Держава й переселенці: байдужість і люди?

Побоюючись за своє життя й безпеку, тисячі людей, які опинилися в зоні АТО, залишають майже все, що в них є, і переїжджають жити до інших регіонів України. Часто в повну невідомість, долаючи величезну кількість небезпек і страхів. На волонтера нині у зв'язку з цим дивляться з надією. Бо він завжди на передовій. На державу - з побоюванням. Бо непробачно довго розгойдується.

До того ж, останні звернення РНБО до жителів окупованих міст залишити свої оселі, а їх лише в Донецьку понад 750 тисяч (загалом же близько 3 мільйонів), без уточнення, куди виїжджати і хто їм при цьому може допомогти, свідчать про головне: держава не усвідомила масштаб проблеми, з якою стикнулася, і досі не скоординувала своїх дій.

Одразу скажу, що активність і небайдужість звичайних українців стосовно своїх співгромадян, які потрапили в біду, вражає й надихає. Назви громадських організацій уже давно й гучно пролунали в медіа. Донбас SOS, Крим SOS, Схід SOS супроводжують своїх підопічних з окупованого міста до кабінету соціальної служби, де люди можуть звернутися вже за офіційною допомогою. Безліч невідомих простих українців допомагають переїхати, облаштуватися й хоч трохи відчути себе як удома часто незнайомим людям, які волею обставин змушені залишити окуповану територію або зону військового конфлікту.

Проте, масштаб проблеми такий, що її немислимо вирішити лише волонтерськими зусиллями. За даними УВКБ ООН в Україні, на 5 серпня кількість вимушених переселенців уже перевищила 117 тисяч. Зменшення потоку переселенців зі сходу найближчим часом очікувати не випадає, оскільки воєнні дії в зоні АТО тривають. У багатьох містах Донецької та Луганської областей не лише небезпечно перебувати через обстріли і злочини терористів, а й немає елементарно потрібних речей для життя - води, їжі, газу, світла...

Проблеми переселенців мають не лише кількісний, а й часовий вимір. І хоча люди, які залишають свої домівки, сподіваються, що це ненадовго й що вони ось-ось туди повернуться, насправді переважна їх більшість перебувають вдалині від дому вже по кілька місяців і дедалі більше розуміють, що найближчим часом повертатися їм буде нікуди.

Навіть якщо військова фаза операції на Донбасі завершиться, невідомо, скільки часу потрібно на остаточне відновлення ладу. Як довго відбуватиметься відновлення зруйнованих будинків, шкіл, магазинів? Скільки часу й коштів знадобиться на відновлення інфраструктури і промисловості? Відповідь на запитання, скільки років триватиме окупація Криму, знайти ще складніше. Але життя вимушених переселенців на цей час не зупиняється. Їм потрібно ростити дітей, навчатися, працювати й бути повноправними членами суспільства, особливо якщо їх перебування вдалині від рідних місць затягнеться на роки.

Україна - не перша держава, яка стикнулася з масовою міграцією населення внаслідок окупації частини території і/або військового конфлікту. У міжнародній практиці розрізняють біженців, тобто громадян, які вирішили шукати безпеки за кордоном власної держави, і внутрішньо переміщених осіб (або вимушених переселенців), тобто тих, хто вирішив не залишати територію власної держави. Відповідальність за створення умов, у яких права вимушених переселенців будуть захищені нарівні з правами всіх громадян, але з урахуванням особливих потреб, що виникли в результаті раптового переїзду, повністю лягає на державу, чиїми громадянами вони є.

Здавалося б, очевидно, що, попри безліч викликів, котрі постали перед країною, держава за кілька місяців проведення АТО все ж таки вже мала створити законодавчу базу для захисту прав переселенців. Визначити або створити орган державної влади, який вирішуватиме поточні проблеми, а також пропонуватиме довгострокові рішення, пов'язані з перебуванням вимушених переселенців у місцях тимчасового проживання і поверненням їх додому. Вести облік переселенців, роз'ясняти жителям країни різні аспекти проблеми вимушеного переселення, залучати внутрішньо переміщених осіб до розробки вирішення їхніх проблем. Однак ані спеціального закону, ані органу виконавчої влади поки що немає.

Водночас, було б несправедливим сказати, що держава взагалі нічого не робить у питанні переселенців. Справді, при Державній службі з надзвичайних ситуацій створено координаційний штаб для вирішення соціальних проблем переселенців. Працюють його регіональні представництва. В областях, прилеглих до зони АТО, створено транзитні пункти для переселенців. Багато громадян отримали тимчасове житло в санаторіях і будинках відпочинку, що перебувають у державній власності.

Існує державна гаряча лінія й державний інформаційний ресурс для бажаючих виїхати. Є постанови Кабміну й регуляторні акти міністерств, спрямовані на вирішення деяких проблем (таких як переведення дітей у дитячі садки й школи, вступ до вишів, виплата пенсій). Але скоординованої державної політики стосовно вимушених переселенців в Україні немає. Уже хоча б тому, що звернення РНБО до громадян абсолютно відірване не лише від реальності - ну як взагалі й куди можна одразу вивезти три мільйони людей, - а й від будь-якої інформації, яким чином можна виїхати хоч частині людей і куди при цьому звернутися.

Із запитанням, чому так сталося, DT.UA звернулося до першого віце-прем'єра, міністра регіональної політики і ЖКГ Володимира Гройсмана.

- Очевидно, що наша країна ще ніколи не стикалася з такими проблемами. Процес Кабмін організовував з коліс. Ми працюємо і вчимося. Робимо помилки й виправляємо їх. Уже два місяці працює штаб при Державній службі НС, куди входять представники міністерств. Створено ситуаційний центр "101", куди можна зателефонувати й отримати вичерпну інформацію.

Якщо людина вирішує виїхати, вона має два шляхи - самостійно виїхати або скористатися п'ятьма коридорами і пунктами пропуску. Там можна переночувати й також отримати повну інформацію. Звідти ж людину можуть доставити туди, куди їй треба.

Щоб зорієнтуватися, куди їхати, де жити й віддати дитину до школи або дитячого садку, з 10 липня працює електронний ресурс для громадян //vpo.gov.ua. Там достатня кількість пропозицій для розселення в різних областях України. Ми масштабно презентували його в медіа. Мабуть, було б правильно, якби засоби масової інформації допомогли нам і розмістили постійні тематичні банери щодо цього. Там же повна інформація про те, як знайти роботу, хай навіть не за фахом, не висококваліфіковану, а тимчасову.

Що ж до соціальних виплат, переведення пенсій та іншого - налагоджено механізм на рівні міністерства соціальної політики. Тобто, система працює. Чи ідеальна вона? Вважаю, що ні. Але, знову ж таки, ми стараємося й без жалю розстаємося з чиновниками, які виявляють байдужість.

Нині важливі завдання - 1 вересня та розселення людей на період холодів. Звісно, треба сподіватися на краще, але бути готовим до гіршого. У нас по країні зарезервовано 3,5 тисячі житлових об'єктів. Щодо них уже готові паспорти і 80% рапортують про те, що готові до зими. Уже є доручення створити спільну комісію ДержНС і ДАБК. Наші фахівці найближчим часом виїдуть на місця і підтвердять або спростують цю інформацію.

Як варіант, на рівні штабу й уряду розглядається і пропозиція замість будувати повітряні замки й обіцяти людям нове житло піти реальним оперативним шляхом і компенсувати тимчасовим переселенцям оренду житла. Однак тим, хто справді цього потребує й не може самостійно платити. Так, не у столиці, в якихось маленьких містах, натомість стопроцентно.

Тепер найголовніше - практично вже створено спеціальний окремий центральний орган виконавчої влади, який займатиметься проблемами переселенців. Насправді наявний штаб як тимчасовий оперативний механізм добре чи погано, але вже виконав своє завдання. Нам знадобиться не більше тижня, щоб у цього органу з'явився керівник, - зазначив Гройсман.

Безумовно, відповідальність за ситуацію з переселенцями з Кабміном поділяє парламент.

Дуже показовою в цьому сенсі є ситуація з прийняттям закону, покликаного захистити права переселенців. Попри те, що масовий переїзд із Криму на материкову частину України почався ще в березні, перший законопроект №4998 "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" авторства Володимира Ар'єва зареєстрували в парламенті лише 3 червня. Текст законопроекту допрацювали за участі правозахисників й активістів організацій, що займаються питаннями вимушених переселенців, і 19 червня Рада мала винести його на голосування. Абсолютно несподівано для всіх учасників процесу впродовж 52 секунд без обговорення в першому читанні й у цілому прийняли законопроект 4998-1 авторства депутатів Валерія Пацкана та Сергія Соболєва. Проект Ар'єва навіть не розглядали. На порушення норм регламенту законопроект 4998-1 не пройшов парламентських процедур, а швидкість його розгляду в залі була мало не рекордною.

Порушення норм регламенту при його прийнятті - далеко не єдина проблема цього законопроекту. Ознайомившись із його текстом, складно позбутися враження, що левова його частка присвячена не так захисту прав переселенців, як регулюванню процедур видачі й скасування посвідчення "вимушеного мігранта". Також цікавим є момент, що людині можуть відмовити у видачі посвідчення, якщо "немає обґрунтованих причин" для того, щоб залишити місце свого проживання. Але хто і як вирішуватиме, які причини є обґрунтованими? Якщо снаряд поцілив у твій будинок - це обґрунтована причина? А якщо в сусідній - то вже ні? А якщо твій будинок цілий, але на твоїй землі хазяйнують окупанти?

Неурядові організації, що працюють у сфері захисту прав людини, розкритикували законопроект за декларативність (законопроект навіть не передбачає виділення державних коштів на його реалізацію) і за те, що він не містить процедур, які допомогли б вимушеним переселенцям адаптуватися на новому місці. Зобов'язання розробити ці норми покладається на Кабмін, що, звісно, веде лише до того, що питання відкладається в довгу шухляду.

У результаті, дослухавшись до думки громадських організацій, президент повернув законопроект до парламенту із пропозицією його відхилити. Питання подолання вето президента внесли до порядку денного 24 липня, але розвал коаліції та гучна заява прем'єр-міністра про відставку так і не дозволили парламентаріям розглянути його. Голосування відбулося тільки 12 серпня, вето не подолали, і закон відхилили. В адміністрації президента тепер працюють над іншим законопроектом, у написанні якого беруть участь експерти міжнародних й українських правозахисних організацій, а також організацій переселенців. Найближчим часом його мають зареєструвати в парламенті. Залишається лише сподіватися, що його прийняття не затягнеться надовго, адже його відсутність значно ускладнює адаптацію на новому місці сотням тисяч громадян. Бюрократична машина неповоротка й зациклена на собі, вона просто не в змозі адекватно реагувати на проблему.

Мабуть, можна було б піти й іншим, коротким, шляхом, про який також повідомив DT.UA Володимир Гройсман. Не чекаючи великого громіздкого закону, прийняти постанову Кабміну, де істотно спростити й прискорити процедуру реєстрації, а також визначити статус і документ (довідку), який би реально допомагав людині, яка потрапила в екстремальну ситуацію, дрейфувати в кабінетах влади, а чиновникові вказував на пріоритетність вирішення її проблем.

Поки ж багато проблем переселенців залишаються або невирішеними, або щодо них приймають напівзаходи. Наприклад, міністерство освіти спростило процедуру переведення студентів із Криму до вишів на материковій частині України, але до студентів із зони АТО ці правила незастосовні, і від них вимагають повного пакету документів, який найчастіше зібрати неможливо, бо в університетах улаштувалися терористи.

Невирішеним залишається питання звільнення людей з місця роботи в зоні АТО, що потрібно зробити для одержання допомоги з безробіття - хоч якогось джерела доходу для людей, які опинилися далеко від дому без грошей і роботи. Питання перереєстрації бізнесу без реєстрації місця проживання вирішити неможливо, але переселенці найчастіше живуть, не оформляючи реєстрації, особливо якщо вони проживають у квартирах волонтерів і змушені часто переїжджати. Далеко не всім пощастило знайти безплатне житло, а грошей, виділених Кабінетом міністрів на ці потреби, явно недостатньо. Список проблем можна продовжувати.

Ні для кого з українців не є секретом, що наша держава успадкувала радянські традиції управління. У результаті є безліч заплутаних і безглуздих бюрократичних процедур, які створюють великі складнощі для переселенців. Зазвичай громадяни відповідали державі тим, що ці процедури обходили всіма можливими способами, але ніколи ще не було такого, щоб так багато громадян стикнулися з однаковими проблемами одночасно.

І якщо тепер їм не допомогти, не поставитися співчутливо, ми ризикуємо отримати ще один соціальний вибух і розкол, а не єдину Україну. Що на тлі ще триваючої АТО може остаточно підірвати нашу й без того розхитану державу.