ДОБА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ЗБРОЇ

Попри те, що українська зброя нинішнього року демонструватиметься принаймні у 20 міжнародних салонах, п’ятий за рахунком IDEX, що вважається найавторитетнішим ярмарком зброї у світі, безумовно, головна подія року для національної оборонної промисловості й торговців зброєю.

Найбільше здивувала спостерігачів та експертів, котрі побували на видовищі, майже докорінна зміна структури експозицій усіх провідних експортерів сучасної зброї, порівняно з тим, що вони бачили два-чотири роки тому. Якщо раніше всі прагнули показувати завершені системи — танки, гаубиці, бойові машини, комплекси ППО, ракети, то тепер увагу зосереджено переважно на елементах, які вдосконалюють високоточні системи, і на вузлах, які перетворюють звичайну зброю на високоточну. Усі навколо заговорили про нову добу військової техніки — інтелектуальної зброї, складних систем, використання яких, утім, не потребує глибокої спеціальної підготовки і полягає в натисканні кнопки «Пуск». Танки та бронетранспортери також були. Але як... тло для новинок, що не справляють враження на гав, зате дуже хвилюють фахівців.

Стосовно зусиль наших співвітчизників, то безсторонні оцінки фахівців із Jane’s Defence (які мають ексклюзивне право на висвітлення військової виставки) свідчать, що Україна, осідлавши влітку 1996 року гребінь хвилі, що несе торговців війною в майбутнє, не збирається зістрибнути з нього й сьогодні.

Приємно, що навіть у реалізації іміджових ходів Київ залишається послідовним. Йдеться про те, що деякі держави примудряються так усе розрахувати, щоб підписання контракту (над яким зазвичай працюють 1,5—2 роки) припадало на виставку. І якщо 1997 року делегація України, щойно прибувши на виставку, уклала контракт на постачання Індонезії 50 застарілих бронетранспортерів на суму 610 тис. дол., то цього разу «Укрспецекспорт» під час виставки підписав два контракти на суму близько 1,5 млн. дол. І місцева преса вперше приділила українським розробкам майже стільки ж уваги, скільки російським чи, скажімо, французьким.

Ставки на спецтехніку: Aut cum scuto, aut in scuto

Україна не привезла в Абу-Дабі танк, якого чекав арабський світ. «Його тут уже бачили, і ми не збираємося повторюватися заради шоу», — прокоментував ситуацію міністр оборони Олександр Кузьмук. Не привіз обіцяний модернізований БТР-50 і Харківський завод ім. Малишева. Зате на демонстраційних перегонах бронетехніки з’явився новий український бронетранспортер, розроблений на замовлення ОАЕ Харківським конструкторським бюро ім. Морозова. За інформацією головного конструктора бронетанкобудування України Михайла Борисюка, на вимогу замовника машину оснащено німецьким двигуном Deutz і американською коробкою передач Ariston. Крім того, на машині встановлено повністю новий бойовий модуль, розроблений Київським КБ артилерії. З огляду на те, що торік Україна підписала контракт на постачання 90 таких машин для військово-морських сил ОАЕ, уміння працювати з західними партнерами вже не викликає сумнівів. До речі, контракт з ОАЕ підписано торік восени після завершення тендера, в якому брав участь і російський БТР-90. На цьому напрямі Україна почала тіснити з арабського ринку легкої бронетехніки Росію, яка там неподільно панувала з 1992 р. (решта зброї в ОАЕ виключно західного виробництва), а з 1992 по 1998 р. «Курганмашзавод» (РФ) поставив в ОАЕ 530 нових бойових машин піхоти БМП-3. «Ринок є ринок: коли хтось на нього прийшов, хтось має піти», — каже М.Борисюк.

І все-таки не БТР був окрасою української експозиції. Глава держкомісії з питань оборонно-промислового комплексу Володимир Горбулін визначив три виняткових компоненти: станцію пасивної радіолокаційної розвідки «Кольчуга», радіолокаційну станцію «Зоопарк» і комплекс оптико-електронної протидії «Каштан-3», призначений для захисту від високоточної зброї на основі лазерного націлювання. На думку В.Горбуліна, Україна створила таку систему, яка практично дозволяє вберегти стратегічні об’єкти від ураження сучасною зброєю.

Щоб не рекламувати вітчизняної зброї, можна згадати лише такий цікавий факт. На прохання начальника Генштабу ОАЕ представники донецького заводу «Топаз» просто на відкритому майданчику розгорнули «Кольчугу». Два дні до станції розвідки не зменшувався потік відвідувачів, а на третій приїхали... представники служби безпеки Арабських Еміратів і чемно, але настійно попросили припинити роботу станції та в їхній присутності знищити базу отриманих даних. Як сказав авторові один із представників української делегації, несподівану стурбованість арабів викликало те, що вся система ППО ОАЕ виявилася «засвіченою».

«Найрозумнішою» зброєю, продемонстрованою американцями на Балканах, фахівці схильні вважати різноманітні керовані ракети, головки самонаведення й автоматичні системи цілевказів. Скажімо, в американській експозиції, традиційно найбільшій за розмахом, така техніка переважала. Тож особливо несподіваним трюком для конкурентів та експертів стало демонстрування конструкторським бюро «Точність» — науково-технічним підрозділом зовнішньоторговельної фірми «Прогрес» (дочірньої фірми «Укрспецекспорту») — нової високоточної керованої ракети для артилерії «Квітник». Цікаво не лише те, що розробники змогли створити ракету, пристосовану до двох стандартів — пострадянського (152 мм) й натовського (155 мм), а й те, що вона кинула виклик найкращому в світі аналогу — російському «Краснополю». Як вважає експерт у галузі зброї з Jane’s Defence Руперт Пенджеллей, характеристики українського «Квітника» трохи кращі від російських. Російський фахівець — директор «Рособоронекспорту» з особливих доручень генерал-полковник Микола Демидюк, який свого часу командував артилерією ЗС РФ, упевнений: російські характеристики поки що неперевершені. Заодно він переконаний, що обидві ракети випередили американський аналог — ракету «Скопперфілд». Мало хто знає (а представники Росії визнають за краще помовчувати), що навіть для «Краснополя» головку самонаведення виготовляє не хто інший, як український ЦКБ «Арсенал». Останній також постачає Росію спеціальними шоломами цілевказу для новітніх літаків Су-37, МіГ-31, роблячи можливими для повітряних убивць запуски ракет на зустрічних курсах. Фахівці стверджують, що лише три держави розробляють такі шоломи: США, Франція і Україна.

Якщо говорити про конкретні результати, в «Укрспецекспорті» ними цілком задоволені. Окриляє і значне збільшення частки поставок технологій та нової наукоємної продукції. За словами гендиректора держкомпанії, до кінця року постачання зброї державам регіону, куди раніше йшло не менше 40% усіх українських озброєнь, становитимуть близько 100 млн. дол. Тут же, на виставці, продовжено роботу і з Грецією, яка після поставок «Зубрів» стала першим серйозним партнером України з клубу натовських держав. До речі, другий український десантний корабель має вирушити в Грецію вже наприкінці березня. Перемогу в тендері на постачання ОАЕ бронетранспортерів М.Борисюк назвав певним проривом на цей ринок.
Об’єднані Арабські Емірати виявилися першою державою, яка купила українську «Кольчугу», тож рахунок можна вважати відкритим.

Росія + Україна.
«To be or not to be»?

Питання про Росію, як завжди, залишається головним на порядку денному. Правду кажучи, зваживши вищесказане, важко зрозуміти, чому навіть після політичних поштовхів військово-технічне співробітництво між Україною та Росією розвивається з таким скрипом. Хоча вже не стоїть питання «Дружити чи не дружити?». Тепер обидві сторони знають, що «дружити» треба, але ніхто не знає «як?» Істотні деталі військово-технічного співробітництва поки що бачаться по-різному. Приміром, керівник російської делегації перший заступник міністра оборони та глава Комітету з військово-технічної взаємодії Росії Михайло Дмитрієв сказав авторові, що Росія однозначно налаштована на поглиблення співробітництва, головна мета якого — стати на ринках «партнерами, а не конкурентами». Заступник гендиректора недавно створеного для посилення державної монополії в торгівлі зброєю «Рособоронекспорту» Іван Гончаренко пішов ще далі: «Росія зацікавлена у створенні не лише фінансово-промислових груп усередині держави, а й у створенні спільних центрів з обслуговування раніше поставленої бойової техніки. Така робота ведеться з «Укрспецекспортом».

Водночас уже згадуваний генерал-полковник Демидюк вельми скептично висловився щодо поглиблення військово-технічного співробітництва вже нинішнього року, зазначивши, що воно було б корисним на таких напрямах, як створення нових видів спецтехніки, сучасних високоточних боєприпасів, військово-транспортна авіація та деяких інших. Тим часом він відверто визнав, що «кожен, навіть маленький, крок України у бік НАТО не лише турбує Росію, а й відразу ставить хрест на раніше досягнутих домовленостях».

Під час роботи виставки, як ніде більше, відчувалася взаємозалежність двох оборонок. Близько півсотні оборонних заводів України безпосередньо співпрацюють із російськими партнерами й постачають-одержують військову продукцію. Той-таки завод «Новатор» (м. Хмельницький), монополіст у галузі виробництва низки номенклатури бортового авіаційного устаткування, постачає в Росію авіаційні радари, літакові відповідачі й радари для комплексів ППО «Бук» — усе те, що Росія може одержати лише в Україні. І, навпаки, на думку гендиректора «Новатора» Анатолія Вдовиченка, без Росії просто безглуздо навіть порушувати питання про модернізацію українських літаків ВПС — МіГ-29 і Су-25.

Ясна річ, між двома партнерами-конкурентами триває жорстока боротьба за ринки. Московське КБ ім. Климова, створивши СП з ВАТ «Мотор-Січ», намагалося з застосуванням «військової хитрості» нав’язати авіадвигуни «Пермських моторів» Аргентині, країні, яка з часів СРСР купувала запорізьку продукцію. Своєю чергою, Харківський завод ім. Малишева торік створив СП з ремонту бронетехніки в ОАЕ, що стало прямою загрозою Росії на цьому ринку. Подейкують, що харків’яни були не проти участі в будівництві танкового заводу в Ірані. Але там уже встигли «попрацювати» росіяни... «Ми до вас у Пакистан не ліземо, то й ви не лізьте в Індію», — за таку філософію розподілу ринків зброї висловився один представник «Рособоронекспорту» на виставці IDEX. Українські ж експерти дійшли такого висновку: Росія згодна розміщувати виробництво в Україні, але з умовою, що питання ціноутворення й керівництва ВТС будуть під контролем Москви. Про яку взаємодію можна говорити, якщо авторові випало почути від одного російського генерала з «Рособоронекспорту» таку фразу: «Приїхав до нас ваш заступник секретаря Ради безпеки (йдеться, мабуть, про візит Володимира Радченка. — Авт.) та й каже: дайте нам перелік військової продукції, що проходить через наш порт. Що це за постановка питання? Ніколи такого не буде, а змусите — то й геть відмовимося від вашого порту». Як на мене, коментарі зайві.

Армія + промисловість.
«To be or not to be»?

Внутрішні проблеми національної оборонки не менш актуальні, ніж відносини зі східним сусідом.

Фінансування військового відомства за залишковим принципом призвело до того, що, за словами В.Горбуліна, Збройні сили України мають лише «обмежену можливість» виконувати покладені на них завдання. Але ж майже в кожного потенційного покупця української зброї виникає запитання: скільки таких систем у ЗСУ і як вони виявили себе в експлуатації. Глава Держкомісії також упевнений, що Україна повинна скорочувати армію — одну з найчисельніших у Європі. Перебуваючи на виставці, міністр оборони прямо не підтвердив слів одного зі своїх генералів — Миколи Матюха — про скорочення до 2015 року українського війська до 200 тис. Хоча О.Кузьмук зазначив, що поступове скорочення триватиме й після 2005 р., коли в Україні залишиться 290 тис. військових.

Досі не погоджене й питання, хто повинен розпоряджатися грошима від реалізації зброї з арсеналів Міноборони, хоч і військові, і промисловці, по-своєму мають рацію. Перші не можуть прогодувати занадто велике військо, другі ніяк не вирішать, які підприємства вивести з надміру роздутого складу казенних і, відповідно, позбавити їх держпідтримки. І там, і там — люди, отже процес скорочення буде болісним.

Не дивно, що на цьому грунті відносини військових і промисловців неоднозначні. Що казати про такі масштаби, якщо навіть на окремо взятій території взаємини директора Харківського заводу ім. Малишева та керівника Харківського конструкторського бюро ім. Морозова далекі від ідеальних. І чи варто говорити про конкуренцію України та Росії, якщо танковий завод конкурує із власним КБ?