ЕКСПОРТНА КОНЦЕПЦІЯ: «ОБОРОНКУ» ПІДТЯГНУТЬ ДО СВІТОВИХ СТАНДАРТІВ

Цього тижня український Кабмін одноголосно затвердив Концепцію структурної перебудови національного оборонно-промислового комплексу. Правда, за цим стоїть не менше десятка виступів її головного розробника — голови Державної комісії з питань оборонно-промислового комплексу України. І все-таки програмний документ, що має визначити образ української оборонної промисловості на найближче десятиліття, ухвалено.

Сьогодні більшість українських оборонних заводів живе переважно за рахунок зовнішніх замовлень — на деяких із них обсяги експортних поставок становлять 70—90% усього виробництва, тоді як внутрішнє споживання продукції зменшилося до 5%. Фактичне фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) протягом останніх кількох років не перевищувало 2—3% від обсягу оборонного бюджету (у розвинених державах ця цифра не нижча 10%). Про держоборонзамовлення, у принципі, говорити серйозно немає сенсу — воно переважно зводиться до закупівель запасних частин і комплектуючих. І в найближчому майбутньому становище не зміниться — у кращому разі, невеликі відвойовані військовими кошти можуть піти на модернізацію наявної техніки й на завершення НДДКР, потрібних армії в досяжному майбутньому. Виробничі фонди українських підприємств неабияк зношені, традиційні схеми науково-технічної та виробничої кооперації зруйновані. Ще одна суто національна особливість — невелика кількість технологічно замкнутих циклів виробництва основних видів озброєнь потребує серйозних політичних рішень. Приміром, щодо військово-технічної залежності від Росії, яку й так можна охарактеризувати як близьку до катастрофічної. Така ситуація вже призвела до втрати Україною лідерства в низці військово-технічних напрямів і загрожує подальшими втратами, якщо не буде вжито радикальних заходів.

З другого боку, оборонно-промисловий комплекс будь-якої держави — це передусім високотехнологічні галузі економіки й виробництво наукоємної конкурентоспроможної продукції, причому не тільки військового призначення. І, відповідно, наявність розвиненого ОПК, як правило, на практиці означає перевагу в реалізації зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних інтересів.

Інтеграція
й акціонування

Саме тому держава звернула увагу на свою «оборонку». Як зазначає В.Горбулін, в Україні буде створено 7—9 потужних вертикально інтегрованих оборонно-промислових структур, що має підвищити конкурентоспроможність національної продукції військового призначення. Водночас глава Держкомісії ОПК пропонує активізувати залучення іноземних інвестицій у цю сферу шляхом акціонування більшої частини оборонних підприємств.

Нині до роботи в ОПК залучено 37 казенних підприємств, а загальна кількість підприємств у ньому — близько 100. При цьому рівень військової продукції в них коливається в межах від 5% до 90%. Але нинішня структура ОПК України, яка значною мірою спирається на казенні й державні підприємства, себе не виправдує — оскільки держава не забезпечує казенні підприємства необхідними оборонними замовленнями. «В Україні є значний науково-технічний потенціал, тож сьогодні треба виходити з того, щоб використовувати не тільки оборонно-промислові підприємства, а шукати інші розробки, враховувати можливості цивільного сектора економіки й залучати набагато ширший спектр науково-технічних інститутів», — вважає глава Держкомісії ОПК.

«Сьогодні завдання — вибрати зразок продукції, який був би високотехнологічним, приміром ракетоносій ВО «Південмаш», військово-транспортний літак або систему локації. На основі цих підприємств формуються потужні вертикальні структури, чим забезпечується концентрація фінансових потоків із боку держави в першу чергу, — вважає В.Горбулін. — Далі, якщо авіаційна техніка буде основною вертикальною структурою, то, коли говоритиметься про горизонтально інтегровану структуру — йтиметься про двигуни, авіоніку, системи управління вогнем».

Успішна інтеграція може реально підвищити можливості української військової продукції та посилити ряд напрямів. Передусім таких, як створення авіатехніки, радіолокаційної техніки, систем протиповітряної оборони й ракетно-космічної. А якщо створити привабливі умови для інвесторів далекого зарубіжжя, то й суднобудівну галузь.

Проте, як бачиться, національна інтеграція не є самоціллю. І не хоче йти за прикладом північно-східного сусіда, який оголосив торік про намір створити півсотні оборонно-промислових холдингів. Швидше за все, її можна розглядати здебільшого як підготовку до створення транснаціональних науково-виробничих структур — тільки за такого підходу матиме сенс створення близько десятка вертикально інтегрованих структур ОПК. Цікаво, що в день затвердження урядом Концепції стався знаменний збіг — Президент України Леонід Кучма в Новому Уренгої заявив, що Київ і Москва повинні розширити співробітництво у високотехнологічних галузях, зокрема ракетно-технічній і авіаційній. Більшою мірою успіх інтеграції залежатиме від законодавців, оскільки необхідно внести зміни в ряд нормативно-правових актів. Передусім у Закони України «Про банкрутство» — щодо держпідприємств, які виконують замовлення на розробку й поставки ВВТ, «Про приватизацію майна держпідприємств» — стосовно прав і обов’язків підприємств, що забезпечують виробництво ВВТ і продукції спеціальної хімії; нарешті, «Про фінансово-промислові групи» — щодо розробки положень українських підприємств для входження до складу іноземних ФПГ і транснаціональних компаній із виробництва ВВТ. Крім того, необхідно розробити нормативно-правові акти реалізації лізингових і офсетних програм торгівлі ВВТ, а також складними технологічними системами й технологіями. Слід налагодити організацію спільних підприємств зі створення й випуску озброєнь і військової техніки з участю української сторони. Нарешті, треба вдосконалити систему державного ліцензування у сфері розробок і створення ВВТ, гармонізувати вітчизняні системи стандартизації та сертифікації продукції відповідно до аналогічних систем іноземних споживачів і виробників ВВТ.

Курс на експорт

Природно, бізнес, і навіть збройовий (слід читати — державний), не варто заганяти в жорсткі рамки. Але, швидше за все, таких намірів сьогодні й немає. Оскільки, відповідно до затвердженого документа, основною формою новостворюваного комплексу будуть відкриті акціонерні товариства. Як обіцяє у зв’язку з цим глава Держкомісії ОПК, кількість казенних підприємств різко піде на спад. Крім того, з огляду на те, що національний оборонний комплекс не буде жорсткою структурою, Держкомісія виступатиме за створення різноманітної зброї на нових принципах дії. Внаслідок чого в ОПК включатимуться організаційні структури тих галузей, які традиційно не входили до його складу. І, відповідно, підприємства з традиційно військовою продукцією з цих самих причин можуть втрачати домінуючу роль в оборонному комплексі.

Нова структура ОПК передбачає участь різних форм власності в створенні оборонної продукції. Україна своїми законодавчими й нормативними актами надміру обмежувала виконання оборонного замовлення державними підприємствами. «Самі собі штучно завузили, прикриваючись запоною таємності. А туди інвестиції не йдуть», — сказав глава Держкомісії після засідання Кабміну. Відповідно, ці різні форми власності матимуть свою частку прав. До речі, перший крок у цьому напрямку зроблено ще торік, коли корпорації «Таско» зі змішаною формою управління дозволили займатися розробками зброї.

Ще одне важливе питання, яке покликана вирішити Концепція, — проблема більшості національних конструкторських бюро. Вони повинні ввійти до складу провідних оборонно-промислових структур. Це, на думку В.Горбуліна, дозволить довести до експортно привабливого рівня ту частину чутливих технологій військового та подвійного призначення — а це близько 15—17% від їх загальної кількості, — яка сьогодні з економічних причин ще не готова бути затребуваною в Україні. Зате може успішно експортуватися. Швидше за все, успіх інвестицій залежатиме від того, наскільки держава схоче «відпустити» процес продажу акцій.