Донецьк — батьківщина страусів

На момент підготовки цієї статті в Донецькій області ще не були оприлюднені ні попередні, ні проміжні, ні будь-які інші результати виборів. Територіальні виборчі комісії пішли в глухе підпілля. Роздратовані голоси в слухавці посилають за відомою адресою настирливих журналістів, які намагаються дізнатися хоч щось. Чекайте, мовляв, остаточних цифр, ніяких «проміжних результатів» не буває. Чекаємо і заздримо колегам із Харкова, Запоріжжя та інших міст, де цей пережиток минулого ще зберігся.

Деякі цифри кілька днів тому публікував тільки Комітет виборців України, трохи пізніше з’явився паралельний підрахунок голосів від Партії регіонів, який з великою мірою ймовірності і стане остаточним результатом.

Перемагає, певна річ, правляча партія. За попередніми даними, зі 180 депутатів Донецької обласної ради 166 будуть регіоналами. Компанію їм складуть комуністи і «сильні українці» Сергія Тігіпка. З останніми, є таке передчуття, біло-сині ще намучаться. Якщо блаженним комі достатньо буде чергового звернення на захист російської мови і проти НАТО, то місцевий осередок «СУ» зібрав у своїх лавах гідних свого комсомольського лідера хлопців — досвідчених, цинічних і прагматичних.

Хоч як старалася Партія регіонів, зманюючи мерів у свої лави, цю роботу де-не-де доведеться починати наново. У семи містах керівники муніципалітетів носитимуть інші партквитки. До чого це може призвести, всі бачили на прикладі Ясинуватої: конфлікт дійшов до того, що регіонали в міськраді винесли вотум недовіри меру-соціалісту, і все це тривало аж до перемоги Януковича і місцевих виборів, коли «свій» тервиборчком хоробро і технічно зняв з реєстрації цього соціаліста за день до голосування.

Але головне, звичайно, не в цьому. Головне — безпрецедентно низька явка і не менш значний відсоток голосів «проти всіх». Стосовно явки, є дві цифри: одна від КВУ — 44,62%, інша від Партії регіонів — 45,61%. Хай там як, але порівняно з останніми місцевими виборами (2006 року) — падіння більш ніж у півтора разу. Враховуючи те, що чергову парламентську кампанію рано чи пізно проводити доведеться, це катастрофа. Не менш прикрою для політтехнологів має бути яскраво виражена географічна кореляція по лінії «місто—село». Найнижчу явку дали великі міста, наприклад Слов’янськ, де й третини виборців не прийшло на дільниці. Найвищу — бідні і малонаселені сільські райони Донецької області. Втім, дідько з ними, з політтехнологами. Дуже хочеться вірити, що ці цифри змусять задуматися наймачів тих самих технологів.

А тим часом перші особи намагаються народити хоч якесь чітке пояснення того, що сталося. «Є об’єктивні і суб’єктивні причини. Я хвилин п’ятнадцять у черзі простояв — багато бюлетенів. Вісім, а в Моспиному — десять. Усі їх треба видати, дати розписатися... Дуже тяжка робота», — шукав корінь зла в організаційних труднощах губернатор Донецької області Анатолій Близнюк, він же перший номер у списку кандидатів у депутати обласної ради від ПР. Він же відповідальний за місцеві вибори від «старших товаришів». Тепер йому, нарівні з іншими губернаторами, які фактично керували електоральною кампанією партії влади, відповідати перед кураторами з Кабміну і навіть біля самого підніжжя трону — адміністрації президента...

Губернаторська версія може вважатися переконливою лише почасти. Автор цих рядків та інші журналісти побували на виборчих дільницях. Там справді було чимало проблем з тим, що бюлетенів багато, що багатьом знадобилося бозна-скільки часу на саме прочитання цих сувоїв... Проте і черг ніде не спостерігалося.

У ніч виборів Микола Азаров знайшов вдалу «відмазку»: а в «них» — іще менше! У сенсі, за європейськими мірками у нас була висока явка. «Там» і стільки народу на місцеві вибори не ходить. Як казали в старому непристойному анекдоті, «але є нюанс». У Європі знають: хоч кого виберуть — гірше не буде. В нас — що не буде краще.

Глава держави Віктор Янукович, який відвідав Донецьк «з робочою поїздкою» (повболівати за «Шахтар» у матчі з лондонським «Арсеналом»), виклав своє бачення подій. «У людей є певне розчарування, є недостатня робота влади, є питання, що накопичувалися роками... Були, звичайно, й технічні різні проблеми. Але вони пов’язані в основному з недосконалістю українського законодавства, над яким ми будемо працювати. Ми покінчимо з тим, що закони приймаються напередодні виборів», — заявив президент, пообіцявши сформувати виборчий кодекс. Залишилося тільки нагадати, чия фракція напередодні цих виборів укотре переписала правила...

Деякі непрошені порадники запропонували банальну, хоч і наукоподібну формулу: Південний Схід, мовляв, розчарувався, а Захід — радикалізувався». Насмілюся, проте, стверджувати, що це не так. Не розчарування залишило вдома жителів Донбасу, а страх і злість. Побачивши, якого джина випустили з пляшки, вони злякалися. І сховалися по своїх хатах (які скраю), сподіваючись, що ними ж заведений коток не переїде їх самих. Вони сердяться на самих себе, бо бачать, чим обернувся їхній ентузіазм у 2004-му, 2006-му і, головне, взимку 2010-го.

За Віктора Януковича голосували різні люди. Багаті і не дуже, красиві і так собі... Були серед них і люди розумні. І от вони, розумні й розсудливі, починають розуміти, що вибір — це насамперед відповідальність. Не тільки перед собою, а й перед іншими. «А що ж це, брате, твої витворяють?» — запитають друзі-товариші з Києва, Львова, Чернігова... І що робити тим, хто зберіг залишки совісті? Червоніти й виправдуватися? Чи огризатися: «Ми ж вашому не заважали п’ять років дурницями займатися, тепер ви нашому не заважайте!».

З вибором місцевої влади ще складніше. За цей вибір доведеться відповідати перед тими, кого бачиш щодня, — сусідами, товаришами по службі, родичами. Вивчивши список кандидатур, запропонованих партіями (а нікому іншому права висувати претендентів даровано не було), більша половина виборців вирішила: ні вже, вибачайте... У сортах, як-то кажуть, не розбираюся...

І тих, хто не бажає розбиратися в сортах, дедалі більше. Загалом по області, за тими ж таки попередніми даними, — 8,76%. На рекорд поки що претендує згадане місто Ясинувата. На зняття єдиного реального конкурента регіоналів городяни відповіли безпрецедентним відсотком голосів «проти всіх»: 26%! Людям запропонували
вибір без вибору. Вони відповіли: тоді розбирайтеся без нас.

Альтернативи немає. Інші партії, крім ПР, здебільшого так і залишилися в Донецькій області явищем ефемерним. Ініціативні групи і громадські організації завбачливо викреслені заздалегідь. Хоча саме вони, аполітичні громадські активісти, могли внести інтригу і зробити вибори яскравими, складними, цікавими. Але тому їх і винесли за дужки. Є, звичайно, серед НДО і професійні аферисти, і міські божевільні, та є і люди, котрих можна і треба назвати елітою громадянського суспільства.

Принциповий момент полягає в тому, що нормальні громадські організації вже роблять те, що партії тільки обіцяють. Висаджують дерева, прибирають сміття, намагаються витягти з провалля наркоманів, опікуються сиротами, пропагують здоровий спосіб життя, борються за «високу культуру побуту» (проти сваволі жеківських начальничків та іншої дрібної челяді, яка втратила гальма). Вони знають старанно приховувану від народу таємницю: усе це можна робити без повноважень і розпилу бюджетів, без особистих корисливих інтересів і пафосних інтерв’ю.

У день виборів на електоральних «прилавках» — тільки продукт зі штампом «Мейд ін ПР». Комісії зачищено, вишикувано й виструнчено, «неправильних» кандидатів знято з реєстрації, бюлетені видрукувано. На інформаційних стендах або зовсім невідомі обличчя, або, навпаки, відомі надто добре, рівно настільки, щоб ні в якому разі за них не голосувати. Коли люди побачили, якої якості місцеву владу їм пропонують, то вирішили залишитися вдома.

І рветься з нутра риторичне запитання до земляків-донбасівців: «Від кого ховаєтеся? Від влади, яку самі вибрали — собі і всій країні?». Серед причин, що змусили донбаських шахтарів-металургів валятися на канапі в неділю (хоча до цієї справи й змушувати не треба), найпоширеніша — не ті люди балотуються, нікого порядного немає, нема з кого вибирати. Та хіба ж цей некондиційний кадровий набір — не плоть від плоті тієї команди, за якою в січні?.. Рядами і колонами?...

Нехай не кажуть тепер, до речі, що донецькі — не українці. Наколобродити, а потім поховатися по хатах — це суто наше, національне…