Добровольчі батальйони просять визнання, — вогонь вони ведуть із самого початку війни

04 вересня, 2015, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 32, 4 вересня-11 вересня 2015р.
Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори
Відправити
Відправити

Виступити на захист добровольців, щодо прав яких коїться кричуща несправедливість, - це обов'язок усіх українців, захищених ними.

Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори

Добровольчі батальйони просять визнання, —  вогонь вони ведуть із самого початку війни
© Facebook/Батальйон спеціального призначення "Азов"

Невизначеність правового статусу вояків-добровольців свідчить, що ми живемо в умовах не "гібридної" війни, а - "гібридного" миру.

Виступити на захист добровольців, щодо прав яких коїться кричуща несправедливість, - це обов'язок усіх українців, захищених ними.

Правники, безпосередньо причетні до війни, по-різному дивляться на те, надавати воякам-добровольцям статус військовослужбовця чи виписувати щодо їхнього статусу окреме законодавство. І це в умовах, коли соціальних гарантій "законно" позбавлені всі учасники бойових дій: не слугуватиме ж правовим "одкровенням"… 75-відсоткова знижка на "комуналку". Виходить, що виключно реалізація права на перемогу у війні може гарантувати добровольцям правове та соціальне визнання.

Абсурдизм як прикмета часу, не визнаного воєнним: "офіційні" й "неофіційні" захисники Вітчизни…

Увазі читачів DT.UA пропонуються думки людей, які намагаються змінити ставлення держави до її захисників.

Кирило СЕРГЄЄВ, голова Товариства Ветеранів АТО, юрист, упродовж травня - серпня 2014 р. він воював в уже легалізованому у складі ЗСУ "Айдарі", був командиром взводу:

- Проектів багато, але немає політичної волі. Реальне ставлення до нас, добровольців, у чиновників украй погане: і бояться, і ненавидять одночасно. Здавалось би: дайте соціальні гарантії, то добровольці добріші стануть, але чиновники не дуже логічні: з одного боку, вони злять добровольців, з іншого - самі ж бояться їхньої злості. Часто вони посилаються на те, що в Україні закон не має зворотної сили. Але для мене як для юриста це посилання є нічим іншим, як відмазкою невдахи. Надати статус за минулі заслуги ніхто не заборонить.

Добровольців зараз майже немає, це був тренд 2014 р., який повністю вичерпався. Причина цього - незрозумілість війни, в якій не наступають і не відступають, а вимагають лише стояти на одному місці, - а також повний провал соціального захисту ветеранів. Тоді, у 2014 р., на війні ми всі були впевнені, що коли з нами щось станеться, то держава захистить наші родини або нас як інвалідів, - тепер вже всі знають, що цього не буде, бо сотні родин добровольців не отримали нічого, як і інваліди: добровольці отримують статус "інвалід загального захворювання" замість статусу "інвалід війни".

Коли ти опиняєшся на війні, ти маєш забути, в яких громадських організаціях перебував, членом яких партій був, яка в тебе була ідеологія і кого ти вважав своїм ідеологічним кумиром. На війні у тебе є лише командир, побратими й ворог попереду - і більше нічого. Вже давно сформувалася практика залучення добровольців, і ця практика складалася кров'ю. Доброволець - не окрема соціальна група і не звання в армії, доброволець - це людина, котра самостійно зголосилася взяти участь у бойових діях задля захисту держави. Світова практика встановлювала декілька правил:
1. Доброволець має вкрай швидко оформлюватися до війська, буквально впродовж кількох хвилин;
2. Доброволець входить у звичайний військовий підрозділ - взвод, роту, батальйон; 3. Командирів доброволець не обирає, а йому вони призначаються зі складу кадрових офіцерів;
4. Після формування (за чисельністю) добровольчого підрозділу (батальйону, полку, бригади) призначається номер частини, і підрозділ бере участь у бойових діях як звичайний підрозділ збройних сил держави.

В Україні ж держава нічого цього не зробила, а тільки допустила факт існування добровольчих батальйонів, дала їм номери частин і призначила комбатів. Але не дала кадрових офіцерів, допустила різні назви ("Айдар", "Донбас", "Азов") замість сухого номера підрозділу, не застосувала процедуру швидкого оформлення добровольців, а просто сказала - ось вам комбат, ось зброя, і робіть що хочете.

Тут, звісно, не забарилися наслідки. Без призначених офіцерів, на самій передовій хлопці почали шукати собі авторитетних військових, навколо яких сколочувалися у групи. Багато хто, замість кадрових офіцерів, яких ніхто не дав, став гуртуватися навколо лідерів своїх громадських організацій. Нікого не привели до присяги, а отже до них неможливо було навіть застосувати дисциплінарні стягнення, і не оформили їх взагалі, а отже кожен із них сам вирішував, коли хоче воювати, а коли - ні.

Все стало залежати від моральності самих керівників груп; десь групи були успішні, а десь - звичайні ОЗГ, якісь - занадто політично ідеологізовані і так далі. Така собі анархія.

Та замість того, щоби визнати власні помилки у формуванні добровольчих батальйонів, жоден із політиків вини держави не визнав, і в усьому зробили винними самих добровольців, навіть не розбираючись, хто воював і ні копійки не взяв чужого, а хто тільки мародерством і займався. Не змінили політики структури добробатів і не стали розбивати їхніх корпорацій, а просто відмовилися добровольців визнавати, чим почали всіляко налаштовувати їх проти себе.

Ми боролися за прийняття необхідних законодавчих актів (закону
№ 291-VIII від 07.04.2015р. та постанови 413) щодо правового статусу добровольчих батальйонів. Це була командна робота багатьох громадських організацій. Закон довго приймали, і якби не наш тиск, його приймали б ще довше. Після прийняття закону ми всі списувалися, готували свої пропозиції щодо того, яким має бути порядок встановлення факту участі в АТО у складі добровольчого формування. Всі ці пропозиції було узагальнено в Держслужбі у справах ветеранів війни та учасників АТО і подано до Кабміну. А потім вийшла ця постанова, в якій жодних пропозицій враховано не було. Лише в закритих розмовах нам зізнаються, що наші пропозиції поховали, коли проект постанови потрапив на погодження до Міноборони: саме там усе викреслили й залишили порядок, як для військовослужбовців. У МО це визнають лише в приватних розмовах, а на публіку "переводять стрілки" на Мінсоцполітики - кажуть, що то їхня відомча постанова і МО тут ні при чому.

Ми пропонували, що на той випадок, коли доброволець не може пройти навіть процедуру, яку ми прописали, ну, наприклад, коли вже і батальйону, в якому він служив, немає, - він може звернутися до суду в порядку встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту безпосередньої участі в АТО.

Тепер же практика різна. Стосовно сімей загиблих - якось вирішується, а ось стосовно інвалідів і тих, хто повернувся цілим, усе складно. Більшість хлопців навіть не звертаються до судів, бо кажуть, що віддали достатній борг Батьківщині, аби тепер по судах бігати.

Від чіткого та об'єктивного визначення проблеми залежить половина успіху її вирішення.

Рік тому загинув боєць із позивним Грізлі. Його родина досі нічого не отримала, вже рік тривають бюрократичні суперечки з Міноборони. Держава його не оформила на фронті, відмовилася підтримати його родину, натомість держава надіслала йому повістку про мобілізацію - через рік після смерті.

Віктор ШЕНДИБИЛО, помічник народного депутата України Андрія Білецького, юрисконсульт полку Нацгвардії "Азов".

- Щодо статусу добровольців, то передусім потрібно розрізняти дві категорії: ті, що легалізувалися у законні військові формування, зокрема МВС, Збройні сили чи Національну гвардію, та ті, чий статус досі не врегульований. Перші й так є військовослужбовцями чи працівниками міліції, а тому наділені відповідним правовим статусом. Стосовно другої категорії, до яких належать зокрема ДУК "Правий сектор" та батальйон ОУН, - статус їхніх членів нині під питанням. Так, велися перемовини про інтеграцію цих підрозділів до діючих військових формувань. Також на даний час зареєстровано законопроект №2851 від 14.05.2015 "Про Добровольчий Український Корпус", якого, однак, досі не було розглянуто.

Що стосується надання другій категорії добровольців статусу військовослужбовців, то передусім складність полягає в тому, що держава не може вести належного обліку цих осіб, а відтак не хоче ризикувати, створюючи простір для зловживань.

На мою думку, для таких добровольців необхідно прописати окреме нове законодавство, яким вирішуватиметься питання їхнього матеріального та фінансового забезпечення.

У площині соціальних гарантій необхідно розглядати дві категорії добровольців, про які йшлося вище.

Перші, тобто юридично оформлені співробітниками органів МВС, ЗСУ чи НГУ, мають відповідний правовий статус, і на них поширюються всі пільги, передбачені чинним законодавством щодо зазначеної категорії осіб, як-то Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та інші.

Правовий же статус других досі не врегульований. Так, прийнятий недавно Закон України №291-VIII від 07.04.2015 дозволяє присвоювати статус учасника бойових дій особам, котрі у складі добровольчих формувань, утворених або самоорганізованих для захисту незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, - але за умови, що потім ці добровольчі формування були включені до складу Збройних сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань і правоохоронних органів. Тобто робота в цьому напрямі проводиться, однак низка питань і досі потребує правового вирішення.

- Як забезпечить соціально-правове визнання іноземним воякам-добровольцям, котрі борються за незалежну Україну, прийняття закону (законопроект №2389) "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства"?

- Законопроект № 2389 встановлює правила прийняття на військову службу до ЗСУ іноземців та осіб без громадянства, ним встановлюються права, обов'язки, та порядок прийняття вищезазначених осіб до ЗСУ. Тим часом окремо зазначено, що пільги, передбачені ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", не поширюються на ці категорії військовослужбовців. Тобто після ухвалення зазначених змін у законодавстві іноземці та особи без громадянства, які проходять або проходитимуть службу у ЗСУ, не зможуть розраховувати на пільги. Такі зміни до законодавства необхідні для того, аби узаконити статус іноземців, які долучаються до боротьби за територіальну цілісність та недоторканність України, адже наразі всі такі особи, за законодавством, вважаються найманцями.

На мою думку, з часом буде прийнято нові зміни до законодавства, які встановлюватимуть обсяг пільг для військовослужбовців-іноземців. Скажімо, можна буде говорити про спрощений порядок набуття громадянства України військовослужбовцями, котрі відзначилися при проходженні військової служби, зокрема брали участь у бойових діях, захищаючи суверенітет і територіальну цілісність нашої країни.

Необхідно думати про зміну механізму грошових виплат за поранення та інвалідність. Наразі сума одноразової грошової допомоги прив'язана до прожиткового мінімуму, який не відбиває реальних життєвих потреб, ще й є досить динамічною одиницею (зараз прожитковий мінімум на працездатну особу становить 1218 грн, а з грудня 2015 р. він становитиме 1378 грн). Конкретна сума, таким чином, зростатиме з плином часу.

На мою думку, в даному випадку треба змінювати сам підхід, тобто вираховувати суму зазначеної допомоги з урахуванням коефіцієнту інфляції, однак прив'язувати її до більш сталих та реальних величин, наприклад до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На сьогодні підтвердження і встановлення факту участі особи в АТО покладається:

1.Якщо особа була оформлена - на командування військової частини або іншого управління, яке командирувало особу в зону проведення АТО для виконання бойових задач.

2. Якщо особа не була оформлена до жодного підрозділу, який є створеним відповідно до законодавства України, цією справою найчастіше займається сама особа.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, тобто доброволець може оскаржити рішення комісії, або міжвідомчої комісії в порядку, передбаченому КАС України. Однак питання досить суперечливе.

На мою особисту думку, необхідно повернути систему військових судів, до чиєї підсудності й віднести такі категорії справ. Ініціюють створення спеціальних військових судів різні депутати ВРУ з початку поточного року. Так, на даний момент уже зареєстровані законопроекти № 2557 від 06.04.2015 (Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо утворення військових судів та окремих організаційних питань)) і 1896 від 30.01.2015 (Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (щодо відновлення у системі загальної юрисдикції військових судів)). Ці законопроекти пропонують відновити систему військових судів, які займатися справами, що стосуються виключно військовослужбовців та проходження військової служби.

Створення спеціальних військових судів є нагальною потребою, це обумовлено бурхливим розвитком військової системи в Україні та бойовими діями, які ведуться в нас у країні. Не можна нехтувати проблемами, у тому числі правового характеру, для їх вирішення потрібно створювати спеціальні органи, котрі ними й займатимуться. Так, недавно було відновлено систему військових прокуратур, на які покладається розслідування злочинів і проступків, вчинених військовослужбовцями. Але, як засвідчила практика, для ефективного функціонування потрібно відновити систему військових судових органів.

Щодо вирішення проблеми в нинішніх умовах - є сенс розглядати її в комплексі, а саме з допомогою судів цивільного та адміністративного судочинства.

Так, згідно зі ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Перш за все добровольцям у судовому порядку необхідно підтвердити свою участь у бойових діях. Це можна зробити в порядку окремого провадження, в якому розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Участь добровольця у бойових діях під час проведення антитерористичної операції на Сході України є, безперечно, юридичним фактом. Від встановлення цього юридичного факту залежить надання добровольцю статусу учасника бойових дій під час проведення антитерористичної операції, що дасть можливість отримати права, пільги та соціальні гарантії, встановлені для ветеранів і членів їх сімей Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про боротьбу з тероризмом".

Заявником має виступати особа, яка просить суд встановити факт її участі у бойових діях при проведенні антитерористичної операції. Заінтересованими особами можуть виступати: Державна служба України у справах ветеранів війни і учасників антитерористичної операції, Кабінет міністрів України, Міністерство праці і соціальної політики України, Міністерство внутрішніх справ України або Міністерство оборони України.

Згідно зі ст. 257 ЦПК України, заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. З цим є певні труднощі, оскільки багато добровольців - жителі окупованих територій Луганської та Донецької областей, багато добровольців зараз проходять службу не за місцем свого постійного проживання, а за місцем розташування добровольчого батальйону чи іншої військової частини, тому, на мій погляд, доречно було би приймати до розгляду і розглядати справи за місцем знаходження військового підрозділу.

Доказами при розгляді справ про встановлення факту участі у бойових діях при проведенні антитерористичної операції, згідно зі ст. 57 ЦПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює, чи справді особа брала участь у бойових діях. Ці дані встановлюються на підставі пояснень самих заявників (яких можливо допитати як свідків), показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- й відеозаписів, висновків експертів.

Суду, який розглядатиме в порядку адміністративного судочинства скаргу на рішення комісії про відмову в наданні статусу учасника бойових дій, буде надане рішення місцевого суду, винесене в порядку окремого провадження, яким буде підтверджений факт участі особи у бойових діях, і це рішення суду матиме для адміністративного суду преюдиціальне значення.

Майже всі добровольчі формування легалізувалися у тих чи інших державних структурах. Це не означає, що добровольчий рух як такий вмирає, навпаки - тепер добровольці можуть іти за покликом серця не до напівлегальних і неозброєних формувань, а до повноцінних військових підрозділів, із належним військовим, матеріальним та правовим забезпеченням. Тому, напевно, можна говорити про розширення наявних добровольчих формувань саме у складі державних структур.

Юрій ШУХЕВИЧ, Герой України, народний депутат України, заступник голови комітету Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників АТО та людей з інвалідністю:

- Президент наклав вето на закон про збільшення розміру одноразової допомоги сім'ям загиблих та інвалідам із числа учасників АТО.

У цьому законі передбачалося збільшення в 1,5 разу розмірів одноразової грошової допомоги у разі загибелі, інвалідності або часткової втрати працездатності учасників АТО.

Приміром, на нинішній день одноразова допомога сім'ям загиблих учасників АТО виплачується у розмірі 609 тис. грн - 500-кратного прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У заветованому законі розмір цієї допомоги збільшено до 913,5 тис. грн -750-кратного прожиткового мінімуму. Причому президент пропонує змінити підхід у визначенні розміру цієї допомоги і замість прямої залежності її від прожиткового мінімуму встановити цю допомогу у твердому розмірі - 700 тис. грн.

Така пропозиція президента, на мою думку, неприйнятна, оскільки фіксує цю допомогу в незмінному розмірі, незважаючи на інфляційні процеси, які частково враховуються при встановленні прожиткового мінімуму. Зокрема, згідно із Законом України "Про Державний бюджет на 2015 рік", з 1 грудня 2015 р. прожитковий мінімум для працездатних осіб повинен зрости з 1218 грн до 1378 грн. Відповідно, з грудня 2015 р. має підвищитися на 80 тис. грн розмір одноразової допомоги сім'ям загиблих учасників АТО - з 609 тис. грн до 689 тис. грн. Причому ця обставина може сприяти тому, що уряд намагатиметься до кінця листопада 2015 р. прискорити вирішення питання з призначенням одноразових допомог, аби згодом не виплачувати ці допомоги у збільшеному розмірі.

І тут виникне питання доплати або якоїсь індексації тих розмірів допомог, які були вже виплачені до 1 грудня 2015 р. Над варіантами вирішення цього питання я саме зараз працюю.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК