Донбас: ми говоримо Ленін, маємо на увазі — Курченко

Блокада залізниць у Донбасі спочатку мала вигляд чисто іміджевого проекту акторів третього плану вітчизняного політсеріалу.

Однак у них був шанс, і персонажі його відпрацювали. Адже протистояли їм зовсім відверті "злодюжки" з Печерських пагорбів, що загрузли в бізнес-схемах і домовняках. Тому найпростіша реакція на блокування доріг під час війни не працювала.

Населення може багато чого витримати заради країни, але неприкрите бажання верхів та їхньої челяді наживатися під час війни збило їхній моральний авторитет до близьконульового рівня. Важко розчищати дороги з криками "Тут іде наша контрабанда!" або "Ми від Кононенка!". Жоден план "шатун" не зробив для опускання рейтингу Банкової більше, ніж вона сама.

Про схему закупівлі донецького вугілля за задертими цінами писали всі, хто міг, але Печерськ затято мовчав. І дедалі менше було тих, хто вірив у безкорисливість цього мовчання. Навколо лінії фронту пишно цвіла (та й далі цвіте) контрабанда. Ідея її припинення не розглядалася навіть у перспективі. Одне з останніх розпоряджень уже "блокадного" періоду від улюбленого уряду закликало максимум до її "істотного скорочення". Визначити рівень якого за фактом мали самі учасники.

До речі, абсолютна впевненість у надійності наших шановних партнерів (ой, вибачите, проклятих терористів) була настільки висока, що в профільному міністерстві навіть влаштували буквальну істерику при озвучуванні самої ідеї, що взимку (при перериванні поставок) можливі відключення. Тим часом це цілком робочий сценарій, незалежно від війни.

Тож кілька десятків людей, які вийшли на рейки, могли дійсно не розумітися на економіці, балансі енергосистеми, цінах на метал і валютних курсах. Але вони чітко знали, що торгівля на лінії фронту густо обросла "дахами".

Влада, яка до цього статечно ігнорувала проблему, вдарилася у відверту паніку. Виявилося, що для різких заходів потрібен моральний авторитет, який абсолютно був відсутній. На додачу у низки ключових фігур у Києві з'явилося бажання на цій хвилі посунути конкурента.

Та й блокада спочатку була млява, перекриті напрямки другорядні, і було очікування, що померзнуть і самі розійдуться.

Та й сказати нашим чиновникам по суті було нічого. Пояснити, чому за три роки агресії не було зроблено практично нічого для хоча б мінімізації залежності від території, контрольованої противником, не виходить. А пояснювати, що у нас тут годівниця, - не можна. Звідси й метання в офіційних заявах, які раз у раз спростовували одна одну.

Кумедно, але блокада викликала майже аналогічну реакцію у наших шановних партнерів (ой, вибачите, терористів). "Офіціози" з того боку часом було важко відрізнити від висловлювань наших можновладців.

Найсмішніше, що основного потоку контрабанди, який налагоджено котився автодорогами, блокадники навіть скраєчку не торкнулися (їх ненав'язливо попередили, що туди пхатися не варто, ну от зовсім). Вони дійсно перекрили найбільш чистий і найменш корумпований канал. Але й цього вистачило, щоб розкрити масштаб проблем. Головна з яких - залежність від вугілля з ОРДЛО нині вища, ніж 2014-го.

Тим часом за блокадників "вписався" Ігор Коломойський з товаришами. Контрольовані ним структури почали надавати блокувальникам цілком реальну підтримку. Підвищена активність Ігоря Валерійовича пояснюється не тільки природним патріотизмом, але й відповіддю за Приватбанк. При його націоналізації державі дістався вщент розграбований банк. І Нацбанк досі нетактовно вимагає повернути хоча б частину грошей, чим викликає у його колишніх акціонерів майже нестерпні моральні страждання. Як після цього не запалати щирим обуренням до злочинної влади?

Та й Ахметова (основного бенефіціара торгівлі залізницею) Ігор Валерійович не любить віддавна.

По той бік лінії розмежування теж розпочалися захоплюючі процеси. Торгівля залізницею йде через підприємства, зареєстровані на українській території, які там же й платять податки (як мінімум основну частину). Торік це становило близько 30 млрд грн. Владі "ДНР"/"ЛНР" і Кремлю це дуже не подобається, але раніше було розуміння, що перереєстрація цих компаній призведе до їхньої зупинки. І до створення величезних проблем на окупованій території. Однак утримання окупованої зони коштує недешево: крім фінансування двох зібраних армійських корпусів, до двох третин бюджету ОРДЛО - безповоротні субвенції з духовноскрепної, які обходяться їй щорічною втратою більш як
1,2 млрд дол.

Загострення в Авдіївці й переведення питання про блокаду ОРДЛО в практичну площину стали приводом розморозити прийняте ще рік тому рішення місцевих "народних рад" про обов'язкову перереєстрацію підприємств. У Москві відбулася нарада під керівництвом віце-прем'єра Дмитра Козака на тему, як далі працюватимуть віджаті підприємства. До речі, за словами учасників, сам він був налаштований досить скептично, але існувала явна вказівка згори.

Зауважте, прийняте рішення не передбачає зміни власників підприємств. Поки що питання вирішується в обхід, і де-факто після перереєстрації на території "ДНР"/"ЛНР" власники втратять управління, а Курченко й інші його отримають. Тобто йдеться саме про переспрямування грошових потоків.

Сама ідея (а особливо план її реалізації - Захарченко не в захваті, що в нього забирають потенційно найсмачніші шматки) місцевим не подобалася, але їх не дуже й запитували. Але план уже оперативно одержав і офіційну позитивну реакцію з Москви.

Що саме відібрали в Ахметова? Згадаємо тільки деякі, найбільш значущі активи. Два меткомбінати - Єнакіївський і Макіївський. ЄМЗ - один із провідних світових виробників безперервнолитої квадратної заготовки, відомий найсучаснішими в Україні доменними печами. Харцизький трубний завод - найбільший виробник високоміцних труб для магістральних газонафтопродуктопроводів. "Краснодонвугілля" - об'єднання із семи шахт, провідне підприємство з виробництва коксівного вугілля. Комсомольське рудоуправління - найбільший в Україні виробник вапняку для метпідприємств і цукрової промисловості. Об'єднання "Свердловськантрацит" і "Ровенькиантрацит" (11 шахт і 6 вуглезбагачувальних фабрик), що видобувають і переробляють антрацит, від якого критично залежать вітчизняні ТЕС. Одна з найбільших ТЕС - Зуївська. Одна з найбільших шахт - "Комсомолець Донбасу". Список чималий...

Що найцікавіше, на світ божий знову виринув двічі використаний - раніше Януковичем, а тепер Путіним - Курченко. Він і до цього миготів на місцевому обрії, поставляючи газ. Місцевим це не дуже подобалося, але московський "дах" його непогано прикривав. Тож, незважаючи на заклики "посадити київського шахрая", він там цілком процвітає. А дехто навіть вважає, що чарівне відновлення роботи нафтового продуктопроводу, що простягнувся між Росією й Україною, - це deal не Медведчука й української влади, а Курченка.

У середині лютого в розпорядженні видання "Бізнес-Цензор" опинився кумедний документ. Це робоча записка про створення якогось мегахолдингу на базі віджатих великих активів (здебільшого ахметовських). Документ вочевидь проміжний, але деякі розрахунки з нього цікаві.

Для стабільного функціонування енергетики й металургії ОРДЛО необхідно 19 млн т вантажів, у тому числі майже 10 млн т залізної руди. Зараз цей потік, м'яко кажучи, значно менший, але теж становить мільйони тонн.

Припущення, що "Газпром" купуватиме за фактом крадені труби, надто оптимістичне. Взагалі-то він і російські бере зі скрипом.

Та найцікавіше там інше. У паперах визнається очевидний факт, що донецький антрацит нікому, крім України, взагалі-то не потрібен. Його й далі передбачається продавати нам до 8 млн т (причому 5 млн через територію Росії). А от на інші ринки світу - аж 2 млн т. І що цікаво, ціну зазначено приблизно удвічі меншу від сумнозвісного "Роттердам+".

Заодно передбачалося, що Росія дасть квоту на поставки 3 млн т вугілля на прикордонну Новочеркаську ТЕС (добивши тим самим частину вцілілих ростовських шахт).

У принципі плани там украй схематичні, і як управляти 47 підприємствами, ніхто достоту не уявляє. Але Рінату Леонідовичу передали вітання, захопивши "Донбас Арену". Незважаючи на потрапляння до переліку підприємств, що забираються, об'єктів Тарути, Звягільського, Новинського й навіть Нусенкіса, в Ахметова Москва гострими паличками потикає з особливим задоволенням. У Києві до Ахметова чітка претензія: "Він міг, але не зупинив у 2014 р. розгортання пожежі в "ДНР". У Москві - прямо протилежна думка: "Він міг линути бензину на нашу іскру, але не захотів". Незважаючи на регулярні поїздки Ахметова до Суркова й заступника голови ФСБ Бесєди, у Путіна до нього віри немає. Для нього він мало не агент ЦРУ. Не даремно ж Вікторія Нуланд у Сочі називала Ахметова "єдиним українським олігархом, з яким можна мати справу". От Медведчука й Бойка Путін любить. А Медведчук і Бойко, у свою чергу, з цілого комплексу причин, включаючи нездатність розділити між собою шкіру неубитого "Опоблоку", не люблять Ахметова. І вочевидь у московських розмовах не додавали віри у на-двох-стільцях-сидячого бізнесмена. А вже про взаємовигідне співробітництво Ахметова і Порошенка в Кремлі й розповідати не треба - росіяни про його подробиці знають значно більше, ніж громадяни України.

Тож процес пішов, але наскільки далеко, поки що незрозуміло. Москва вагається, Київ теж перебуває в паралічі. Донецьк з Луганськом узагалі ніхто не запитує.

До речі, в обох "вільних" республіках номінальним керуючим буде та сама структура. Зареєстрована вона в Чечні на вулиці Піонерській. У Донецьку її офіс має розташовуватися в неіснуючій будівлі, по суті, на місці пам'ятника Леніну.

Але це проблеми Москви. Втім, Київ чекають не менші. Після трьох років зволікань він натурально опинився біля розбитого корита. Поки не перевели на газове вугілля жоден блок ТЕС, доводиться брати донецький антрацит. Власне, планами про переведення двох блоків поки що все і обмежується. Рішення РНБОУ про подальші кроки в цьому напрямку досі просто проігнорували. У новій постанові Кабміну про роботи на антрацитових блоках такі плани відсутні. Виконавська дисципліна, кажете?

На Печерських пагорбах явно чекають, що все владнається й можна буде повернутися до схем 2014–2016 рр. Але світ змінився. У який бік, поки незрозуміло. І Київ поки що несе за течією, що зовсім не тішить.