«Єдиний центр» — ще одне дитя політичної кон’юнктури

Створення партії, про яку так багато говорили і яку ще до її появи називали партією Балоги, пройшло, як казав герой одного відомого фільму, «без пилу і шуму», тобто без помпезних зібрань із молитвами і концертами та іншою звичною в таких випадках атрибутикою. 27 березня інформаційні агенції передали скромне повідомлення — створено партію «Єдиний центр», яку очолив Ігор Кріль, а до її президії ввійшли народні депутати України Оксана Білозір, Ігор Кріль, Олеся Оробець, Ми­хайло Полянчич, Віктор Тополов, голова Херсонської облдержадміністрації Борис Силенков, а також заступник голови Фонду розвитку громадянського суспільства Леся Таран. Це повідомлення помітили навіть не всі телеканали (спеціально продивлялася вечірні випуски новин). Проте поява цієї партії не є рядовим явищем.

Найперше — у незручне становище поставлено президента. Адже Віктор Ющенко, незважаючи на прохолодні стосунки з керівництвом Народного союзу «Наша Україна», залишається почесним головою цієї партії. Хоча не так давно він і підтримав позицію невеликої групи депутатів і недепутатів, які вийшли з НСНУ (і тепер створили «Єдиний центр»), проте сам не відмовився від почесного головування. І що ж Віктор Андрійович робитиме тепер, після того як Віктор Балога, котрому він так довіряє, створив свою політичну структуру (формально він не засвічений у найвищому партійному керівництві, проте достатньо самого прізвища Кріля, щоб зрозуміти, хто в домі господар)? Адже рано чи пізно потрібно буде озвучити свою позицію. Її захочуть почути не лише журналісти, а й поки ще соратники по НСНУ. Можна припустити, що Віктор Андрійович у притаманному йому стилі закличе всіх «друзів», любих і нелюбих, жити дружно й співпрацювати. Мало того, він навіть може згадати про створення єдиної партії. Тільки навряд чи сьогодні ці заклики всіх примирять, як примирили колись у 2002-му й у 2004-му.

І проблема не лише в політич­них симпатіях чи антипатіях. Тут справи набагато серйозніші. То­читься боротьба за право контролювати фінансові потоки, які будуть спрямовані на президентську кампанію Віктора Ющенка. Су­дячи з того, як агресивно працювала команда Віктора Балоги минулого року, вибудовуючи альтернативний штаб під час дострокових парламентських виборів, цього разу вона також не дасть маху. Тим паче ставки в багато разів вищі. Треба сказати, що саме тоді розбіжності в НСНУ оформилися структурно — внутрішньопартійні опоненти спочатку розбіглися по різних приміщеннях. Оскільки Олек­сандр Третяков (як подейкують, господар приміщення на Спаській, де були «приписані» і партія НСНУ, і однойменний блок) на той час став на бік В’ячеслава Кириленка, людям Балоги довелося звідти виїхати. Після виборів почалися дріб’яз­кові розбірки (я тут не згадуватиму про політичні моменти з коаліцією, це тема іншої розмови). Ну, наприклад, мені, як журналістові, цікаво було спостерігати, як люди поки що з однієї пар­тії і блоку воюють за сайт www.razom.org.ua. У результаті спритніші представники команди Балоги забрали цей ресурс собі. А команді Кириленка довелося створювати новий — www.nuns.com.ua. Аналізуючи коментарі на тому чи іншому сайті, можна зрозуміти, хто і в чиїй команді грає. Це дрібний, звичайно, приклад. Але показовий. Згодом створення командою Балоги «Гарту» остаточно підтвердило, що розлучення уникнути не вдасться.

Сьогодні є спроби нав’язати громадськості, та й самому президентові, думку, що Кириленко і Луценко ледь не зрадили Ющен­ка, бо підігрують Тимошенко. І тепер нема іншої ради як створити нову президентську партію. «Ми втратили переконаність, що на ключових позиціях у керівництві партії зараз перебувають люди, віддані президенту. Нам нічого робити в компанії тих, хто змінив орієнтацію» — писали у своїй заяві вихідці з НУНС. Але згадаймо, що Віктор Ющенко перший почав дистанціюватися від власної партії. При цьому він залишався почесним головою «Нашої України», що унеможливлювало появу нового партійного лідера і робило партію заручником президентської політики. Не допомогла й зміна керівництва НСНУ. Сподівання на те, що В’ячеслав Кириленко буде повністю керованим з Банкової, не справдилися. Але чи буде він керованим з Грушевського (тобто Тимо­шен­ко)? Це питання. Тимошенко, звісно, не була б Тимошенко, якби не скористалася ситуацією: вона із задоволенням у програмі «Я так думаю» на «1+1» похвалила і Кириленка, і Луценка за їхню принципову позицію. Та не все так просто. Навряд чи «Єдиний центр» із допомогою цих нехитрих інформаційних маніпуляцій зможе так просто посунути з політичної арени НУНС. Не треба забувати, що зараз у керівництві «Нашої України» перебуває президентів племінник Ярослав Ющенко та й віддана президентові Віра Ульянченко. Гадаю, вони там потрібні Вікторові Андрійовичу не для того, щоб остаточно розвалили партію. Можливо, у Ющен­ка є свій план, дещо відмінний від плану Балоги. А можливо, ідеться про те, що саме Ярослав Ющенко та Віра Ульянченко зму­шені будуть привести частину нашоукраїнців під нову політичну парасольку — поки що міфічну єдину партію на базі «Єдиного центру». У такому випадку скандалу не уникнути. Бо очевидно, що й деякі учасники блоку НУНС (це і «Народна самооборона», і обидва «Рухи»), та й окремі члени самої «Нашої України» не погодяться на такий варіант: і через амбіції, і через певні ідеологічні розбіжності.

Бо з назви «Єдиний центр» уже зараз зрозуміло, що позиціонуватиме себе ця партія як центристська сила (і дехто вже навіть устиг спрогнозувати, що, мовляв, вона має об’єднати Захід і Схід). Хоча Ігор Кріль як голова партії поки що не озвучував, якою ж буде її програма. Що ж до теми Захід—Схід, то вона вже настільки затерта, що навряд чи викликатиме в людей позитивні емоції і допоможе чимось партії та президентові. А стосовно центризму — пригадується, Кучма колись також намагався спроектувати українське партійне середовище за принципом: по центру — начебто демократичні, але обов’язково пропрезидентські сили, а десь там по боках — ліві і праві, яким часто приписували радикалізм. Що з того вийшло, ми всі знаємо.

До речі, поява ще однієї партії аж ніяк не знімає загрози створення двопартійної системи в Україні. Юлія Тимошенко це чудово розуміє і тому підігрує своїм опонентам, про що вже йшлося вище. І Партія регіонів, і БЮТ на тлі роздрібнених маленьких президентських партій видаватимуться досить монолітними. Це приваблює електорат. І якщо Віктор Ющенко хоче вдруге стати президентом, він повинен думати і про такі речі, бо йому все одно потрібна буде більшість у парламенті. Причому бажано, щоб більшість збирали до купи не батогом і пряником, а щоб у партій, які увійдуть до цієї більшості, було спільне бачення розвитку країни. Це означає, що вони повинні мати серйозну політичну програму. Німецький політолог Ганс-Йоахім Феен, який досліджує політичні партії Східної та Центральної Європи, казав, що завдання партій полягає в тому, що вони розробляють і впроваджують прийнятні для більшості концепції загального керівництва державою, які виходять за рамки лобіювання окремих економічних, соціальних, екологічних чи світоглядних інтересів. Тільки за таких умов їх можна вважати справді народними. І тільки за таких умов досягається великий демократичний системний ефект. А якщо партії і далі плодитимуться з міркувань політичної кон’юнктури, це не матиме користі ні для суспільства, ні зрештою для тих, хто їх творить.