ЕКОНОМІЧНІ ПЛАТФОРМИ ПАРТІЙ І БЛОКІВ: ПЕРЕДВИБОРНІ ОБІЦЯНКИ І РЕАЛІЇ

Економічні проблеми посідають центральне місце в передвиборних програмах абсолютної більшості партій і партійних блоків, що переконливо свідчить про визначальну роль економічної мотивації в поведінці українських виборців. Вони були основою дискусії представників ряду провідних українських партій і блоків — учасників передвиборного процесу, яка відбулася 20 лютого ц.р. на засіданні «круглого столу» «Вибори 2000: економічні платформи політичних партій і блоків», організованого Центром Разумкова за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». В цій статті викладено деякі спостереження і висновки, зроблені експертами Центру на основі порівняльного аналізу економічних аспектів передвиборних програм, результатів соціологічного опитування з економічних проблем за участю понад 2000 громадян з усіх регіонів країни, а також дискусій, що мали місце під час проведення «круглого столу».

Певним парадоксом є те, що тільки 32,1% опитаних УЦЕПД громадян України вважають, що економічні позиції партій (блоків) матимуть визначальне значення при голосуванні на виборах до Верховної Ради у березні 2002 року. 34,1% дотримуються думки про «певне значення» цих питань, а 20,7% вважають, що вони не матимуть жодного значення. Все це дає підстави для висновку, що значна частина населення України сприймає передвиборні платформи не як програму майбутніх дій, а передусім як інструмент передвиборної агітації. Проте порівняння тих пріоритетів, які закладені партіями і блоками у свої передвиборні програми з відповідями на анкету соціологічного опитування УЦЕПД, показує, що в цілому вони тісно пов’язані. При цьому абсолютна більшість партій і блоків, очевидно, не мали труднощів з визначенням найбільш болючих економічних проблем суспільства і формуванням на цій основі політичних гасел. Набагато складніше з рецептами вирішення цих проблем і насамперед — з ресурсами, які необхідні для цього. Саме через сумніви в реальній здатності вирішувати чітко визначені економічні проблеми і поширюється останніми роками в суспільстві скептичне ставлення до різного роду економічних програм.

Пріоритети передвиборних економічних програм

Аналіз змісту економічних аспектів передвиборних програм однозначно вказує на переважну увагу партій і блоків до проблем, по-перше, реформування і розвитку системи державного управління економікою, по-друге, — до соціального захисту населення (див. табл.). Такі акценти видаються цілком логічними, зважаючи на те, що головними економічними проблемами на нинішньому етапі розвитку стали надмірний податковий тягар, всеосяжна бюрократизація та низька ефективність державного регулювання економіки. З іншого боку, для мільйонів українців саме соціальна незахищеність, неможливість в достатній мірі забезпечити свої сім’ї матеріально стала визначальним чинником ставлення не тільки до досягнутих результатів реформ, але й до будь-яких економічних програм розвитку в майбутньому.

На фоні вищезазначених проблем порівняно мало уваги сьогодні приділяється питанням макроекономічної політики. Після того, як у країні вже два роки поспіль досягнуто помітного приросту виробництва і зниження до однозначного показника рівня інфляції, питання про те, як зупинити різке падіння виробництва та хвилю інфляції, що домінували під час попередніх виборів, очевидно, втратило свою політичну гостроту. Крім того, як показало соціологічне опитування УЦЕПД, населення на сьогодні не має чітко вираженої позиції стосовно макроекономічних питань. Так, якщо 28,4% опитаних вважають, що забезпечення стабільності гривні та утримання низьких темпів інфляції повинно бути безумовним пріоритетом, то 23,7% — що зростання виробництва і повне виконання взятих державою соціальних зобов’язань мають бути реалізовані навіть ціною деякого збільшення темпів інфляції. А 25,5% схиляються до думки, що в умовах незавершеності базових структурних перетворень в економіці України, в процесі становлення ринкової системи взагалі неможливо досягти такого рівня стабільності національної валюти, яку мають країни з розвиненою ринковою економікою.

Водночас слід зауважити, що практично всі провідні політичні сили, що змагаються на цих виборах, обійшли увагою ту обставину, що досягнута відносна макроекономічна стабілізація має дуже нестійкий характер. І головним чинником, що підриває перспективи тривалої стабільності, виступає невиважена бюджетна політика держави. Прийняті напередодні виборів додаткові соціальні зобов’язання, які не підкріплені реальними статтями доходів бюджету і необхідним перегрупуванням бюджетних витрат (зокрема, зменшенням витрат на економічно неефективні види субсидій галузям), повертають нас до бюджетної ситуації, що була кілька років тому. В поєднанні з сумнівною курсовою політикою, що має наслідком постійне підвищення курсу гривні до іноземних валют, нинішня бюджетна ситуація може виступити чинником, що підірве економічне зростання. Однак, здається, для більшості партій і блоків бюджетної проблеми ніби взагалі не існує. І це також має своє логічне пояснення. Адже за умов вираженого акценту на збільшення соціальних витрат держави посилена увага до макроекономічних проблем не тільки могла б заплутати виборця, але й поставити під сумнів реальність запропонованих рецептів соціальної політики.

Водночас не можна сказати, що великою популярністю в абсолютної більшості партій користується питання про формування інноваційної моделі розвитку економіки та розвитку відносин власності, ринкових інституцій та ринкової інфраструктури. Це може викликати подив, адже саме інноваційно спрямовані структурні реформи, послідовні інституційні перетворення мають закладати довгострокові основи сталого економічного зростання і вирішення соціальних проблем. Зазначена обставина ще раз засвідчує, що передвиборні економічні програми партій мають передусім пропагандистський характер, розрахований на масового споживача.

Які економічні рецепти пропонують українському виборцю?

Зміни податкової системи. Зміни в податковій політиці держави практично всі політичні партії і блоки розглядають як один із головних засобів поліпшення соціально-економічної ситуації. Це повністю відповідає сприйняттю цих проблем населенням, яке вважає прийняття нових законів у сфері оподаткування пріоритетом №1 серед усіх інших можливих законів з економічних питань.

Проте конкретні цілі таких змін в програмах різних партій і блоків визначаються по-різному:

— спрощення та забезпечення стабільності податкової системи (блок «Наша Україна», блок «За Єдину Україну!», Блок Наталії Вітренко, СДПУ(о);

— зменшення податкового тиску на виробника (блок «За Єдину Україну!», Блок Наталії Вітренко, КПУ, СПУ);

— зміна на користь регіонів відносин між центром і регіонами у збиранні та використанні податків (Блок Демократична партія України — партія «Демократичний союз»; блок «За Єдину Україну!»);

— певна соціалізація податкової політики, що полягає у намірах впровадити прогресивну шкалу оподаткування (Блок Юлії Тимошенко), диференційоване оподаткування податку на прибуток підприємств: нижча ставка — на виробництво предметів першої необхідності, вища — предметів розкошу (Блок Демократична партія України — партія «Демократичний союз»), диференційований податок на майно (блок «Наша Україна») або цільовий — на імпортні автомобілі та великі маєтки (СПУ). Декларується намір скасувати податок на фонд заробітної плати (Блок Демократична партія України — партія «Демократичний союз»). Запропоноване впровадження податку на майно має збільшити бюджетні надходження для фінансування соціальних програм.

Особливо привертають увагу пропозиції щодо скасування ПДВ (Блок Демократична партія України — партія «Демократичний союз», Блок Юлії Тимошенко, КПУ, СПУ) та заміни його податком з реалізації (Блок Юлії Тимошенко, КПУ). Безумовно, порівняно з ПДВ податок з реалізації є більш простим в управлінні та надійним — з точки зору запобігання уникненню від оподаткування — механізмом. Його впровадження могло б збільшити рівень податкових надходжень до бюджету. Водночас цей податок означав би вищий рівень оподаткування для товарів з підвищеним рівнем переробки сировини, виготовлених на основі виробничої кооперації. Отже, виникає питання, як узгодити такі рекомендації з пропозиціями щодо інноваційної моделі розвитку. З іншого боку, виникає і проблема узгодження з курсом на інтеграцію в ЄС, країни-члени якого використовують модель саме ПДВ, а не податку з реалізації.

Очевидно, очікується, що зниження рівня податків автоматично призведе до поліпшення їх сплати — що зовсім не виглядає очевидним. Питання про зниження рівня оподаткування потребує, аби його розглядали в тісному зв’язку з проблемами зменшення (скасування) податкових пільг, впровадження податків, які б компенсували зниження податкових надходжень від ПДВ, податку на прибуток підприємств та на доходи фізичних осіб, а також значного удосконалення механізмів справляння і адміністрування податкової системи. На жаль, ці останні питання залишилися в «тіні» передвиборних платформ.

Положення щодо усунення з процесів державного управління економікою корупції і бюрократизму задекларували практично всі партії і блоки. Серед шляхів досягнення зазначеної мети вказуються: 1) реформування правоохоронної та судової систем (блок «Наша Україна», Блок Демократична партія України — «Демократичний союз», блок «За Єдину Україну!», Блок Юлії Тимошенко); 2) прискорення адміністративної реформи, оновлення управлінських кадрів (блок «За Єдину Україну!», КПУ); 3) встановлення громадського контролю над діяльністю державного апарату (блок «Наша Україна», блок «За Єдину Україну!»); 4) посилення контролю над банківською системою (Блок Наталії Вітренко, КПУ); 5) спрощення дозвільної системи в частині ведення бізнесу, унормування перевірок діяльності підприємств (Блок Юлії Тимошенко).

Проте в тому вигляді, в якому їх подано в передвиборних програмах, зазначені рецепти породжують питання щодо конкретних механізмів та суспільних ресурсів, за допомогою яких вони будуть реалізовані. Зокрема, скільки часу і які кошти (та звідки їх узяти?) будуть потрібні для реформування правоохоронної та судової систем, створення нових адміністративних структур, оновлення управлінських кадрів? Водночас жоден з учасників партійної передвиборної кампанії не розглядає соціально-психологічні аспекти корупції та бюрократизму, які мають глибинне історичне коріння і базуються на пануючій в суспільстві «культурі бізнесу».

Захист внутрішнього ринку декларують у тій чи іншій формі практично всі партії та блоки. Йдеться, як правило, або про захист та розвиток внутрішнього ринку взагалі, або увага фіксується на захисті вітчизняного виробника чи інвестора (блок «Наша Україна», блок «За Єдину Україну!», Блок Наталії Вітренко, Блок Юлії Тимошенко) від недобросовісної конкуренції. Водночас, акцент на захист таких категорій суб’єктів ринкових відносин, якими є наймані працівники та дрібні акціонери, зробив лише Блок Юлії Тимошенко (програма якого передбачає участь найманих працівників у розподілі прибутку та захист прав дрібних акціонерів у їхніх відносинах із власниками контрольного пакета акцій). На захисті вітчизняних споживачів наполягають Блок Демократична партія України — партія «Демократичний союз», Блок Юлії Тимошенко та ПЗУ. А Блок Юлії Тимошенко та ПЗУ, крім загального захисту громадян від екологічно небезпечного виробництва, декларують захист споживача від екологічно небезпечної продукції.

Наголошуючи на важливості захисту внутрішнього ринку, важливо точно визначати інструментарій такого захисту. Зокрема постає питання: як поєднати завдання вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ) та завдання захисту внутрішнього виробника. З одного боку, вступ до СОТ сприятиме захисту вітчизняних товаровиробників на міжнародних ринках за рахунок використання загальновизнаних міжнародних норм такого захисту, але з іншого — як правила СОТ, так і домовленості щодо полегшення режиму доступу до ринків, які мають бути прийняті Україною при вступі, передбачатимуть заходи щодо лібералізації торгівлі — зниження імпортних тарифів у погоджених сферах, скасування окремих нетарифних обмежень торгівлі, скорочення субсидій, застосування до іноземних компаній в ряді галузей принципу національного режиму в економічному регулюванні.

До речі, така двозначність у позиціях партій і блоків є прямим віддзеркаленням двозначності в позиціях українського виборця: з одного боку, 45,5% респондентів в соціологічному опитуванні УЦЕПД вважають, що необхідно значно збільшити обсяги державної підтримки аграрних виробників; при 28%, які вважають, що необхідно активно використовувати заходи такої підтримки, але в обмежених обсягах і відповідно до існуючих міжнародних правил і норм у цій галузі. З іншого боку, завдання приведення українського законодавства у відповідність з міжнародним було визначене населенням як пріоритет № 2 (після вирішення проблем оподаткування) в законотворчій діяльності Верховної Ради.

Розвиток малого та середнього бізнесу підтримують практично всі партії і блоки. Як правило, ця проблема розглядається у поєднанні з вирішенням проблем безробіття, забезпечення зайнятості молоді (Блок Демократична партія України — партія «Демократичний союз», Блок Наталії Вітренко, «Жінки за майбутнє»). Серед конкретних заходів сприяння розвитку малого та середнього бізнесу, крім спрощення та стабілізації податкової системи, спрощення дозвільної системи та унормування перевірок діяльності підприємств зокрема пропонується: 1) пільгове кредитування, зокрема молоді (блок «Наша Україна», «Жінки за майбутнє»); 2) гарантоване державне інвестування стартового капіталу (Блок Юлії Тимошенко); 3) державна підтримка малого та середнього бізнесу в аграрному секторі (блок «За Єдину Україну!», ПЗУ).

Запропоновані партіями і блоками шляхи забезпечення розвитку малого та середнього бізнесу обговорюються вже досить давно. Проте проблему не можна вирішити поза створенням стабільних і прозорих «правил гри» на ринку, чіткого регулювання контрактних відносин, розвитку ринкової інфраструктури. Але ці питання залишилися мало акцентованими.

Створення робочих місць, подолання (скорочення) безробіття як один із головних намірів задекларували майже всі партії і блоки. Окремі з них запропонували також кількісні показники (Блок Демократична партія України — партія «Демократичний союз» та блок «За Єдину Україну!» — 1,5 млн. робочих місць), але значущість таких цифр нівелюється відсутністю термінів їх досягнення. Програма СПУ містить як показник збільшення кількості робочих місць (1 млн.), так і термін досягнення (протягом року), але без конкретизації механізмів реалізації цієї пропозиції.

Серед механізмів подолання (скорочення) безробіття, крім створення нових робочих місць, названі: запровадження системи громадських робіт (Блок Наталії Вітренко, Блок Юлії Тимошенко), надомних робіт (Блок Юлії Тимошенко), гарантування першого робочого місця молодим людям (Блок Юлії Тимошенко). Що стосується механізмів створення нових робочих місць, то тут головним є згаданий вище розвиток підприємництва (Блок Демократична партія України — партія «Демократичний союз», Блок Наталії Вітренко, «Жінки за майбутнє») та загальні посилання на «відродження вітчизняного виробництва» (Блок Наталії Вітренко), «модернізацію української економіки та фінансової системи» (Блок Демократична партія України — партія «Демократичний союз»). Окремі партії та блоки у цій частині програм обмежилися декларативними обіцянками «забезпечити нові робочі місця в Україні» (блок «Наша Україна»); «надати кожній людині постійну роботу» (КПУ); «стабільне забезпечення громадян роботою на основі створення нових робочих місць» (СДПУ(о).

Пропозиції стосовно реформування заробітної плати стосуються планів підвищення мінімальної заробітної плати до рівня прожиткового мінімуму (Блок Наталії Вітренко, КПУ), або двох прожиткових мінімумів (СПУ); впровадження погодинної оплати праці з встановленням мінімального тарифу (Блок Демократична партія України — партія «Демократичний союз» — 3 грн./год., ПЗУ — 5 грн./год.).

Проте рецепти вирішення цих, безумовно, актуальних проблем не містять достатньої фінансової конкретики, аби оцінити їхню реалістичність: лише програма Блоку Наталії Вітренко робить спробу визначити джерела ресурсів для цього — втричі підвищити частку собівартості на оплату живої праці через значне скорочення енерго- і матеріаломісткості продукції. Однак ця пропозиція сама по собі проблематична: чи реально швидко зменшити енерго- і матеріаломісткість, що передбачає зміну технологій виробництва?

Практично у всіх партій і блоків розділи їхніх передвиборних програм, що стосуються розвитку людини, системи соціального захисту, є найбільш наповненими різноманітними пропозиціями. Тут є реформування й забезпечення підвищених стандартів розвитку освіти, охорони здоров’я, пенсійного забезпечення, соціального захисту молоді, молодих сімей, материнства, інвалідів, а з боку «лівих» партій та блоків — підвищення рівня життя через зниження тарифів на житлово-комунальні послуги, регулювання цін на товари першої необхідності тощо. Акцентується увага на поверненні громадянам їхніх трудових заощаджень. Абсолютна більшість цих пропозицій є актуальними, проте, очевидно, потребує реального ресурсного забезпечення. Без цього навіть найкращі ідеї обертаються на політичні міражі.

Водночас очевидно, що реалізації саме цього напряму соціально-економічної політики громадяни України приділятимуть в майбутньому чи не найбільшу увагу. Адже більшість населення виступає за значний перенос акцентів у державних витратах на зазначені цілі. Зокрема, три чверті населення України, за результатами соціологічного опитування УЦЕПД, вважає за необхідне збільшити рівень витрат на соціальний захист, причому 40,4% вважають, що цей рівень має перевищувати 7% ВВП, а не 3,6% ВВП, досягнуті в період з 1998 року; така ж частка громадян виступає за збільшення витрат на освіту, причому 35,2% — за доведення цього показника до рівня понад 7% ВВП (останніми роками було лише 4,1% ВВП).

Позиції партій і блоків стосовно змін у кредитній політиці не виглядають революційними і давно вже пропонуються як засіб сприяння розвитку аграрного сектора, малого та середнього бізнесу, вирішення соціальних проблем: здобуття освіти, будівництва (придбання) та облаштування житла молодими сім’ями тощо. Задекларовані наміри забезпечити доступність довгострокових пільгових кредитів (Блок Демократична партія України — партія «Демократичний союз», Блок Наталії Вітренко, Блок Юлії Тимошенко, КПУ, СПУ), знизити кредитні ставки, наприклад, до 5—6 % річних (Блок Юлії Тимошенко). Але реалістичність цих намірів викликає сумнів через відсутність обгрунтування механізмів реформування кредитної політики та засобів впливу на комерційні банки з метою забезпечення цих побажань.

Пропозиції стосовно впровадження державної монополії в окремих сегментах ринку внесені партіями та блоками лівого спрямування (Блок Наталії Вітренко, КПУ, СПУ) з метою збільшення доходів державного бюджету. Мова йде передусім про ринки енергоносіїв, алкоголю, тютюну. КПУ передбачає поширити державну монополію також на зовнішню торгівлю, експлуатацію енергетичних мереж, рейкового, трубопровідного, морського та авіаційного транспорту.

З одного боку, такі пропозиції начебто не позбавлені певного економічного сенсу, коли йдеться про природні монополії (зокрема в паливно-енергетичному секторі), а також сектори, де монополія могла б стати механізмом забезпечення значних бюджетних надходжень (наприклад, у виробництві лікеро-горілчаних виробів). Проте слід зважати на те, що в сектор виробництва тютюнових виробів в Україні вкладено значні кошти іноземних інвесторів, що сприяло технологічній модернізації. Тож запровадження державної монополії могло б зруйнувати систему відносин власності в цьому секторі і мало б руйнівні наслідки для репутації України як реципієнта іноземних інвестицій. У секторі виробництва лікеро-горілчаних виробів також сталися істотні структурні зрушення, відбулося істотне поліпшення конкурентоспроможності, що грунтується на приватному капіталі. Монополізація цієї сфери могла б поставити під питання ці позитивні зміни.

Водночас слід звернути увагу і на пропозицію щодо посилення позицій державної власності (Блок Юлії Тимошенко). Що ж, такий крок може бути виправданим, але тільки за умови, коли держава має можливості забезпечити ефективне управління об’єктами державної власності — що на сьогодні в Україні зовсім не є доконаним фактом. Без істотного реформування системи управління державною власністю, наближення режиму функціонування державних підприємств до справді ринкових умов, посилення позицій державної власності означатиме додаткове навантаження на державний бюджет і стримування росту конкурентоспроможності відповідних підприємств.

Замість висновку:
чого чекати
від майбутньої Верховної Ради?

Аналіз економічних аспектів передвиборних програм партій та блоків дозволяє до певної міри передбачити пріоритети законотворчої діяльності Верховної Ради нового скликання. Судячи з програмних намірів партій і блоків, можна очікувати концентрацію роботи на таких економічних питаннях:

— податкова політика, прийняття в третьому читанні Податкового кодексу та удосконалення на цій основі всієї податкової системи;

— усунення корупції і бюрократизації державного управління економікою через здійснення комплексу заходів адміністративної реформи та впровадження додаткових механізмів в галузі контролю за бюджетним процесом та парламентського і загалом громадського контролю за державним апаратом;

— впровадження таких форм захисту внутрішнього ринку, які були б сумісні зі стратегією інтеграції України до Світової організації торгівлі та в структури Європейського Союзу і скасування тих форм захисту, які суперечать зазначеним цілям;

— впровадження додаткових механізмів, спрямованих на розвиток підприємництва, малого та середнього бізнесу;

— удосконалення системи регулювання ринку праці з метою забезпечення кращих економічних умов для створення нових робочих місць і подолання безробіття; впровадження нових — погодинних — стандартів мінімальної заробітної плати;

— прийняття законів, спрямованих на реформування систем пенсійного забезпечення та охорони здоров’я — за рахунок впровадження недержавних схем їх фінансування (зокрема недержавних пенсійних фондів, системи медичного страхування) на додаток до чинних державних; перегляд окремих принципів нарахування пенсій;

— прийняття законів, спрямованих на поліпшення стандартів соціального захисту, зокрема для працівників соціально значущих сфер (наука, освіта, медицина, культура); впровадження ефективніших механізмів адресної соціальної допомоги (захист старості, материнства, дитинства, інвалідів та ін.).

Істотне значення матиме прийняття низки законів, спрямованих на врегулювання відносин власності в аграрному секторі, передусім щодо прав власності на землю, механізмів придбання та оренди землі, стимулювання розвитку аграрного сектора та захисту його від недобросовісної конкуренції, а також намагання впровадити додаткові стимули для прискорення інновацій в економіці, включаючи розвиток системи освіти, інформаційного простору.

Водночас у програмах партій і блоків не приділяється належної уваги ряду важливих питань, які, безперечно, стануть одними з головних в діяльності нової Верховної Ради. Йдеться, зокрема, про механізми захисту прав власників; внесення істотних змін у відносини корпоративного управління; створення належних умов для модернізації інфраструктури; подальша гармонізація українського законодавства з міжнародним.

Для реалізації запропонованих рецептів партійним фракціям доведеться шукати компромісу між своїми цілями і виявити значно більше реалізму, ніж у передвиборних програмах.