Гарантована неспроможність

І трохи бентежить, чому з кулуарів не виносять обговорення цього питання, адже спроможність ФГВФО - важливий елемент підтримки довіри суспільства до банківської системи, котра як ніколи потребує лояльності клієнтів.

Принцип простий, - банки, що працюють на ринку, платять до Фонду внески, і у випадку, якщо один із банків припиняє роботу, Фонд розраховується з його вкладниками з цих грошей. В ідеальному світі при якісній роботі як самих банків, так і НБУ як регулятора банківського сектора система працює. Але Україна далека від ідеалу, з 2014 р. сектор залишили 94 банки, під гарантію потрапили майже два мільйони вкладів, обсяг виплат за якими наблизився до 88 млрд грн. Фонд же на момент початку банківської кризи мав 7,3 млрд грн, тобто без підтримки він аж ніяк не впорався б. Підтримку надали Мінфін і НБУ, у вигляді кредитів, звичайно, причому відсотки за цими кредитами коливалися від 10 до 12,5% річних і вище. Just business. Нібито це Фонд винуватий у тому, що в системі, виявляється, працювала майже сотня банків-пилососів, шахрайства яких не помічали, та ще й рефінансом щедро обдаровували.

Про те, за рахунок чого ці кредити погашатимуться в майбутньому, ніхто не думав, усі хотіли швидких перемог, публічного пороття і стрімкого очищення банківської системи. Тепер же, коли пристрасті вщухли, а сектор очистився, виявилося, що борги Фонду перевищують 77 млрд грн і зростатимуть, адже відсоток набігає, а ресурсів для його погашення раніше строку - немає. За даними ФГВФО, на січень 2019-го загальна сума акумульованих ним коштів становила 14,3 млрд грн. У результаті Фонд, який виплатив вкладникам у 2014–2017 рр. майже 88 млрд грн, протягом 2025–2031 рр. повинен виплатити ще 85 млрд грн відсотків за кредитами, узятими для цього в Мінфіну, і повернути самі кредити, а це ще 59,5 млрд. Разом - 145 млрд грн.

23 січня ц.р. ФГВФО погасив останню частину кредитів на загальну суму в 20 млрд грн, узятих у НБУ під 12,5% і вище. Гасилися кредити з 2015 р., за цей час відсотків за ними набігло майже на 5,5 млрд грн. Тепер у Фонду до 2025 р. "кредитні канікули", він повинен буде платити лише відсотки за векселями Мінфіну, по мільярду щорічно, - всього 6,8 млрд грн.

З 2025-го, крім виплат відсотків, потрібно буде гасити й самі векселі, і відсотки, загалом з 2019-го по 2031-й - 139 млрд грн. До 2031 р. дефіцит фінансових ресурсів Фонду становитиме 74,4 млрд грн. Для виконання показника фінансової стійкості у 2,5% йому не вистачатиме якихось 86,7 млрд грн. І це за умови, що всі банки в цей період працюватимуть стабільно, і виплачувати щось вкладникам не знадобиться.

По суті, ніякого фонду гарантування в нас уже немає. Що може гарантувати організація, яка щороку збирає трохи більше 3,3 млрд грн внесків і при цьому повинна віддавати щороку майже 7 млрд грн лише відсоткових відрахувань? Як Фонд виконуватиме свою головну мету - захищати права та інтереси вкладників банків, будучи банкрутом? І як Фонд, котрий за законом є економічно незалежною установою, збереже цю незалежність при таких боргах?

Знайти ресурс

Джерел фінансування у Фонду не так і багато. Крім зборів із банків-учасників, він може інвестувати кошти в державні цінні папери, залучати кошти від продажу майна неплатоспроможних банків, брати кредити в НБУ та Мінфіну. Але кредитів Фонд уже набрався. Теоретично кошти держбюджету він міг би отримати на безповоротній основі, але Мінфін вирішив інакше, і ми не впевнені, що платники податків проти цього рішення. Навряд чи хтось із українців вважав би справедливим, що за його рахунок видають вклади клієнтам банків, що луснули, по суті оплачуючи неналежну роботу НБУ, який мав би робити все, аби проблемних банків у країні не було.

Інвестувати в держоблігації Фонд поки що не може, бо ресурсів для таких інвестицій у нього просто немає.

Із продажем майна неплатоспроможних і ліквідованих банків у нього теж проблеми. Попри те, що цього року Фонд обіцяє завершити ліквідацію 40 банків, виведених із ринку в період із 2014-го по 2016 р., і продати все, що можна. Шансів, що вдасться одержати хоч якісь компенсації, дуже мало.

Буквально днями, наприклад, Фонд гарантування намагався продати активи "Дельта Банку". Права вимоги, у тому числі за рядом кредитних угод, було виставлено на продаж за номінальною вартістю 8,6 млрд грн. Аукціон був голландським, тобто зі зниженням, а не підвищенням ціни. Незважаючи на те, що під час торгів ціна знизилася до 1,73 млрд грн, покупців не знайшлося. Для довідки, вкладникам цього банку Фонд уже виплатив 15,7 млрд грн, ще півмільярда винен і за таких "успішних" торгів не компенсує навіть малої частки своїх витрат. Днем раніше ФГВФО провалив аукціон із продажу 113 га землі в Києві, які належали "Родовід Банку"". Це була десята, ювілейна, спроба продати цей актив. Стартова ціна в 3,7 млрд грн у ході торгів знизилася до 740 млн. Але ніхто не захотів. Історія цієї ділянки землі типова, - вона була у заставі в банку, потім її визнали речовим доказом, і на її відчуження наклали арешт, а потім упродовж місяця тричі перепродали. Фонд справедливість відновив і ділянку собі повернув, от тільки продати ніяк не може.

У підсумку ці численні та безуспішні продажі неминуче перетворюються на розпродажі з божевільним дисконтом.

У грудні минулого року ФГВФО заявив про бажання продати активи 21 банку загальною вартістю у 8,3 млрд грн. До пулу увійшли права вимоги, інші майнові права по кредитах, векселі та дебіторська заборгованість. Ключові активи в пулі - завод із виробництва полімерної продукції, земля, житлова, комерційна та складська нерухомість, більш як половина об'єктів розміщується у Києві та Київській області. Аукціон пройшов "успішно", - об'єкти ціною у
8,3 млрд грн купили за 62 млн, тобто за 0,75% від балансової вартості. У Фонді подію назвали "історичною", пояснивши, що всі об'єкти в пулі неодноразово виставлялися на продаж, але навіть після зниження вартості до 20% від номіналу не продавалися.

Мимоволі закрадається думка, а чи не тому об'єкти так наполегливо не купують окремо, бо знають, що потім їх можна буде взяти "у пулі" за копійки?

Не далі як у середині січня на аналогічному аукціоні землю, готель зі СПА-комплексом у Трускавці та АПК-активи номінальною вартістю в 6,5 млрд грн продали за 48 млн. Частина проданих активів - колишня власність Єврогазбанку, і ми вже докладно описували, що з ними відбувалося раніше (https://zn.ua/internal/shakaly-303198_.html, а тепер розуміємо, чим такі історії закінчуються - знижкою в 99%. І доти, доки схем, які трепетно вибудовують навколо майна банків, що луснули, уперто не помічають правоохоронці, наївно сподіватися, що Фонд гарантування вкладів озолотиться, щось продавши.

Теоретично ФГВФО може запроваджувати спеціальний збір із банків-учасників, збільшивши їхні відрахування. Але наскільки це справедливо - запитання. Виходить, що банки, які працювали умовно прозоро та чесно й пережили кризу, повинні оплатити втрати, яких фінансовій системі завдали банки, виведені з ринку регулятором. Сумнівна практика, особливо якщо врахувати, що Ощадбанк, наприклад, нібито в системі гарантування, але внесків до неї дотепер не платить, і держава як його власник навіть не намагається це виправити.

Очевидно, що простого рішення проблеми немає. Але є кілька непростих, розроблених спільно зі Світовим банком, сценаріїв, як урятувати ФГВФО від банкрутства. І в розпорядженні редакції DT.UA цей документ є.

Вибір невеликий

Перший сценарій пропонує фонду гасити векселі достроково, на дев'ять років запровадити вже згаданий спеціальний збір для банків-учасників і зобов'язати Ощадбанк платити внески. Ці заходи дали б Фонду можливість знизити на 25 млрд грн свої витрати на оплату відсотків і погасити практично повністю борг перед Мінфіном, повернувши 115 млрд із 140,5. Але спроби Фонду торік гасити виплати перед Мінфіном достроково відгуку в самому Мінфіні не отримали, а запровадження спеціального збору в розмірі 100% від регулярного для банків-учасників на дев'ять років - це вагоме навантаження на банки, приблизно 50 млрд грн за весь період, і вони точно без ентузіазму поставляться до такої пропозиції. І хоча б подвоєння внеску до ФГВФО не призвело до того, що ще когось доведеться виводити з ринку. А головне, при цьому сценарії дефіцит капіталу все одно зберігається до 2030 р.

Другий сценарій пропонує збільшити суму гарантування для вкладів із нинішніх 200 тис. грн до 800 тис., підвищити базові ставки для банків-учасників на 20% на п'ятирічний строк, на один рік запровадити спецзбір, знову-таки зобов'язати Ощадбанк платити внески та конвертувати борг Фонду. Конвертація передбачає, що основна сума заборгованості погашатиметься відповідно до графіка, а в частині відсотків Фонд просто передасть Мінфіну права на свій грошовий потік (відповідно до ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), остаточно втративши вже зараз сумнівну незалежність.
За цього сценарію Фонд гарантування може вийти в плюс уже у 2022 р., але навантаження на банки однаково зростуть, а підвищення суми гарантування не тільки, як вважає Світовий банк, залучить клієнтів у банківську систему, а й збільшить зобов'язання Фонду перед вкладниками, якщо хтось із банків залишить ринок. Крім того, при цьому сценарії Фонду все одно доведеться пережити два роки пікових виплат за боргами, щоразу віддаючи понад 15 млрд грн.

Третій сценарій відверто утопічний, тому що, крім традиційної участі Ощадбанку в системі гарантування, пропонує запровадити спеціальний збір для банків на сім років у розмірі 50% від регулярного збору, і всі вільні кошти Фонду інвестувати в ОВДП. Але, по-перше, чи доцільно державі за нинішнього найвищого боргового навантаження та дуже амбіційних планів із продажу облігацій на внутрішньому ринку ще й ФГВФО облігації продавати? Особливо якщо врахувати, що в різні роки Фонду необхідно буде купувати ОВДП на суми від 14 до 59 млрд грн, і він розраховує на інвестиційний дохід понад 60 млрд. Грубо, але за такої схеми борги Фонду просто конвертуються в борги Мінфіну. По-друге, дохід від інвестування в ОВДП прямо залежатиме від відсоткових ставок за облігаціями, які складно спрогнозувати в перспективі двадцяти років. По-третє, всі ці ризикові та болючі заходи дозволять Фонду здолати дефіцитність свого капіталу теж тільки до 2030 р.

Як бачимо, усі варіанти розв'язання проблеми такі привабливі, що дуже складно визначитися з вибором. Це загалом пояснює, чому й досі реалізації жодного з них так і не розпочато. Навіть обговорювати публічно не хочуть. Тих, хто бажає, засукавши рукава, вирішувати проблему, немає ні в уряді, ні в НБУ, хоча вже зрозуміло, що борг такого розміру сам не розсмокчеться. Хтось усе одно має заплатити за наслідки оздоровлення банківської системи.

Якщо змести сміття під килим, це не очищення. І якщо розумного рішення не знайдуть, то тягар дефіциту ФГВФО ляже на держбюджет, тобто на платників податків. Тих самих, які не перший рік спостерігають повне свавілля за вітриною "очищення банківського сектора". Жодний із власників і топ-менеджерів виведених із ринку банків не поніс відповідальності за доведення банку до неплатоспроможності, понад те, багато хто з них без особливих проблем через суди оспорюють визнання банків неплатоспроможними. Колишні позичальники цих банків, які так і не повернули взятих кредитів, активно та безперешкодно з цих банків виводять свої ж застави. А все, що не вдалося вивести, скуповують із молотка з 90-відсотковою знижкою. А десь поруч міжнародні експерти сидять і сушать голови, що ж робити зі зростанням дефіциту Фонду гарантування вкладів, який розраховувався з клієнтами цих банків.