Газовий реверс по-донецьки

«Газовий резонанс» у Донецькій області не несе жодної загрози сепаратизму, але й думку тутешніх споживачів палива про дії київської влади та керівництва «Нафтогазу України» схвальною, мабуть, назвати не можна. Причин того декілька. По-перше, Дубинине відомство ніколи не завдавало собі клопоту з тим, щоб подобатися своїм клієнтам, тому що — монополіст. По осені, перед початком кожного опалювального сезону, керівники підприємств теплокомуненерго, котрі повернулися зі столиці, зазвичай кажуть, що вициганювання лімітів на газ, необхідний для обігріву «маленьких українців», є процедурою вкрай принизливою. Тому у відповідь на прохання консолідуватися і виявити розуміння всі показово консолідувалися, але багато хто крізь зуби цідив: «Так вам... і треба».

По-друге, місцева ментальність така, що тут дуже цінується вміння домовитися і «розрулювати», не доводячи до конфронтації і не створюючи нікому проблем. Тому дії Києва виглядають в очах донецького бізнес-бомонду як очевидна слабкість, і будь-які посилання на складність ситуації та політичні чинники не виправдовують газових начальників: ти або можеш «повирішувати питання», або не можеш. «У відносинах із Росією ми маємо бути не бідними родичами, а рівноправними партнерами. Що ж до ціни на газ, то це питання потрібно було узгодити й вирішити до початку опалювального сезону, до 15 жовтня 2008 року! Але його досі не вирішено!», — відреагував на ситуацію із газом голова Донецької облради Анатолій Близнюк, який у даному разі став «рупором» усіх зацікавлених осіб, читай — споживачів. Такий закид, треба сказати, лунає не перший рік. Багато хто пропонує сідати за стіл переговорів із «Газпромом» не взимку, коли «дзьобне», а в серпні, коли робляться перші начерки держбюджету на наступний рік.

Сказати, що Донбас «відчув» на собі наслідки припинення поставок російського газу — це не сказати нічого. Перші кілька днів після закривання вентиля тутешні промисловці, газівники і чиновники демонстрували витримку й самовладання пасажирів потопаючого «Титаніка». Бо для Донецької області перехід на реверсний режим подачі газу зламав усю звичну систему функціонування інфраструктури регіону. Раніше, коли газ ішов із Росії звичним шляхом, донецькі споживачі отримували його першими, і тому забирали стільки, скільки було потрібно. А потрібно багато, енергетичні «апетити» старопромислових регіонів із високим ступенем урбанізації, як правило, дуже високі. За офіційними даними, щороку Україна споживає близько 65 млрд. кубометрів природного газу. Донецька область забирає 10 млрд. кубометрів із цього обсягу. Кожен шостий «куб» палива спалюється в Донбасі.

Нині Донецьк опинився в кінцевій точці газового потоку. Тиск у газопроводах та обсяги палива, які доходять до фінішу, дуже різняться від того, що було раніше. Вже 7—8 січня, із початком «газавату», тиск у магістральних газопроводах Донбасу впав удвічі. В екстреному порядку було виконано перерозподіл обсягів газу між споживачами регіону — кардинально скорочено подачу палива на металургійні та хімічні підприємства, а вивільнені обсяги спрямовано на забезпечення населення та підприємств теплокомуненерго. «Ми робимо все можливе, щоб забезпечити споживачів — населення, тепломережі, хлібопекарні та інші об’єкти життєзабезпечення. Ситуація стабільна, не плачевна, але, на жаль, нормального тиску, котрий був при надходженні газу з Росії, у нас сьогодні немає», — доповідав на терміново скликаній із цього приводу прес-конференції директор ДП «Управління магістральних газопроводів «Донбастрансгаз» Юрій Кошель. Трохи пізніше саме така рознарядка пішла з Києва по всій країні — забрати газ у промисловості й віддати на опалення населенню.

Рішення це мало неоднозначні наслідки. Хоча чиновники й запевняли, що керівники промпідприємств «із розумінням» поставилися до вимоги «затягти паски», директорат насправді нарікав: мовляв, казали, що в нас сховища просто лускають від газу, до весни вистачить, а тепер он як виходить... Крім репутаційних втрат вітчизняних газових компаній, першим зримим і вагомим результатом стало зупинення двох найбільших хімкомбінатів — «Стиролу» у Донецькій області та «Азоту» в Луганській. Низка теплових електростанцій перейшла на альтернативне паливо (мазут), а губернатор Донецької області Володимир Логвиненко відразу заявив, що регіону потрібно додатково 5 млн. кубометрів газу на добу, щоб металурги і хіміки змогли виконати замовлення на січень-лютий. «Чому я саме на цьому загострив увагу? Знаєте, сьогодні проблема — газ, а завтра — проблеми з виплатою пенсій, заробітної плати бюджетним організаціям і все інше, пов’язане з бюджетними програмами. Мало того, йдеться передусім про експортовиробляючі підприємства», — пояснив Логвиненко, додавши, що при збереженні status quo вже може йтися про зрив планів бюджетних надходжень у січні. Тим більше що закручувати вентилі промисловцям узялися з якимсь нездоровим ентузіазмом: у грудні промисловий комплекс Донецької області споживав 609 тисяч кубометрів газу на годину, уже на Різдво цей показник становив 333 тисячі, із 10 січня — 276 тисяч. Крім того, диспетчери транзитерів розіслали на підприємства телефонограми із розпорядженням підготуватися до повного відключення.

Під загрозою зупинки іще 19 підприємств, які не зберегли в технологічному ланцюжку можливість споживати резервне паливо.

Металургів, у свою чергу, турбує не стільки питання кількості, скільки невизначеність із ціною. Тим паче що більшість «монстрів» металургії — ММК ім. Ілліча, «Азовсталь», Алчевський меткомбінат — відключити неможливо з технічних причин. Економісти металургійних підприємств та об’єднань клянуть рідну владу на всі заставки, бо після оприлюднення чергової запланованої ціни газу їм доводиться перераховувати вартість продукції своїх заводів. «Гадаєте, ми від доброго життя переходимо на коксовий газ і шукаємо інші альтернативи?» — риторично поцікавилися в кореспондента «ДТ» менеджери одного з металургійних об’єднань, які побажали залишитися неназваними.

Зате вся ця веремія найнесподіванішим чином виявилася на руку підприємствам теплокомуненерго, яким у «мирний» час «Нафтогаз» призначав роль хлопчиків для биття. Політичні декларації на тему «не допустимо, щоб постраждало населення» призвели до того, що щоденний відпуск газу для котелень Донецької області зріс майже вдвічі — до 18 млн. кубометрів на добу, хоча раніше, зазначимо, ліміти для опалення виділяли досить скупо, і газівники майже ніколи не давали тепловикам замовлених обсягів палива. Крім того, дочірня компанія «Нафтогазу» — «Газ України» — тимчасово відмовилася від практики відключень тепломереж-боржників, і навіть із лексикону офіційних повідомлень це слово зникло. Хоча борги нікуди не поділися, і Донецька область серед усіх областей України посідає «почесне» перше місце за цим показником — із початку опалювального сезону підприємства теплокомуненерго Донеччини недоплатили за газ 308,5 млн. грн. (рівень розрахунків за спожите паливо — 37%). Парадоксальна ситуація: ледь не вперше справи з опаленням і гарячою водою в столиці гірші, ніж у провінції. Єдине, чого побоюються тепловики, — нової ціни газу. Навіть якщо це буде 300 дол. за тисячу кубометрів, тариф на опалення зросте у 2—2,5 разу, вважають у «Донецькміськтепломережі».

А інженери-синоптики, напевно, вже й не згадають, коли востаннє були такими популярними. Сьогодні без перебільшення можна сказати, що в умовах животіння на голодному газовому пайку господарське життя Донбасу як ніколи залежить від сліпої стихії. Вдарять морози — зупиняться ще два-три заводи. Потеплішає — стільки ж почне працювати...