Депутати на «продльонці»

«Варта стомилася і хоче спати» - саме так, згідно з популярною легендою, доладно пояснив всеросійським Установчим зборам причини їх розгону матрос Желєзняков. Українські депутати з пошуком приводу, аби довше посидіти в звичних кріслах, теж не заморочуються. Один з яскравих представників нинішньої більшості ще минулої осені повідомив: мовляв, і раді б покинути насиджені місця, але стомився... народ. Не від депутатів стомився, а від виборів. Голосуєш-голосуєш - і ніякісінького тобі пуття. А до дільниці шлях неблизький, та ще й помізкувати добряче треба, за кого саме вкинути бюлетень... Словом, поспішили законодавці на допомогу стомленому народу й продовжили свої повноваження до жовтня 2012 року (хоча обиралися взагалі-то на чотири роки, тобто до 2011-го). Тільки апетит, як мовиться, приходить під час їди. Не минуло й півроку, як комусь здалося, що й строк до осені 2012-го, як би сказати делікатніше... образливо малий. І варто подовжити його... ну, скажімо, до 2015-го.

Виборцям, на втому яких, цілком можливо, посилатимуться й цього разу, про плани пролонгації повідомив віце-спікер Микола Томенко. З обуренням, зрозуміло. Оскільки сам він, за його словами, категорично проти перенесення виборів. Спікер Володимир Литвин, правда, налаштований не так рішуче. І практично відразу ж натякнув, що особисто він не проти відсунути бодай початок виборчої кампанії. В інтересах країни, звісно. Куди ж без них. Правда, якщо бути послідовним, то варто визнати: ідея залишитися в кріслі виключно «заради народу» належить не Литвину. Він її всього лише творчо розвинув. Інтересами країни пояснювали небажання нинішніх депутатів розходитися ще далекого 2008-го. Хоча указ про розпуск тодішній президент Ющенко вже підписав. Проти були прихильники прем’єра Тимошенко - тобто нинішні опозиціонери. І вони - за підтримки Андрія Портнова, який змінив нині політичну орієнтацію, - домоглися-таки свого. Зате нині ті, хто мало не втратив мандати після року депутатства, готуються подепутатствувати аж вісім. Дехто на словах справді проти. Але здати мандат в індиві­дуальному порядку - у строки, які самі опозиціонери вважають консти­туційними, - з обурених узурпацією не пообіцяв поки що ніхто.

До речі, вісім років теж не межа. В історії були випадки, коли повноваження продовжували й на більший строк. Британський парламент, що зібрався 1640 року, взагалі ухвалив закон, згідно з яким його могли розпустити тільки за його власним рішенням. І король цей закон підписав. На свою голову. Оскільки Карл І втратив голову у прямому значенні - за постановою саме цього парламенту, що ввійшов в історію під назвою Довгого. А засідав парламент справді довго. Бо пережив не тільки короля Карла, а й Олівера Кромвеля, який намагався його спочатку очистити від опозиціонерів, а потім і просто розігнати. Депутати погодилися на саморозпуск тільки в 1660-му, тобто через двадцять (!) років.

Правда, про ідею перетворити на довгий парламент Верховну Раду шостого скликання вголос поки що говорять тільки незадоволені (хоча б на словах) опозиціонери. Регіонали публічно від таких планів рішуче відхрещуються. Ярослав Сухий назвав новину від Томенка провокацією, а Юрій Мірошниченко заявив, що Конституція просто «не дозволяє переносити вибори». Втім, півроку тому Мірошниченко так само компетентно признавався, що й продовжувати на п’ять років повноваження депутатів, обраних на чотири, не зовсім законно, але їх таки продовжили. Та й Конституцію - при бажанні - поміняти можна. Саме над цим узагалі-то й працюють люди, які вже традиційно «утрясають» у Раді питання, у вирішенні яких зацікавлений президент. Це стверджують і джерела в середовищі тих, хто «утрясає», і тих, кого «утрясають».

Ідея нібито полягає в тому, щоб внести до Основного Закону норму про одночасне проведення парламентських і президентських виборів. Пояснення звичне: в інтересах країни і для економії бюджетних грошей (про це, між іншим, і Кучма казав, і Ющенко). А оскільки президента обрано на п’ять років, то й повноваження Ради продовжуються ще на три роки - для цього, мовляв, достатньо одного рядка в перехідних положеннях. Голоси на підтримку такої маніпуляції (якщо не сказати - узурпації) можна знайти не тільки серед регіоналів, а й передусім серед тих, хто не має великих шансів потрапити в наступний склад парламенту, - литвинівців, перебіжчиків з лав опозиції, нунсівців і навіть бютівських «задньолавочників». Їхня зацікавленість у продовженні бенкету справді очевидна. Зате аж ніяк не очевидний інтерес у такому сценарії самої Банкової. Навіщо їй продовжувати повноваження загалом не надто надійних парламентаріїв, якщо набагато зручніше сформувати більш ручну Раду за новим виборчим законом, уже підготовленим Мін’юстом? Не кажучи про те, що розпорошення сил адміністративно-фінансового пулу на забезпечення потрібного результату парламентських виборів не дає змоги належно зосередитися на вирішенні головного завдання - переобрання Януковича на другий строк.

Тому й виникають підозри, що насправді гра ведеться складніша. І поєднання строків чергових виборів у 2015-му потрібне не для скасування виборів у 2012-му, а для того, щоб обрати наступну Раду на неповний строк. А вже в 2015 році закріпити успіх остаточно. Для цього нібито другим етапом - після внесення змін до Конституції - підкорегують законодавство, дозволивши, скажімо, варіант дострокового припинення повноважень Ради після складення 150 мандатів. Якщо пам’ятаєте, саме цією лазівкою скористалися нашоукраїнці та бютівці 2006-го. Після чого лавочку вирішили закрити. Зате тепер, з так само кон’юнк­турних міркувань, можуть і відкрити. Для поправок до закону при цьому, на відміну від Конституції, голоси тушок уже не будуть потрібні в такій кількості. Та й голосувати за них зможуть не тільки регіонали, а й, скажімо, комуністи. Недарма Петро Симоненко вже поспішив заявити, що вибори мають відбутися і в 2012-му, і 2015-му (з власної ініціативи, зауважте, ніхто його про це не запитував). У такому варіанті, втім, голосування можна навіть наблизити. З огляду на те, що рейтинги влади знижуються, - сценарій не позбавлений логіки. Зрештою Сергій Льовочкін, на відміну, скажімо, від Андрія Клюєва, ще взимку вважався прихильником виборів as soon as possible.

З іншого боку, для прискорення виборів ні до чого взагалі городити конституційний город, ризикувати провалом усього плану й підвищувати ставки. Зате чутки про продовження повноважень парламенту - дуже своєчасне доповнення для агітації проти «тих, хто й без того засидівся» у своїх кріслах. І непоганий спосіб каналізувати невдоволення суспільства в безпечне для влади річище. Якщо вже для цього віце-прем’єрами готові жертвувати, то депутатів, «спроможних тільки за кадик одне одного хапати», і поготів не шкода. І вже зовсім не обов’язково, до речі, бачити в цьому прояв такого собі внутрішнього антагонізму в таборі біло-синіх. Андрієві Петровичу ж потрібно не тільки триста голосів збирати для поправок до Конституції, а й повернення до змішаної виборчої системи продавлювати, і розписувати мажоритарні округи між «своїми» і «примкнулими», кількість яких і далі зростає. Інтрига з пролонгацією (в якій тушки, як уже йшлося, зацікавлені за визначенням) цю роботу - як мінімум - полегшує. А народне невдоволення інтригою - нехай навіть доволі глухе - робить учасників переговорів набагато згідливішими. Якщо комизитися, то можна не встигнути домовитися до того моменту, коли варта від виконавчої влади вкотре стомиться. А в тому, що народ від депутатів справді стомився, нинішні «народні обранці» знають не гірше за нас із вами.