Енергетика: шість років — одна відповідь

У квітні Фонд державного майна України нарешті визначився, що і як він продаватиме в 2007 році.

Серед решти в списку вперше за кілька років з’явилися й енергокомпанії.

Орієнтовно 30 травня у газеті «Відомості приватизації» опублікують оголошення про те, що на продаж будуть виставлені п’ять пакетів обл­енерго: 15% «Вінницяобленерго», 10% «Чернівціобленерго», 15% «Закарпаттяобленерго», 6% «Черкасиобленерго», 15% «Дніпрообленерго».

А за два тижні — ще п’ять: 26,98% «Львівобленерго», 25% «Одесаобленерго», 10% «Крименерго», 15% «Волинь­обленерго» і зовсім невеликий пакет «Донецькобленерго» (до 5%).

Останній великий продаж енергоактивів держави відбувся у квітні далекого вже 2001 року, ще за часів прем’єрства Віктора Ющенка. Тоді було продано шість обл­енерго. Два — «Київобленерго» і «Житомиробленерго» — купили американські компанії, чотири — «Севастопольенерго», «Херсоненерго», «Кіровограденерго» і «Житомиробленерго» — дісталися московській групі Воєводіна—Бабакова (інтереси групи в Україні тоді представляв незабутній пан Курочкін), які діяли під лейблом словацької VS Energy.

Передбачалося продовження, проте почалася тривала пауза.

Хіба що наприкінці 2002 року під час боротьби за усунення структур Костянтина Григоришина з обленерго Фонд держмайна на наполегливе прохання словацьких друзів, і Михайла Воєводіна зокрема, виставив на торги на Київській міжнародній фондовій біржі 25-відсоткові пакети акцій ВАТ «Сумиобленерго» і ВАТ «Полтаваобленерго». До того ж торги готувалися так, що ніхто, крім «єдино правильного» претендента брати участь у них не зміг би.

Проте Григоришину вдалося домовитися про розподіл своїх активів із зятем тодішнього президента Кучми Віктором Пінчуком, тож останньої хвилини торги скасували. На чому, власне, державна приватизація енергетики остаточно заглухла.

Хоча в самій енергетиці активний переділ продовжувався. Виникали альянси Григоришина і Пінчука, на ринок намагався зайти Анатолій Чубайс, Костянтин Григоришин поступався своїми пакетами Ігорю Коломойському (а потім позивався за них). Григорій Суркіс поступався своєю часткою тому ж Коломойському і наче поки що не позивається.

Словаки конкурували з тим самим Костянтином Івановичем з приводу викупу «амерканських» обленерго, утім ті нічого так і не продали. Донецькі товариші перерозподіляли енергоактиви, які залишилися від братів Клюєвих, на користь сімейної фірми Ріната Ахметова. «Київенерго» періодично перетягували на себе то мерія, то група Андрія Іванова і т.ін. і т.п.

Однак вся ця бурхлива діяльність на бізнес-рівні формально мало стосувалася держави. А після створення НАК «Енергетична компанія України» її інтерес до приватизації і зовсім зійшов нанівець.

Торік Фонд держмайна знову спробував вийти на ринок із енергоактивами. У середині вересня голова фонду Валентина Семенюк навіть мала намір продати щось ще до кінця року. Пропонувалося виставити на біржі невеликі 5-відсоткові пакети акцій тих обленерго, у яких державі належало понад 75%.

Втім, перш ніж продавати ці акції, їх слід спочатку одержати від «Енергетичної компанії України». Вона, як і очікувалося, такого бажання не виявляла.

У результаті, процес формування списку дуже затримався, а самий він вийшов дуже урізаним — пакети енергогенеруючих компаній із списку зникли… Серед виставлених на продаж пакетів обленерго великих усього два — блокуючі пакети «Львівобленерго» і «Одесаобленерго». Решта – набагато менші, хоча теж становлять інтерес.

Власне, саме навколо львівського й одеського пакетів і можлива основна боротьба — там ще відбувається перетряска пакетів між претендентами.

Припустити виникнення сутички за символічний пакет «Донецькобленерго» важко, у «Крименерго» відбувається посилення структур Ріната Ахметова (якому своєю часткою акцій переуступилися і словаки). Не факт, що хтось схоче поткнутися у цей регіон.

А от 6% пакета «Черкасиобленерго» — це вже набагато цікавіше. Зараз державі в цій компанії належить 71% акцій. При цьому 46-відсотковим пакетом управляє НАК «Енергетична компанія України», а 25% у розпорядженні дуже специфічної контори — ЗАТ «УкрЕСКО». Остання теоретично теж дер­жавна — Фонду держмайна належить аж 99,7%. На практиці впливом ФДМ там і не пахне. НАК «ЕКУ» вже кілька років безуспішно намагається повернути цей пакет.

У самому обленерго великий пакет (більший ніж блокуючий) контролюють структури Костянтина Григоришина, він же претендує і на «УкрЕСКО».

З інших запропонованих пакетів акцій цікавий 15-відсотковий пакет найбільшої державної енергокомпанії «Дніпрообленерго». Колись структури Григоришина (в альянсі з Пінчуком) фактично контролювали його. Після створення НАК «ЕКУ» оперативний контроль було втрачено, але пакет акцій (менше 20%) залишився. Нинішній продаж може дозволити сформувати блокуючий пакет.

Серед інших пакетів — у Вінницькій і Волинській енергокомпаніях найбільшими приватними власниками акцій (понад 20%) є група «Енергостандарт» того самого К.Григоришина.

У «Чернівціобленерго» блокуючий пакет належить компанії VS Energy International Ukraine Михайла Воєводіна. Хоча, як пам’ятається, суд про продаж 36-відсоткової частки наприкінці 90-х років так і не завершений.

Якщо говорити про «Закарпаттяобленерго», то значна частка, понад 10%, належить «московським словакам» — усе тим самим Воєводіну—Бабакову. Поки що експерти прогнозують, що найбільші шанси мають саме місцеві (російські, які прижились, та українські учасники).

Теоретично на ринок могли б зайти й іноземці, але на сьогодні особливого інтересу з їхнього боку не спостерігається. Поки що всі губляться у здогадках, наскільки активними будуть структури Ріната Ахметова.

До речі, на торги не потрапили пакети «Полтава», «Прикарпаття», «Суми-» і «Чернігівобленерго». У держави там залишилися блокуючі пакети і вкрай слабкий вплив. Саме за них вона і могла б одержати непогані гроші. З 2006 року за контроль над цими енергоактивами позиваються Костянтин Григоришин і група «Приват» (Ігоря Коломойського). Оскільки українським судам сторони чомусь не довіряють (і чому б це), то позиваються вони в Лондонському міжнародному арбітражному суді. Очікується, що до середини травня (тобто ще до початку продажу об’єктів енергетики) процес завершиться. Втім, це вже не перша «остаточна» дата. Та й держава зіграти на протиріччях акціонерів так і не зважилася — ще дістанеться, чого доброго. Ризикнули виставити лише львівський пакет.

Загалом процес потроху рушив з місця. У що він виллється, стане зрозуміло на початку літа.

На тлі підготовки розпродажу майже не помічено пройшла ще одна корпоративна новина.

У квітні було заявлено, що енергогенеруюча компанія «Західенерго» може випустити корпоративні облігації на суму 265 млн. грн. для фінансування інвестиційних проектів. Мета — реконструкція двох блоків Бурштинської теплоелектростанції на Львівщині.

Сума емісії удвічі більша статутного фонду компанії і в 12 разів перевищує її річний прибуток. Виникає досить логічне запитання про механізми погашення. За оцінками компанії, для повної модернізації одного блока потрібно від 150 млн. дол. На станції таких блоків 12. Півсотні мільйонів доларів — сума, звичайно, чимала, але навряд чи зможе настільки радикально підвищити рентабельність Бурштинської ТЕС.

А от сформувати красиво юридично оформлений борг — цілком. В історії України вже були випадки боргової приватизації. Можна згадати те ж «Донбасенерго».

До речі, у березні цього року Ощадбанк разом з Укрексімбанком заявляв про спільний випуск корпоративних облігацій компанії ВАТ «Західенерго» для фінансування проектів з реконструкції Бурштинської теплової електростанції. Банки взагалі-то дер­жавні, що знижувало ризик втрати держвласності. Проте пізніше з’явилася інформація про те, що до консорціуму приєднається і ЗАТ «Зовнішторгбанк (Україна)».

Його теж цілком можна вважати державним. Проте виключно російським — він належить саме російському ЗТБ. Дзвіночок вийшов цікавий. Яке в нього буде продовження — теж досить цікаво.

Багаторічне затишшя на фронті енергоприватизації закінчилося. Потроху галузь знову виявляється у фокусі уваги. Гравці поки що переважно старі. Але, може, так воно комусь і треба...