Для тих, хто не спить: живіть чесно… Заморожені активи. Порадник для користувача

Рік тому в одній державній установі сталася потішна історія. До бухгалтерів, які сонно клацали по клавіатурі, увірвався один з керівників і, розмахуючи роздруківкою з Інтернету, гнівно запитав: "Хто злив інформацію?". У "компроматі" йшлося про слизький тендер, проведений під патронатом цього начальника. У своїй новині журналісти посилалися на "Вісник державних закупівель". Очевидці свідчать, що після пояснень підлеглих шеф упав у ступор, вичавивши з себе: "Як? То ми все це публікуємо?!".

Зрозуміти держменеджера неважко. Адже основне його завдання полягає в тому, щоб придумати схему й реалізувати її, а не аналізувати проблеми відкритості інформації. А тим часом проблем цих з кожним роком більшає. Тому вважаємо своїм обов'язком поінформувати високомаржинальних читачів DT.UA про останні тенденції в цьому контексті й супутні їм ризики. Сподіватимемося, що ця інформація виявиться для них корисною. Тим паче в нинішні непевні часи. Отже…

Кийок у пошуках пальців

Почнімо з поганої новини. Законодавство, яке дозволяє заморожувати на рахунках банків крадені кошти, діє в Європі вже восьмий рік. Тобто проблема не з пошуком кийка, а лише з пошуком об'єкта його застосування - рук, "які нічого не крали". Раніше ми вже описували, як діє цей репресивний механізм. Точніше, як може діяти ("Як "маленький українець" може заблокувати рахунки українських чиновників", DT.UA №9 від 9 березня 2012 р.). Повторимо у двох словах.

2005 р. у юридичному полі Євросоюзу (Директива 2005/60/ЄС) з'явилася нова абревіатура - PEP (politically exposed persons, тобто політично ув'язані персони). Список цих достойників чималий: від суддів до міністрів, включаючи членів їхніх сімей. Відповідно до чинного єврозаконодавства, будь-який банк, відкриваючи рахунок будь-якій фірмі (навіть із Белізу чи з острова Мен), зобов'язаний упевнитися, чи немає серед її реальних власників якогось PEPа. Аборигени, вчителі йоги й лижні інструктори власниками не вважаються.

Якщо ж банк помітить дивну активність на рахунках або ж отримає відомості про те, що PEP на своїй батьківщині обвинувачується в крадіжці державних грошей, він повинен призупинити використання рахунка й повідомити про це національну фінансову поліцію. Із цього моменту до заморожування вже рукою подати. Річ у тім, що злочини на території третіх країн уважаються в Євросоюзі таки злочинами. І навіть сам початок розслідування щодо того, чи є гроші в банку чистими, чи вони нажиті "непосильною працею", блокує рахунок на невизначений час.

Зазвичай українським любителям розпилювати держбюджет не подобається вже перший ступінь механізму: виявлення реального бенефіціарія. Адже збоку трохи незрозуміло, яким чином міністр або губернатор, котрий у житті не займався бізнесом, раптом став власником багатомільйонних рахунків. А кожен з українців з легкістю може назвати десяток вітчизняних мультимільйонерів, які взагалі не мають комерційної власності. Тобто практично все в кеші. Наскільки безпечно зберігати гроші в українських банках, виразно показала історія з Володимиром Галицьким, банківські комірки якого в різних установах слідство очистило швидко й ефективно.

Важливий момент: коли йдеться про заморожування, то це стосується не тільки рахунків, а й нерухомості, акцій, землі, яхт тощо. Тобто це той випадок, коли справді "пропало все!". Правда, поки що нічого ні в кого не пропадало. Чому?

Лінь-матінка
європейської сім'ї народів

Поширена думка, що в реальності PEPів не розкривають і рахунків не заарештовують у зв'язку з тим, що Євросоюзу вигідно підживлювати свою економіку свіжими грішми, навіть якщо вони корупційні.

Фактично все куди банальніше. Для євробюрократії 8–10 років - це просто мить у всесвіті. Логіка життя бюрократа у всіх країнах - не робити зайвих рухів. У Євросоюзі вона, здається, досягла ідеального стану. Тим більше що залишатися в точці невагомості їхнім слугам народу допомагає відсутність, як би в нас сказали, "підзаконних актів". Приміром, "як довідатися, прізвище Kernes або Mogilev - це PEP чи ні? Читати українську пресу? Облиште". У США цю проблему постаралися розв'язати створенням комерційних баз PEPів. Банки стають їхніми передплатниками й відштовхуються від цієї інформації. Ми ознайомилися з однією такою базою: українців там небагато, та й не ті. Але чого можна вимагати від такого продукту? Що знайшли, те знайшли. У Європі навіть таких баз поки що немає.

Друга складність єврозаконодавства - чи вірити, що, приміром, підставна людина на прізвище Озопулос справді є власником багатомільйонного статку? Можна вірити, можна - ні. Залежить від банку.

Про будь-яке заморожування взагалі не йдеться: що заморожувати, якщо не ясно - у кого. Тож загалом усе виглядало б чудово для українських "пиляльників", якби не один нюанс.

Вибіркове кийкознавство

Насправді причини для тривоги у вітчизняних бюджетних олігархів є.

Перша. За всієї своєї холодності й дипломатичності європейці - теж люди. Зі своїми емоціями й пристрастями. Хтось образився, що під час переговорів протилежна "висока договірна сторона" раптом підвелася зі стільця й повернулася задом, хтось вирішив зробити собі піар на зневажанні прав сусіднього народу, хтось... Та чи мало існує емоцій.

І ось у пошуках виходу пари будь-який високопоставлений європеєць раптом може згадати про чинний мало не десятиліття закон. Так, його емоцій, безумовно, не вистачить, щоб усі банки його рідної країни раптом почали тотальне стеження за всіма PEPами. Але за десятком PEPів і конкретно за їхніми фірмами - цілком. Так, вибірково, так, "ах, як це підступно", але - все законно. Відповідно до директиви й загальної логіки демократизації суспільства. Є, зрозуміло, певна проблема з пошуком цих фірм. Але проблему цю розв'язати можна. І в цьому полягає друга проблема для українських VIP-бюджетників.

Якби вони знали, скільки людей нині нишпорить по різних базах даних, аналізуючи, сортуючи й накопичуючи інформацію, вони б дуже здивувалися. Примітно, що "шукачі" ці - як з різних країн, так і з різною мотивацією. Хтось шукає справедливості, хтось задоволення, у когось робота така. У кожному разі, процес іде. Слід зазначити, що робота ця, принаймні для першого етапу, - не така вже й складна. Занадто вже яскравим і різноманітним було життя української "еліти" в останні роки. Перша сотня-друга фірм, за якими ховаються наші рідні PEPи, лежить просто на поверхні. Скажімо, в Одесі всі можуть бути впевнені, що місцевий аеропорт пішов дешево в руки панів Кауфмана й Грановського. Як це довести? Та ніяк. Думаємо, що кіпріоти, які де-юре володіють аеропортом, навіть і не чули цих прізвищ. Тим більше що у зв'язку із цією оборудкою називають особу набагато потужнішу за означених місцевих бізнесменів. Або от є, приміром, така корпорація - "Гірські машини". Нормальна, давня контора, належить Рінату Ахметову. Тільки от у часи останнього царювання на ринку держзакупівель з'явився щасливий новачок. З ідентичною назвою, тільки з панамським корінням. Перемагає всіх, кого тільки бачить. На наше запитання СКМ: "Часом не "дочка"?", - відповідь надійшла негативна: "Не наше, і знати не знаємо - чиє". Така от невідома зірка на жирному ринку шахтного обладнання.

Або ось нещодавно журналіст Тетяна Чорновол опублікувала документи про те, що черкаський губернатор і мисливець з товариства "Кедр" Сергій Тулуб придбав собі дві дачки в іспанській Марбельї. За місцевими законами, фінансові органи слід не тільки сповістити про те, що покупцем виявилася така значима людина, а й визначити джерела її доходу: раптом поцупила.

Зрозуміло, що, як уже йшлося вище, місцевій владі нема коли копатися в ґатунках українських PEPів, але якщо про це повідомить місцевий громадянин - журналіст або тим паче депутат - інша річ. Закон же треба виконувати.

Більше прикладів не наводитимемо. DT.UA - занадто малоформатне видання для такої інформації. Скажемо лише: якщо раптом на когось "там" наїдуть, то на запитання: "А чому я, а не він? Що це за вибіркове законодавство?", відповімо: "Саме так. Саме законодавство. І саме вибіркове".

І насамкінець про найсумніше. Про Британію і США. Досі туманний Альбіон був однією з найулюбленіших точок для створення різних прокладок. Але час цей спливає. Перший шок деякі наші олігархи пережили торік, коли улюблений банк королеви Англії оштрафували на 8,75 млн фунтів стерлінгів за ненадання інформації про PEPів. Цього року сталася взагалі катастрофа. Місцевий уряд вирішив розкривати в корпоративних реєстрах усіх реальних бенефіціаріїв. Тож із Британією можна попрощатися.

І про США. Так, це країна, яка заарештувала рахунки Лазаренка на неприступному острові Гернсі. По-перше, нагадаємо, що не так давно, 2005 р., там була одна гучна історія. Сталася вона з RIGGS - банком, який існував 168 років, кредитував уряд для купівлі Аляски й тримав депозити 21 американського президента. Кілька фінансових операцій на користь Піночета й президента Екваторіальної Гвінеї, одне розслідування, один штраф - і банк виставили на продаж.

Та головне навіть не в цьому. А в тому, що всі банки світу користуються доларом, а отже, коррахунками в американських банках. Узагалі ж це вважається трохи непристойним - нагнути, скажімо, азіатський банк із допомогою комерційного коррахунка, але вже застосовувалося. Можна, звісно, спробувати прожити все життя, оперуючи гривнею і рублем, але навіть нашим олігархам не хочеться бажати такого життя.

І наостанок. Узагалі ж директиви Євросоюзу створено не на порожньому місці, а у зв'язку з рекомендаціями FATF. Тож усі ці неприємності можуть статися в кожній з країн-учасниць. А там і Гонконг, і Китай, і Японія, і ПАР... Так що навіть неясно, що порекомендувати. Хіба що - припинити красти. Ой, даруйте, вирвалося.