«Дзвінок у нікуди», або Нотатки про соціологію в прямому ефірі

Телевізійні опитування на провідних українських телеканалах у силу останніх політичних подій набули чималої популярності. Результатам таких опитувань можна вірити, а можна і ні. Відсутність репрезентативності очевидна не тільки спеціалістам-соціологам. Застосовувані під час телевізійних опитувань технології дають можливість «намалювати» на телеекрані картинку з будь-якими цифрами, незалежно від вибору тих, хто додзвонився до студії. Та й самі «ті, хто додзвонилися» при такому розкладі просто зайві: їм можна надати зайняту лінію (не дивно — адже дзвонить багато народу). А з огляду на масовість телевізійної аудиторії, екранна картинка з результатами опитувань у прямому ефірі може стати серйозним інструментом впливу на громадську думку.

Ні, ми далекі від того, щоб обвинувачувати провідні і шановані українські телеканали у підтасуванні результатів наших із вами дзвінків у прямий ефір. Просто потрібно знати: єдиною гарантією істинності зображуваних на блакитних екранах даних є саме добре ім’я каналу. Інших гарантій у силу особливостей технологічного процесу бути не може.

Стисло про сам процес. Глядачу, котрий бажає взяти участь в опитуванні, пропонується подзвонити за певним номером. Телефон цей найчастіше належить не самому телеканалу, а орендується у спеціалізованої фірми, котра має ліцензію на аудіотекс (голосові телефонні послуги). Хоча деякі телеканали, наприклад «Інтер», вже одержали такі ліцензії і можуть надавати подібні послуги самостійно.

Дзвінок має бути доступним для абонента, насамперед за ціною. Тобто, номер телефону повинен пропонуватися або місцевий (тоді організатору опитувань знадобиться місцева номерна ємність у всіх регіонах України, інакше телефонуватимуть лише мешканці столиці), або з безкоштовним кодом 800. Набір після вісімки (міжміський вихід) коду 800 означає, що усі витрати за цей дзвінок має нести власник номера, а не той, хто телефонує (якщо у власника номера є договір з оператором, із мережі якого здійснюється дзвінок). Проте в останніх ефірах «1+1» глядачам пропонувалося подзвонити на номер із кодом 900. Такий дзвінок оплачує сам абонент, попередження про що з’являється на екрані телевізора.

Для того щоб опрацювати шквал дзвінків у прямий ефір, запропонований номер чи номери повинні бути багатоканальними, із значною кількістю телефонних ліній. За відомим кожному зв’язківцю розподілом Ерланга, для того щоб рівень відмов через зайняті лінії не перевищував 2%, необхідно, щоб кількість ліній становила близько 30% від загальної кількості абонентів. У нашому випадку кількість абонентів — це багатомільйонна телевізійна аудиторія, і забезпечити її безвідмовною можливістю додзвонитися до студії неможливо в принципі. Втім, ТБ-опитування — річ добровільна і необов’язкова, тому рівень відмов можна закласти високий, хоча б до 50%. Найчастіше багатоканальні телефони аудіотекс-операторів мають кількість ліній, кратну 30 (саме стільки їх поміщається в стандартному каналі Е1).

Припустимо, додзвонитися усе ж таки вдалося. Настає етап опрацювання дзвінка, тобто думки того, хто зателефонував. Це може відбуватися як у «ручному», так і в автоматичному режимі. «Ручний» режим припускає наявність «панянки», котра приймає дзвінок, вислуховує абонента і натискає на своєму терміналі кнопочку, яка відповідає висловленій думці. Автоматичний режим може бути реалізований кількома шляхами. Наприклад, із застосуванням тонового набору, коли абоненту пропонується натиснути кнопку 1, якщо він за «червоних», або кнопку 2, якщо він за «білих». Проте тоновим набором користується дуже незначна кількість українських телефонних абонентів, тому більшість телеглядачів за такою технологією проголосувати просто не зможе. Можливий інший варіант, коли пропонується кілька телефонних номерів, дзвонити на котрі потрібно залежно від вибору: за «білих» на один номер, за «червоних» — на інший. Система має прийняти дзвінок, сповістити про це абоненту і відключити його.

Далі розпочинається найзагадковіша частина процесу телевізійного голосування — опрацювання результатів. Загадкова з однієї простої причини — вона абсолютно непрозора. Найчастіше невідомо, який програмний продукт установлено на сервері, що опрацьовує вхідну інформацію, які сертифікати і настройку він має. Відсутній незалежний рівнобіжний механізм підрахунку глядацьких голосів, який міг би допомогти виявити невідповідності. Теоретично ніщо не заважає телеканалу взагалі проігнорувати дзвінки глядачів, і намалювати картинку розподілу громадської думки виключно силами власних дизайнерів. Ну і, звичайно, підпільних піарщиків-соціологів, тому що зрозуміло, що картинка ця має нести певне навантаження з впливу на думки телеглядачів.

З проханням розповісти про технологічні прийоми проведення опитувань у прямому ефірі і прокоментувати можливість маніпуляцій зі статистикою дзвінків, які надходять, ми звернулися до ряду телеканалів.

Олена Локоша, керівник прес-служби «5 каналу», повідомила, що опитування в прямому ефірі цієї телекомпанії проводить компанія «Медіа Інвест», яка має відповідну ліцензію Держкомзв’язку. Вона приймає на свої номери й опрацьовує дзвінки, після чого результати опитування надходять на сервер у вигляді графіків. Телеканал не має доступу до даної програми, а отже, й можливості якимось чином підтасовувати результати опитування, говорить Олена Локоша. Самі запитання складаються групою аналітиків «5 каналу», яка підпорядковується шеф-редактору каналу. Він, у свою чергу, і приймає остаточне рішення про зміст цих запитань.

Григорій Зінченко, генеральний директор компанії «Інтер-Медіа», співзасновника каналу «1+1» говорить, що раніше для проведення опитувань у прямому ефірі використовувався існуючий канал зв’язку між «Інтер-Медіа» і компанією «Голден Телеком». Але з 19 вересня, а саме у програмах за участю Петра Порошенка та Юлії Тимошенко використовувалися послуги іншого аудіотекс-оператора. Причина — значно більша кількість з’єднувальних ліній, які він міг надати: 180 проти 30, які є з «ГТ». За словами Григорія Зінченка, всі 45 хвилин ефіру телефони цієї компанії працюють із граничним навантаженням. Опрацювання дзвінків здійснювалося оператором, який проводив реєстрацію голосів телеглядачів у базу даних, а також надавав телеканалу прямий онлайновий доступ до цієї бази. Спеціалісти каналу проводили візуалізацію цієї інформації.

Звичайно, телеканал — не ЦВК, і жодний закон не зобов’язує його сертифікувати і верифікувати систему опрацювання глядацьких голосів. Телеканал не є і спеціалізованим соціологічним агентством і не зобов’язаний дотримуватися чітких методик опитувань, робити вибірки, надавати розгорнуту статистику. Опитування в прямому ефірі — не більш ніж розвага, і підхід до їх організації відповідний. Однак саме тому ситуація і лякає: відповідальності за результат ніякої, а вплив на думки — величезний. А раз так, то чекай появи маніпулятивних технологій.

Які можуть бути механізми, що допомагають уникнути подібної ситуації? Можна, звичайно, законодавчо ввести відповідальність телеканалів за достовірність соціологічних даних, які збираються у прямому ефірі, але цим сьогодні навряд чи хтось займатиметься.

Як уже зазначалося вище, єдиним підтвердженням вірогідності цих даних є бренд самого телеканалу. Є довіра до нього, значить буде довіра і до результатів опитувань, а якщо «вони брешуть» — то брешуть і опитування. Можливо, проміжним варіантом збільшення довіри до «екранної соціології» могло б стати створення спеціалізованого агентства, яке б проводило аудит служб опитувань у прямому ефірі і видавало телеканалам сертифікати про те, що їхні «картинки» достовірні. Ну а в очах простих телеглядачів довіру до опитувань у прямому ефірі можна підняти, вклавши кошти в збільшення кількості ліній на номерах додзвону. Щоб ми рідше чули сигнал «зайнято», і в нас не виникало відчуття, що ми дзвонимо в нікуди.