Електронна соціальна карточна гра. Посібник із розпилення мільярдів

«Україна впродовж десяти років повинна ввійти у двадцятку найрозвиненіших держав світу».

В.Янукович, 02.06.2010

«Ми що, хочемо мати корумповану державу, хочемо підтримувати корумповану бюрократію, розвивати тіньову економіку й далі так жити?.. Більшість у суспільстві сьогодні прагне, щоб ми, врешті-решт, навели порядок у країні, у використанні всіх ресурсів, які є, і фінансових ресурсів — насамперед».

В.Янукович, 17.11.2010

Це запитання президент України поставив, виступаючи в середу на Раді національної безпеки та оборони України, де розглядалися питання можливих ризиків і загроз, які постануть перед державою в найближчій та віддаленій перспективі. Відповіді РНБО так і не сформулювала. Проте який же інвестор із G20 зацікавиться розрекламованими нацпроектами в державі, яка посідає 134-те місце у світі за рейтингом корупції, 121-ше — за рейтингом економічної свободи і 145-те — за сприятливістю умов для ведення підприємницької діяльності? Засідання РНБО ще раз продемонструвало: в усіх цих низьких рейтингів є одна системна причина — неефективність ланок державного апарату! Державу треба будувати. З ієрархією, субординацією, системами управління, обліку та контролю, чітким визначенням функціональних обов’язків, прав, повноважень і відповідальності. Контролювати фінансові потоки онлайн, проводити будь-які види фінансових операцій із високим рівнем захисту, здавати будь-яку звітність держструктурам через Інтернет, звільнити споживачів держпослуг від контакту та необхідності «вирішувати питання» з чиновниками, — все це вже сьогодні реальне в десятках країн світу, де реалізовані свої нацпроекти розвитку сучасної «електронної держави». На жаль, піднятися на їхній рівень Україна сьогодні не може. Чому? «Дзеркало тижня» на основі закритих офіційних документів постаралося розслідувати причину, з якої в Україні зривається побудова «електронної держави».

По-перше, за шість років на програмах інформатизації, порушуючи вимоги Закону «Про Національну програму інформатизації», чиновники більшості українських міністерств та відомств успішно розпиляли мільярди гривень, але державна мета, як і раніше, далека.

По-друге, розпил благополучно триває при новій владі. І найяскравішим прикладом тут є багатомільярдний проект Електронної соціальної карти, який упевнено претендує на звання однієї з найдорожчих авантюр
команди Януковича. Одночасно з проведенням засідання РНБО, 17 листопада відбулося і засідання Міжвідомчої комісії із впровадження електронної соціальної карти. Найбільш скандальним видається той факт, що, за даними джерел «ДТ», близьких до Кабміну, проект планується реалізувати в рекордно стислі терміни руками іноземної компанії — російської фінансово-промислової групи АФК «Система».

Стислий курс історії НПІ

Для чого реалізовують програми інформатизації в усьому світі? Для того, щоб знизити операційні витрати, позбутися дорогого паперового документообігу, підвищити безпеку зберігання й передачі даних і скоротити управлінський апарат. В Україні в 1998 році прийнято Закон «Про національну програму інформатизації» (НПІ), покликаний інтегрувати в одне ціле всі програми інформатизації. Відтоді на інформатизацію було витрачено близько 800 млн. дол. Але паперовий документообіг у всіх установах зберігається в повному обсязі, а кількість держслужбовців зросла приблизно на 45%.

«Національна програма інформатизації — це комплекс взаємопов’язаних окремих завдань (проектів) інформатизації, спрямованих на реалізацію державної політики та пріоритетні напрями сучасної інформаційної інфраструктури України за рахунок концентрації і раціонального використання фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу держави, а також координації діяльності органів державної влади...

Програми та проекти (або їх частини), які спрямовані на створення, розвиток і інтеграцію інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій... виконуються як складові частини Національної програми інформатизації, якщо інше не передбачено законодавством...»

Як ми зможемо побачити на основі аналізу Рахункової палати та Держкомітету з інформатизації, практично всі органи влади впродовж багатьох років систематично порушують закон про Національну програму інформатизації. Причому зміна влади, по суті, не змінює правил гри на цьому, керованому чиновниками, ринку. Так, у 2010 році, вже після зміни владної команди, без будь-якого законодавчого забезпечення та узгодження з НПІ Державна податкова адміністрація провела тендер на закупівлю системи електронного документообігу вартістю 9 млн. дол., на якому перемогла американська компанія. Цих грошей у бюджеті немає — і систему купили, взявши кредит у Світового банку. І ні в кого в ДПАУ та в Кабміні не виникло запитань: а на якій підставі іноземна компанія будує систему документообігу і отримує, таким чином, доступ до інформації, що становить державну таємницю? А яким стандартам і технічним вимогам відповідає система, котру купують? Чи відповідає вона вимогам закону про НПІ? Чи пройшла вона узгодження у Службі безпеки, Держкомітеті з інформатизації та в Держслужбі спецзв’язку? Зрозуміло, на всі ці риторичні запитання може бути тільки одна — негативна відповідь. Нічого не змінюється — бо якщо дотримуватися закону, то чиновники ДПАУ не змогли б витратити 9 млн. дол. на систему електронного документообігу, реальна ціна якої, за оцінками експертів «ДТ», утроє-вчетверо нижча.

Як саботують Національну програму інформатизації і крадуть мільярди

П’ятого жовтня 2009 року Рахункова палата подала на ім’я прем’єр-міністра Ю.Тимошенко звіт за №04-2118 «Про результати аудиту діяльності органів державної влади і функціонування державних реєстрів».

У цьому документі містяться рядки, які пахнуть безвісти зниклими бюджетними мільярдами і некомпетентністю поколінь українських чиновників. По суті, державна програма інформатизації паралізована. Міністерства й відомства, діючи всупереч законам, зривають виконання цієї програми, оскільки під гаслами «інформатизації» чиновники створили собі систему годівниць із розпилення бюджетних грошей в особливо великих розмірах. У кожному відомстві — своя годівниця, і тому держбюджет не фінансує єдину Національну програму, а через інші статті фінансують кишенькові саморобні програми у кожному окремому органі влади.

Процитуємо вибране зі звіту державних аудиторів:

«Кабінет міністрів, всупереч законодавчо визначеним функціональним обов’язкам, не забезпечив формування державної політики у сфері інформатизації, пов’язаної з процесом створення органами державної влади електронних реєстрів як елемента національних інформаційних ресурсів. Не створені системи формування державних реєстрів і не забезпечене їхнє ефективне функціонування, не визначені їхні структури і порядок використання. Фактично, реєстри органів влади формуються як відомчі і між собою не кореспондуються...

Всупереч вимогам Закону України «Про Національну програму інформатизації» практично всіма центральними органами виконавчої влади не забезпечене виконання всіх норм закону. Тільки 2% робіт з інформатизації здійснюється відповідно до бюджетної програми «Національна програма інформатизації», 70% — за окремими бюджетними програмами. Реалізацію завдань щодо інформатизації судові органи влади взагалі здійснюють поза рамками законодавчого регулювання.

Виконання центральними органами влади проектів, спрямованих на створення інформаційних ресурсів, здійснюється поза Національною програмою інформатизації. Бюджетні призначення цих органів на створення державних реєстрів у більшості випадків законами про державний бюджет окремо не визначаються. Видатки проводяться в рамках різних бюджетних програм...

…Не сформовані і не впроваджені однакові для всіх органів влади вимоги і правила, уніфіковані стандарти.

Національного реєстру електронних інформаційних ресурсів усупереч вимогам указу президента України від 31.07.2000 №928 не створено. Зволікання зі створенням Національного реєстру призвело до того, що реєстрація та облік таких ресурсів у грошових і натуральних показниках не здійснюються. Держава втратила контроль за наявними інформаційними ресурсами. Невраховані ресурси створюють загрозу інформаційній безпеці держави внаслідок можливого їх перекручення та несанкціонованого поширення.

Діяльність центральних органів виконавчої влади зі створення та забезпечення функціонування електронних державних реєстрів є безсистемною, неконтрольованою і неефективною. Соціально-економічного ефекту від формування електронних інформаційних ресурсів з метою забезпечення прозорості, відкритості та ефективності роботи органів державної влади не досягнуто. Широкого доступу громадян до державних електронних реєстрів не забезпечено».

Рахункова палата наводить безліч прикладів, що наочно демонструють відсутність управління та контролю з боку держави практично в усіх галузях держави. Там, де немає реєстру, там, по суті, немає обліку і контролю, а це означає, що там немає і держави:

«Міністерством транспорту та зв’язку і Держкомінформатизації... не налагоджено координації діяльності органів виконавчої влади, пов’язаної зі створенням та інтеграцією електронних інформаційних систем і ресурсів у Єдиний веб-портал органів виконавчої влади і наданням інформаційних та інших послуг через електронну інформаційну систему «Електронний уряд».

Міністерством охорони здоров’я України всупереч вимогам чинного законодавства на сьогодні не створено половини з передбачених державних реєстрів... Наприклад, у повному обсязі не впроваджено реєстру лікарських засобів, і, як наслідок, громадяни не мають можливості отримати вичерпну інформацію про ліки...

Міністерство регіонального розвитку та будівництва України та Міністерство культури і туризму не розробили Порядку ведення Державного реєстру нерухомих пам’яток України і не подали його на затвердження в Кабінет міністрів України. Реальних механізмів взаємодії цих міністерств щодо занесення об’єктів культурної спадщини в зазначений реєстр не впроваджено».

В розпорядження «ДТ» потрапили також інші документи, які використовували фахівці Рахункової палати. Ми вже публікували промовистий звіт КРУ про діяльність державного підприємства «Інформцентр» Міністерства юстиції. За даними КРУ, керівник підприємства В.Добжанський уклав на диво невигідні і грабіжницькі для держави умови співробітництва з компаніями «Артмастер» і «3Т». Комерційні фірми тільки за два роки отримали понад 200 млн. грн. роялті за обслуговування розроблених цими фірмами
державних реєстрів, при тому що закупівельна вартість цих реєстрів не перевищувала
25 млн. грн. Ці факти перевірки КРУ, які містять очевидну корупційну складову, досі не отримали оцінки компетентних органів.

Держкомітет інформатизації в 2009 році підготував для керівництва Кабміну інформацію про виконання Національної програми інформатизації (НПІ) за №65/05-09. У цьому документі міститься пояснення, які суми і яким чином багато років дерибанять керівники виконавчої влади всіх рівнів.

«…Обсяги фінансування бюджетних програм, віднесених Мінфіном до інформатизації, значно перевищують обсяги фінансування безпосередньо бюджетної програми «Національна програма інформатизації»… Загальний плановий обсяг фінансування таких бюджетних програм склав 3 263 млн. грн., а загальний обсяг фінансування «Національної програми інформатизації» за цей період склав 52,9 млн. грн., що становить лише 1,6% від загального обсягу фінансування бюджетних програм з інформатизації. Це не дає можливості формувати та фінансувати проекти інформатизації загальнодержавного значення.

…50% коштів державного бюджету на виконання проектів інформатизації було спрямовано органами державної влади на закупівлю обчислювальної техніки та інших технічних засобів, 31% — на створення та модернізацію існуючої інфраструктури і тільки 2,7% — на створення інформаційних ресурсів та розробку програмного забезпечення. Враховуючи те, що середня забезпеченість органів виконавчої влади комп’ютерною технікою станом на кінець 2007 року склала 126%, наведені факти свідчать про нераціональне використання бюджетних коштів».

Як прокоментувати висновки Рахункової палати та Держкомітету інформатизації? А ще, за словами експертів «ДТ», відкоти на реалізацію відомчих програм інформатизації обчислюються 50—80 відсотками з суми закупівлі. При цьому закуповується «залізо» і програмне забезпечення, які для побудови «електронної держави» в Україні абсолютно не потрібні! Це наочно показують тендери із закупівлі систем електронного документообігу, проведені ДПАУ і Нацбанком у березні та квітні 2010 року. Нічого не змінюється. Чиновники вибивають гроші на інформатизацію за іншими статтями, які не підкріплені ні концепцією, ні стратегією, ні техзавданнями... Самостійні проекти з самостійним фінансуванням множаться — але єдиної системи електронного обліку, контролю, управління та надання державних послуг у нас як не було, так і немає. І за подальшого ігнорування законів і логіки розвитку «електронної держави» — не буде.

Картковий розклад

«Електронна соціальна карта — це цікава штука — заявив на зустрічі з президентом В.Януковичем президент Росії Д.Медведєв. — Я упевнений, що й Україна обов’язково переходитиме до подібних рішень. Ми готові поділитися досвідом. Можливо і спільний продукт просувати, тому що за цим майбутнє. Очевидно, що невдовзі кожен житель і Росії, і України матиме відповідну карту. Я думаю, що тут теж можна були б наші зусилля об’єднати». Після спілкування з Медведєвим Янукович дав доручення розібратися в питанні. 11 жовтня 2010 року прем’єр-міністр М.Азаров підписав постанову про впровадження Електронної соціальної карти (ЕСК). Прем’єр так окреслив мету проекту: «Вона дасть можливість визначити, де і які витрати в державі йдуть на соціальні виплати, хто отримує виплати, дозволить створити систему, за якою ті, хто надає послуги, автоматично отримують компенсацію з бюджету в обхід бюрократичного апарату». Микола Янович назвав строки впровадження картки — 2011 рік, тобто протягом кількох місяців. Швидкість упровадження — стрімка.

29 жовтня Мінфін видає наказ про створення Міжвідомчої комісії з упровадження ЕСК. Відразу заявлено, що експериментально ЕСК буде впроваджено в Києві, а також у Харківській і Чернівецькій областях. Держадміністраціям доручили підготувати розрахунки витрат на проведення експерименту, щоб Мінфін терміново вніс ці витрати в проект держбюджету на 2011 рік.

10 листопада Кабмін ухвалює постанову №1050, відповідно до якої Мінфін може здійснювати передоплату бюджетними коштами за товари, роботи та послуги, пов’язані з упровадженням електронної соціальної карти.

В Україні понад 13,7 млн. пенсіонерів, по рахунках Пенсійного фонду проходить за рік 192 млрд. грн. Електронна соціальна карта — це, без сумніву, революційний проект. Проте в рішеннях і діях Кабміну з цього приводу міститься так багато порушень чинного законодавства та логіки розвитку національної програми інформатизації, що виникають запитання: наскільки продуманим і підготовленим є цей проект, реалізація якого в масштабах країни вимагатиме багатьох мільярдів гривень?

По-перше, викликає подив, чому координатором проекту призначено не профільне відомство — Міністерство праці та соціальної політики, — а Міністерство фінансів. Хоча всі бази даних із соціальних виплат зберігаються в Міністерстві праці та соціальної політики. Логічним поясненням цього казусу можуть бути хіба що довірчі стосунки прем’єра з міністром фінансів Ярошенком і природне бажання Миколи Яновича тримати все під особистим контролем.

По-друге, дуже шокує та вільність, із якою виділяються державні кошти. Вельми хотілося б дізнатися, шановний Миколо Яновичу, на якій підставі виділяються кошти Мінфіну за проектом соціальної карти, коли в уряді визначено порядок виділення фінансування з бюджету, що вимагає розробки і затвердження концепції, держпрограми, бюджету проекту й самого технічного завдання?! Адже нічого цього у проекті ЕСК наразі немає, повідомили «ДТ» учасники Міжвідомчої комісії!

Як без концепції та техзавдання можуть розрахувати можливі витрати державні адміністрації в експериментальних регіонах, котрі не мають досвіду роботи з упровадженням таких систем?

Чи не призведе відсутність обов’язкової нормативної бази проекту до фінансових порушень в особливо великих розмірах?

Спробуймо самі підрахувати можливі витрати у разі впровадження ЕСК у масштабі країни. Візьмімо тільки один напрям фінансування — закупівлю апаратної частини. У нас понад 33 тисяч міст і селищ міського типу. Якщо в невеличкому містечку достатньо поставити по три-чотири термінали в місцевому відділенні Ощадбанку і в органах соціального забезпечення, то в мегаполісах такі термінали треба ставити сотнями. Встановлення терміналу наразі коштує не менше однієї тисячі доларів. Таким чином, припустімо: якщо встановити хоча б 300—400 тисяч терміналів, саме «залізо» для проекту ЕСК потягне близько 4 млрд. грн.! І це без урахування решти складових частин проекту! За чий рахунок планує уряд впроваджувати такі зручності й нововведення для обслуговування пенсіонерів?

По-третє, яким чином проект Електронної соціальної карти відповідає концепції Національної програми інформатизації? Як ЕСК взаємодіятиме з іншими державними інформаційними системами? Чи в пацієнтів Мінздоров’я, в одержувачів державних послуг в інших міністерствах і відомствах теж з’являться свої карти? Адже нелогічно, щоб якісь одні потоки державних фінансів управлялись і контролювались автоматизовано, а інші так і залишалися в паперовому вигляді? І скільки десятків різноманітних карт у такому разі планує уряд впроваджувати для громадян України? В яку суму така інформатизація виллється? А чи можна взагалі побудувати електронну систему управління в окремо взятому міністерстві, якщо досі немає системи управління і обміну даними між усіма фінансовими, фіскальними, контрольними та правоохоронними органами? І взагалі, навіщо починати будувати дім із дев’ятого поверху, Миколо Яновичу?

По-четверте, якими системами захисту охоронятимуться гроші пенсіонерів? Хто ці системи сертифікував? Адже електронні карти для більшості українців, а вже тим більше для пенсіонерів, — річ абсолютно незвична. Банківськими картами користуються не більше 3,5% громадян. Уявіть собі, як навчити старих користуватися картами і яке горе їх очікує, якщо вони припустяться помилки в транзакції або стануть жертвою шахраїв? Якщо в нас будь-яку державну базу даних захотівши можна легко купити на ринку, якщо зламати пін-код магнітної карти неважко, — чи не з’являться на ринках електронні соціальні карти?

По-п’яте, офіційно не названі ані технічний виконавець, ані технології, які він планує застосовувати для захисту ЕСК. Абсурд, звісно, кричущий. Мінфін проводить експеримент в областях, у держбюджет записується рядок фінансування, а хто і як реалізовуватиме проект — абсолютно незрозуміло.

Та ось цікава деталь — до складу Міжвідомчої комісії уряду України з впровадження електронної соціальної карти введено одного росіянина. Це Борис Вольпе — віце-президент ВАТ «Ситроникс», одного з провідних російських виробників мікроелектроніки. «Ситроникс» входить до бізнес-імперії росіянина Володимира Євтушенкова АФК «Система». Саме АФК «Система», якій належить телекомунікаційний гігант МТС, є основним претендентом на купівлю «Укртелекому». І «Система» вже зарання планує використовувати комунікаційну мережу «Укртелекому» для просування інших напрямів свого бізнесу в Україні. Очевидно, що при побудові системи обслуговування соціальних платежів без участі «Укртелекому» не обійтися.

Джерела «ДТ» стверджують, що саме лобіювання «Системою» проекту ЕСК надихає уряд на такі стрімкі дії, не обтяжені формальностями. Однак не можна не зазначити, що передавати іноземній компанії контроль і розробку української платіжної системи — це, м’яко кажучи, не зовсім державний підхід. Якщо такі ключові сфери управління перейдуть під контроль іноземної комерційної структури, які будуть можливості в держави Україна впливати на управління цією «Системою» і системою взагалі? Аналогічних прикладів за кордоном пошуком в Інтернеті виявити не вдалося.

Далі — судячи з офіційних даних самого ВАТ «Ситроникс», компанія не має досвіду в самій Росії зі створення електронних соціальних карт, не має глибоких розробок у сфері захищених електронних платіжних систем зі смарт-картами. Крім того, можливості цієї компанії щодо впровадження інновацій наразі обмежені. Відповідно до офіційних звітів, «Ситроникс» останні два роки працює з великими збитками. За перші шість місяців 2010 року — понад 33,5 млн. дол. За підсумками 2009 року, чиста виручка «Ситроникса», порівняно з 2008-м, упала на 27%, а загальний борг компанії становить понад 775 мільйонів доларів, у зв’язку з чим керівництво АФК «Система» планує злиття збиткового «Ситроникса» з іншою фінансово ефективною компанією. Навіщо вливати бюджетні гроші у підтримку іноземної компанії, яка не має серйозних позицій на ринку, але має погану кредитну історію і переживає кризу менеджменту? Навіщо довіряти їй розробку та управління сферою, яка безумовно належить до одного з ключових напрямів державної безпеки?! Більше того, з політичного погляду, АФК «Система» не може вважатися надійним
партнером. Власник «Системи» Євтушенков — родич і діловий партнер опального при президенті Медведєві екс-мера Москви Юрія Лужкова. І тепер у Росії це далеко не найкраща ділова рекомендація. Бізнес «Системи» зараз теж перебуває під пильною увагою російської влади, як і бізнес «Интеко» — фірми дружини Лужкова. Обізнані люди кажуть, що залишитися на плаву бізнес Євтушенкова зможе лише у разі чуйності до стовпової контори полковника Путіна...

У чому логіка передачі цілого сегменту державної влади в розпорядження іноземної компанії? Можливо, для централізації влади й збереження суверенітету держави потрібно якраз захистити від іноземного впливу державні платіжні системи? Невже саме так підходили до створення «електронної держави» у Франції, Естонії, Грузії, на приклад яких так любить посилатися шановний Микола Янович?

ІТС «Фінанси»

Найкраще викриває дії уряду щодо поспішної реалізації проекту Електронної соціальної карти розпорядження прем’єр-міністра... Віктора Януковича!

19 вересня 2007 року в повній відповідності до нормативної бази з інформатизації, Янукович видав розпорядження №752-р «Про створення інформаційно-телекомунікаційної системи «Фінанси», призначеної для обміну фінансово-економічними даними між Мінфіном, Мінекономіки, ДПА, Держмитницею, ГоловКРУ, Держказначейством, Держфінмоніторингом, ФДМ, Держкомстатом, Нацбанком, МВС і СБУ.

ІТС «Фінанси» має забезпечити комунікацію і координацію роботи всіх фінансових, контрольних, фіскальних та правоохоронних відомств. По суті, це — мозок «електронної держави», захищене комунікаційне середовище, яке дозволяє користувачам у режимі онлайн обмінюватися всіма видами конфіденційної інформації без ризику витікання й дешифрування. Нічого аналогічного в державі раніше не було, оскільки в нас, як і триста років тому, найбільш захищеним способом зв’язку вважається фельд’єгерська пошта. Основою ІТС є безпека передачі та зберігання інформації, а сама ІТС — фундамент, на якому й мають розроблятися реєстри, бази даних, держпослуги, електронні карти споживачів. Розробка ІТС, згідно з наказом Мінфіну, грунтується на базі Національної системи конфіденційного зв’язку, відповідно до законів України «Про інформацію», «Про електронний цифровий підпис», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах». Підготовлено технічне завдання, створена й діє робоча група всіх уповноважених органів влади, але Кабмін чомусь не бере до уваги цю роботу і віддає перевагу запуску непродуманих проектів. Здавалося б, ніщо не заважає урядові Партії регіонів у 2011 році завершити розпочате урядом Партії регіонів 2007-го. ІТС «Фінанси» належить державі, її можна впровадити з мінімальними бюджетними витратами. Але ось парадокс — упровадження ІТС «Фінанси», відповідно до постанови прем’єра Януковича, наразі заблоковане! Певна річ, якщо основою роботи Кабінету міністрів стануть ІТС «Фінанси», то в цій системі з її жорсткими стандартами для соціальних карток «Ситроникса» просто не буде місця. Ні «Система», ні будь-хто інший уже не зможуть нав’язувати державі власні проекти.

Напрошується висновок: програми побудови «електронної держави» в Україні відрізняються від тієї ж таки Естонії чи країн ЄС не тому, що в нас бракує якихось карток, голограм, програмного забезпечення, а тому, що влада не дотримується встановлених законів і норм, тому, що заради комерційного інтересу чиновників можна проігнорувати будь-яку державну програму, а за відкот — заплющити очі на будь-яку очевидну шкоду державним інтересам та бюджетові. Як інакше можна прокоментувати проведені нинішнього року новою владою, «командою професіоналів», тендери на закупівлю систем електронного документообігу і центрів сертифікації ключів Держказначейством, Нацбанком, Держмитницею та рядом інших відомств, які прямо порушують розпорядження Кабміну і наказ Мінфіну, погоджений цими ж держструктурами? Адже всі ці тендери виграли різні структури, отже, центри сертифікації несумісні між собою. Невже керівництву Кабміну не очевидно, що «дерибан» бюджету під гаслами «інформатизації» триває?

І де в такому разі СБУ, Генпрокуратура, де, зрештою, «залізний господар», який урочисто пообіцяв «скрутити голови чиновникам-корупціонерам»?

Із часів Хаммурапі цивілізована держава від нецивілізованої відрізнялася не лише наявністю законів, а й їх неухильним виконанням. І це зрозуміли правителі майже три з половиною тисячі років тому...

Так яка нині епоха в Україні?