Допінг для великодержав'я

Російські спортсмени зможуть взяти участь в Олімпіаді у Пхьончхані тільки під нейтральним олімпійським прапором.

Таке рішення затвердив Міжнародний олімпійський комітет 4 грудня щодо Російської Федерації. Це далеко не найстрашніший варіант із можливих для російського спорту, проте добрий знак на користь невідворотності покарання за застосування допінгу, яке піднялось у Росії на рівень державної політики.

Як країна, що завжди славилася зимовими видами спорту, сповзла до такої ганьби?

Згадаємо події останніх 4 років, які привели МОК до такого рішення.

У лютому 2014 р. збірна Росії виграла медальний залік Олімпіади в Сочі, а через місяць незаконно анексувала Крим із допомогою сумнозвісних "зелених чоловічків". У листопаді 2014 р. вийшов фільм німецького журналіста Хайо Зеппельта про допінг у російській легкій атлетиці. Інформаторами стало подружжя Степанових - Юлія (бігунка) та Віталій (екс-співробітник РУСАДА - російського антидопінгового агентства). Того ж дня французька газета L'Equipe вийшла зі схожим розслідуванням. Міжнародні спортивні інституції - МОК, ВАДА (Всесвітнє антидопінгове агентство) та ІААФ (Всесвітня асоціація легкої атлетики) - зацікавилися фільмом Зеппельта. Розслідування тривало майже рік.

У листопаді 2015 р. комісія Річарда Паунда (у її складі був тепер уже відомий Річард Макларен) оприлюднила доповідь, у якій звинуватила міністерство спорту Росії в "маніпулюванні" допінг-пробами спортсменів. За підсумками розслідування, російських легкоатлетів усунули від змагань під національним прапором. Заборону не знято досі. Тоді ж ВАДА звинуватила директора Московської антидопінгової лабораторії Григорія Родченкова у знищенні майже 1500 проб, і він пішов у відставку. 27 січня 2016 р. Родченков зі своїм помічником утік до США.

У лютому 2016 р. за загадкових обставин пішли з життя два високих чиновники РУСАДА - колишній виконавчий директор організації Нікіта Камаєв (помер 14 лютого 2016 р. від інфаркту) та голова виконавчої ради В'ячеслав Синьов (3 лютого так само помер від інфаркту).

Останніми роками ВАДА і МОК взялися за перевірку олімпійських проб, передусім російських спортсменів. Так Росія втратила майже три десятки медалей Пекіна-2008 і Лондона-2012. Росія намагалась оскаржувати рішення, але - жодного виграного позову з боку росіян.

На тлі антидопінгових скандалів світ спорту пережив "мельдонієву" весну 2016 р. Десятки спортсменів з Росії і всього світу були тимчасово відсторонені. Багатьох потім виправдали. У травні 2016 р. Григорій Родченков з Лос-Анджелеса розповів багато цікавого про допінг-програми перед Олімпійськими іграми-2014 в Сочі. Його інформація лягла в основу розслідування The New York Times. З цього почалися "зимові проблеми" росіян.

Відразу після інтерв'ю Родченкова ВАДА повідомила, що всі свідчення перевірить канадський юрист Річард Макларен. Той у стислі терміни дійшов висновку про існування допінг-системи. Його доповідь у липні 2016 р. вплинула на рішення про недопуск до Літніх Олімпійських ігор-2016 російських важкоатлетів та веслярів. Легкоатлети, за винятком Дар'ї Клішиної, в Ріо теж не поїхали.

Попросивши час на доопрацювання, Макларен оприлюднив другу доповідь у грудні 2016 р. Це той самий документ, на підставі якого прийняли рішення щодо Росії. В новій доповіді йдеться про маніпуляції з пробами до й під час Олімпіади в Сочі. Зокрема, згадуються такі порушення: коктейль "Дюшес", аномальні концентрації солі в пробах і підміна флаконів (про них свідчили подряпини на кришках). У всьому цьому брали участь представники держструктур Росії, в тому числі ФСБ.

Доповідь Макларена майже рік перевіряли дві комісії МОК: команда Дениса Освальда заново вивчала всі проби російських спортсменів у Сочі-2014, бригада Самуеля Шміда - причетність держави до допінг-системи. Наслідки були грандіозні: понад два десятки спортсменів довічно усунені від Ігор у будь-якій іпостасі, в Росії відібрали 11 медалей, збірна втратила перше місце в загальному заліку. Шмід довів участь держави в маніпуляціях із пробами. Головна причина всіх проблем - наявність державної допінг-системи.

І ось рішення МОК: Олімпійський комітет Росії позбавлений акредитації, "чистим" спортсменам дозволили поїхати на Ігри-2018 під нейтральним олімпійським прапором і таким самим гімном. Росія, що так важко зводиться з колін, знову на них опинилася.

ВАДА наголошує: російська сторона має повністю визнати результати доповіді Макларена. Тим часом країною прокотилася хвиля образ і незгоди, підтримки російських спортсменів. Це, безумовно, величезний іміджевий удар по російській державі та її амбіціях. І, доки Росія готує оскарження в Арбітражному суді у справах спорту, Рада Федерацій уже підготувала свої персональні санкції проти чиновників ВАДА.

Нестриманість коментарів звичайних росіян та високопосадовців на очевидні звинувачення вкотре демонструє їхні психологічні проблеми і невміння тримати удар. Росіяни по-радянському маніакально потребують перемог. За відсутності хліба видовище - для росіян понад усе.

Та реакція президента Росії Володимира Путіна на рішення МОК здивувала. Він частково визнав вину росіян: "Ми дали їм привід". І тут-таки заявив, що російська влада не оголошуватиме ніякої блокади Олімпіади й не перешкоджатиме спортсменам брати участь у зимових Іграх. Причину цього рішення треба шукати в бажанні Кремля демонструвати готовність до діалогу із Заходом, а не до конфронтації. В умовах розпочатої президентської кампанії в Росії цей іміджевий елемент не можна підривати бойкотом Олімпіади.

Відсторонення російської збірної від Олімпійських ігор - безперечно, найгучніший скандал Ігор у ХХІ ст. Його хіба що можна порівняти з бойкотом країнами Заходу Літніх ігор у Москві 1980 р. Той факт, що "чисті" російські спортсмени все ж таки будуть представлені на Іграх, жодним чином не має применшувати символізм прецеденту.

На перших Олімпійських іграх сучасності, що пройшли в Афінах у 1896 р., атлети були поділені за національною ознакою. І самі спортсмени, і вболівальники розглядали учасників змагань насамперед як представників окремих країн. Націоналізм із самого початку був невід'ємною частиною Ігор. Національна складова найкраще проявилася в церемоніях нагородження переможців, коли на стадіоні піднімали прапор країни-тріумфатора. Вибір прапора сам по собі був політичним актом. На Іграх 1912 р. у Стокгольмі, наприклад, фіни виступали під власним прапором, незважаючи на те, що Фінляндія була частиною Російської імперії. Ірландська збірна вперше виступила під своїм прапором у 1928 р.

У роки холодної війни Олімпійські ігри перетворилися на арену політичного протистояння комуністичного Сходу і капіталістичного Заходу. Спортивні перемоги стали перемогами політичними.

Та й сьогодні спорт багато важить для країн, уражених комплексом меншовартості (як, наприклад, Росія через поразку в холодній війні), які прагнуть самоствердження та реваншу. За будь-яку ціну. В цій ситуації не позаздриш "чистим" спортсменам, що стануть зброєю російської пропаганди і маніпуляцій. Та й російська телеаудиторія тепер навряд чи побачить Олімпіаду у повному обсязі.

Так сталося, що Росія поступово перетворюється на Північну Корею, простуючи в добровільну інформаційну ізоляцію, де будь-яке альтернативне подання фактів є ледь не державною зрадою. Створена медійна паралельна реальність, у якій Росія бореться з несправедливістю по всьому світу, безумовно, допоможе відвернути увагу росіян від допінгової поразки. Україні ж слід напружитися в очікуванні ескалації бойових дій на Донбасі у лютому 2018 р... Хоча, звісно, "олімпійський" рік буде нетиповим для російської телеаудиторії, - все залежить від перебігу президентських виборів у Росії навесні.

Загалом, 2018 р. - багатообіцяючий для Росії, у сенсі зовнішньої політики. Є всі умови для продовження політичної ходи проросійських популістів Європою: відбудуться парламентські вибори в Італії, Угорщині, Словенії, Латвії, президентські - в Чехії та Фінляндії. В червні, наприкінці головування Болгарії в ЄС та напередодні Чемпіонату світу з футболу в Росії, існує загроза пом'якшення європейських санкцій. Ба більше - повернення Росії в "групу восьми", саміт якої відбудеться в Канаді саме в червні наступного року. А проводячи Чемпіонат світу з футболу, Росія зможе надолужити іміджеві втрати від олімпійської заборони.

Україна мусила видавити максимум із ситуації з порушенням Росією норм міжнародного права, добиваючись, щоб у країни-агресора відібрали право проведення Чемпіонату світу з футболу. Тим паче сприятливим тлом був корупційний скандал з ухваленням рішення щодо проведення футбольного форуму, який спалахнув у жовтні 2015 р. Внаслідок тих подій голова УЄФА Мішель Платіні був змушений піти у відставку. Правда, сумніви стосувалися переважно не Росії, а заявки Катару на ЧС-2022. Проте й до Росії тоді виникали окремі питання. Ходили чутки, що Велика Британія була готова прийняти чемпіонат у себе. Проте далі розмов справа не пішла.

Для України проведення великого спортивного іміджевого змагання в Росії (а Чемпіонат світу з футболу є саме таким) несе також додаткові загрози, пов'язані з історичними паралелями: після Пекіна-2008 Росія вдерлась у Грузію, після Сочі-2014 - анексувала Крим і розпалила війну на Донбасі. Отже, готуватися про всяк випадок треба. Особливо коли передові військові бази Росії, побудовані за останні два роки, розміщуються на відстані 30-50 км від українського кордону.