«Європейський» вибір України

У цей непростий період боротьби еліт і перетягування повноважень хотілося б, щоб мимо нас не пройшли вибори кандидатів від України на посаду судді у Європейський суд з прав людини. Європейська конвенція із захисту прав людини й основних свобод (далі ЄКПЛ) — загальновизнаний, працюючий, авторитетний інструмент захисту прав і свобод громадян країн Європи, а за нашої «проблемної» судової системи найчастіше й остання надія на захист своїх прав. Людина, яка стане суддею Європейського суду, в найближчі шість років як мінімум відіграватиме важливу роль під час розгляду заяв до Євросуду.

Вибори кандидатів мають проводитися в кожній країні—учасниці ЄКПЛ відповідно до рекомендацій Парламентської асамблеї Ради Європи №1429 (1999) і №1649 (2004). Після висування трьох кандидатів від певної країни вони розглядаються Парламентською асамблеєю Ради Європи. Шляхом таємного голосування вибирається один із них, котрий і стає суддею Європейського суду з прав людини.

Зауважимо, що раніше процедура виборів кандидатів від України ніякими нормативними актами нашого національного законодавства не регулювалася. На минулих виборах, які проходили 1998 року, було висунуто три кандидатури: Володимир Буткевич (котрий і став згодом суддею Євросуду), Володимир Євінтов і Станіслав Шевчук.

28 лютого 2007 року президент України видав указ № 157/2007 «Питання добору кандидатур для призначення на посаду судді Європейського суду з прав людини від України». Потім Кабмін виніс постанову від 21 березня 2007 р. № 524 «Про здійснення відбору кандидатів на посаду судді Європейського суду з прав людини», яким затверджувався порядок проведення конкурсу, і забезпечення організації його проведення покладалося на Міністерство юстиції України. Відбір кандидатів проводиться конкурсною комісією, склад якої формується Міністерством юстиції України. Мін’юст зобов’язують визначити кваліфікаційні вимоги до кандидатів відповідно до вимог ст.21 ЄКПЛ, а також враховувати вимоги щодо гендерної рівності. Робота конкурсної комісії регулюється регламентом, ухваленим на її першому засіданні, конкурс має бути публічно оголошений Мін’юстом через ЗМІ, а відбір кандидатів на посаду судді проводиться шляхом відкритого голосування.

На виконання постанови було видано наказ міністра юстиції України від 23.03.2007 № 358/7 «Про затвердження складу конкурс­ної комісії з відбору кандидатів на посаду судді Європейського суду з прав людини». До комісії увійшли: голова комісії Олександр Лавринович — міністр юстиції України; заступник глави комісії Валерія Лутковська — заступник міністра юстиції України; члени комісії: Володимир Хандогій — заступник міністра закордонних справ України (за згодою); Ніна Карпачова — уповноважений БВРУ у правах людини (за згодою); Сюзанна Станік — заступник голови Конституційного суду України (за згодою); Василь Філатов — суддя Судової палати з кримінальних справ Верховного суду України (за згодою); Віталій Шибко — голова комітету ВРУ із закордонних справ, керівник постійної делегації в ПАРЄ (за згодою); Геннадій Удовенко — голова підкомітету з прав людини комітету ВРУ з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (за згодою); Олександр Пташинський — керівник департаменту з питань виконання покарань міжнародної правозахисної організації «Міжнародна ліга захисту прав громадян» (за згодою); Ірина Кушнір — начальник інформаційно-аналітичного відділу секретаріату урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України (секретар комісії).

Однак... є запитання... По-перше, чому комісія складається саме з десяти осіб? По-друге; чому в складі комісії немає представників шанованих наукових і науково-експертних організацій? По-третє, чому у списку присутній представник лише однієї громадської організації? Усі юристи, з якими мені вдалося обговорити цей факт, зазначають: цього катастрофічно мало.

От що з цього приводу сказав нам шанований юрист-міжнародник, доцент Інституту міжнародних відносин Сергій Козьяков: «Список претендентів на посаду судді має бути опублікований за місяць до голосування. Юридична громадськість повинна мати можливість висловитися щодо фахових і моральних якостей кандидатів. Обговорення кандидатур членами комісії має проходити гласно і при ЗМІ. Голосування ж нехай буде таємним. У кожному разі кандидат, окрім фахових якостей юриста і вільного володіння робочими мовами суду, повинен мати бездоганну репутацію порядної людини. Останнє є особливо важливим в умовах публічної страти незалежної судової системи в країні».

З Євгеном Захаровим, головою Харківської правозахисної групи, у нас відбулася така розмова.

— Пане Захаров, є інформація, що вас спочатку запросили брати участь у конкурсній комісії з відбору кандидатів на посаду судді Європейського суду з прав людини, а потім відкликали запрошення....

— Мені зателефонувала заступник міністра юстиції України Валерія Лутковська і сказала, що до комісії мають увійти представники профільних комітетів Верховної Ради України і громадських організацій. Після цього на моє ім’я і на ім’я Виконавчого директора Української Гельсінкської спілки з прав людини Володимира Яворського було надіслано факс із Міністерства юстиції, яким нас запрошували стати членами цієї комісії. Ми відповіли згодою. Згодом стало відомо, що Аркадій Бущенко, адвокат обласної колегії адвокатів, експерт Харківської правозахисної групи, подав свою кандидатуру на участь у конкурсі на посаду судді Європейського суду з прав людини. І Валерія Володимирівна сказала, що при цьому моя участь у комісії викликала б конфлікт інтересів.

— Як ви вважаєте, у такому складі комісія досить репрезентативна й об’єктивна?

— На мою думку, практично всі представники не зможуть об’єктивно оцінити рівень знань європейського права кандидатами. Фахівцем у цій сфері є лише Валерія Лутковська.

«Ми одержали факс від Мініс­терства юстиції з пропозицією подати кандидатуру від нашої організації до цієї комісії, — розповів виконавчий директор Української Гельсінкської спілки з прав людини Володимир Яворський. — Була подана моя кандидатура. Потім я побачив остаточний склад комісії і себе там не знайшов. По-моєму, половина членів комісії взагалі може не розуміти, що таке Європейський суд із прав людини. Хотілося б, щоб механізми формування комісії і виборів кандидатів були прозорими».

По роз’яснення, опис процедури виборів кандидатів ми звернулися до заступника міністра юстиції України Валерії Лутковської. Вийшов такий діалог.

— Чим продиктований кількісний і персональний склад конкурсної комісії з відбору кандидатів на посаду судді Європейського суду з прав людини? Чому в комісії відсутні представники шанованих наукових організацій (скажімо, Інституту держави і права, Інституту міжнародних відносин) і мало представників громадських організацій?

— Кількість членів комісії ніким не визначалася. Ми зверталися до судових органів, до парламенту з проханням подати кандидатури на участь у роботі комісії. Виходили з того, що пропонуємо на посаду судді не громадського діяча, не вченого. Відповідно до цого в комісії два представники судового корпусу. Ми розуміємо, чим займатиметься суддя Європейського суду з прав людини, й у зв’язку з цим у складі — уповноважений ВРУ з прав людини і представник Комітету ВРУ з прав людини.

— Скільки вже подано заяв від охочих взяти участь у конкурсі?

— На сьогодні подано дев’ять заяв.

— Як проходитиме відбір кандидатів?

— 23 квітня минає термін подачі заяв від кандидатів. 25 квітня Перші державні курси іноземних мов проведуть тестування всіх, хто виявив бажання брати участь у конкурсі. 26 квітня ми плануємо засідання комісії. Сподіваюся, що воно буде відкритим. До 29 квітня ця інформація повинна офіційно надійти до Страсбурга. Після того як комісією будуть відібрані три кандидати, починаються співбесіди в ПАРЄ.

— Багато юристів кажуть, що нинішній суддя Європейського суду з прав людини Володимир Буткевич також може взяти участь у конкурсі. Як ви вважаєте, він має таке право?

— Теоретично взяти участь у конкурсі має право кожна людина, чия кандидатура відповідає заявленим критеріям. Інше питання, наскільки перспективно буде подавати цю кандидатуру. Я не візьму на себе відповідальності тлумачити Конвенцію.

Отже, тепер найцікавіше. Вважаю за можливе назвати прізвища деяких кандидатів, які мені вдалося дізнатися, оскільки в жодному нормативному документі не сказано, що ця інформація закрита. Серед названих кандидатів — експерт Харківської правозахисної організації, адвокат Аркадій Бущенко; професор, юрист-міжнародник Олександр Мережко; завідуючий кафедрою міжнародного публічного права Інституту міжнародних відносин Олександр Задорожний; суддя апеляційного суду міста Києва Олена Євтушенко; професор Соломонового університету Станіслав Шевчук.

Також ходять наполегливі чутки про те, що подаватимуть свої кандидатури Володимир Буткевич (нинішній суддя Європейського суду) і Сергій Головатий (глава Української правничої фундації). На сьогодні жоден із них своєї кандидатури не подав, але час до 23 квітня ще є.

Спочатку поговоримо про чутки. Отже, Віктор Чивокуня, кореспондент інтернет-видання «Ук­раїнська правда», пише 17 квітня зі Страсбурга: «Нинішні екстрені дебати (у ПАРЄ. — С.М.) можуть стати останнім проектом Головатого у Раді Європи… Не виключено, що найближчим часом він балотуватиметься на посаду судді Європейського суду з прав людини і переїде до Страсбурга. І роль українського уряду в цьому процесі багато в чому може пояснити нинішню позицію депутата». Мені вдалося додзвонитися Сергієві Петровичу Головатому, котрий перебуває у Страсбурзі. Проте він, пославшись на зайнятість, не відповів на мої запитання, зокрема й про те, чи планує він подавати свою кандидатуру на участь у конкурсі.

Геннадій Друзенко, віце-президент Інституту європейської інтеграції: «Вперше в історії України відбір кандидатів на посаду судді Європейського суду з прав людини не є формальним процесом, коли відбирається один очевидний фаворит і два статисти. Професора Олександра Мережка, швидше за все, спробують відсіяти ще на попередньому етапі відбору, хоча, як на мене, він був би найбільш гідним кандидатом на посаду страсбурзького судді, тому що він абсолютно далекий системі української влади. Сергій Головатий, безумовно, яскрава особистість, неабиякий політик і талановитий оратор. Проте наскільки легко уявити Сергія Петровича в ролі класичного парламентського трибуна, настільки ж важко — у ролі об’єктивного, мудрого і холоднокровного судді. Пан Шевчук міг би претендувати на статус золотої середини між «класичним політиком» Головатим і «класичним ученим» Мережком. Лояльність ученого, адміністратора до влади, незалежно від її кольору, мала б збільшити шанси претендента, якби не «хід конем» Головатого з президентської частини шахівниці на прем’єрську».

Станіслав Шевчук, професор Соломонового університету: «Дуже добре, що, нарешті, оголошений такий конкурс. Це безумовний крок уперед!»

Олександр Мережко, доктор юридичних наук, професор:

«В оголошенні, розміщеному Міністерством юстиції, йдеться, що вимоги до кандидата такі: високі моральні якості, перебування кандидата на посаді судді або досвід у сфері захисту прав людини. Вважаю, такі критерії порушують статтю 21 ЄКПЛ про вимоги, висунуті до кандидатури судді. У Конвенції, зокрема, говориться, що судді мають бути наділені високими моральними якостями, задовольняти вимоги, які висуваються при призначенні на високі судові посади або бути правознавцями із загальновизнаним авторитетом. У нашому ж оголошенні право­знавець якось випав. Може скластися враження, що така публічна оферта підготовлена під когось особисто. Я не маю ілюзій з приводу свого обрання, а бачу участь у цій справі як свого роду експеримент. Цікаво подивитися, як діє цей механізм».

Хотілося б вірити, що Україна висуне гідних кандидатів на посаду судді в таку важливу для побудови правової держави в Україні структуру, як Європейський суд з прав людини. І що вибір цей буде продиктований лише високими моральними якостями кандидата, його професіоналізмом, а не партійними домовленостями і потребою політичних компромісів. Такий вибір має здійснитися шляхом гласного обговорення. Це важливе рішення комісія повинна ухвалити, пам’ятаючи про те, що кожний з її шанованих членів персонально відповідальний за те, що всі три кандидатури, подані від України, повинні бути не лише видатними юристами, але й мати високий моральним авторитет у суспільстві. Щоб потім ніхто не міг сказати: «За державу прикро»!..