Єврохаос-2

Посол Польщі в Україні Яцек Ключковський якось пожартував, що успішному проведенню континентальної футбольної першості на території двох країн може завадити хіба що війна. Осередків мілітаристської загрози в центрі Європи, на щастя, не спостерігається. Але, на нещастя, не спостерігається й підвищеної бойової готовності у футбольних генштабах двох держав. У всякому разі, дослухаючись наших стратегів, якось не дуже віриш у безкровну переможну кампанію.

«Сприятливий результат може бути досягнутий лише в разі, якщо організатори розуміють кінцеву мету та механізми її реалізації», — із недавнім твердженням Анатолія Кінаха гріх сперечатися. Коли б не одна деталь. Фразу цю тоді ще повно­вагий міністр економіки зронив, коментуючи затвердження урядом Державної цільової програми підготовки до Євро. Однак у цьому документі чітких механізмів реалізації кінцевої мети не було передбачено як таких.

Щоправда, Анатолій Кирило­вич обмовився: усі крапки над «i» у плані гідної зустрічі євросвята роз­ставлять лише тоді, коли, крім того, будуть ухвалені:

— концепції-програми міст і регіонів, які приймають Євро;

— програми центральних органів виконавчої влади;

— профільні державні цільові програми.

Про останні, у свою чергу, можна говорити окремо й докладно. Ми згадаємо лише три найважливіші. Ідеться про:

— програму розвитку автомобільних доріг загального користування на 2007—2011 роки;

— програму розвитку національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні на 2006—2010 роки;

— програму розвитку міського електротранспорту на 2007—2010 роки.

Оцініть масштабність виниклих завдань. А ще згадайте про те, що саме транспортні проблеми футбольні євробюрократи вважають ахіллесовою п’ятою майбутньої господині Євро-2012. Доти, доки не буде оприлюднено відповідних, розум­но складених та скрупульозно прорахованих державних паперів, розмови про зрив підготовки до Євро не втратять своєї актуальності.

Держава лише збирається об’єд­нати зусилля численних учасників процесу. Причому недбальство, недисциплінованість, легковажність або саботаж будь-якого з них відразу ставлять під загрозу успіх спільної справи. Адже програма дій має бути не лише цільовою, а й цільною.

Тим часом досі залишаються сумніви, що всі відповідальні (або призначені такими) особи усвідомлюють важливість поставленого зав­дання, відчувають специфіку виниклих проблем і мають навички командної роботи.

Проілюструємо наші сумніви конкретною історією, почутою від одного відповідального суб’єкта. Інспектували проміжний ступінь готовності Міністерства охорони здо­ров’я до майбутніх євровипробувань. У ході плідного спілкування чиновників МОЗ із контролерами перші істотно збагатили свої навко­лофутбольні знання. Другі настільки ж відчутно збільшили свої суми. Зокрема, представників лікарського відомства зненацька заскочило запитання про те, яким чином вони мають намір опікуватися фан-зонами. З’ясувалося: мало хто знає, що це таке. А про те, що вони через п’ять років з’являться в наших містах, то й поготів усім невтямки. Високопостав­лені ескулапи охоче ділилися планами спорудження нових лікувальних закладів, але виявилися не готовими до розмов про:

— мережу тимчасових медичних пунктів поблизу місць компакт­ного перебування футбольних туристів;

— встановлення режиму цілодобового чергування лікарів у кожному готелі, під дахом якого знайдуть притулок фани;

— спеціальну підготовку медперсоналу, який планують задіяти в рамках Євро.

Не змогли державні цілителі пояснити й того, якою кількістю і якого роду засобами зв’язку будуть оснащені екстрені бригади медичної допомоги. Точніше буде сказати, що вони не зрозуміли запитання. А тому запропонували пошукати відповідь в іншому відомстві, без­посередньо за зв’язок відповідальному. Як згодом з’ясувалося, там теж до ладу не знають про вимоги, висунуті УЄФА до технічного оснащення медпрацівників. Відповід­но, проблемою «переозброєння» бригад швидкої допомоги в Мініс­терстві транспорту та зв’язку нікого й не «навантажили».

Ще один аспект. У кишенях туристів, які (Бог дасть) заповнять вулиці українських міст, лежатимуть не лише жадані єврогроші, а й медичні євростраховки. І куди вони з цими самими полісами (не дай Бог що трапиться) підуть?

Питання серйозне, і навіть дуже. Підкріпимо нашу тривогу ще однією історією. Відвідував якось стольний град Київ (у свою бутність главою Міжнародного олімпійського комітету) Хуан Антоніо Самаранч. Керівника МОК у турне супроводжувала дружина. Дама відчула легке нездужання, але з наданням необхідної медичної допомоги виникала заковика. Тутешні цілителі були неготові сприймати страховку пані Самаранч як адекват­ний еквівалент грошових знаків. А сама пані Самаранч була неготова платити за вже оплачене. Питання залагодили. Але осад залишився.

Чи буде наша медична система бодай 2012 року надавати необхідні послуги на підставі полісів? І якої якості будуть ці послуги? Ще одне неприємне запитання.

Та ж пані Самаранч, як розповідали, категорично відмовилася лягати на обтягнений клейонкою тапчан і терпляче чекала, доки спеціально посланий гонець доставив терміново куплене нове простирадло.

І технічне оснащення карет швидкої допомоги, і щасливий порятунок наших клінік і лікарень від разючої убогості, і впровадження страхової медицини, заснованої на європравилах та євростандартах, — усе це суть предмета нашої загальної турботи. Турботи держави взагалі і кожної інституції зокрема. Одні повинні намітити мету, інші — розробити, треті — узаконити, четверті — впровадити в життя, п’яті — проконтролювати.

Спішимо заспокоїти тих, хто побачив у нашій розповіді лише спробу представити окрему державну службу в невигідному світлі. Наскільки можна судити, до відомств, відповідальних за транспорт, туризм і спорт, питань не менше, якщо не більше.

Однак описана нами історія, якщо вона правдива (а ми схильні думати саме так), дає привід поміркувати. Про рівень розуміння бюрократами всієї складності того, що відбувається. І про рівень взаємодії окремих інституцій влади.

Згадаймо про згадані нами фан-зони. Якщо вжити бюрократичну лексику, то йдеться про базовий рівень майбутньої першості. Саме фан-зони мають стати головним центром тяжіння туристів. Кількість квитків обмежена (1.600.000, якщо вірити офіційним джерелам), а бажаючих потрапити на стадіони виявиться значно більше (за словами спеціалістів — щонайменше в півтора разу). Лік охочих зануритися в атмосферу фут-фієсти напевне піде на мільйони. Фан-зони якраз і потрібні для того, щоб реалізувати триєдине завдання:

— задовольнити пристрасть численних шукачів свята;

— дати заробити країні (як стверджують знавці, наші комерсанти щиро вірять, що кожен інтурист витрачатиме за добу по 400 євро);

— гарантувати безпеку того, що відбувається.

Що для цього потрібно? Зосередити цю силу-силенну народу в суворо визначених, заздалегідь підготовлених, добре обладнаних місцях. Фан-зона має виглядати як містечко, в якому кожен почуватиметься господарем. Вона покликана стати не лише банальним місцем перегляду футбольного матчу, що його транслюють на величезному екрані. Кожному мають бути забезпечені місце для паркування, їжа, питво, дозвілля, комфорт, безпека і гостинність. Лікар, міліціонер або гід повинні з’явитися саме тоді, коли вони необхідні. Не раніше й не пізніше.

Фан-зони мають стати центром тяжіння для кожного з шести українських міст, які збираються прийняти Євро. Не слід розслаблюватися і запасним. За чутками, на позачерговому конгресі УЄФА, що відбудеться в січні в Хорватії, кількість учасників фінального турніру чемпіонату може бути збільшена з 16 до 24. У цьому разі, швидше за все, і Харків з Одесою отримають по своєму шматкові футбольного пирога.

А тепер прикиньте, якій кількості різних структур, центральних і місцевих, слід узгодити свої дії, щоб усе вийшло як треба. Фан-зона має бути науково розрахованим проектом. Але чи провадять ці розрахунки вже сьогодні? Чи взято потрібний темп?

Офіційні особи Кабінету міністрів заявляли: для затвердження остаточного плану підготовки до Євро потрібно пройти кілька етапів. Окрім затвердження перелічених нами програм, буде потрібно:

— узгодити їх між собою;

— утрясти кожен із планів із міністерствами економіки та фінансів;

— дуже чітко розписати кожен проект, за який відповідає те чи інше міністерство або відомство;

— визначити список виконавців і забезпечити необхідний інструктаж;

— скласти чіткий перелік контролерів і наділити їх необхідними повноваженнями.

Формування єдиного генерального плану стане вінцем зусиль. Наскільки довго доведеться чекати фінішу? Місяць тому, коли цільова програма підготовки до Євро отримала добро від уряду, віце-прем’єр Дмитро Табачник пообіцяв: генплан стане реальністю до кінця року. Страшенно кортить підтримати такий оптимізм, однак повірити в те, що за два місяці влада впорається з титанічним завданням, непросто. Хоча б тому, що за попередні півроку вона спромоглася лише на створення програми, в якій, замість чітких завдань і прозорих розрахунків, фігурували лише загальні описи та приблизні суми.

Природа очевидної неповороткості організаторів криється у браку системного менеджменту. Необхідність стовідсоткового виконання всіх завдань, поставлених європейським футбольним керівництвом перед Києвом і Варшавою, вимагає чіткої взаємодії на кількох рівнях.

По-перше, дві держави мусять максимально координувати свої кроки і синхронізувати виконання робіт. По-друге, слід налагодити чіткі контакти з УЄФА. Крім того, у кожній із країн-організаторів має існувати цілковите розуміння на рівнях:

— держава — бізнес;

— центральна влада — місцева влада;

— замовники — виконавці.

Усі перешкоди належало негайно усунути, усі необхідні нормативні акти — оперативно ухвалити. За великим рахунком, цю роботу потрібно було закінчити до завершення поточного року, щоб, починаючи з 2008-го, зосередитися на вирішенні практичних питань.

Тим часом по обидва боки Західного Бугу і Сану до належного зачищення простору, здається, тільки беруться. Аналізувати проблеми й досягнення наших сусідів ми не будемо, залишивши їхні біди та успіхи польським колегам. Зазначимо лише, що, на превеликий жаль спортивних уболівальників і футбольних функціонерів, на дві країни практично одночасно (і геть недоречно) обрушилися серйозні політичні потрясіння, які відсунули футбольні проблеми на другий план. Часте звертання «ДТ» до теми Євро якраз і спричинене тривогою: не дай Боже, станеться так, що політичні олімпійці остаточно принесуть чемпіонат нашої надії в жертву коаліціадам, спікеріадам і прем’єріадам.

На сьогодні просуванням проекту «Євро-2012» опікуються три структури — створена президентом Координаційна рада, сформований урядом Організаційний комітет і Федерація футболу України. Взаємодія між ними досі залишає бажати багато кращого. Роль координатора дій, по суті, виконує створена при ФФУ Виконавча дирекція. Президент федерації Григорій Суркіс і керівник дирекції Іван Федоренко (котрі використовують особисті зв’язки в керівництві країни і компенсують брак необхідних повноважень бурхливим ентузіазмом) виступають у ролі штовхачів. Високопоставлені футбольні чиновники, у рамках наявних можливостей, відносно швидко укомплектували свою команду високопрофесійними спеціалістами, хоча деякі напрями дій цілком очевидно потребують підсилення. Члени цієї коман­ди нагромадили солідну базу необхідних даних, підготували серію методичних рекомендацій, розробили механізм моніторингу зробленого.

Проте зроблено, на жаль, не так багато. Надати ж процесу належного прискорення футбольні перебудовувальники не в силах. Навіть з об’єктивних причин — на це вони не мають повноважень. Спостерігачі не схильні перебільшувати зроблене федерацією та дирекцією, але при цьому вони ж зазначають: без особистих зусиль Суркіса і Федоренка ККД української влади в цьому питанні був би значно нижчий.

Однак повернімося до нашої схеми. Клуб структур, утягнутих у процес підготовки до Євро, нещодавно поповнився ще одним членом. Урядовим рішенням 31 жовтня було створено Державне агентство з питань підготовки та проведення фінального турніру європейської футбольної першості. Відповідно до постанови Кабінету міністрів спочатку в агентстві працюватимуть 70 працівників. До 2012 чисельність «агентів» зросте до 95 осіб.

Важлива деталь — агентству надано статус центрального органу державної влади, координатором якого буде Кабмін, а безпосереднім куратором — заступник голови уряду. Документально не закріплено, про якого саме із заступників керівника КМ ідеться. У навколофутбольних колах сподіваються, що відповідальним за Євро стане так званий футбольний віце-прем’єр. Запровадження цієї посади давно й наполегливо домагається Григорій Суркіс. За чутками, він домігся принципового схвалення цієї ідеї главою держави. Хоча будь-хто знає: схвалення Віктора Андрійовича саме по собі ще нічого не означає.

Не виключені й інші варіанти. Футбольне питання, як і раніше, може курирувати гуманітарний заступник. Можливий і ще один сценарій: з огляду на архіважливість напряму, за нього відповідатиме перший віце-прем’єр.

У чому полягатимуть функції агентства і навіщо воно знадобилося? На нього планують покласти дві найважливіші в процесі підготовки до Євро функції — своєчасно виділяти повновагі бюджетні кошти, а також суворо контролювати дотримання визначених строків і відповідних вимог.

До речі, про суворий контроль. Днями було оголошено, що найближчим часом вітчизняні юристи розроблять методику застосування адміністративного та інших видів покарання за порушення законодавства щодо Євро-2012. Як пояснював, зокрема, Суркіс, цей запобіжний захід спрямований на «підвищення рівня виконавської дисципліни та ділової культури». У процесі опрацювання питання використовували досвід попередників. За словами правознавців, особливу користь може принести вивчення польського закону «Про підготовку фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року» та російського «Про внесення змін до деяких законодавчих актів Російської Федерації у зв’язку з організацією і проведенням XXII зимових Олімпійських ігор та XI зимових паралімпійських ігор 2014 року в місті Сочі».

До речі, на цьому процес «спортизації» нашого законодавства, судячи з усього, не закінчиться. Деякі ентузіасти, наприклад Іван Федоренко, розраховують, що підготовка до єврофоруму підштовхне вітчизняних законодавців до створення Спортивного кодексу. Поява такого документа дасть змогу рідше змінювати профільне законодавство і зможе посприяти впорядкуванню відповідних процесів. Політики у великому боргу перед спортсменами, хіба ні?

Однак повернімося до агентства. На думку багатьох, створення ще однієї структури, залученої до процесу, його помітно обтяжить. Статус держоргану в даному разі може стати не плюсом, а мінусом майбутнього агентства. Тарифна сітка окладів не дасть змоги залучити кваліфікованих фахівців. Не виключено, що деякі міністерства відрядять до агентства всіх, кого не шкода. Але тоді на плоди зусиль такого колективу буде шкода дивитися. Те, що команда буде укомплектована не відразу, а поповнюватиметься новобранцями протягом кількох років, швидше за все, позначиться на її ефективності. Тож і з обіцяним «суворим контролем» за виділенням і витрачанням бюджетних грошенят навряд чи складеться. Спираючись на вітчизняний досвід, можна сміливо прогнозувати: щоб із бюджетними питаннями все склалося як слід, керувати агентством має прем’єр чи, як мінімум, глава Мінфіну.

Крім того, за специфіки сьогоднішньої політичної ситуації якось не випадає говорити про довгострокову стабільність у сфері виконавчої влади. Зміни політичної кон’юнктури можуть серйозно позначитися на темпах і якості підготовки до Євро.

Навколоспортивні авторитети обережно натякають, що локомотивом процесу має стати хтось інший.

Хто? Одні вважають, що найкраща кандидатура — Віктор Ющенко. Останнім часом він приділяє футбольній темі значно більше уваги. Що, втім, має досить просте практичне пояснення. Віктор Андрійович уже не перший тиждень агресивно піариться на всьому, що здатне принести відчутні дивіденди. Теми розлогих монологів гаранта найрізноманітніші, але незмінно наболілі — стан ЖКГ, стан справ на дорогах, боротьба з контрабандою, безпека шахт, корумпованість судів, негуманне ставлення до інвалідів. Ющенко бореться за особистий рейтинг, який дещо впав унаслідок фактичної протидії швидкому створенню помаранчевої коаліції. Ющенко явно намагається перехопити ініціативу в майбутнього прем’єра в будь-якому питанні, котре має суспільне звучання. Він живе за законами майбутньої президентської кампанії, котра для нього стартувала ще навесні.

Вважатимемо, що Суркіса (котрий не нарікає на дефіцит союзників, але при цьому страждає через відсутність однодумців) захоплення гаранта футбольним PR тільки тішить. Точилися розмови, що Григорій Михайлович не дуже вірить у рішучість Віктора Андрійовича, але дуже на неї сподівається. Якщо провал підготовки до Євро стане очевидним, президента можуть переконати піти на крайні заходи — тобто взяти важелі управління процесом у свої руки, усунувши решту учасників або перепідпорядкувавши їх безпосередньо собі. Одне слово, запровадити пряме футбольне правління. Одні саме в цьому вбачають порятунок підготовки до Євро. Інші вважають такий розвиток подій гіршим сценарієм — безсистемність стала візитною карткою Віктора Андрійовича, хоч би за що він брався.

Інша група занепокоєних фанів покладає свої надії на уболівальників-мільярдерів. Поки олігархи діють поодинці, розгрібаючи, нехай і мас­штабні, але все ж локальні проблеми. Іноді непередбачувані. Ахметов несподівано зіткнувся з бізнес-негараздами в ході будівництва свого диво-стадіону. Не все так просто і зі спорудженням нової дніпропетровської арени, яку будують на кошти Коломойського. Наскільки відомо, хазяїн «Привату» бере участь і в боротьбі за місцевий аеропорт. Який теж має стати «дивом», якщо вірити в.о. губернатора Бондаря. Нова «злітка», яка прийматиме «Боїнги» та «Ейрбаси»; два готелі, п’ять ресторанів, три тисячі нових робочих місць — усе це в майбутньому. А сьогодні маємо чвари між трьома фактичними власниками...

Оптимісти серйозно розраховують, що перед загрозою втратити Євро найбагатші люди країни приречені будуть створити закритий клуб, який перетвориться на центр управління «європольотами». Фінансові, організаційні та лобістські зусилля олігархів можуть стати єдиною альтернативою безсиллю державної машини.

Хоч як сумно усвідомлювати, але до кінця цього року нічого втішного на єврофронті, швидше за все, не відбудеться. Ні визвольної війни, ні почесного миру. 2008-го все почнеться з чистого аркуша. І дай Боже, щоб усе закінчилося чистим простирадлом, під яким назавжди будуть поховані старі «клейончасті підходи» до всього в нашому житті.