Допомогу потопаючим затримують самі потопаючі

У зв’язку зі стихійним лихом, яке звалилося на західні регіони країни, Україна звернулася до низки міжнародних організацій та урядів іноземних держав по гуманітарну й технічну допомогу. Оскільки надзвичайні події трапляються з незавидною постійністю, в Україні нагромадився чималий досвід прохання допомоги й забезпечення негайного та безперешкодного надходження гуманітарних вантажів до жертв лиха.

Тяжкими випробуваннями для України стали масштабні повені в Закарпатті у 1998 і 2001 роках. За лічені дні багато держав відгукнулися на заклик допомогти, пославши колони автомобілів із гуманітарними вантажами до постраждалих регіонів. Скоординована чітка робота державних служб, прикордонників, митниці, регіонального штабу з ліквідації наслідків стихії не лише прискорила надходження допомоги, скоротила терміни ліквідації наслідків стихії, а й багато в чому пом’якшила психологічну атмосферу на місцях — люди відчули, що їх не залишили наодинці з бідою, про них думають, піклуються, їм співчувають.

2008 рік. Картина повторюється, тільки масштаби катастрофи набагато більші. А що на гуманітарно-доброчинному фронті? Лише скупі повідомлення ЗМІ про те, що Україна через МЗС звернулася по допомогу...

Насторожує відсутність інформації про допомогу міжнародних благодійних організацій, роль яких у 1998-му та 2001 роках була неоціненною, але виявилася тихо забутою, бо вони працювали не для піару, а за покликом серця.

Як тоді оформлювалося проходження гуманітарних вантажів через державний кордон? Керівники Державної митної служби негайно давали «добро» на їх оперативне безплатне оформлення у будь-який час доби. Нині ж минуло більше трьох тижнів, а доброчинні організації замість того, щоб допроваджувати людям, позбавленим пристановища, найнеобхідніше з того, чого вони потребують, загрузли в бюрократичній тяганині.

Специфічне ставлення української влади доброчинні організації відчувають із 2005 року, коли уряд вирішив оподатковувати гуманітарну допомогу податком на додану вартість. Знадобилося чимало зусиль, щоб довести абсурдність такого рішення, перш ніж його скасували. Та це була тільки перша ластівка.

У червні митники затримали партію товарів виробництва відомих світових брендів, які рухалися під виглядом гуманітарної допомоги до одного з приходів Української автокефальної церкви. Про це митниця заявила в усіх засобах масової інформації. І ярлик «контрабандисти» намертво приклеївся до доброчинних організацій. Втім, як і до Комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті міністрів України, бо в пакеті документів, які супроводжували горезвісний вантаж, опинився дозвіл комісії, яка зарахувала його до категорії гуманітарної допомоги. А до комісії, як відомо, входять і представники Державної митної служби, і Державної податкової адміністрації.

Та ще задовго до цього інциденту — 17 квітня 2008 року було ухвалено постанову Кабінету міністрів №389 «Про внесення змін до пункту 10 Положення про Комісію з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті міністрів України». Відповідно до цього документа, рішення комісії відтепер приймається більшістю голосів присутніх на її засіданні членів, за умови, що його підтримують голова, члени комісії від Держмитниці та ДПАУ, й оформлюється протоколом, який підписує голова комісії, а в разі його відсутності — заступник голови. На просте запитання: навіщо тоді решта членів комісії? — постанова Кабміну відповіді не містить.

Наступним етапом «сприяння» доброчинній діяльності став лист Державної митної служби начальникам регіональних митниць «Про стягнення плати при митному оформленні гуманітарної допомоги». По суті, це наказ, який відверто суперечить Закону України «Про гуманітарну допомогу», згідно з яким гуманітарна допомога, надана, ввезена, надіслана до України, звільняється від оподатковування, а її митне оформлення здійснюється без оплати митних зборів. Однак накази Держмитниці мають проходити обов’язкову реєстрацію в Мінюсті. Звернення ж до епістолярного жанру дозволило керівництву Держмитниці оминути це положення.

Тепер мешканцям західних областей України, які постраждали від повені, доводиться лише чекати, бо митне оформлення гуманітарної допомоги, за яке доброчинним організаціям ні з чого платити, відкладається, відповідно, вантажі зі складів не будуть відправлені, доки залишається в силі згаданий лист.

А тим часом потік охочих долучитися до порятунку тонучих наростає, як весняні води. Деякі зірки естради та інші популярні в народі особи створюють фонди й публікують номери їх банківських рахунків, пропонуючи всім охочим перераховувати на них пожертвування потерпілим. Можна не сумніватися, що охочі знайдуться, адже люди в нас чуйні. Однак і шахраї не дрімають, і хто може поручитися, що вони не скористаються зручною нагодою порибалити в каламутній воді? Тим часом ніхто з державних чиновників не замислюється: хто і як контролюватиме витрату цих коштів? Чому? Та тому, що вже й на державному рівні віддають перевагу живим грошам, а не гуманітарній допомозі. Ось і міністр транспорту та зв’язку України днями заявив: «Ми не проситимемо допомоги, як країни третього світу: колготки, футболки. Це мають бути живі гроші, техніка й устаткування».

Добре бути міністром, у нього є і колготки, і футболки. Погано лише тим, у кого немає навіть цього. Зате тепер ми знаємо, чим Україна відрізняється від країн третього світу.