Донбас і Україна. Фрагменти недорозуміння

22 серпня, 2013, 19:30 Роздрукувати Bипуск № 30, 22 серпня-30 серпня 2013р.
Автор
Відправити
Відправити

Фантомні болі пережитого жаху відгукуються досі. Люта українофобія тут, на жаль, не рідкість. Але вона не має жодного стосунку до сьогодення. Це пам'ять про те, що незалежна Україна прийшла на Схід з убозтвом, приниженням і страхом.

Автор

Донбас і Україна. Фрагменти недорозуміння

Українська незалежність упала на Донбас "раптово, без оголошення війни", як ідеться у поширеній пропагандистській формулі з іншого приводу.

Буття визначає свідомість, писав один філософ, якого любили до речі й не до речі цитувати в країні, що миттю зникла. У регіоні, де більшість жителів задіяні в безперервному циклі виробництва, сьогодні схоже на вчора, а завтра - на сьогодні. Щодня - "день бабака". Думки про можливі зміни старанно приховуються від самого себе.

Країна вирує, у Києві відбувається незрозуміло-що. А тут шахтарські профспілки страйкують і проводять мляві переговори з Михайлом Сергійовичем.

І враз- на тобі!

Ніхто нічого не розуміє. Але всім страшно. Ходять дикі чутки.

Серпень 91-го.

- А нас хоч назад випустять? Там же тепер кордон? - чіпляється до залізничних службовців жінка, що їде до родичів у Росію.

Ті знизують плечима. Жінка, зітхнувши, підхоплює сумки й заходить у вагон.

Прикордонники в купе поки що не зазирають. Зате зазирають торговці всіляким ширвжитком, які невідомо звідки взялися, - перші провісники нової реальності.

…Торгувати починають усі і всім. Горезвісний "дефіцит" раптом вихлюпується з якихось таємничих засіків повноводою рікою. Не менш бурхливим потоком тече імпортний ширвжиток.

Стихійні ринки окуповують усі зручні місця. Зігнати їх звідти не вдасться десятиліттями. Деякі значно пізніше виселятимуть із допомогою міліцейських загонів спецпризначення.

Відсутність грошей зовсім не вадить активній торгівлі. Хто не може заплатити - обмінює. Під чесне слово беруться величезні позики й укладаються угоди.

"Човники" вирушають по закордонах. Щастить не всім. Дядько Жора з сусіднього двору повертається неголеним, схудлим і обдертим. Бізнес не вдався - він просидів два місяці в польській в'язниці за нелегальний перетин кордону.

Перша офіційна вивіска з тризубом стає місцевою визначною пам'яткою. На неї ходять дивитися поодинці й родинами. З таким самим інтересом, задерши голови, розглядають синьо-жовтий прапор...

…Перша зарплата новими грішми. Це стає найпереконливішим доказом того, що все змінюється всерйоз і надовго. Може, навіть назавжди.

Десь хтось мріяв про незалежність і боровся. Можливо, ці патріоти новонародженої країни могли змиритися з труднощами перехідного періоду. Жителі Донбасу, які, з огляду на свій консерватизм, до останку сподівалися, що все "розсмокчеться", реалії незалежності оцінювали з чистого аркуша.

А реалії не тішили. Нові гроші спочатку знецінилися, а згодом і взагалі зникли. Зарплат не видавали місяцями. Потім - роками. Що примушувало людей весь цей час акуратно ходити на роботу? На роботу, де нічого не платили, а віднедавна - навіть не обіцяли?

Проте чоловіки вставали вдосвіта, збирали куций "тормозок" і дисципліновано вирушали в тихі цехи. У цьому ритуалі було вже більше містичного, ніж раціонального. Інколи ця магія спрацьовувала - їм "підкидали" продуктові пайки з підшефного колгоспу або половину зарплати за третій тиждень квітня позаминулого року. Часом вдавалося щось украсти. Втім, красти скоро стало нічого.

Усім видали ваучери. Зразу ж зібрали назад із туманними поясненнями.

За "культурну програму" інколи бували організовані вивезення на мітинги. Хто там говорить і про що - не зовсім зрозуміло, але є про що поговорити під час тривалої виробничої паузи. До того ж там щоразу називають винних у затримках зарплат. Жодних наслідків для винних це, як правило, не несе. Для зарплат - теж...

…Україну заведено зображати в жіночому образі. І правильно. Донецькі сім'ї в ті дні рятували жінки. Невідомо як вони вхитрялися годувати чоловіків, одягати і вчити дітей, допомагати батькам, підтримувати затишок у житлі...

…Рівень життя тим часом падає майже до нульової позначки. Занедбана комунальна інфраструктура певний час працює за інерцією, а потім починає давати збої. Гарячу воду подають тільки на свята. Потім не подають зовсім.

Електрику регулярно відключають. Спеціально "з метою економії" чи через аварії - не зрозуміти. У кромішній пітьмі в двері стукає в дошку п'яний сусід - жеківський електрик:

- Можна від вас зателефонувати?

Телефонує. У свій ЖЕК. Обводить усіх каламутним поглядом:

- Сказали, що електрик прийде завтра до полудня.

Філософськи резюмує:

- Найцікавіше, що це я той електрик, який прийде завтра до полудня. Тільки хрін я куди прийду.

Він знайшов свій спосіб боротьби з реальністю. Він п'є. Не тільки він такий, звичайно. Багато хто п'є. Бо не розуміють, що діється і як жити.

…Нерозуміння того, що відбувалося, породжувало страх. Страх - агресію. Суспільство переповнене безадресною злобою. Образливе слово, косий погляд, суперечка за місце в черзі - з будь-якого приводу спалахують короткі, але жорстокі й потворні бійки.

Неймовірної популярності набуває "блатна романтика". Кримінальний сленг стає загальновживаним: "стрелки, терки, понятия, сходняки, поставить на счетчик".

Особливо сильно ця зараза торкнулася підлітків. У багатьох у кишенях саморобні кастети, в рукавах - шматки арматури. Компанії школярів організовують підпільні бійцівські зали в підвалах багатоповерхівок і ходять на "розбірки" між собою. Міліцейські патрулі від гріха подалі розганяють по домівках будь-яку помічену групу молоді...

…Багато хто за звичкою перефарбувався. Майже за класикою - "опять власть поменялась". З тими самими інтонаціями, з якими хвалили мудрість партії і ленінських ідеалів, колишні комсомольці, замполіти, парторги, пропагандисти, примкнулі до них вчительки, бібліотекарки та масовики з Палаців культури оспівували Україну і мужніх борців за її незалежність.

Ніхто не зміг би зробити кращої антиреклами новонародженій країні, ніж ця когорта професійних брехунів. Недовіри і страху стало ще більше...

…Посеред цього бедламу з'являються ті, кому, на відміну від інших, жити добре. Але недовго. Спочатку це білозубі усміхнені оптимісти, які вірують у "перехідний період" і self-made. Вони щедро забезпечують місцевий ринок небаченими раніше товарами - джинсами, електронними годинниками й калькуляторами, побутовою технікою, імпортними телевізорами та ігровими приставками. Мріють дорости до великих міжнародних корпорацій.

Але невдовзі у середовищі мешкання розплодженого торгового планктону поселяються свої хижаки. Всупереч стереотипам і анекдотам, вони не галасливі й не понтовиті. Ні, звісно, чутки про буйні загули у вузькому колі гуляють. Але на людях ці коротко стрижені хлопці в шкірянках та спортивних штанах з "адіковськими" лампасами - похмурі й зосереджені. Дивляться по-вовчому, спідлоба. Говорять короткими ваговитими фразами.

Починається переділ. Гримлять постріли й вибухи. Але частіше незговірливі ділки зникають безвісти, а їхні бліді партнери, котрі виживають, безвідмовно діляться бізнесом із "серйозними людьми".

Стрілянина припиняється. Нові господарі займають свої кабінети. Шахти й заводи знову запускаються. Не так, як раніше, і все ж. Зажеврів несміливий промінчик надії на те, що кошмар закінчився і далі можна буде якось жити...

…Фантомні болі пережитого жаху відгукуються досі. Люта українофобія тут, на жаль, не рідкість. Але вона не має жодного стосунку до сьогодення. Це пам'ять про те, що незалежна Україна прийшла на Схід з убозтвом, приниженням і страхом.

Це наслідок того, що тоді не знайшлося нікого, кому б стачило мудрості й сміливості чітко пояснити - заради чого весь цей кошмар? Можливо, тому, що й на самій верхівці філософів із романтиками, здатних захопити інших своєю мрією, хутко потіснили хваткі хлопці, яким усе було по барабану, крім грошей та влади.

На грудневому референдумі необхідність голосування за незалежність пояснили стисло: так треба. Але ніхто не відповів на логічне запитання: "навіщо?".

Страшні роки минули, а нерозуміння - залишилося. Звідси й горезвісний розкол, на якому зробили політичну кар'єру чимало пройдисвітів.

Тільки у 2004-му публічно пролунало гасло "Схід і Захід - разом!". На жаль, на тлі решти сказаного тоді його не почули й не оцінили.

Але, на щастя, за 22 роки жителі Донбасу прийняли Україну як константу суспільного буття. Не полюбили, але визнали. Сепаратизм і проросійська риторика залишилися маргінальним оперетковим організаціям.

Related video

У світлі непривабливого минулого - це найкраща з усіх можливих стартова позиція для пошуку взаєморозуміння між людьми, які, слід сподіватися, хочуть подолати розкол і взагалі планують жити разом в одній країні. Зрештою, двадцять два - це вже не підлітковий максималізм із образами та амбіціями. Це вік, у якому можна будувати плани і ставити перед собою осмислені цілі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК