищенка послом у РФ ми хочемо нагадати лише деякі висловлювання Костянтина Івановича з гострих для України питань, які він озвучив після залишення посади міністра закордонних справ.

Про НАТО

«Якось під час україно-російських переговорів у розширеному складі за участю керівництва МЗС України і Росії я сказав, що РФ мала б сама бути зацікавлена у вступі України до НАТО. Це викликало щирий подив. Але я пояснив це просто. Коли Україна буде в НАТО, наша держава ніколи не допустить використання альянсу проти Росії. Думка була несподівана, але її ніхто не заперечив, і сприйнята вона була загалом позитивно.

Ми не можемо не враховувати, що інтереси Німеччини, Франції, так само як і наші, лежать у Росії. Хоча б тому, що без Росії сьогодні не вирішується принципова для всіх проблема — енергетичної безпеки Європи. Це питання в європейських столицях переважує будь-яке інше, і це — жорстка реальність».

(«День», 12.05.2005)

На круглому столі «Нейтральний статус України: проблеми і міфи» екс-міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко визнав, що нинішня зовнішня політика країни розділяє її громадян, несе загрозу її територіальній цілісності. «Ось чому необхідний громадський контроль над цією владою. Потрібна широка дискусія, яка показала б суспільству небезпеку втягування країни в НАТО».

(www.regnum.ru/news/644098.html, 22.05.2006)

Про співробітництво з Росією

«В Україні, переконаний, усі — навіть ті, хто свідомо чи підсвідомо прагне відштовхнути нас від Росії, — чудово розуміють її значення для нашої країни. Саме в Росії зосереджені наші прямі стратегічні інтереси. Поки що тільки з Росією існують можливості для масштабної промислової кооперації, завдяки чому Україна змогла зберегти авіаційну, космічну та інші високотехнологічні галузі, без яких ми втратимо в майбутньому шанс грати в глобальній економіці скільки-небудь помітну роль. Якщо ж Україна закриє для себе можливості нормального співробітництва з Росією, то це, по суті, підірве економічну основу нашої європейської інтеграції. <…> Отже, без розвитку відносин із Росією немає і європейського майбутнього України».

Про газовий важіль

«Звичайно, сьогодні найлегше обвинуватити Росію в прагненні скористатися газовим важелем для того, щоб «задушити» Україну. Однак я думаю, треба було б запитати: а що ми зі свого боку зробили для того, щоб зберегти об’єктивно вигідну для нас схему? І прийняти жорстку, розраховану на певний строк програму енергозбереження, розпочати реальний пошук родовищ газу, переходити на альтернативні види палива. Тобто стати на той шлях, який пройшла Західна Європа, в яку ми так прагнемо. До якого Європейського Союзу ми можемо потрапити при ниніш­ньому рівні енергозалежності від Росії?!»

(«Киевский телеграф», 8—14.07.2005)

Про виведення ЧФ РФ з території України

Міністр закордонних справ опозиційного уряду Костян­тин Грищенко вважає перед­часним порушувати питання про подальше перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Україні. Про це він сказав у ході круглого столу: «Нейтральний статус як парадигма зовнішньополітичної стратегії України». К.Грищенко нагадав, що договір передбачає перебування ЧФ на території України в Криму до 2017 року. «Ми чітко знаємо, що ні нинішній президент, ні, скоріш за все, прем’єр-міністр, можливо, узагалі ніхто з політичних діячів першого ешелону не буде в 2017 році серед тих, хто визначає цю проблему... Але чи можуть або чи мають вони зараз таку необхідність — передчасно створювати проблему, порушувати питання, яке має вирішуватися народом, парламентом, владою через 10 років?», — сказав він.

(Інтерфакс-Україна, 13.03.2008)

Про роль українського політикуму в геополітиці

«Проблема в тому, що в Києві, як і в інших столицях світу, вчасно не дали адекватної оцінки процесам відновлення російського впливу в регіоні та світі. Українські політики здебільшого не помітили, як Росія перетворилася на досить багату, військово та політично потужну державу, де все більш упевнена в собі еліта на міжнародній арені не боїться поводитися різко, навіть агресивно. Мати справу з таким сусідом ми ще не навчилися. І голов­не, що в цьому Євросоюз, який сам шукає оптимальну модель діалогу з Москвою, потребуючи її підтримки в багатьох питаннях, нам не допоможе. І річ не лише в залежності від російського газу. Європа сьогодні чекає від Києва надійності та передбачуваності у відносинах із Росією. Париж, Берлін або Брюссель готові допомогти протидіяти російському тиску, але не втягуватимуться в конфлікт за Україну, якщо українська сторона спровокує його своєю непослідовністю й невмінням виконувати зобов’язання.

І ми маємо усвідомлювати, що в цій ситуації від України залежить набагато більше, ніж про це прийнято думати. Адже наша країна може бути як надійним мостом між Заходом і Росією, так і полем для суперництва. І тут вибір значною мірою залежить від української еліти, оскільки саме гострота протиріч між її групами і нездатність самостійно знаходити компроміси, якраз і провокує конкуренцію між Москвою і Вашингтоном на політичному ринку України».

(«ДТ», 17—23.02.2007)