Друзі у нещасті

ЯК ГРУЗІЯ ВИРІШУЄ ПРОБЛЕМУ БІЖЕНЦІВ

Після анексії Криму Росією та початку воєнних дій на Донбасі в Україні вже зареєстровано близько 943 тис. біженців. Їх кількість невпинно зростає. І в кожного біженця - свої проблеми. Як правильно зареєструватися? Що робити людині, котра втратила всі документи й не може підтвердити свою особу? Як отримати пенсію? Як і де знайти нове житло? Роботу? Українська влада на ходу намагається знайти вирішення цих та інших фінансових, правових, соціальних труднощів, із якими щодня зіштовхуються люди.

Та якщо для України проблема біженців нова, то в Грузії вона давнішня. Країна за останню чверть століття пережила вже кілька масштабних хвиль вимушених переселенців. У 1990-х люди тікали з Абхазії та Південної Осетії, коли грузинський уряд намагався відновити контроль над цими регіонами. 1998-го - з Абхазії, коли йшли бої в Гальському районі. У 2008-му біженці з'явилися внаслідок російсько-грузинської війни. На сьогодні, за даними Міністерства у справах біженців та розселення, в країні налічується близько 271 тис. внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Це - 6% населення Грузії, де проживають 4,5 млн людей.

За ці два десятиліття у Тбілісі було розроблено кілька державних стратегій і планів, з допомогою яких влада намагалася вирішити проблему біженців. Було створено різні відомства, що сприяють ВПО у їх облаштуванні. Ухвалювалися закони, що надають біженцям певні права. Наприклад, закон про ВПО захищає їх від виселення і передбачає фінансову допомогу: 45 ларі ( близько 26 дол.) щомісяця отримують усі ВПО, чий дохід нижчий 1250 ларі на місяць.

У Грузії ВПО займаються Міністерство у справах біженців та розселення, яке координує всі програми, і Міністерство охорони здоров'я та соціального забезпечення, що забезпечує виплату фінансової допомоги. Але проблема Міністерства у справах біженців та розселення - постійне недофінансування. Виходом із ситуації стало створення цим відомством координуючого комітету, який об'єднав усіх провідних донорів.

Грузини кажуть, що для держави вкрай важливо зразу ж використовувати термін "вимушено переміщені особи" для позначення біженців. Це означає, що люди полишили свої домівки внаслідок внутрішнього конфлікту і перебувають на території власної країни. "Ще один важливий момент - правильна і своєчасна реєстрація", - відзначила експерт грузинської громадської організації "Згода" Юлія Харашвілі під час конференції "Грузинський досвід для України: проблеми переміщених осіб та податкова реформа", організованої Інститутом світової політики і "Кавказьким домом".

Грузинські експерти звертають увагу й на те, що під час розселення слід брати до уваги специфіку ВПО - міські це жителі чи сільські, наявність інфраструктури у місцях мешкання, безпеку. Виходячи з власного досвіду, вони також наголошують, що дуже важливо не виділяти з-поміж біженців якісь окремі групи, оскільки це створює проблеми всередині громади ВПО. І, звісно ж, треба без зволікань розпочати психологічну реабілітацію людей, насамперед жінок та дітей.

За словами Ю.Харашвілі, ще в 1990-х у Тбілісі думали, що біженці - це тимчасова проблема. Плануючи швидке повернення ВПО у свої домівки, грузинська влада проводила й відповідну політику. При цьому, зазначає експерт, проблема повернення використовувалася і як важіль політичного тиску на міжнародну спільноту, і як спосіб отримання максимальної економічної допомоги.

Реальність виявилася значно гіршою, ніж це бачилося на початку 1990-х. Уже наприкінці 2008 р. уряд, експерти й самі біженці почали розуміти - швидкого повернення не буде. А отже, владі слід змінити політику. Зокрема й вирішення квартирного питання.

У різні роки грузинська влада використовувала різні варіанти розселення переміщених осіб. Аналізуючи помилки, допущені Тбілісі за ці два десятиліття, грузини кажуть: для біженців зразу ж треба було створювати нормальні умови життя. Це, з одного боку, зекономило б кошти держави. З другого - дозволило б завчасно розпочати процес інтеграції біженців на новому місці проживання. Але на початковому етапі було побоювання, що закріплення житла за ВПО у власність знизить їхню мотивацію до повернення.

Чимало біженців досі живуть у колективних центрах мешкання - готелях і санаторіях, - виділених ще в 1990-х для ВПО як тимчасові притулки. Значна частина будинків стала непридатною, і для їх відновлення потрібен серйозний ремонт. Прийшовши ж до рішення про необхідність надання постійного житла біженцям, влада заговорила і про поліпшення умов проживання.

Сьогодні у Тбілісі проводять політику "сталого розселення", яка має зняти проблему житла для ВПО у далекосяжній перспективі. Вона передбачає, зокрема, не тільки будівництво нових будинків чи надання фінансової допомоги для їх купівлі, а й приватизацію того тимчасового житла, в якому тепер мешкають родини біженців. Вирішувати цю проблему у Тбілісі планують також і за рахунок незаселених чи недобудованих будинків, які можна переобладнати, добудувати, відремонтувати й передати ВПО у власність.

Але, за інформацією Ю.Харашвілі, у процесі реалізації політики "сталого розселення" виявилися серйозні проблеми. Наприклад, критерії, створені для визначення тих, хто найбільше потребує житла, не дають можливості чітко диференціювати ВПО. А більшість колективних центрів потребують ремонту і значної переробки, щоб відповідати стандартам, тому їх перед приватизацією необхідно відремонтувати. На ремонт же однієї квартири потрібно 9 - 10 тис. дол.

Брак коштів - одна з найсерйозніших проблем. Для країни, бюджет якої становить близько 5,5 млрд дол., утримання такої кількості біженців - дуже великі фінансові витрати. У Грузії вирішили звернутися по допомогу до міжнародних донорів. Такими стали, серед інших, ЄС, USAID, Світовий банк, Турецьке агентство розвитку. Виділені донорами кошти йшли, зокрема, й на будівництво котеджів, у яких живуть ВПО. Відтак, уряд Грузії допоміг вирішити проблему сталого розселення для 29,7 тис. сімей. Але житлові проблеми залишаються ще в понад 50 тис. сімей. Як відзначає Ю.Харашвілі, "потрібна велика й безперервна робота з донорами. Грошей постійно бракує. Донори ж швидко втомлюються".

Озираючись на пройдене, сьогодні грузинські експерти вважають, що, хоча житло і є нагальним завданням, не треба забувати й про інше - самодостатність внутрішньо переміщених осіб. "ВПО з самого початку повинні брати участь у рішеннях щодо свого майбутнього. У них є на це право. І тоді вони відповідальніше ставитимуться до виконання рішень", - каже Юлія Харашвілі.