Дипломатів візьмуть за IQ?

Супер! Невдовзі наш МЗС може стати найбільш інтелектуальним вітчизняним відомством на заздрість усім іншим. Нещодавно «ДТ» мало нагоду ознайомитися з текстом службової записки директора департаменту кадрів зовнішньополітичного відомства О.Дем’янюка, адресованої керівникам структурних підрозділів міністерства, «стосовно питання впровадження у МЗС України тестування щодо вимірювання коефіцієнта інтелекту (IQ)».

«У зв’язку з розглядом питання щодо впровадження як допоміжного елемента в практику добору й управління кадрами міністерства тестів з визначення рівня коефіцієнта інтелекту потенційних і нинішніх його працівників, результати якого бралися б до уваги зокрема під час приймання на роботу, просування по службі і направлення в тривалі закордонні відрядження», департамент кадрів просив цим документом подати йому до 30 квітня ц.р. «пропозиції структурних підрозділів щодо змісту запитань і системи оцінювання інтелектуального рівня і компетентності». Крім того, кадровий департамент цікавиться думкою колег з інших структурних підрозділів, «із якою періодичністю і протягом якого періоду після працевлаштування в МЗС доцільно проводити вищезазначене тестування і співробітники якого рівня посад мають його проходити».

Нам достеменно невідомо, хто є автором пропозиції тестувати українських дипломатів на рівень IQ — департамент кадрів чи новий міністр, котрий узявся особисто курирувати кадрові питання і досить відкрито висловлює невдоволення нинішнім складом міністерської команди. Проте на допомогу робочій групі, покликаній упорядкувати тести, внесемо і свої пропозиції, які, можливо, значно полегшать її роботу. Адже зовсім необов’язково для визначення IQ тієї чи іншої людини мучити її тестуванням. Нещодавно у пресі з’явилися повідомлення, що канадські вчені підтвердили давню гіпотезу про прямий зв’язок показників IQ із розміром головного мозку: чим більша його маса і розміри, тим вище IQ. Тож набагато простіше і швидше буде, якщо спеціальна комісія озброїться сантиметровими стрічками, лінійками і штангенциркулями і зробить виміри черепних коробок співробітників центрального апарату МЗС і закордонних дипломатичних установ. Крім того, антропологічний підхід допоможе розв’язати ще одну проблему. Не секрет, що і серед дипломатів зустрічаються правопорушники, чия негідна, а іноді й злочинна, поведінка вкрай негативно позначається на міжнародному іміджі України. Тому, щоб завбачливо виявити схильних до девіант­ної поведінки співробітників дипломатичної служби, можна скористатися знаменитою теорією Чезаре Ламброзо про «природжених злочинців». Італійський судовий психіатр і антрополог, як відомо, стверджував, що схильну до злочинних дій людину можна виявити за конкретними фізичними характеристиками. Тому департамент кадрів зовнішньополітичного відомства має дуже уважно придивитися до співробітників, у котрих низьке або скошене чоло, видовжені або, навпаки, нерозвинені мочки вух, масивне підборіддя, надмірна волохатість або, навпаки, очевидне облисіння...

Схильність же до згубних звичок, наприклад, пристрасть до алкоголю, наркотиків, тютюну, а також стан здоров’я дипломатів можна визначати і за аналізом волосся, який, до речі, може також виявити нестачу в дипломатичному організмі йоду. Адже сумним наслідком нестачі цієї хімічної речовини, як доведено наукою, є значне зниження IQ індивіда.

Ну а коли говорити серйозно, то текст процитованого вище документа переконує: автори ідеї перевірити IQ у співробітників МЗС вочевидь не мають уявлення, що ж таке цей самий коефіцієнт інтелекту. Про що свідчить прохання до керівників департаментів підготувати власні пропозиції щодо змісту запитань і системи оцінювання інтелектуального рівня. Над питаннями людського інтелекту давно б’ються вчені — психологи, психіатри, невропатологи, цій темі присвячено безліч наукових праць, але й нині достовірної системи оцінювання рівня людського інтелекту не існує, як не існує й єдиного поняття інтелекту. Тому просто смішно, коли систему оцінювання розумових здібностей пропонується підготувати… дипломатам. Якщо ж говорити конкретно про модні кілька десятиліть тому в західному світі поняття коефіцієнта інтелекту і тести з його визначення, то ці тести вже давним-давно існують, і складені вони знову ж таки ученими-психологами. Сьогодні кожен бажаючий може залізти в Інтернет і з допомогою будь-якого пошуковика за ключовим словом «IQ» знайти ці тести і пройти їх у режимі онлайн.

Що ж являє собою цей таємничий IQ? Наприклад, «Вікіпедія» дає таке визначення: «Коефіцієнт інтелекту (англ. IQ — intelligence quotient) — кількісна оцінка рівня інтелекту людини відносно середньостатистичної людини такого самого віку. Визначається з допомогою спеціальних тестів. Тести IQ визначають розумові здібності, а не рівень знань («ерудованість»)». Математична формула IQ — це помножений на 100 дріб, у чисельнику якого — розумовий вік людини, а в знаменнику — її хронологічний вік. Ця формула була запропонована ще в 1912 р. В.Штерном. Нині у психодіагностиці використовується вже четверта редакція шкали виміру IQ.

Роботу над першими тестами, які оцінюють інтелект, розпочав ще на початку XX століття французький психолог Біне, котрий намагався у такий спосіб виявити дітей, у яких надалі могли б виникнути труднощі у школі. Через кілька десятиліть британський учений Ганс Юрген Айзенк (німець за походженням), який бився над проблемою оцінювання інтелекту випадково знайшов роботи Біне, узяв їх на озброєння і зрештою створив тест для дорослих. Завдяки чому став усесвітньо відомим. Тест Айзенка містить 40 завдань, які слід виконати лише за 30 хвилин. У середині 50-х років минулого століття тести на IQ стали над­звичайно популярні, проте пізніше західне суспільство помітно до них збайдужіло через скандальність багатьох пов’язаних із ними наукових розробок і неоднозначність самого терміна IQ і методики його визначення. Здається, ентузіастам вимірювання коефіцієнта інтелекту у співробітників МЗС буде цікаво ознайомитися як із деякими фактами з біографії Г.Айзенка, так і з пов’язаними з терміном IQ скандалами.

Напевно, мало кому на Михайлівській площі відомо, що натхненну роботу над створенням тестів з визначення коефіцієнта інтелекту Г.Айзенк вів, захопившись офіційною ідеологією фашистської Німеччини й ідеями про створення «надлюдини» і «наднації». І хоч публічно вчений відхрещувався від фашизму і навіть утік у юності разом із батьками до Франції, а потім до Британії, трохи пізніше, закінчивши університет у Лондоні, він повернувся до Німеччини. З інтересом спостерігаючи за експериментами нацистських біологів і генетиків, Айзенк сам завзято працював в анатомічних лабораторіях над вивченням людського мозку. Водночас всерйоз захопившись астрологією, учений напередодні Другої світової війни особисто склав гороскопи для Геббельса і Гіммлера. Повернувшись до Англії, Айзенк написав серію глибоко фашистських статей про майбутнє перенаселення планети і потребу створення касти «надлюдей», які б змогли керувати людством. І хоч згодом, після створення тестів з визначення IQ, учений став дуже популярний, із його ім’ям постійно були пов’язані скандали, від яких тхнуло фашизмом і расизмом. Айзенка не лише закидали тухлими яйцями, а й навіть били під час публічних виступів.

Гучні скандали були пов’язані з іменами й інших учених, котрі, використовуючи поняття коефіцієнта інтелекту, то доводили, що в чорношкірих інтелект на 15—20 пунктів нижчий, ніж у білих, то дійшли висновку про розумову перевагу чоловіків над жінками, а то називали «розумово відсталим» цілий Африканський континент. У центр одного з останніх подібних скандалів кілька років тому потрапив навіть батько нинішнього фінського прем’єра Тату Ванханен, котрий заявив в інтерв’ю журналістам, що африканські країни такі бідні тому, що в їхнього населення надто низький середній IQ. Як повідомляла тоді преса, проти професора мало не порушили кримінальну справу.

Коефіцієнт інтелекту протягом от уже багатьох років викликає дискусії в різних країнах, і за ним уже міцно закріпився епітет «неполіткоректний». Кілька років тому гострі дебати, пов’язані з IQ, відбулися навіть у Европарламенті, який, зрештою, зробив висновок, що застосування деякими приватними (!) фірмами тестів із визначення коефіцієнта інтелекту під час приймання на роботу нових співробітників є порушенням прав людини.

Украй неоднозначне ставлення до вимірювання IQ і психологів. Багато хто з них підкреслюють, що коефіцієнт інтелекту — дуже відносна міра виміру людського розуму. IQ показує швидкість мислення, а не його глибину й оригінальність. Крім того, цей коефіцієнт вимірює переважно ту «частину» інтелекту, яка продукується лівою півкулею мозку, залишаючи практично без уваги діяльність правої. До того ж, зазначають учені, похибка під час «вимірювання» IQ завжди досить висока, оскільки результат часто залежить від ментального і фізичного стану людини в момент тестування і навіть від довкілля.

Певно, багато які з вище перелічених фактів так і не зробили коефіцієнт інтелекту стандартною й поширеною процедурою за кордоном при зарахуванні на роботу як у приватні фірми та компанії, так, тим паче, і на держслужбу. Щоб особисто переконатися в цьому, ми зателефонували навмання в кілька іноземних посольств — Польщі, Франції, Німеччини, США, Литви, Словаччини та Угорщини. І скрізь нам відповіли, що визначення IQ не є частиною процедури при зарахуванні на дипслужбу в цих державах. Наприклад, у посольстві Франції це пояснили тим, що так званий коефіцієнт інтелекту викликає досить жваву полеміку у французькому суспільстві й існують серйозні сумніви в достовірності тестів із його визначення. На думку наших співрозмовників, ця методика не здатна дати об’єктивну оцінку справжніх здібностей людини, тому IQ — не той параметр, на який слід спиратися, добираючи кандидатів на дипслужбу. До того ж, пояснили нам співробітники посольства Франції, для дипломата, крім здатності добре мислити, дуже важливі й інші риси, наприклад організаторські навички, ініціативність, уміння працювати в команді тощо. У цьому контексті, нам навели вбивчий приклад: виявляється, багато хворих на аутизм демонструють дуже високі показники IQ, але при цьому вони зовсім не здатні до активного соціального життя та діяльності.

До речі, поблукавши в Інтернеті, можна знайти безліч конкретних прикладів того, що високий коефіцієнт інтелекту аж ніяк не є гарантією життєвого та професійного успіху, і навпаки — люди із середнім IQ інколи досягали дуже високих вершин. Уже класичним став приклад американки Мерилін Во Савант, чиє ім’я внесене у книжку рекордів Гіннесса як володарки найвищого у світі IQ, що дорівнює 228. При цьому жодних особливих досягнень у біографії цієї жінки, яка працює журналісткою, немає. Друге місце у світі за величиною IQ посідає взагалі нічим не видатна бразильська домогосподарка. Широко відомий і той факт, що IQ нинішнього президента США становить усього 91 бал (тоді як середній показник американців — 100 балів). І хоча можна по-різному оцінювати діяльність Буша-молодшого на посаді глави Білого дому, такий низький коефіцієнт інтелекту не завадив йому другий термін поспіль очолювати найпотужнішу державу планети. До речі, середнє значення коефіцієнта інтелекту нобелівських лауреатів, виявляється, не таке позамежне, як можна було сподіватися. Але, як справедливо зауважив хтось із психологів, про скрипаля судять за його грою, про письменника — за його книжками, про інженера — за його винаходами, а зовсім не за величиною їх IQ.

Тому чиїсь наміри запровадити в українському МЗС тестування на коефіцієнт інтелекту бачаться дуже сумнівними. Справді, кадрова проблема у вітчизняному зовнішньополітичному відомстві досить гостра. І нинішня система добору кадрів справедливо викликає чимало нарікань, а теперішній конкурсний відбір багато хто вважає банальною профанацією. Проте здається, що запровадження тестів на IQ навряд чи вирішить проблему. Навіть якщо припустити, що при цьому влаштуватися на роботу за протекцією стане неможливо, фаворитизм при просуванні службовими східцями буде викоренено раз і назавжди і штатний розклад заповнюватимуть виключно високочолі інтелектуали. Адже, як уже підкреслювали наші іноземні співрозмовники, успішність дипломата визначається не тільки його інтелектом. Та й низка прикладів із сучасної української практики — свідчення цього. На жаль, деякі дипломати, котрих вважали чудовими аналітиками й генераторами ідей під час їхньої роботи в центральному апараті МЗС, виявилися, на думку багатьох їхніх колег, дуже слабкими послами, що ледве не розвалили роботу доручених їм дипмісій. Яйцеголові, які чудово реалізують свій потенціал у кабінетній праці, далеко не завжди виявляються добрими організаторами, блискучими комунікаторами та мудрими начальниками.

Не варто знову винаходити велосипед, керуючись лише бажанням продемонструвати свою оригінальність та просунутість (досить, до речі, сумнівну). Закордонна практика добору дипломатичних кадрів багата й різноманітна, і в ній можна знайти те, що підійде й нашому зовнішньополітичному відомству.

Наприклад, у Німеччині, як повідомили нам у посольстві цієї країни, кандидати на службу у федеральному міністерстві закордонних справ складають усний і письмовий іспити, а також проходять психологічний тест на придатність до дипслужби, під час проведення якого перевіряються і їхні інтелектуальні здібності.

Докладніше процедуру добору кадрів нам описали в посольстві Литви. У цій країні від кандидата вимагається наявність вищої освіти, знання двох іноземних мов (однією з яких має бути англійська чи французька) та успішне складання іспитів. Письмовий складається з двох частин — тест на загальні знання і тест на наявність аналітичних здібностей, який часто проводять у формі есе на внутрі- або зовнішньополітичну тематику. Після цього йде тестова перевірка знань іноземних мов і співбесіда, в ході якої перевіряються психологічні риси кандидата. Завершує процес добору розмова майбутнього дипломата з представниками атестаційної комісії, до складу якої входять заступник міністра закордонних справ, керівник департаменту і керівник кабінету міністра.

Але найбільше вражає система добору на американську дипслужбу, надзвичайно докладно описана на сайті держдепартаменту США. Ознайомитися з нею було б дуже корисно охочим змінити кадрову політику українського МЗС. Читання цих інтернетівських сторінок може виявитися не менш захоплюючим, ніж читання цікавого пригодницького роману.

Виявляється, кандидатом на дипслужбу в Сполучених Штатах може стати будь-хто бажаючий — незалежно від його освіти, кар’єри, професійних навичок, соціального та майнового стану. Навіть знання іноземних мов не є неодмінною умовою, хоча й вітається. Головне — успішно пройти всі етапи добору. Для початку кандидат має скласти в одному з понад 200 центрів тестування дуже складний тригодинний іспит. До квітня нинішнього року його проводили у письмовій формі, тепер же зробили комп’ютерним (до речі, американські дипломати засвідчують, що нічого спільного з тестом на IQ цей іспит не має). Можливість скласти його охочим надають кілька разів на рік. Кандидатів, котрі успішно пройшли тестування, посилають на усний іспит, який триває весь день. Він складається з трьох частин — групового завдання, співбесіди і завдання з врегулювання конкретної ситуації. У ході цього іспиту кандидати мають продемонструвати наявність тринадцяти (!) рис, необхідних для того, аби стати успішним американським дипломатом: здатність зберігати спокій та самовладання у будь-яких ситуаціях; здатність ефективно спілкуватися з представниками інших культур, вірувань, політичних переконань та систем цінностей; досвід і знання, отримані на попередніх місцях роботи, які можуть придатися на дипслужбі, а також мотивацію бажання стати дипломатом; уміння отримувати інформацію з різних джерел, аналізувати її і робити правильні висновки; ініціативність та лідерські риси; розважливість і вміння тверезо мислити; об’єктивність і чесність; ораторські здібності; уміння планувати й організовувати роботу; здібності до кількісного аналізу; креативність, тобто здатність генерувати різноманітні пропозиції для вирішення тієї чи іншої проблеми; вміння працювати в команді; хороші письмові навички, під якими слід розуміти вміння писати чітко, коротко, переконливо і грамотно у стислий відтинок часу.

У ході першого завдання кожен кандидат із групи з трьох-шести осіб (передбачається, що всі вони працюють в одному уявному посольстві) одержує завдання підготувати конкретний проект для реалізації в гіпотетичній країні перебування. Потім, під час спільного обговорення, кожен обстоює свій проект, і в результаті дискусії група має дійти консенсусу й вирішити, які проекти і якою мірою можуть бути підтримані. Кінцева мета цього завдання — допомогти уявному послу прийняти рішення, як найоптимальніше розподілити обмежені кошти уряду США між кількома вартими уваги проектами, що реалізовуватимуться дипмісією у країні перебування.

Під час наступного етапу — інтерв’ю — кандидати якомога докладніше розповідають відбірній комісії про особисті риси, минулий професійний досвід, власне уявлення про дипслужбу і пояснюють, чому вони так прагнуть вступити на неї. У другій частині інтерв’ю кандидатам пропонують кілька гіпотетичних сценаріїв у країні перебування з метою перевірити їхню здатність приймати розумні рішення в нестандартних ситуаціях, наприклад під час землетрусу, повені, військового заколоту тощо. Завершується інтерв’ю низкою запитань із боку комісії, відповідати на які кандидат повинен, використовуючи особистий досвід, знання та навички, отримані раніше.

Завершується усний іспит завданням із врегулювання конкретної ситуації, наприклад службового конфлікту між співробітниками гіпотетичного посольства. Виконуючи це завдання, кандидат повинен продемонструвати свої організаторські й управлінські риси, навички спілкування, вміння оцінювати кількісні дані, грамотну усну та письмову англійську мову.

Як повідомляється на сайті держдепу, наприклад, у 2005 р. приблизно лише кожен п’ятий кандидат зміг успішно скласти цей усний іспит.

Але й цим процедура зарахування на американську дипслужбу не обмежується. Ті кандидати, котрі вдало подолали всі вище перелічені етапи добору, ще мають пройти серйозний медичний огляд. А також дуже сувору перевірку «на безпеку», у ході якої доскіпливо сканується все минуле кандидата (а також його близьких родичів), вивчаються його стосунки із законом, алкоголем та наркотиками, кредитна історія, ведуться розмови з колишніми товаришами по службі й начальниками і т.д. і т.п.

Мабуть, якби сьогодні в українському МЗС несподівано було впроваджено таку систему добору кадрів, то не багато хто навіть із уже працюючих дипломатів зміг би пройти через це «сито». Втім, якби українським дипломатам пропонували такі ж самі, як їхнім американським колегам, зарплату, медичну страховку, можливість підвищувати свій професійний рівень, технічну оснащеність, умови побуту й роботи під час закордонних відряджень, то і в Україні знайшлося б цілком достатньо розумних, компетентних і порядних людей, гідних представляти нашу країну на міжнародній арені.