Дзвінок для СДПУ(о)

Подробиці загадкової загибелі Володимира Сливки і через рік на устах чільних політиків країни. Минулої п’ятниці у справі смерті ректора Ужгородського національного університету повторно затримали Івана Різака. Всього за тиждень до того обласний прокурор повідомляв, що екс-губернатор проходить у кримінальній справі вже не як підозрюваний, а як свідок, і ось — нове затримання. Цього разу І.Різаку пред’явили обвинувачення не лише в доведенні В.Сливки до самогубства, а й у перевищенні службових повноважень, наслідком чого став суїцид. Деталей слідства прокуратура не коментує, однак, як стало відомо з інших джерел, підставою для обвинувачень були посмертна психолого-психіатрична експертиза (яка вказує, що пригнічений стан В.Сливки в останній період його життя викликали перевірки силовиків, брудні публікації та можливість звільнення з посади у зв’язку з діями І.Різака), а також зізнання редактора однієї з місцевих газет, що публікації проти ректора йому замовляв і оплачував губернатор.

Склад слідчо-оперативної групи, що займається кримінальною справою, оновлено. Її очолив новий слідчий, який іще раз, уже вчетверте (і вдруге після президентських виборів), вивчатиме подробиці останнього періоду життя та загибелі В.Сливки. Головна версія смерті, як і раніше, — самогубство.

Затримання секретаря обкому СДПУ(о) викликало закономірну реакцію, того ж дня на виручку однопартійцю прибула група народних депутатів. Однак сподівань, що прокуратура знову звільнить підозрюваного через кілька годин (як це сталося в лютому) і ще раз виставить себе на загальне посміховисько, вони практично не плекали, рішення суду про продовження утримання І.Різака під вартою стало цілком прогнозованим. Попри те, екс-губернатор продовжує відчувати потужну підтримку, що лунає як із парламентської трибуни, так і з боку мас-медіа. Однією з форм захисту ув’язненого стало оскарження самої версії самогубства ректора. З цього приводу навіть готується депутатський запит у Генпрокуратуру (хоча відразу після смерті В.Сливки саме есдеки робили все можливе, щоб самогубство стало не лише головною, а й єдиною версією). Наступного дня після ув’язнення І.Різака народний депутат від СДПУ(о) Михайло Добкін навіть повідомив на прес-конференції, що знає справжні причини смерті ректора, однак не хоче про них говорити, оскільки «людини вже немає». За нього це роблять проесдеківські Інтернет-видання та друковані ЗМІ. Грубі перекручення фактів із останніх годин життя В.Сливки, відверта брехня та натяки на побутове вбивство, до якого причетні найближчі родичі покійного, що начебто пов’язані з наркомафією, свідчать про одне: якщо і є якась верхня межа цинізму, то СДПУ(о) про неї нічого не знає. Проте якщо відкинути брудну «піарщину», покликану за будь-яку ціну витягнути екс-губернатора з-за грат, правдивість офіційної версії смерті ректора, як і рік тому, викликає великі сумніви. Їй не вірять ні родичі покійного, ні громадська думка, ні навіть деякі представники силових структур. І для цього є підстави. Наведемо лише кілька фактів із останнього періоду життя В.Сливки.

Достеменно відомо, що на адресу ректора лунали погрози, які він пов’язував із СДПУ(о). В.Сливка намагався знайти захист у високих київських кабінетах, однак безуспішно.

Останніми днями ректор був налаштований здійснити якийсь рішучий крок, щоб покласти край цькуванню з боку обласної влади. Можливо, хтось не хотів допустити його до цього.

За кілька годин до смерті В.Сливка прийняв сильнодіюче снодійне, дружина залишила його вдома напівсонним. Чи буде людина, готуючись до самогубства, приймати сильнодіючий препарат і чи здатна під його дією пробити собі ножем груди?

Сам механізм скоєння суїциду з численними ножовими пораненнями ніг та руки (ректор нібито спочатку намагався перерізати вени, а затим вчинив самогубство ударом ножа в серце) викликає чимало запитань, на які досі немає чіткої відповіді.

Вівчарка, яка охороняла подвір’я ректора та його найближчих сусідів-родичів, за кілька днів і безпосередньо в день смерті В.Сливки була дуже млявою, а викликаний згодом ветеринар дійшов висновку, що її намагалися отруїти.

В.Сливка жодним натяком не показав рідним, що планує здійснити фатальний крок, він не залишив по собі ніякої посмертної записки.

Нарешті, досі невідомі аргументовані мотиви самогубства. Перевірки силовиків, брудні публікації чи можливість втратити посаду, звичайно, здатні викликати пригнічений стан, однак стати причиною самогубства для спокійної і врівноваженої людини, якою був ректор, — аж ніяк.

Проти самогубства побічно свідчить і та поспішність, із якою попередня влада вустами правоохоронців намагалася переконати громадськість, що В.Сливка пішов із життя з власної волі, а також тиск на викладачів університету з вимогою публічно виступити на користь офіційної версії.

Ні до, ні після президентських виборів перераховані факти так і не отримали належної юридичної оцінки. Що наштовхує на певні висновки. Очевидно, якщо ректора вбили, довести злочин слідчим шляхом буде надзвичайно складно, оскільки більшість доказів знищили ще за попередньої влади (у день смерті ректора правоохоронці навіть не зняли в будинку відбитків пальців). З іншого боку, справи про доведення до самогубства вважаються чи не найважчими у криміналістиці і для судового доведення потребують дуже серйозної доказової бази. У прокуратурі не могли цього не знати і все-таки наважилися на затримання І.Різака та повторне пред’явлення йому того ж самого обвинувачення. Пояснення таких дій може бути одне: справу ректора «відродили» не так для розкриття злочину, як для досягнення іншої мети. За оперативною інформацією, І.Різак причетний до скоєння інших резонансних злочинів, найсерйозніші з яких — фальсифікація результатів виборів мукачівського мера, вибивання з підприємців грошей для фонду «Відродження Закарпаття», потурання озброєним злочинцям на ужгородському стадіоні «Авангард». На відміну від справи про загибель ректора, ці злочини легко доводити в суді, для чого є відповідна доказова база, проте жодного з них на момент затримання екс-губернатору не інкримінували. Заарештовані в цих справах заступник екс-губернатора В.Дядченко, колишній начальник мукачівської міліції В.Дерновий та кримінальний авторитет В.Паульо (Чалий) свідчень проти колишнього шефа поки що не дають. СДПУ(о) пережила на Закарпатті не одне лихоліття, проте і в найважчі часи робила все можливе, щоб не залишати своїх найближчих соратників напризволяще. Є чимало прикладів цього (включно з теперішньою парламентською діяльністю з блокуванням трибуни та вимогами до Генпрокуратури), і підслідні про них пам’ятають. Затримання І.Різака — це дзвінок для них: часи надійного даху канули в Лету, відтепер на допомогу сподіватися не варто, єдиний спосіб полегшити своє майбутнє — почати давати свідчення. Це також сигнал для численних потерпілих від сваволі СДПУ(о), які не наважуються свідчити проти колишніх можновладців, бо не довіряють правоохоронним органам (та й як довіряти після скандального затримання і блискавичного звільнення екс-губернатора в лютому нинішнього року?). Через чотири дні після затримання проти І.Різака порушили ще одну кримінальну справу — за вимагання й одержання в приватного підприємця хабара в особливо великому розмірі. Очевидно, потерпілий погодився на співпрацю з правоохоронними органами лише після того, як екс-губернатор опинився за гратами. І це лише «перша ластівка». Бажаючих відплатити І.Різаку за його колишні дії на Закарпатті можна знайти чимало. Щойно у слідства набереться достатньо реальних доказів проти екс-губернатора, справу В.Сливки забудуть як таку, що не має судової перспективи. Скидається на те, що загибель ректора просто використовують у хитромудрій правоохоронній схемі. Те, що справді трапилося трагічного травневого дня на вул. Солов’їній в Ужгороді, цікавить хіба що родичів В.Сливки і простих, не обтяжених політичними протистояннями людей.