Диявол – у формулі

Ігноруючи активні застереження громадянського суспільства та експертних кіл, президент України Володимир Зеленський підтвердив формалізацію згоди України на формулу Штайнмаєра. Тим самим було констатовано, що наша держава такої згоди раніше не давала. Попри запевнення Володимира Зеленського і його команди, що формула малозначуща, фактично маємо поворотний момент у переговорному процесі стосовно мирного врегулювання ситуації в Донбасі.

У гонитві за "нормандським самітом" українська влада прийняла російську логіку виконання Мінських домовленостей, перекресливши домовленості за результатами саміту в Берліні 2016 року. Йдеться про першочерговість виконання безпекових умов та розробку дорожньої карти для імплементації "Мінська", яка б давала Україні повну картину врегулювання і, відповідно, усувала потенційні ризики від реалізації цієї формули. Наразі маємо як тих, хто абсолютно не приймає формули, так і тих, хто хапається за слова про проведення місцевих виборів відповідно до українського законодавства та міжнародних стандартів, зокрема ОБСЄ, як за рятівну соломинку, що має убезпечити нас від поразки. Однак уважне прочитання запропонованої редакції у відриві від всеосяжної дорожньої карти позбавляє навіть цієї ілюзії.

Власне, надмірний акцент на відповідності виборів українському законодавству та стандартам ОБСЄ відвертає увагу від її ключового елемента - процедури введення в дію закону про особливості місцевого самоврядування.

Йдеться про тимчасове застосування закону з дня проведення виборів і його впровадження на постійній основі з моменту позитивного заключного звіту ОБСЄ. Жодного слова про можливість переривання застосування такого статусу. Вже саме формулювання передбачає безальтернативність результатів проведення виборів. І це не беручи до уваги додаткових "фішок", на кшталт включення до формули "відповідають стандартам в цілому" та "відповідаючи на питання України до БДІПЛ", якими Росія намагається максимально убезпечити визнання виборів такими, що відбулися.

Маємо також і відступ від позиції, яку Україна послідовно займала всі попередні роки. Ми наполягали, що будь-якими преференціями зможуть скористатися лише законно обрані органи місцевого самоврядування, аби не допустити легітимізації російської окупаційної адміністрації. До речі, не передбачено ситуацію, що робити з обраними місцевими органами на території ОРДЛО на той випадок, якщо ОБСЄ визнає вибори такими, що не відповідають демократичним стандартам.

Не менш показовою є теза президента про підготовку нового закону, який має інкорпорувати згадану формулу і замінити собою нинішній закон про особливості місцевого самоврядування, чия дія спливає 31 грудня 2019 року. Як екс-переговірник у "нормандському форматі" зазначу: росіяни постійно намагалися позбутися цього незручного для них закону, який не лише запроваджувався на обмежений період часу, а й у статті 10 містить широкий перелік запобіжників для України. Тому президент насамперед має відповісти, чи готовий він підтримати включення цієї статті до нового закону, що дозволило б зняти більшість занепокоєнь у суспільстві.

Прозвучав ще один не менш важливий пасаж президента - що місцеві вибори пройдуть лише за відсутності будь-яких військ на цих територіях. Але, давши згоду на формулу Штайнмаєра, Україна не отримала жодних безпекових гарантій - ані щодо сталого припинення вогню, ані щодо виведення російських військ, ані щодо відновлення (навіть із допомогою СММ ОБСЄ) постійного контролю над кордоном.

Для тих, хто має сумніви, радимо звернути увагу на оперативний сигнал так званих ватажків з ОРДЛО, які миттєво застерегли, що Київ не отримає контроль над кордоном, а згода на формулу Штайнмаєра зовсім не означає неминуче повернення Донбасу в Україну. Із виборами чи без них. Прочитати цей сигнал просто: він із Кремля, де оперативно відреагували на бравурні заспокоєння президента Зеленського про те, що все буде гаразд, і що жодних військ у Донбасі на момент виборів не залишиться. Москва не забарилася знову підвищити ставки й одразу зафіксувати кінцеву мету - Донбас після виборів отримає право самому визначати свою подальшу долю. Повноваження рівня федералізації України.

З огляду на небажання Києва форсувати питання миротворчої місії ООН (на включенні якої до дорожньої карти ми раніше теж наполягали), залишається відкритим питання, які сили гарантуватимуть безпеку впродовж виборчої кампанії (є ризик, що ними мають стати "місцеві сили безпеки" - читай "окупаційні війська")? Не менш важливі аспекти - адміністрування виборів, встановлення результатів, як і їх оскарження в українських судах. Усе це потребує копіткої й тривалої праці, а не поспішних заяв про проведення виборів уже навесні чи восени 2020 року. Очевидно, українська сторона має розробити спеціальний закон про особливості застосування Закону України "Про місцеві вибори" при проведенні виборів на території ОРДЛО.

Привертає до себе увагу факт надання згоди на формулу Штайнмаєра незаконними утвореннями на окупованих територіях, чиї представники були обрані за результатами фейкових "виборів", легітимність яких не визнається ні Україною, ні міжнародною спільнотою. Залишаючи без відповіді риторичне запитання про юридичну силу їхньої згоди, слід відзначити ризик подальшого підштовхування України до "прямого діалогу" з Донецьком та Луганськом. У цьому контексті, тривожним сигналом є порівняння в недавньому інтерв'ю Лаврова ситуації в Донбасі із Придністров'ям. Погодившись на такий алгоритм урахування окремої думки незаконних утворень щодо конфігурації національного законодавства, Київ відкриває скриньку Пандори, допускаючи розмивання свого "законодавчого суверенітету". На черзі - закон про амністію, про проведення виборів, про конституційне закріплення особливого порядку самоврядування. Очевидно, що Москва робить заділ на майбутнє для впливу як на внутрішню, так і на зовнішню політику України, проштовхуючи її "м'яку федералізацію".

Давши згоду на формулу Штайнмаєра, Україна втратила також вагомий важіль впливу на Росію у переговорах із відновлення миру на Донбасі. Натомість Москва упевнилася в ефективності свого тиску й шантажу. Привертає до себе увагу те, що весь цей кількамісячний спринтерський забіг Києва мав на меті виключно виконання забаганок Москви для проведення "нормандського саміту", а не створення передумов для відновлення миру в Донбасі.

Форсуючи проведення "нормандського саміту", Києву слід також усвідомлювати всі потенційні зовнішні ризики для захисту наших національних інтересів. Окрім розбалансування проукраїнського крила у США, маємо політично вмотивоване бажання Європи якнайшвидше закрити тему Донбасу, вивести за дужки кримське питання, скасувати санкції проти Росії й повернутися з Москвою до business as usual. Фактично, створюються умови для зняття санкцій проти Росії, однак це буде відбуватися не через відновлення суверенних прав України, а за рахунок наших національних інтересів.

Уже тепер очевидно, що головною темою наступного "нормандського саміту" стане не виконання Москвою безпекових положень Мінських домовленостей, а створення умов і проведення Києвом місцевих виборів у Донбасі. Своїми діями Київ не лише максимально звузив простір для маневрування, а й створив умови, коли партнери мотивуватимуть нас до подальших компромісів. Критично важливо не допустити ситуації, за якої політична доцільність проведення виборів примусить заплющити очі на відсутність базових безпекових передумов до цього.

Аби вискочити з російської пастки, Київ має максимально зосередитися на відновленні своїх попередніх позицій. Ідеться про відновлення пріоритетності принципу "спершу безпека", для України пріоритетно домогтися від Росії виконання безпекових положень Мінських домовленостей, включно з відновленням лінії від 19 вересня 2014 року, забезпеченням сталого припинення вогню, створенням прикордонних безпекової зони, зони, вільної від озброєння в районі Маріуполя, забезпеченням безперешкодного доступу СММ ОБСЄ до окупованих територій, включно з неконтрольованою ділянкою кордону. Маємо також активізувати дискусію про розгортання посиленої міжнародної присутності на окупованому Донбасі, включно з кордоном, про розробку всеосяжної дорожньої карти врегулювання ситуації на Донбасі та максимальне дистанціювання від будь-яких контактів із незаконними утвореннями. У контексті підготовки до виборів Київ мав би наполягати на виконанні статті 10 згаданого закону про особливості місцевого самоврядування, яка містить вичерпний перелік умов. Зокрема йдеться про виведення всіх незаконних збройних формувань, їхньої військової техніки, а також бойовиків і найманців із території України, про недопущення незаконного втручання у виборчий процес, у тому числі з боку незаконних збройних формувань, а також про повноправну участь у виборчому процесі українських партій, ЗМІ, гарантування свободи передвиборної агітації, забезпечення виборчих прав переселенців, як і забезпечення прозорого підрахунку голосів, установлення підсумків голосування і результатів місцевих виборів тощо. Крім того, до проведення місцевих виборів треба наполягати на поверненні Україні захоплених Росією українських підприємств на території ОРДЛО і відновленні українського податкового законодавства та банківської системи. Нагадаю, що це також передбачено "Мінськом".

Будь-який інший шлях врегулювання буде стратегічно програшним. Треба нарешті зрозуміти, що головна мета Росії - руками самої України створити умови, за яких проблема збройної агресії РФ в Донбасі зникне як така. І для Москви, і для світової спільноти. Без створення належних безпекових умов вибори завершаться лише легалізацією російської присутності та дистанційного керування Кремля частиною української території. А пекельне коло гібридної війни проти нашої держави замкнеться російським наративом про громадянський конфлікт в Україні. Зі свого досвіду переговорів у "нормандському форматі" пам'ятаю, як на певному етапі Путін прямолінійно, не приховуючи своїх намірів, пропонував учасникам перемовин наперед визначити "переможців" виборів у Донбасі. Так буде й цього разу. Адже для Росії вибори ніколи не були демократичним змаганням та конкуренцією програм. Для Москви вибори - це спосіб узаконення маріонеткового режиму, а відтепер - ще й узаконення окупації частини території суверенної держави.