«ГАЗЕТА ВИСТУПИЛА. ЩО ЗРОБЛЕНО?»

Була колись за радянських часів така рубрика в періодиці. Відтоді спливло багато часу, але, на жаль, мало що змінилося у звичаях наших можновладців.

Два тижні тому, в числі від 22 вересня, «ДТ» помістило на своїх шпальтах добірку думок експертів із питань нацбезпеки з приводу подій у США, підготовки антитерористичної операції та її можливого впливу на нацбезпеку України (публікація називалася «Ми мирні люди. А чи є в нас бронепоїзд?»). Яким же був наш подив, коли цього тижня ми дізналися, що одному з наших респондентів — завідувачу кафедри національної безпеки Української академії держуправління при Президенті України Віктору Циганову запропонували подати заяву на звільнення за власним бажанням. Така «приваблива» пропозиція надійшла засновникові першої в нашій країні кафедри нацбезпеки від ректора академії Володимира Лугового після того, як В.Циганов «наважився» заявити «ДТ», що наша влада мусить мати більше професіоналізму, який вона «останніми роками не дуже охоче демонструє». І що, на його думку, «сьогодні для національної безпеки України найбільша загроза йде від самої влади — через її некомпетентність, неадекватну кадрову політику».

Коли ж ми поцікавилися у В.Циганова, як його безпосереднє начальство мотивувало своє рішення, то з’ясувалося, що варіантів було два: один — для широкої громадськості, на той випадок, якби вона зацікавилася цією ситуацією, другий — для власного розуміння Віктора Васильовича. «Офіційною» причиною пропозиції подати заяву на звільнення було сумісництво В.Циганова — його трудова книжка лежала в Кабінеті міністрів. Але цей факт чомусь залишив байдужим пана Лугового кілька місяців тому, коли В.Циганова запросив на посаду помічника голови Державної комісії з питань ОПК Володимир Горбулін, і не турбував його до минулого тижня. Більше того, Володимира Іларіоновича також досі чомусь не зачіпає той факт, що професор його академії Юрій Єхануров поєднує викладацьку роботу з кадровою в адміністрації Президента, а Володимир Горбулін — із роботою в Кабміні. До речі, є вагомі підстави вважати, що, дізнавшись про пропозицію його колезі звільнитися, Володимир Павлович також напише заяву на звільнення. Як і ще один викладач академії — Зіновій Кулик (якому, між іншим, веліли порадити бути обачнішим, оскільки той «забагато собі дозволяє у своєму «ПіКу»).

Реальну ж причину свого (?) невдоволення ректор академії, за словами В.Циганова, сформулював так: «Ми не можемо протягувати активну політику в аудиторії і не можемо критикувати владу в навчальному закладі, який готує спеціалістів для влади».

Дивно, але досі нам не доводилося чути, що слухачам академії держуправління заборонено читати «Дзеркало тижня». Адже, повторимо: свою думку В.Циганов висловив на шпальтах нашої газети, а не в аудиторії перед слухачами, яким він читає курс нацбезпеки за програмою, затвердженою як керівництвом академії, так і університетом Північного Лондона (що для зміцнення української демократії надає академії методологічну допомогу і запрошує її слухачів до себе на стажування). Крім того, ризикуючи здатися наївними, усе ж таки нагадаємо, що ст.34 української Конституції гарантує кожному громадянинові нашої держави право на свободу думки і слова, а також на вільне висловлення своїх поглядів і переконань. Гадаємо, що керівництво університету Північного Лондона буде дуже прикро вражене тим, як зле в підопічному українському навчальному закладі прищеплюють основні принципи демократії і втілюють у життя Основний Закон.

Однак можна припустити, що наразі справа не лише в ректорі академії, який раптом виявив невдоволення завідувачем кафедри нацбезпеки. До речі, він же сам і вмовив В.Циганова обійняти цю посаду в грудні минулого року і досі, за свідченням опального викладача, жодних претензій з приводу його роботи не пред’являв. Більше того, люди, які добре знають Володимира Іларіоновича, запевняють, що він, по-перше, дуже порядна, а по-друге, дуже обережна людина і навряд чи виявив би ініціативу щодо звільнення свого співробітника. У нас є підстави гадати, що «праведний гнів» напав на В.Лугового тільки після відвідин певного кабінету на Банковій. Втім, сам Володимир Іларіонович пояснити «ДТ» причини свого рішення стосовно В.Циганова не захотів: на наші кількаразові дзвінки його секретар незмінно відповідав, що наразі ректор дуже зайнятий.

Складається враження, що на Банковій знову намагаються приватизувати не лише владу, а й право на істину. Адже що, власне, нового сказав В.Циганов? Те, що влада мало демонструє свій професіоналізм? Але згадаймо, скільки разів Президент піддавав нещадній критиці депутатів Верховної Ради за непрофесійну, з його точки зору, роботу! Може, В.Луговий і його таємничий повелитель із Банкової не згодні з Президентом? Чи вони не вважають парламент однією з гілок влади? Що стосується загрози нацбезпеці України з боку влади, то Леонід Данилович днями заявив, що Верховна Рада — це центр дестабілізації в країні. І чи не Президент неодноразово наголошував на небезпеці, наприклад, корупції, яка обплутала всі гілки нашої влади? Може, хтось вважає інакше? Чи хтось сперечатиметься з приводу колосальної шкоди, заподіяної як економіці, так і міжнародному іміджу країни представниками української влади на чолі з Павлом Івановичем Лазаренком, який нині скніє в закордонних в’язницях?

— Знаєте, я не дуже здивований тим, що сталося, — сумовито зазначив Віктор Циганов. — У моєму житті все це вже було. У радянські часи мене звільняли з телебачення за погляди, які не завжди збігалися з лінією ЦК КПРС. За Кравчука, коли я вже працював у Кабміні і паралельно робив передачі на ТБ, мене «душили» після передачі з Леонідом Кучмою, який щойно пішов із посади прем’єра. За інших «демократів» — під керівництвом Валерія Пустовойтенка — мене «вичавлювали» з Кабміну після передачі з Морозом. Тепер ось публікація в «ДТ». Усе повторюється. Знаєте, у пам’яті спливає одне німецьке слово, що часто вживалося років п’ятдесят тому: berufsverbotung — «заборона на професію». І ще: коли за висловлену думку в цій країні запросто можуть звільнити чиновника третього рангу, то чого слід очікувати простим службовцям? Дуже жаль молоді, з якою доведеться розпрощатися. Серед моїх слухачів є багато тямущих».

Молоді справді жаль. Їй дано наочний урок: якщо хочеш у владу— мусиш мімікрувати і забути про власну думку. І ще більше жаль країну, в якій майбутніх державних службовців зі студентської лави вчать вважати: якщо ти при владі — ти безгрішний.