Є така партія

Поділитися
Дві події привернули увагу до Хізб ат-Тахрір (Ісламської партії визволення ХТ) в Україні. Це — появ...

Дві події привернули увагу до Хізб ат-Тахрір (Ісламської партії визволення ХТ) в Україні. Це — поява антивоєнних листівок навесні 2003-го з критикою позиції меджлісу щодо іракської кризи в кількох містах Криму, водночас за яким відбувся мітинг у Сімферополі й недавній інцидент, пов’язаний зі звільненням Духовним управлінням мусульман Криму імама головної кримської мечеті Кебір-Джамі. Муфтіят звинуватив імама у зв’язках із Хізб ат-Тахрір. На його підтримку виступили різноманітні групи, які перебувають в опозиції меджлісу, — Координаційна рада разом із місцевим відділенням Партії мусульман України, що входить у неї, частина парафіян мечеті. Минулого тижня члени кримської ХТ, занепокоєні (чи зраділі?) підвищеною до себе увагою в медіа, виступили в Інтернеті з заявою, в якій поспішили відвести від себе обвинувачення в прагненні «впровадити роз’єднаність у кримськотатарський народ», а також у спробі створення ісламської держави в Україні.

Чому поява тахріровців у Криму викликала таке занепокоєння і була сприйнята як загроза абсолютно різними громадськими групами, зокрема, тими, хто особливо не симпатизує один одному?

Ісламську партію визволення було засновано 1953 року суддею ісламського суду Такіуддіном Набахані в Єрусалимі. Центральне керівництво партії — кіяда (буквально, командування) — розробляє єдину стратегію та порядок денний, регіональні відділення партії, названі вілая (вілаєт — на кшталт провінції гаданого халіфату), інтерпретують і втілюють їх на місцях. Нинішнім главою партії називають якогось йорданця Ата Абу-Рішту. Деякі організаційні моменти — зокрема, принцип осередку як базового елемента організаційної структури — привнесені з практики марксистського підпілля.

Хізб ат-Тахрір претендує на повсюдну присутність в ісламському світі. При цьому насправді лише в деяких ісламських країнах партія є предметом громадського інтересу й скільки-небудь серйозної дискусії. Віднедавна головний географічний контекст, у якому фігурує ХТ, — Центральна Азія. Хоча є думка, що окремі групи тахріровців з’явилися там ще в 1980-х, суспільно значимим явищем організація стала в Центральній Азії лише із середини 1990-х, коли про неї заговорили всі. Заговорив як про нову загрозу не лише офіційний Ташкент, а й світова преса, і політики. Відтоді для багатьох, зокрема, офіційних представників партії, які ніколи не бували за межами європейських столиць, асоціативний ряд Узбекистан—Центральна Азія—іслам звучить якось незакінчено без Хізб ат-Тахрір. Пишуть про те, що організація має зростаюче коло прибічників і в сусідніх республіках — Таджикистані, Киргизії та Казахстані. Проте Узбекистан усе-таки вважають основним плацдармом, головним чином, певне, тому, що він далеко випереджає всіх за кількістю заарештованих прибічників ХТ. Правозахисники прагнуть довести, що ці люди у своїй масі не мають ніякого відношення до партії, представники ж її керівництва, судячи з інтерв’ю, у повній одностайності з узбецькою владою, яка оголосила партію поза законом, готові визнати в арештантах своїх однодумців.

У більшій частині країн Близького Сходу ХТ заборонено. У Західній Європі та деяких мусульманських країнах, приміром, Індонезії, партія діє більш-менш відкрито. Щоправда, останнім часом деякі країни змінили своє до неї ставлення. Наприклад, у січні 2003 р. ХТ заборонила Німеччина. У спеціальному звіті, опублікованому в червні 2003 р. і присвяченому зростаючому впливу ХТ (Radical Islam in Central Asia: Responding to Hizb ut-Tahrir), впливова дослідницька організація International Crisis Group, що базується в Брюсселі, рекомендує європейським державам не забороняти ХТ під тиском центральноазіатських режимів, щоб уникнути можливої радикалізації прибічників цієї організації. Практично всі дослідники Центральної Азії єдині в думці, що саме до цього в результаті призводить репресивна політика щодо ХТ у регіоні. Так, за даними EurasiaNet, частина узбецьких послідовників ХТ (групи, що відкололися від партії, 1996 р. — Акрамійя й 1999 — Хізб ан-Нусра) уже виступають за збройну боротьбу.

У чому секрет зростання ХТ саме в Центральній Азії? Іслам, релігійна мораль і в роки радянської влади не втратили тут суспільної значимості. На цій основі ХТ робить наступний крок. Перетворює ісламську ідентичність на політичний ресурс. Брошури партії узбецькою мовою стосуються багатьох проблем сучасної політики. ХТ пропонує популярне введення в політичний іслам для тих, хто раніше знаходив у своїй релігії лише Боже Слово, етичну систему, замовляння від хвороби та обіцянку раю. У пострадянській Середній Азії ХТ дало назву суспільному неприйняттю влади, протесту. Проте чому все-таки саме ХТ, а не інші численні й навіть більш рішучі у своїх діях ісламські організації, як місцеві (Ісламський рух Узбекистану), так і міжнародні? Останні, вочевидь, просто тонуть у деталях, схильні до спокус сьогохвилинного успіху та влади й, нарешті, дорожче обходяться, оскільки конкретні акції, на відміну від поширення літератури та листівок, вимагають великих коштів. Утопічне надзавдання в такий спосіб імунізує ХТ від проблем повсякденності. За деякими даними, Ісламська партія визволення виявилася не лише найбільш економічним проектом на ісламістську тему, а й принесла навіть вигоду своєму головному підприємству. За методами мобілізації прибічників ХТ можна помістити в один типологічний ряд із цілим списком мережних структур — від псевдокомерційних до релігійних, що широко розповсюдилися на пострадянському просторі.

Завдання, що проголошуються ХТ, включають безкомпромісне життя за ісламом «у думках і справах», дотримання шаріату, підтримку сильної ісламської ідентичності й відтворення єдиної ісламської держави — халіфату. Серед ключових понять партійного дискурсу переважає, проте, не ісламська, а політична лексика: «імперіалізм», «колоніалізм» — у негативі й «справедливість», «єдність» — серед основних ціннісних орієнтирів. Зайве казати, що це ідеологія боротьби, і ім’я ворога не таємниця — Захід і правлячі режими усіх без винятку мусульманських держав, що розглядаються як посібники та агенти імперіалістів.

Єдність усіх мусульман, зокрема, у формі створення однієї на всіх держави, приваблювало та приваблює багатьох представників ісламської політичної думки. Деякі реалії сучасного міжнародного політичного життя, такі як Організація ісламської конференції і Ліга арабських держав, стали можливими значною мірою в силу переконання, яке поділяє широкий загал, що в єдності сила. ХТ підходить до цього питання, можливо, найпрямолінійнішим чином. На противагу багатьом напрямам політичного ісламу, які, зовсім не відкидаючи завдання побудови єдиної ісламської держави, по суті, відклали його на невизначені часи, ХТ має напоготові навіть текст конституції халіфату з 186 статей. На відміну від свого середньовічного прообразу наддержава матиме парламент і багатопартійну політичну систему, істотною відмінністю якої від нині чинних «імперіалістичних» демократій стане те, що всі партії будуть ісламськими.

За найближчого розгляду ХТ виглядає досить парадоксально. З одного боку, головним пунктом програми партії є теза, яку можна інтерпретувати як пряму загрозу державному ладу принаймні ісламських держав, з іншого ж — ХТ наполегливо позиціонує себе як ненасильницький рух. Переслідуючи глобальне стратегічне завдання, партія однак обирає цілком конкретні тактичні цілі. Її листівки та публічні акції спрямовані не стільки проти режимів чи суспільного ладу, скільки проти конкретної особистості — Карімова, а з часу афганської кампанії США — Мушаррафа. Можливо, в цьому є свій резон? Особиста образа, помножена на потенціал авторитарного лідера, неминуче пускає в хід маховик масових репресій, що притягає дедалі більшу увагу до партії та зміцнює її авторитет безстрашного борця.

Дискурс різноманітних течій політичного ісламу багато в чому збігається. Розбіжності стосуються, як правило, лише значення, яке надають різноманітним поняттям, нюансам у їхній інтерпретації. Так, критика правлячих режимів у мусульманських країнах, викриття їх неісламського характеру, заклик до ісламізації політичної сфери, законодавства не є новими. Ці ідеї проповідують практично всі загони політичного ісламу від більш помірних Братів мусульман до найрадикальніших угруповань арабів-афганців.
Хізб ат-Тахрір, проте, викликає велику критику й недовіру серед інших представників політичного ісламу від помірних до екстремістів.

Опоненти ХТ вважають за краще критикувати її в суто релігійних термінах, вишукуючи у творах тахріровців догматичні тези, — приміром, звинувачуючи їх у схильності до мутазілітського рішення антиномії між божественним промислом і свободою волі. Хоча в публічних виступах лідери ХТ підкреслюють, проте, суто політичний характер партії, що залишає за дужками догматичні протиріччя, для багатьох ісламських опонентів ХТ усе-таки залишається сектою (фірка мунхаріфа). Внутрішня ісламська критика ХТ звертає увагу й на деякі більш земні моменти — зокрема, величезне значення, що надається партією принципу однодумності. Точка зору, прийнята аміром — главою партії, — обговоренню не підлягає, активно незгодних, які навіть апелюють до авторитетних ісламських джерел, із партії женуть. Цей момент дуже вже нагадує (пост)радянській людині незабутню лінію партії, кривизна якої не підлягала обговоренню в середовищі простих смертних.

Слід зауважити, що ототожнення громадських рухів з ідеологічними програмами, що проголошуються їхніми лідерами, так само як і мобілізованих ними мас людей із конкретними ідеями, що розуміються як незмінні константи, непродуктивно з погляду розуміння цих рухів. Відомо, що утопічні за своєю ідеологією рухи мобілізують цілком реальних людей. При усьому своєму ідеалізмі і нездатності запропонувати вирішення насущних проблем суспільств, що їх породили, вони, однак, породжують нові, цілком матеріальні проблеми. Відповідь на запитання, чому і як поширюється ХТ у Криму, слід тому шукати не в тимчасовій нескінченності, куди вказують ідеологічні тексти, і не в релігії взагалі. Як і будь-яка організація, ХТ насамперед задовольняє інтереси своїх членів і їх найближчого оточення. ХТ у Криму, як і в багатьох інших соціальних контекстах, — це насамперед молодіжна організація, яка налічує, за деякими оцінками, до 500—600 чоловік. У своєму нинішньому вигляді вона служить тим самим цілям, що й інші молодіжні субкультури — структурує взаємовідносини всередині молодіжних груп, надає їм осмисленості, цілеспрямованості та локалізує молодих лідерів у великому суспільстві, дає їм право голосу й допомагає вибудовувати громадський авторитет. Основою для цього служить релігійна мораль, із позицій якої можна закликати нести відповідальність усе суспільство, зокрема, старших. У своєму мікрорайоні юні максималісти виступають представниками мільярдної умми, говорять про побудову наддержави, протистояння Заходу і мусульманського світу. При цьому насущні проблеми, які намагаються вирішити їхні старші товариші, просто губляться в настільки глобальній перспективі. Це що стосується суб’єктивних мотивів членів ХТ. Є і зовнішні, більш об’єктивні чинники, що сприяють проліферації релігійної опозиції в Криму. Головним чином, це несприйняття, небажання йти назустріч релігійним інтересам кримських татар із боку місцевої влади, яскравим прикладом чого може бути питання, вирішення якого затяглося на багато років, про місце для соборної мечеті.

Кому й чим небезпечний ХТ? Зрозуміло, що для меджлісу він представляє потенційну загрозу, як виклик унітарному баченню кримськотатарського співтовариства, яке він сповідує. Та це не тільки якась слабка поки що спроба створення контреліти, а й абсолютно інше бачення самої суті кримськотатарського питання. Віддаючи пріоритет ісламської ідентичності стосовно національного, «партійці» загрожують розчинити реальну кримськотатарську проблематику в безкрайому морі утопічної всесвітньої боротьби за світовий халіфат.

А що несе ХТ українському суспільству в цілому? Ісламська партія визволення прагне до формування якогось співтовариства людей, які принципово відкидають базові підвалини сучасного демократичного суспільства. Насамперед, секуляризм як його організаційний принцип. Секуляризм — не атеїзм, стверджують прибічники політичного ісламу. Секуляризована суспільна сфера — це простір, у якому взаємодіють представники різних конфесій просто як громадяни однієї держави. Це, до речі, не більш ніж техніка спілкування, спосіб організації суспільних відносин.

Стаття грунтується на матеріалах проекту Центру близькосхідних досліджень «Ісламська ідентичність в Україні. Соціальний і політичний вимір», що здійснюється за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі