Двері в хаос або авторитаризм?

Вчора парламент зняв з порядку денного постанову 3650 про ліквідацію старих і затвердження нових районів. Причина одна: відсутність у «монобільшості» голосів за архіважливий документ другого етапу децентралізації, над яким уряд і комітет інтенсивно працювали останні півроку. А країна, — останні шість років.

Очевидно, що місцеве самоврядування увійшло в лобове зіткнення з центральною владою. Точніше з пулом експертів, що моделювали цю реформу, і лінію яких досьогодні ведуть профільне міністерство і комітет.

Все це відбувається напередодні старту місцевої виборчої компанії. І лобісти від мерів виявилися — сильнішими. Чому так сталося? Чому влада, залишивши голосування ключових для країни законопроектів на останні три (!) дні останнього сесійного тижня, настільки безвідповідально підійшла до цього питання?

Не стала професійним рефері для всього кола гравців децентралізації, включаючи архітекторів-експертів і місцеве самоврядування, які (ну, як так ?!) прийшли до голосування на абсолютно різних позиціях. Більш того, — команда Зеленського занурила це зіткнення в уже розпочату жорстку і лицемірну політичну боротьбу парламентських партій і груп за місцеву владу. Готових провалити все, що завгодно, лише б «виправити помилку», і обрати «іншу правильну владу на місцях». В рамках старого районного поділу, де округи насиджені і намолені, це зробити звичайно ж зручніше.

Свою позицію вони, абсолютно не соромлячись, продемонстрували в залі Верховної ради. Починаючи від кричущої некомпетентності нардепа з «Голосу» Романа Лозинського, який на повному серйозі закликав «знищити обласні державні адміністрації» та «нарешті віддати всю владу громадам» (можна було ще й черевиком  по трибуні стукнути), і, закінчуючи досвідченою Юлією Володимирівною, яка заявила, що нові райони «порушують державний суверенітет» і «забирають у людей право жити». Люди, вірогідно, повинні були одразу піднятися і бігти до парламенту захищати це своє конституційне право.

Апофеоз популізму, некомпетентності і, вибачте, дурості.

Real politics — від АМУ

Правління Асоціації міст України прийняло рішення не підтримувати постанову про нові райони 3650. У АМУ — серйозне лобі в парламенті. Їй навіть не треба проводити підривну роботу, варто просто відійти в бік і не допомагати. Що вони, власне, і зробили. Про причини обраної лінії поведінки ми вже докладно писали в матеріалі «Судний четвер. Чи завалять мери децентралізацію?». Тут просто нагадаємо в контексті розвитку ситуації.

По-перше, фінанси і версія, пов'язана з посиленням владою субрегіонального рівня як запасного майданчика, куди можна приземлитися в разі провалу виборів у громадах. АМУ давній і глибокий прихильник оптимізації системи місцевого самоврядування до двох рівнів — громада і область. Тому логічним для неї була вимога голосувати пакетом разом із новими районами і зміни до бюджетного кодексу. Які б закріпили фінанси, в тому числі і 60 відсотків ПДФО, за громадами.

Треба визнати, що влада грала в цю гру з АМУ. Тому поява в парламенті першої постанови про призначення виборів, де право оголосити перші вибори в громадах і нових укрупнених районах відводилося ЦВК, — невипадкова. Яка в районах могла їх і не оголосити. Але ЦВК заблокувала постанову, не бажаючи брати участь в грі, правила якої досі не зрозумілі. Новий адміністративно-територіальний устрій не прийнято, а Виборчий кодекс разом з партизацією громад в 10 тисяч виборців висить дамокловим мечем над виборами.

У підсумку, після вчорашнього засідання парламенту, де на порядку денному  в правильній черговості стояли — райони, зміни до бюджету і вибори, випала ключова ланка— райони. Вибори ВР все-таки оголосила, включивши і райони, і громади. А бюджетний законопроект 3614 — прийняла в першому читанні. Як першу і важливу гарантію для місцевого самоврядування. Так що в цій точці напруга після голосування дещо спала. Залишається питання — коли проголосують в цілому?

По-друге, міста обласного значення, які реформа позбавляє звичного статусу. Тут — точка біфуркації.

«24 райони з 133 — це  обласні центри, — уточнює джерело видання в партії влади. — Я хочу подивитися в очі мажоритарщику, який вийде на виборах проти будь-якого мера обласного центру. Так його помножать на нуль! І всі розуміють це прекрасно. На будь-яке питання на нього вкажуть пальцем і скажуть: «Це та людина, яка зробила зі Львова село. І таких десь 35-40 осіб ».

По-третє, подвійні стандарти. «30 відсотків районів — це договорняки, — продовжує джерелов парламенті. — Чому Харківську  та Чернівецьку області можна переголосовувати, а Житомирську, наприклад, не можна. Чому історичний Хотин не центр району? А ви знаєте, як пропав Малинський район Житомирської області? Все ж було опубліковано вже. І раптом приїжджає голова профільного комітету Клочко і дізнається, що там вотчина БЮТ. І район просто вбивають з політичних причин».

«Питання з Коцюбинським, — ділиться інформацією інше джерело в комітеті. — Чому голова комітету місяць не проводить робочу групу? Там давня і каламутна історія з Білічанським лісом. Але  Коцюбинське прийнялорішення про приєднання до столиці. Київ зробив те ж саме. І що? Коцюбинське відводять під Бучанський район. Це питання висить цілий місяць. Я не думаю, що хтось із мажоритарників Києва натисне кнопку за таку постанову. Кримінальні справи, обшуки тощо. Тому позиція АМУ цілком очікувана».

«Мова йде ще й про суто експертну думку, — пояснює позицію АМУ її виконавчий директор Олександр Слобожан. — Постанова про нові райони — неякісна. АМУ, в цілому підтримуючи реформу субрегіонального рівня, щодо міст обласного значення досить давно і чітко позначила свою позицію. Більш того, я як експерт поінформував людей, від яких залежить прийняття рішень,— про всі слабкі точки, які бачить місцеве самоврядування.

У чому ж сьогодні головна маніпуляція і плутанина? АМУ не говорить, щоб Вінниця була містом-районом і все. АМУ вважає, що Вінниця по наданню рівня послуг вже покриває ту кількість населення, визначену методикою для району. Як можна взагалі побудувати адекватну систему держуправління, маючи різницю між районами в 20 разів ?! Ви уявляєте собі вилку хоча б у штатному розкладі? Районний відділ соцзахисту— від 5 до 100 чоловік?

Ми, безумовно, розуміємо, що райони робляться для опори державної влади, а не для місцевого самоврядування. Ми чуємо заяви заступника міністра Негоди: «Не лізьте в державну владу». Ми й не ліземо. Однак нас хвилює питання справедливості. Якщо методика, то для всіх. А так, друзям все, ворогам — закон.

Чому в календарному плані реформи зміни в законах про місцеве самоврядування, держадміністрації тощо стоять після місцевих виборів? Ми під які взагалі повноваження обираємо місцеву владу? Так, є затверджена урядом Концепція реформи, але ще є реальна політика. І немає довіри. А коли немає довіри між гілками влади, система в будь-якому випадку чинитиме опір. У зв'язку з цим абсолютно логічна заява екс-прем'єра Володимира Гройсмана, який, власне, і починав децентралізацію в цій країні. Як, втім, і підтримка наших європейських партнерів.

Policy — від експертів

Ймовірно, що основним каменем спотикання позицій протиборчих сторін залишається статус обласних центрів, який їх мери не хочуть втрачати. Проти чого категорично виступають автори реформи, чию лінію підтримує Міністерство розвитку територій та заступник міністра В'ячеслав Негода, а також голова профільного підкомітету Віталій Безгін. Чи можливий тут компроміс?

«По-перше, сьогодні навколо кожного міста обласного значення створилася громада, — уточнює ZN.ua свою позицію директор з розвитку Інституту громадянського суспільства Анатолій Ткачук.— І тепер це не просто місто обласного значення. Тобто, наприклад Тернопільська міська територіальна громада, складається з Тернополя та багатьох інших прилеглих до нього населених пунктів. Тому в межах цієї громади виділяти місце обласного значення — абсолютно некомпетентно.

https://decentralization.gov.ua/news?page=81

По-друге, економіка територій зав'язана на міста. І тому вилучення міста з району, послаблює всю територію. І міжнародний досвід, і наші дослідження це підтверджують. Якщо місто обласного значення вилучено з району, то на такій території економічна ситуація значно гірша, ніж там, де зберігається, скажімо так, повний комплект. Наприклад в тій же Франції, де в організації системи влади зараз бардак цілковитий. Однак там навіть великі міста, які мають свій статус, входять в департаменти.

По-третє, ми говоримо про рівність прав територіальних громад. Для цього і робилася вся реформа. Щоб всі були рівними. І тепер раптом хтось вирішив, що серед рівних є перші? Якщо потрібні статуси, навіщо було городити город? Навіщо було об'єднувати тисячі громад? Можна ж було просто розділити їх на сорти, як ковбасу: вищий сорт, перший, другий і так аж до «собачої радості». Кожен сорт має свої повноваження, свої ресурси, які він «вибиває» з уряду, виходячи з своєї величі. Всім робота є: ділити і отримувати подяку від вдячних прохачів.

Якщо ми хочемо, щоб територія нормально розвивалася і діяли автоматичні правила взаємин різних рівнів управління щодо розподілу бюджетних ресурсів, то все має бути уніфіковано. Цей принцип був закладений в Концепцію реформи. І з ним знайомий  екс-прем'єр-міністр Володимир Гройсман, з яким ми і починали реформу, і нинішні топ-чиновники. Інакше, як тільки у нас з'являються якісь особливості, ручний режим, лобізм, пошук своїх інтересів — все знову розпадається і перетворюється на СРСР ».

«Якщо ви плануєте федералізацію України в середньостроковій перспективі, то  ви підсилюєте регіони і створюєте умови для їх партійної поляризації, — ще більш категоричний експерт на своїй сторінці Фейсбук. — Але це потрібно зробити так, щоб ніхто нічого не запідозрив. Тому необхідно знайти тих, хто не думає системно, але хоче вигоди прямо сьогодні. Беремо партії і рекомендуємо їм "розвинути партійну інфраструктуру" — прийняти пропорційну систему виборів відразу і скрізь. Партійні лідери швидко зрозуміють свій гешефт від продажів партійних франшиз і будуть готовими горло рвати за пропорціоналку. Далі сдід зробити так, щоб мати лакуну у виконанні повноважень громадами, які вони не можуть здійснювати через природні обмеження, а наступний рівень, куди можна передати повноваження — тільки регіональний.

Тому треба побороти райони, що можна зробити через поєднання в одному непоєднуваному: "радянську вертикаль рад" і "європейську субсидіарність". Приправити все це можна комуністичним перчиком статусу. І все — гримуча суміш готова. Всі дискутують про те, що давно всім відомо, а головне залишається поза кадром — штовхання в хаос і федералізацію. Читайте Дугіна і Солженіцина, дуже лікувальне чтиво!».

Хоча, може бути ще один сценарій. «АМУ одержить в результаті ще більшу проблему, — уточнює Ткачук. — Завдяки їй буде завалений цей етап реформи, і Україна потоне в хаосі. Тоді ВР прийме кілька важливих рішень, наприклад скасує закон про асоціації. Або введе якийсь новий контролюючий орган на районному або обласному рівні. Тобто тут треба розуміти: якщо ми не хочемо нормальних ліберальних правил, то це призводить до проблем і тоді лібералізм заміниться авторитаризмом. І це вже було в історії не раз. У тому числі в історії України».

Тут, правда, актуальне таке питання: а чи є у нинішньої влади хребет для реалізації другого варіанту?

Impotentia — від «Слуг народу»

Сьогодні постанову 3650 знову буде винесено в зал. Чим закінчиться ця історія, і чи закінчиться сьогодні, прогнозувати складно. Тому що згаяний час надолужити неможливо. Вибори перенести неможливо. Поступитися мерам у статусі і подарувати їм обласні центри — неможливо. Це поламає всю конструкцію реформи. Єдина зачіпка для відновлення діалогу з місцевим самоврядуванням— прийняття 3614 з його змінами до Бюджетного кодексу в цілому. А не тільки в першому читанні.

А поки — політичний торг. Районами.Піде з молотка те, що не встигли продати за час підготовки постанови. Що, власне, зараз і відбувається. Так що 133 — не межа. Ну, а що там далі — хаос, авторитаризм чи все-таки ще один крок до адекватної системи управління країною? — стане зрозуміло після сьогоднішнього голосування.

P.S.При цьому важливо усвідоміти, що в усій цій історії є пул людей, серед яких експерти, чиновники кабміну, нардепи від влади і опозиції, мери, громади, місцеві депутати, представники асоціацій, які щиро повірили в реформу і компетентно боролися за неї до останнього. І, думаю, що продовжать боротися, як би ситуація не розвивалася далі. Ось вони сьогодні переживають по-справжньому. По який би бік цього обумовленого некомпетентністю влади лобового зіткнення центру і місцевого самоврядування не знаходилися.

Всі статті Інни Ведернікової читайте тут.