Держава не має права нехтувати професійними «суддями-п’ятирічками» в умовах кадрового та фінансового дефіциту

Від редакції: Нещодавно ZN.UA опублікувало статтю Михайла Жернакова та Марії Глушко (Фундація DEJURE) з критичною оцінкою законопроєкту №7698, який спрямований на надання повноважень для здійснення правосуддя так званим суддям-п’ятирічкам. Ми отримали реакцію автора законопроєкту і публікуємо його статтю в рамках продовження дискусії із суспільно-значущого питання.

«П’ятирічками» неофіційно називають суддів, що були призначені на посади у 2012–2016 роках і повноваження яких припинилися у зв’язку із закінченням строку, на який їх було призначено. Наразі такі судді обіймають штатні посади у судах, до яких вони свого часу були призначені (переведені). Вони не здійснюють правосуддя, але отримують суддівську винагороду, яка є частиною конституційних гарантій статусу судді та його незалежності.

Законопроєктом №7698 пропонується відразу після формування повноважного складу Вищої ради правосуддя (ВРП) повернути цих професійних суддів до відправлення правосуддя, а після формування повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) — провести щодо них кваліфікаційне оцінювання, як це і відбувається відносно всіх суддів, призначених до 2016 року. «Судді-п’ятирічки» мають однаковий правовий статус із рештою суддів, єдиною відмінністю їхнього правового становища є те, що вони були призначені за не існуючою нині процедурою строком на п’ять років і мають бути перепризначені безстроково. Норми законопроєкту передбачають завершення кваліфоцінювання «п’ятирічок» (яке не проводиться вже три роки) після обрання повноважного складу ВККСУ (що очікувано відбудеться не раніше початку 2024 року).

У опублікованій раніше статті наведено п’ять доводів в обґрунтування того, чим саме нібито поганий законопроєкт №7698, а саме:

1. Серед «суддів-п’ятирічок» є особи, які нібито негідні високого звання судді;
2. Автори законопроєкту професіонали, але мають нібито «нечисті» наміри;
3. Законопроект №7698 грошей бюджету не додасть;
4. В умовах війни кадрів у судовій системі нібито цілком вистачає;
5. Подання про призначення суддів вноситиме ВРП, тож нехай вона сформує ВККСУ, яка спочатку проведе кваліфоцінювання «п’ятирічок», це нібито не займе багато часу.

Що ж, обміркуємо кожен із них.

1. Щодо «одіозних суддів-п’ятирічок».

Ще на початкових курсах ВНЗ майбутні правознавці вивчають елементарні правові базиси, такі як:

• відмінність між законодавчими актами та актами індивідуальної дії;
• принцип індивідуальної юридичної відповідальності особи за свої дії;
• презумпція невинуватості;
• доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Наявність непідтверджених припущень щодо вчинення протиправних дій кількома окремими суддями не може бути підставою для порушення права більш як трьохсот професійних суддів на їхній доступ до професії.

Мета законопроєкту №7698 дуже проста та прозора: на сьогодні 326 професійних суддів уже понад п’ять років із вини держави та, зокрема, через недосконалість законодавства не здійснюють своєї основної функції — відправляння правосуддя. При цьому потенційна можливість запуску визначеного чинним законодавством механізму, який дасть можливість відновити суддям доступ до професії, може настати не раніше як на початку 2024 року, а завершення процедури кваліфоцінювання та перепризначення всіх «суддів-п’ятирічок» займе ще триваліший проміжок часу.

І що в сухому залишку отримує українське суспільство:

• понад шість років обмеження прав трьох сотень суддів;
• недопуск їх до відправлення правосуддя в умовах перевантаження судової системи (яскравим свідченням чого є те, що Україна посідає третє місце за кількістю розглянутих справ у Європейському суді з прав людини, при цьому предметом розгляду більшості з них є порушення «розумного строку» розгляду справ українськими судами);
• близько 300 млн грн видатків щороку на виплату суддівської винагороди «п’ятирічкам», які шість років не виконують своїх повноважень.

Противагою цим фактам є одиничні конспірологічні припущення деяких осіб про масову недоброчесність суддів, якої юридично не встановлено та не доведено. Саме у разі, якщо це буде зроблено, винна особа ганебно залишить свою посаду та понесе суворе законне покарання. Проте ті ж конспірологи вважають простішим шлях недоведеного обвинувачення окремих суддів і на основі цього таврування всіх без вибору представників професії.

Для розуміння об’єктивності такого таврування слід нагадати нещодавні події з життя одного з «одіозних» суддів.

Кілька днів тому, усвідомлюючи всі ризики, допомагаючи своїй країні та народу, на Харківщині під час участі у розмінуванні трагічно загинув справжній патріот України, «суддя-п’ятирічка» Дмитро Сергійович Константинов. Він був призначений суддею Красноградського районного суду Харківської області указом президента України 17 січня 2014 року і більш як три роки не здійснював правосуддя. Різноманітні професійні «активісти» його образливо відносили до когорти «суддів Януковича», а Громадська рада доброчесності 2019 року оголосила про його невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики. За звичайним стандартним шаблоном: із сумнівними доводами та відсутністю мотивації, як і сотні інших подібних висновків. Чи зрадив би такий суддя присязі та народу України, якби приступив до відправлення правосуддя? Відповідь на це запитання красномовно дають його вчинки. Невимовно сумно, коли дехто бачить справжнє обличчя людини лише тоді, коли його освітлює вибух ворожого снаряду. Світла вам пам’ять, Судде Константинов.

2. Щодо «недоброчесних авторів» законопроєкту №7698.

За поведінковою психологією, перехід суб’єкта на особистості опонента зазвичай використовується за відсутності чи слабкості аргументів по суті питання. У нашому випадку цю наукову теорію підтверджує той факт, що основа аргументаційної бази критичної статті у цьому блоці зводиться до «брав участь у конференції», «ймовірно, намагалася зманіпулювати», «навряд чи ці достойні люди дбають про верховенство права» та інших припущень, оціночних понять та ярликів, навішених на авторів самими ж критиками. І вже під ці ярлики у статті намагаються підтасувати якість і мотивацію запропонованих законодавчих змін.

Щодо бажання авторів законопроєкту повернути повноваження одіозним суддям. Вірячи в порядність і доброчесність абсолютної більшості суддів, на яких спрямована дія законопроєкту, авторський колектив, до якого входять кандидати та доктори юридичних наук, адвокати з більш як 20-річним стажем, судді, представники органів суддівського врядування й майже всіх органів та установ системи судоустрою України, не лише зберіг чинний механізм оцінки суддів: «Призначення на посаду судді не звільняє таких суддів від проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді у порядку та з наслідками, визначеними пунктом 20 цього розділу», а й запропонував більш жорсткі умови для призначення «п’ятирічок»: «Вища рада правосуддя тимчасово зупиняє розгляд питання щодо внесення Президентові України подання про призначення такого судді на посаду на час перебування його у статусі підозрюваного або обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення».

3. Щодо «економічної неефективності» законопроєкту №7698.

П’ять років в умовах перевантаженості судової системи справи, які мали б розглядати 326 «суддів-п’ятирічок», перекидаються на їхніх надмірно завантажених колег із повноваженнями. При цьому Україна посідає лідируючі позиції за кількістю рішень ЄСПЛ про порушення «розумних строків» розгляду національними судами справ, здійснює за кожним таким рішенням Європейського суду виплати з державного бюджету і при цьому звідти ж виплачує близько 300 млн грн на рік суддівської винагороди «п’ятирічкам» без повноважень.

Законопроєкт №7698 виправляє неефективний державний менеджмент у цій частині та сприяє більш ефективному використанню людських і фінансових ресурсів. Такі факти у критичній статті оминаються, хоча їх наведено у пояснювальній записці до законопроєкту.

4. В умовах війни судовій системі нібито вистачає наявних суддів.

Перш за все теза «наразі ніякого «кадрового голоду» в судовій системі немає» є особистим твердженням критиків і опирається на такі два факти. Перший: згідно зі штатною чисельністю наразі не вистачає 2500 суддів. Другий: співавтор законопроєкту №7698 Богдан Моніч заявив про зменшення темпів надходження справ на 25–30% порівняно з довоєнним часом. При зіставленні цих двох фактів робиться помилковий висновок, що «суди не є перевантаженими, швидше, навпаки».

Перевіримо математику авторів критичного матеріалу. Згідно з даними розділу «Орієнтовна нормативна чисельність загальних місцевих суддів за даними звітності 2021 року», розміщеного на офіційному вебсайті Ради суддів України, відношення кількості суддів у всіх судах України, яка мала б відповідати нормативному часу для розгляду справ, до кількості всіх суддів із повноваженнями становить близько 1,9. Тобто для ефективного розгляду справ, які знаходилися у довоєнний час у судах, потрібно було б або збільшити кількість повноважних суддів майже вдвічі, або у стільки ж разів зменшити наявну кількість справ.

Таким чином, зменшення темпів надходження нових справ на третину жодним чином не нівелює надмірної навантаженості. При цьому критики посилаються лише на темпи надходження нових справ, незважаючи на величезний обсяг наявних проваджень, які накопичилися за всі попередні роки кадрового дефіциту. Тож ні про яку відсутність кадрового голоду висновок зробити не можемо.

І наостанок. Усі війни закінчуються. Зі скорою перемогою України у розв’язаній проти неї агресії не буде часу на розкачку, створення «дорожніх карт» і проведення міжнародних конференцій щодо, умовно, «плану Маршалла для судів». При цьому абсолютно очевидно, що з настанням мирного часу темпи надходження справ як мінімум повернуться до довоєнних показників. Тому під час цієї війни судова система має зміцнитися та працювати на 200%, максимально ефективно задіявши всі можливі ресурси, у тому числі високопрофесійний людський.

5. Подання про призначення суддів вноситиме ВРП, тож нехай вона сформує ВККСУ, яка спочатку проведе кваліфоцінювання «п’ятирічок», це не займе багато часу.

Законодавець не може запропонувати процедуру призначення суддів більш скорочену, ніж за подання ВРП, оскільки вона суперечитиме Конституції.

А щодо того, що події з моменту формування повноважного складу ВРП до завершення ВККСУ проведення кваліфоцінювання, за твердженням критиків, «не передбачають великого часового відтинку», слід зробити екскурс у недалеке минуле.

12 лютого 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України №192-УІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності з 28 березня 2015 року. Законом було запроваджене первинне кваліфікаційне оцінювання суддів з метою прийняти рішення щодо можливості здійснювати ними правосуддя, проведення якого було покладено на Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. 17 лютого 2016 року вказану процедуру було розпочато, при цьому згідно з пунктом 6 Прикінцевих і перехідних положень закону черговість оцінювання «суддів-п’ятирічок» була визначена як першочергова. Першочергова (!), проте й через шість років досі не завершена.

Той, хто бажає робити, шукає можливості, а той, хто не бажає, — причини. Зараз такою причиною називається відсутність ВККСУ. А якою буде причина завтра?

Отже, якщо об’єктивно підсумувати всі наявні факти та обставини щодо «суддів-п’ятирічок», проаналізувати аргументи критиків і прихильників законопроєкту №7698, можна зрозуміти, що його прийняття буде позитивним державницьким рішенням для судової системи України, яке дещо розвантажить суди, чим підвищить ефективність українського правосуддя та водночас припинить неефективне використання фінансових і людських ресурсів щодо 326 професійних суддів.