ЕКСПОРТ XXI: СТАВКИ НА ТЕХНОЛОГІЇ

17 сiчня, 2003, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 2, 17 сiчня-24 сiчня 2003р.
Відправити
Відправити

Передача, або трансфер, технологій у сучасному світі набуває дедалі більшої ваги, а частка ліцензі...

Передача, або трансфер, технологій у сучасному світі набуває дедалі більшої ваги, а частка ліцензійної торгівлі, пов’язаної з постачаннями замовнику технологій військового, спеціального та подвійного призначення, у деяких країнах за обсягами давно перевищує прямі постачання зброї та військової техніки. Вже в середині 90-х обсяг річної ліцензійної торгівлі Франції перевищував $1,5 млрд., Італії — становив понад $300 млн., Іспанії — понад $200 млн. Примітно, що дві останніх держави за обсягами експорту звичайних озброєнь і військової техніки поступаються Україні.

Не можна сказати, що українські збройові бізнесмени не усвідомили перспективи світового ринку трансферу технологій. Ще 1998 р. велися досить активні дебати щодо організації в країні спеціалізованого агентства з трансферу технологій. До таких дій Україну стимулювала не лише світова практика. Наявність у пострадянському світі (і найбільше в Росії й Україні) таких проблематичних, за американською класифікацією, явищ як «Brain Drain» («відплив мізків») і небезпека передач так званих Intangible technologies (нематеріалізованих, чи невловимих, технологій) змусили українську владу серйозно задуматися над тим, що з країни за безцінь можуть піти чутливі технології, що деякі з них (разом із самими вченими або у вигляді їх лекцій чи досліджень) можуть потрапити й у ті країни, які ними неадекватно скористуються. США давно взяли під приціл цю потенційну проблему. Робота організованого спеціально для цих цілей науково-технічного центру — для переорієнтування «найвоєнізованіших» українських учених на мирні тематики — серйозно знизила загрозу поширення українських ідей і незавершених критичних технологій. Та ця структура через зрозумілі причини не піклується про українські національні інтереси, тому поруч з очевидною користю потенціал нашої країни на ринку військових і спеціальних розробок за останні шість років помітно знизився.

Пізній старт: Україна створює систему збуту технологій

У цілому, що стосується нашої країни як постачальника технологій, то практично все, хто хоч скільки-небудь стикався з питаннями трансферу українських технологій, визнають: робота держави на цьому золотоносному сегменті світового ринку навіть наприкінці 90-х нагадувала Україну на ринку зброї на зорі незалежності. Фахівці стверджують, що дотепер у Києві працює цілий ряд дрібних фірм, які задешево збувають програмні новинки представникам Apple і Makintosh. А збіднілі працівники науки нерідко продають своєї інновації та унікальні ідеї за кілька сотень доларів іноземним компаніям, які заробляють потім на них мільйони. І хоча Київ узявся за надолуження цих прогалин, сьогодні ще немає підстав стверджувати, що в передачах технологій усе гаразд. Це насамперед означає, що технологічний Клондайк працює не на Україну. Багато хто пам’ятає гучну 1999 р. історію з Інститутом біології південних морів (ІнБПМ), учені якого фінансувалися Національним агентством аерокосмічних досліджень США (NASA) і Агентством військово-морських досліджень ВМС Міністерства оборони США (ONR) і, як було визнано, продавали інформацію, що не має аналогів, за неприпустимо низькими цінами. Тоді під час скандалу, зі слів професора океанографії з Вашингтона Карла Бернса, раптом з’ясувалося, що українські технології з ІнБПМ заощаджують Сполученим Штатам $15—20 тис. на день. Однак спроба держави в цьому конкретному випадку захистити свої інтереси призвела лише до того, що один із провідних учених цього НДІ залишив Україну. Швидше за все, цей повчальний випадок не тільки не єдиний, а навпаки, типовий для України, в якої бюджетні асигнування на науку не перевищували протягом кількох останніх років 0,3% ВВП. А сьогодні не лише експерти в цій галузі, а й багато високопоставлених чиновників переконані: установка штучного шлагбаума для вчених не вирішить проблему відпливу цінних технологій та їхніх носіїв — розробникам необхідна альтернатива. І в першу чергу — забезпечення можливостей збуту своїх знань за світовими ціновими стандартами. І держава тут може й повинна виступити посередником на ринку, надавши для розробників вигідніші умови, ніж вони можуть уторгувати самі.

Якщо казати про сферу технологій військового призначення, то держава до 1998 р. виконувала лише роль вартового, що, зрозуміло, зовсім не сприяло просуванню технологій на ринок. Як не сприяло й розвитку ряду критичних напрямів, у яких Україна могла б прогресувати за рахунок уливань від іноземних замовників. Більш того, навіть кількість пріоритетних напрямів у розробках озброєнь і військової техніки зменшується і вже веде до неминучого відставання України в цій сфері. Виступаючи на початку грудня минулого року перед річницею ЗСУ, міністр оборони Володимир Шкідченко зізнавався, що плани військового відомства на 2002 р. щодо реалізації науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт «не виконані в повному обсязі», а, приміром, співробітництво військового відомства з Національним космічним агентством України в цій галузі наявне, але в обсягах, «набагато менших, ніж хотілося б». Хоча в Міністерстві оборони прекрасно усвідомлюють, що саме наявність космічних систем виявлення і цілевказування через п’ять-десять років стануть основним показником військової могутності держави.

У клубку передстартових проблем і той факт, що відсутність такого документа як Державна програма розвитку озброєнь і військової техніки дезорієнтує ту частину науково-виробничих структур, що готова вкладати власні оборотні кошти в розвиток нових технологій. Росія, на яку люблять поглядати представники української «оборонки», такий документ отримала ще на початку минулого року: 20 січня 2002 р. Володимир Путін затвердив довгострокову Державну програму озброєнь до 2010 р. Причому її доповнює цілий ряд підпрограм чи суміжних концептуальних документів, що дозволяють говорити про комплексний підхід до вирішення цієї проблеми. Приміром, у Росії є Цільова інвестиційна програма технічного переозброєння підприємств ОПК для забезпечення реалізації Держпрограми озброєнь. Іншими словами, є завдання під розвиток технологічної бази, чому керівники багатьох українських науково-дослідних інститутів і КБ могли б позаздрити.

Однак старт новій системі все-таки дали. Попри початковий намір українських експортерів озброєнь створити спеціалізоване агентство для реалізації всіх технологій, проблему цього виду торгівлі в державі вирішили дещо іншим способом. По-перше, 98-го у складі «Укрспецекспорту» з’явилася нова структура — держпідприємство «Спецтехноекспорт». Демонструючи бажання ввійти в цивілізований ринок технологій, Україна протягом кількох останніх років наділила повноваженнями по роботі з технологіями цілий ряд спеціалізованих структур. Так, якщо «Спецтехноекспорт» зайнявся в основному технологіями військового призначення, то компанія «Інвестиції і технології» узялася за технології подвійного призначення, «Українські технології» — за чисто цивільні ноу-хау. Відповідно пошук новітніх науково-технічних розробок, доведення їх до товарного вигляду та реалізацію взяв на себе Український центр інновацій і технологій, а створенням вигідних умов для самих учених зайнялися так звані технологічні парки, що з’явилися на базі деяких академічних інститутів та університетів. Вони, до речі, за умови функціонування системи, що створюється, взаємодії її суб’єктів і наявності жорсткого державного контролю можуть стати найефективнішим механізмом національної інноваційної діяльності. У силу того, що для них передбачено особливий режим інвестиційної діяльності зі значними пільгами. Приміром, 100% суми податків на прибуток технопарк може перераховувати не в держбюджет, а на спеціальні рахунки — 50% самому технопарку, і 50% — учасникам — виконавцям проекту. На додаток до цього цільовий імпорт за проектами звільняється від ПДВ і ввізного мита, а розрахунки за експортно-імпортними операціями можуть здійснюватися протягом 150 днів замість звичних 90.

Ті, хто працює з чутливими технологіями, вважає, що із семи наявних технопарків найбільші перспективи має «Київська політехніка», якій серед іншого дозволено займатися такими напрямами, як «мікро- і нанотехнології», «супутникові системи зв’язку та навігації», «технології отримання матеріалів», «технології захисту інформації в комп’ютерних мережах і системах», «сучасні технічні комплекси та системи, і в тому числі спеціального призначення». Навряд чи хтось засумнівається в тому, що під перераховані напрями підпадають і чутливі технології, не зайві в сучасній військовій справі. До речі, цей технопарк уже розпочав роботу над кількома проектами, серед яких, приміром, організація екологічно чистого виробництва титану за принципово новим методом.

«Залізо», що містить технології

Вже на етапі входження України на світовий ринок технологій як орієнтир керівництво «Спецтехноекспорт» називало потенційну цифру щорічних доходів від торгівлі технологіями в $100 млн. Сьогодні фахівці «Спецтехноекспорту» не спростовують цих прогнозів. Щоправда, додають, що при реалізації планів на практиці виникає цілий ряд запитань.

По-перше, взаємодія розробників із продавцями критичної продукції. Оскільки часто розробник не може сам реально оцінити вартість своєї інтелектуальної продукції, назвати своїх конкурентів і оцінити слабкі й сильні сторони конкуруючих технологій. І занадто часто інформація про конкурентів зводиться до простого порівняння тих чи інших показників.

По-друге, є проблема доведення наявних ідей із хорошим комерційним потенціалом до рівня товару, який може продаватися за світовими стандартами.

І по-третє, відсутній системний підхід у вирішенні проблеми таємності. Це тим паче важливо, що велика частина українських військових технологій базується на розробках, виконаних у СРСР.

Нарешті, по-четверте, поділ технологій на мирні та військові все ще є якщо не проблемою, то надто тонкою галуззю. Сьогодні при реалізації технологій необхідно мати підтвердження іноземного замовника щодо сфери застосування технологій, що закуповуються.

За свідченням торговців технологіями, найбільшим попитом на ринку користуються технології, що вже апробовані в країні, пройшли сертифікацію і впроваджені в діюче виробництво.

Країни Азії та Близького Сходу — традиційні замовники українських озброєнь — дедалі частіше висловлюють намір не просто купувати товар, а й отримувати разом із ним ліцензію на його виробництво. Тому обсяг торгівлі ліцензіями, технологічними лініями чи просто товаром, який містить нові технології, зростає в геометричній прогресії. Не дивно, що Україна прийняла рішення продавати ряду партнерів з ВТС свої технологічні рішення в різноманітних варіаціях. Це стосується як технологій організації виробництва зброї (організація порохового виробництва у В’єтнамі, випуску літаків в Ірані чи готовність передати Туреччині 100% технологій виробництва танків Т-84), так і передач безпосередньо чутливих технологій (приміром, продаж Китаю технології створення іонно-плазмового двигуна для космічних апаратів).

Безумовно, до досягнень держави можна віднести появу серед розробників, які мають намір впровадити в наявні зразки військової техніки новітні технології, структур із недержавною формою власності. І хоча вголос про неї говорять лише як про «субпідрядників» (відповідний закон вимагає, щоб держоборонзамовлення виконували виключно державні науково-виробничі структури), той факт, що вони без державних уливань видають результат, який можна застосовувати як для ЗСУ, так і для ринку, не може не радувати. Серед найвдаліших прикладів у структурах, де торгують зброєю, називають розробки приватним концерном «МАТС» (м.Львів) нового комплексного тренажера для механізованих частин Сухопутних військ чи створення цифрової антенної решітки для нових радіолокаційних станцій одним із підрозділів холдингової компанії «Укрспецтехніка». У першому випадку до цілком звичного «заліза» додано нові програмні алгоритми, які дозволяють створити фактично будь-яке «поле бою», у другому є сенс говорити вже про створення військової техніки на нових фізичних принципах. Найважливішою тенденцією тут є не спроба знайти ринок збуту для наявної інновації (коли невідомо, чи потрібна вона взагалі кому-небудь), а вирішення технологічного завдання, поставленого ринком. Приміром, в Україні створювалася танкова керована ракета «Комбат», яка непогано продавалася не лише початковому замовнику. Остання, до речі, створювалася низкою державних конструкторських бюро й заводів, що свідчить про деяку трансформацію й усередині державних структур.

Ще одним позитивом може бути поява серед потенційних покупців українських технологій представників розвинених західних держав. Приміром, американці висловлювали готовність купити технологію виробництва станцій пасивної радіоелектронної розвідки «Кольчуга». Українська сторона, у принципі, не проти. Однак, вважають українські торговці технологіями, має йтися про ціну, яка дорівнює виробництву 50 виробів. Лише така форма торгівлі, на думку продавців чутливих технологій, може, з одного боку, дати розвиток окремим напрямам в оборонному комплексі, а з іншого боку — можливість заробляти за світовими стандартами. Хоча інколи українські власники ноу-хау відмовляються їх продавати. Це вигідно, якщо вже створено виробництво. Приміром, Шосткінський державний завод «Імпульс», що володіє замкнутим циклом виробництва капсулів, уже багаторазово відмовлявся передати технології виробництва цієї продукції іноземним замовникам, мотивуючи це тим, що іноземні компанії охоче купують кінцеву продукцію, виготовлену за цими технологіями, у вигляді боєприпасів.

Фахівці, які займаються українськими технологіями, вважають, що перспективи в держави є насамперед у таких галузях: ракетно-космічна, авіаційна та авіаційне двигунобудування, бронетанкова і двигунобудування для бронетанкової техніки, суднобудівна, у тому числі створення підводних телекерованих апаратів, модернізація сучасної військової техніки, створення електронно-оптичних виробів, навігаційних приладів, головок самонаведення для ракет «земля—повітря», «повітря—повітря» і артилерійських снарядів, станцій радіотехнічного контролю, звукометричних систем артилерійської розвідки, складних систем управління, апаратури радіозв’язку, радіотехнічної та радіоелектронної боротьби, створення безпілотних літальних апаратів, авіаційних і ракетних систем прицілювання.

І все-таки продаж «заліза», що містить технології, зрозумілий і покупцю, і продавцю. Вона не так уже сильно відрізняється від збуту звичайної військової техніки — відрізняються лише підходи в маркетингу такої продукції. Складніше сьогодні не просто продати, а заробити на чистій ідеї, мудрими маніпуляціями перетвореної на технологію. Саме тому до перелічених вище напрямів в останні роки додалися такі, як наноелектроніка, надшвидкісна передача даних, IP-телефонія, створення легких надміцних матеріалів, зварювання різнорідних поверхонь... Щоправда, досягнувши значних успіхів у розробках, Україна жодним чином не просунулася в їхньому впровадженні.

Intangible technologies

За словами президента компанії «Інвестиції і технології» Олександра Немчіна, у проблемі трансферу технологій основними досягненнями на сьогоднішній день є відмова від продажу ряду дуже перспективних технологій задешево й зміна підходів у вирішенні проблеми інтелектуальної власності. Та визнаючи, що нинішня система розпочала діяти, він переконаний у необхідності створення єдиного координаційного центру з торгівлі науково-технічним потенціалом на зовнішньому ринку.

Прийнято вважати, що в Україні збереглося не менше п’яти сотень науково-технологічних і конструкторських організацій, у яких працюють близько 60 тис. фахівців. Та вже в 1998—1999 рр. серед основних умов виходу на ринок торгівлі зброєю називалася необхідність проведення детальної інвентаризації вітчизняних технологій. Цю проблему не вирішено остаточно й сьогодні. Хоча структури, які зайнялися технологіями, мають власні напрацювання. Так, у базі даних держпосередника налічується понад 400 технологій, здебільшого вони стосуються військової сфери або є технологіями подвійного призначення. Хоча сьогодні дуже важко відокремити військову технологію від цивільної. Приміром, здавалося б, цілком мирне вирішення проблеми відновлення матеріалів чи зміцнення поверхонь може бути застосовано як для військових, так і для цивільних цілей. Лопатки турбогвинтового двигуна можна використовувати в конструкції електростанції, а можна пристосувати для бойового винищувача. Як універсальний приклад можна згадати, що вже через рік після застосування в ракетно-космічній галузі такого унікального матеріалу як ківлар він уже широко використовується в машинобудуванні.

За кілька років роботи на ринку технологій українські структури уклали не так багато контрактів, проте українські торговці технологіями тепер згодні продавати технічні рішення лише за світовими цінами. Це вже вдається: найцікавіші з придбаних замовлень виконувалися Інститутом ім. Патона і «Гіпроверф’ю». Їх поки що називають лише фрагментами успіху: вони невеличкі за обсягом, але за їхньою реалізацією партнери судитимуть про спроможність України вирішити в майбутньому технологічні проблеми набагато більшого калібру.

При цьому Україна не може собі дозволити розвивати більше 10—12 історично сформованих пріоритетних напрямів, вважає О.Немчін. На його думку, вирішення в Україні таких технічно складних завдань, як створення надяскравих світлодіодів, лазерне мікрогравірування виробів, засноване на технології «заточення» лазерного променя, можуть і повинні продаватися, але не за мільйони доларів, як це пропонують іноземні партнери, а як мінімум за кілька десятків мільйонів доларів.

Та, мабуть, найсерйозніша проблема в просуванні на світовий ринок українських технологій — їхнє патентування, і взагалі сфера захисту авторських прав. Саме поняття технології у світі трактують не так, як в Україні. І найчастіше, намагаючись вийти на ринок самостійно, українські НДІ або КБ пропонують не доведений до товарного вигляду «сирець». Тому й продають його зрештою задешево. Західний же світ підходить до цього питання дуже суворо й грає за своїми правилами. Особливо відчутні ці правила в сфері військових технологій, де вони набагато більше, ніж сама зброя, служать важелем політичного впливу. Приміром, та сама Швеція свого часу не змогла продати винищувачі Південно-Африканській Республіці лише тому, що США, які мають безпосереднє відношення до створення одного з вузлів літака, виступили проти. На Сході з цим дещо простіше. І українські продавці технологій стверджують, що, збуваючи що-небудь, скажімо, у Китай, зовсім не обов’язково патентувати цей виріб у європейській державі. Однак і результати таких підходів мають потенційні загрози: той самий автомат Калашникова виробляють майже в двадцяти країнах. І коли таку зброю знаходять в гарячій точці, ніхто не візьметься стверджувати, хто був його постачальником.

Більшість вітчизняних учасників ринку технологій сходяться на тому, що Україна має грати за правилами, прийнятими у світі. До речі, іноді це дуже дохідний промисел. Приміром, українська компанія «Нова інтернаціональна корпорація» зуміла запатентувати й продати таким монстрам, як McDonalds і Mariott деякі дуже відомі торговельні марки. Цій вітчизняній структурі, яка вчасно розпочала бізнес інтелектуальною власністю, вдалося стати власником і цілого ряду розробок, створених в інших країнах. Тобто працювати з технологіями можна.

І хоча на патентування часто не вистачає коштів (щоб запатентувати будь-яку технологію за міжнародними стандартами, необхідно, на думку українських експертів, у середньому $20—25 тис.), при централізованому підході до цієї проблеми розробники матимуть зиск. Справді, спроби ряду НДІ і підприємств торгувати технологіями самостійно називають найбільшим промахом у політиці держави на міжнародному ринку високих технологій. Не маючи власних ресурсів для забезпечення захисту своєї інтелектуальної власності, такі розробники нерідко втрачають власні технології.

Related video

Сьогодні зрозуміло, що шлях України на цивілізований ринок технологій не буде легким. Та
з’ясувавши, що вирішення проблем у торгівлі технологіями обіцяє хороші гроші, із ними почали працювати. Причому серйозно.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}