«ЕНЕРГОАТОМ»: ПРИЗНАЧЕННЯ ПО-УКРАЇНСЬКОМУ?

Зняття президента НАЕК «Енергоатом» Юрія Недашковського відбулося в цілком українській кадровій манері. Усе, що могли порушити у процедурі, було відразу порушено. І те, що саме засідання Кабміну, на якому нібито приймалася постанова про звільнення, не проводилося — це ще півбіди. Заднім числом оформлять.

Набагато гірше, що, проштовхуючи на «живе» місце Сергія Тулуба, якось забули, що міняють не директора макаронної фабрики, а атомної галузі. Адже якщо на макаронній фабриці вибух борошна вщент рознесе максимум цех, то що розносить АЕС, наочно показав Чорнобиль.

Саме тому існує таке поняття, як ядерна безпека. Люди не випадково щороку здають іспити на допуск тощо. І все це стосується й адміністративного персоналу.

Справа не в папірці, справа в реальних діях — людина повинна чітко уявляти, що і як їй робити в небезпечній ситуації.

Кумедне буде видовище: пан Тулуб складає іспити в Держкомітеті з ядерного регулювання. Причому ніяких жартів, іспит буде серйозним — країна вже раз дожартувалася.

І все-таки найцікавіше питання — а за що знято пана Недашковського?

Йому не дали доробити місяць до дворічного ювілею. Утім і це скоріше досягнення — раніше знімали через рік. Коли в червні 2000 року Недашковський прийшов на посаду, змінивши Володимира Броннікова, то він вважався цілком проміжною фігурою і занадто молодим, щоб керувати такою махиною. Він мав спростовувати ці прогнози справою, що взагалі-то й вийшло. Через два роки знімали його не за недоліки в роботі (хоча їх в атомників і зараз через край). Просто порівнювати липень 2000-го і червень 2002-го не ризикнули — нині за місяць НАЕК одержує грошей більше, ніж колись за рік. І це значною мірою заслуга Недашковського.

Правильна відповідь на вище поставлене запитання: а так хотілося! У країні триває післявиборний період, серед звичаїв якого є роздавання преміальних «слонів».

Одним із них і повинен виступити Сергій Борисович. Після надпереконливої перемоги «За єдУ» у Донбасі на поверхні з’явився якийсь список із побажаннями, хто та що хотів би одержати. В одній із граф значився «Енергоатом»...

Заради справедливості відзначимо, що Віталій Гайдук від перспективи заміни Недашковського Тулубом був далеко не в захваті. На його думку, донецька земля могла знайти і кращу кандидатуру. А Олег Дубина був взагалі категорично проти.

Треба чітко розуміти, що прихід Тулуба однозначно розцінюється саме як посилення донбаської групи. Склалася унікальна ситуація, коли її представники курирують і атомну, і теплову енергетику. Але це передбачає і відповідальність.

Проте тут виникла ще одна діюча сила. РНБОУ, перейнявшись національною безпекою, почала терміново її зміцнювати. Зокрема, почали з’ясовувати, хто та як голосував на виборах. З Донбасом усе було правильно, а ось атомники явно проголосували «не так». Звідси пішла інформація: «Енергоатом» фінансував «Нашу Україну».

Уся пікантність ситуації була в тому, що коли й був лист від РНБОУ на цю тему, то його ніхто не бачив. Зате на нього посилався прем’єр. А тепер спробуйте уявити собі, наскільки легко спростувати фантомний документ.

«Енергоатом» у принципі готовий був до копійки відзвітувати, на що він витрачав гроші, але його ніхто прямо ні в чому й не звинувачував. Навіть формулювання звільнення не містило ніяких зауважень. Не будеш же писати «звільнений за політичним доносом». Просто існувала думка. Відповідно до неї, заступник Євгена Кириловича і став прохідною кандидатурою.

Озвучував думку прем’єр Кінах. Анатолію Кириловичу зараз погано — він працює ковадлом. Стосунки з Дубиною стали такі погані, що йому доводиться «оберігати» останнього від емоційних заяв і невиважених дій у зв’язку з моральним тиском. Аби самостійно з цим справитися, в Олега Вікторовича, на жаль, «ще дуже недостатній політичний досвід».

А ось досвідченому прем’єру мимохіть доводиться гнітюче констатувати, що Україна гає час у «дискусії з елементами досить примітивної торгівлі за парламентські й урядові портфелі». І все це в умовах «низької політичної культури» («Інтерфакс—Україна»).

Треба гадати, що в цих умовах призначення Тулуба належить до «робочого процесу удосконалення як методів організації діяльності ПЕК, так і кадрової політики». Політика справді хоч куди, особливо кадрова. До цього просто нікому й на думку не могло спасти, що компанією можна поставити керувати нефахівця.

Тепер Кінаху разом із Марчуком належить представляти нового кандидата, Гайдук розсудливо поїхав у Жовті Води, а Дубина відмовився від участі в церемонії.

Узагалі-то між роботою заступником Марчука й керівництвом дюжиною атомних реакторів у центрі Європи вельми помітна різниця. У першому випадку будь-які рішення взагалі мало що змінюють, у другому — все трохи серйозніше. До речі, у «Енергоатомі» існує досить багато тем, стосовно яких Сергій Борисович просто не має права приймати рішення. З банальної причини — немає допуску. Уперше в історії на чолі НАЕК збираються ставити людину, котра не знає багатьох суто технічних аспектів. Причому якщо відсутність палива — річ відчутна відразу, то наростаючий потік відмов на станціях за бажання можна й не помічати...

Попередній досвід роботи вугляра (Тулуб був непоганим міністром вугільної промисловості) скоріш заважатиме.

На шахті можна зробити так, аби спочатку було трішки гірше, а потім стане краще. У атомній енергетиці людину, котра збирається вчинити так, як мінімум негайно усувають з посади. І вже тим більше не призначають на неї. Якщо комусь так хочеться побачити його на посаді — немає проблем: нехай отримає всі допуски та стає президентом НАЕК.

Іронія ситуації й у тому, що донеччанинові, котрий свого часу пішов із посади міністра на знак протесту проти реформи Тимошенко, доведеться трудитися в організації, де рейтинг Юлії Володимирівни вкрай високий. Люди пам’ятають, хто й у боротьбі з ким погасив борги з зарплати. І те, що патрони Сергія Борисовича були по інший бік барикад, також запам’ятали.

Політика — як відомо, мистецтво витрачати гроші, економіка — їх заробляти. «Енергоатом» дуже смачний об’єкт. Виробляючи близько половини електроенергії країни, він дає фінансовий потік понад 100 млн. дол. на місяць, і поділ його може стати надзвичайно захоплюючим заняттям.

Лише не варто забувати, що папери в нашій країні «малює» кілька сотень, максимум кілька тисяч чоловік. А живе в країні майже півсотні мільйонів. Їм, за великим рахунком, глибоко начхати на прізвища дядьків у різних списках. Головне, аби ті не загралися.

В Україні, звісно, багато своєї специфіки, але розпад ядерного ядра в ній відбувається за часом абсолютно аналогічно американському чи німецькому. Про це не завадило б пам’ятати...