День учителя

Сталіна Чубенко, шкільний викладач російської мови та літератури, вийшла на роботу з початком нового, 2014-го навчального року, щоб не з'їхати з глузду. А ексгумацію тіла сина призначили на День учителя. Так збіглося.

Стьопу відкопали з розстрільної ями біля берега річки, в селі Горбачово-Михайлівка. І вони з чоловіком везли свого хлопчика додому, в Краматорськ, самі. У чорному пластиковому мішку, через блокпости. І з нею істерика трапилася тільки раз, уже після похорону. А потім почався наступний етап, коли треба було залишатися без змін сталевою - хоча, здавалося б, що ще може бути після?

Історія 16-річного Степана Чубенка навіть на тлі війни, котра неймовірно розширила наші уявлення про велич і ницість людської природи, все ж унікальна. Тут, ніби навмисне, зіткнулися антиподи: підліток із синьо-жовтою стрічкою на рюкзаку і шарфом футбольного клубу "Карпати" серед речей і дебелий чолов'яга в камуфляжі, з автоматом, командир "ДНРівського" батальйону "Керч" Вадим Погодін.

Донецьк окуповано, але поїзди з Києва ще продовжують приймати. Наприкінці липня Стьопа повертається з канікул, від друзів-футболістів. Подорож не перша самостійна, і чхати, що на пероні публіка кримінального вигляду видає себе за патрулі, таких недавно погнали з рідного Краматорська, і звідси теж поженуть, бо весь Донбас - це Україна. Шпигун, "правосек"! Здобич тягнуть на допит. Б'ють. Підозра тільки міцнішає: хлопчисько мовчить. За якийсь час у комендатурі, приміській Горбачово-Михайлівці, з'являється сам командир на прізвисько "Керч", і тортури стають ще більш дикими. Вибивають зуби. Мовчить. Такого розтерзаного, звісно, ні відпускати, ні показувати нікому не можна...

Змушують зняти кросівки - стануть у пригоді. Зв'язують руки за спиною, натягують футболку на голову, штовхають в окоп. Виконує наказ і стріляє в потилицю бойовик Сухомлинов на прізвисько "Буба". Погодін бачить, що справу до кінця не доведено, бере в Сухомлинова пістолет і чотирма кулями ставить крапку. Потім віддає команду бойовику Москальову на прізвисько "Жора" тіло закопати.

- ...Нам хочеться думати: Стьопку розстріляли на кілька днів раніше, аніж вважається. І він менше страждав.

Ніколи не чула більш моторошного у своїй правоті материнського зізнання, аніж рік тому, в Краматорську, вдома у сім'ї Чубенків.

Нагороди - "Народного героя України" та орден "За мужність" третього ступеня - вручили батькам. Журналісти допомогли: про Стьопу дізналися. Воротар місцевої команди "Авангард" - пророкували велике спортивне майбутнє, КВКшник, учасник змагань з греко-римської боротьби, автор самодіяльних пісень і "Плану з розвитку дитячо-юнацького футболу в Донецькій області", головний біль учителів, які віддавали перевагу пересічним, сумирним дітям, улюбленець дівчат, нянька для малечі у дворі, борець за справедливість... Залишилася безліч фото і відео, якісь флешки, альбоми, щоденники. Мама розбирає ночами. Хоче, щоб вистачило надовго. Просто очевидний факт: він дуже квапився жити і дорослішати. Тому що доросла людина свою країну кривдити не дасть.

А країна - людину?..

Саме завдяки наполегливості матері і єдино їй злочин стали розслідувати не на "Тільки відчепися!", а всерйоз. Причому з обох боків, і з українського, і з "ДНРівського", хоча компетентні особи, висловлюючи співчуття, навряд чи вірили власним обіцянкам знайти і покарати. У перші місяці війни на Донбасі безвісти зникали сотнями, зокрема діти.

Сталіна Чубенко

Радіо Свобода

Мати почала шукати свідків сама, обходячи Горбачово-Михайлівку від двору до двору. Ночами з батьком моніторили соцмережі і сайти типу "Русской весны". Сталіна, уродженка Магадана, у 90-х опинилася в Краматорську, вийшла заміж за громадянина України, але своє російське громадянство не змінювала - без найменшого політичного підтексту. От і стало в пригоді, на жаль. Паспорт з "орлом", коли пробилася на прийом до Захарченка, справив магічне враження.

Окремо скажу про слідчих. Нерівні за чисельністю "шматки" раніше єдиного апарату МВС - ті співробітники, які вийшли на підконтрольну територію, до Краматорська, і ті, що, як виявилося, все життя чекали Росію і залишилися в Донецьку - через силу, з матюками, але домовилися встановити вбивць Стьопи Чубенка спільно, а обличчя одне одному набити колись при зустрічі, якщо вона відбудеться. В усіх росли сини.

Обмін оперативною інформацією, слідчі експерименти й інші заходи виявились успішними. Справи передали до судів наприкінці 2015 року. Так Погодін, Сухомлинов і Москальов виявилися двічі обвинуваченими, в Україні і в "ДНР", - на жаль, заочно. Батальйон "Керч" розпався ще раніше. Погодін-"Керч" відчув, що пригорає, і покинув Донбас, назвавши Захарченка "дегенералом", який зводить з ним особисті рахунки.

Ну, тепер про Погодіна. Уродженець Донецька, помісь мажора і бандита. Мати працювала на "золотому дні", завідувала сектором громадського харчування в адміністрації тодішнього мера Володимира Рибака. З викраданнями машин, здирництвом й іншими витівками сина допомагали "вирішувати питання" високопоставлені особи з місцевого управління СБУ. Про це мені розповідав у Краматорську полковник Ігор Новосельцев, старший уповноважений з розкриття злочинів проти особистості Управління карного розшуку ГУ МВС України в Донецькій області, котрий чудово пам'ятав "Керча" за "минулим життям". За словами полковника, УБОЗ не раз затримував Погодіна, але щоразу відпускав. Ще Новосельцев вимовив загадкову фразу про вербування колишнього донецького "маминого синка" - кілька років перед початком війни той перебував у Криму, в Керчі, звідси і позивний. Позасудові страти (є відомості, що вбивство Стьопи - не єдине таке на рахунку Погодіна), безмежна жорстокість водночас з упевненістю, що його прикриють якнайкраще, можуть бути свідченнями того, що "Керч" потрапив на службу до відомого федерального відомства Росії з позначкою "український шахтар-комбайнер".

Максим Сухомлинов-"Буба", той, що першим стріляв у потилицю хлопчакові, дав драла з окупованих територій і розчинився на просторах Росії, більше про нього нічого не відомо.

"Жора" - Юрій Москальов був затриманий у "ДНР", але зумів переконати суддів, що не вбивав Стьопу, просто закопував уже вбитого - боявся за власне життя. Відсидів 16 місяців і повернувся до рідних, у Чувашію. У Чебоксарах арештований за "червоною карткою" Інтерполу (Україна подала всіх трьох у міжнародний розшук), але видача з не відомих мені причин не відбулася. Сторінка Москальова на сайті "Фотострана.Ру" неактивна з кінця 2016 року.

Бойовики Погодін, Сухомлинов і Москальов

Зате Погодіна у червні 2017-го взяли в Криму. За інформацією, яку я маю, попався він взагалі випадково. Прийшов влаштовуватися на роботу в силові органи, нахабно пред'явив український паспорт - усе ніколи було поміняти, затриманий як порушник паспортного режиму. А потім виявилося головне... Рішенням судді Ялтинського міськсуду Оксани Синіциної арештували "Керча" на 40 днів "для забезпечення можливості видачі правоохоронним органам України". Суддя Синіцина відреагувала на "червону картку" Інтерполу. Гвалт, здійнятий соратниками бойовика, починаючи від Гіркіна до депутатів Держдуми РФ, був добрячий.

Строк адміністративного затримання спливав. У прокуратурі Краматорська давно чекав пакет матеріалів, на підставі яких слід було зажадати екстрадиції Погодіна в Україну. Бракувало лише офіційного доручення від Генпрокуратури, як того вимагає процедура, щоб запустити процес. Не виключаю, що в ГПУ довго вирішували, як саме звернутися до кримської влади в "шапці" листа: "Нешановні панове окупанти!"? Коли в скандальну ситуацію втрутилася преса і представники Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, заступник генпрокурора Євген Єнін публічно оголосив: він особисто звернувся до Генпрокуратури РФ з проханням видати вбивцю Степана Чубенка.

Пізно: незабаром "героя Новоросії" випустили. Одразу ж Погодіна привітав його адвокат, Гліб Глінка, чоловік відомої "доктора Лізи". Саме сімейство Глінок прихистило "Керча" в Москві, одразу після втечі з Донбасу.

Суд, який тягнувся в Торецьку Донецької області, місті, максимально наближеному до місця скоєння злочину, виніс 10 листопада 2017 року заочний вирок Погодіну, Сухомлинову і Москальову: довічне ув'язнення. Апеляційний суд залишив рішення без змін. Держава типу виконала свій обов'язок. Мати - ні. Сталіна Чубенко повернулася з процесу і сіла відправляти запити в Росію - кому з мучителів сина вже встигли дати російське громадянство. Потрапити на особистий прийом до Юрія Луценка їй так жодного разу і не вдалося. Делікатно відшивали. Хоча вона нічого просити не збиралася, окрім професійної поради: що треба для складання плану подальших дій.

Kramatorsk.info

Зі свого боку, я як власний кореспондент "Новой газеты" в Україні звернулася з офіційним листом до департаменту Інтерполу і Європолу Національної поліції України. Цікавилася, чи почали шукати "Керча", "Бубу" і "Жору" за другим разом? Надійшла відповідь, підписана начальником департаменту, генералом Неволею: відомості, запитувані мною, належать до розряду конфіденційних, а розголошення їх можливе виключно з дозволу Генерального секретаріату Інтерполу. Далі генерал нагадував: порядок оголошення в міжнародний розшук, перелік необхідних документів та коло суб'єктів, які мають право виступати з таким запитом, визначено відповідною інструкцією, затвердженою наказом МВС, ГПУ, СБУ, Держкомкордону, і т.д., і т.п. ще 1997 року. Конструкція видавалася надзвичайно громіздкою, тому я витлумачила генеральську відповідь радше як "ні", аніж "так".

На волі Погодін насамперед спростував звинувачення у вбивстві. Але пізніше повідомив, що вважає Степана Чубенка нацистом, з яким слід було б розібратися інакше. "Витратити п'ять патронів на одного (...) - марнотратство недозволене. Якби хтось із мого батальйону шльопнув таку мерзоту, максимум, чим би він відскіпався, - простреленим стегном. І то лише тому, що отака тварина не поїхала на обмін і не врятувала когось із наших полонених". "Керч" звинувачував школяра в участі в спаленні Будинку профспілок в Одесі 2 травня 2014 року, в деяких каральних акціях "Правого сектора". Цю маячню досі ретранслює кремлівська преса, зокрема, "Московский комсомолец".

"Керч" осів у Севастополі. За бажання з ним навіть можна потоваришувати у Facebook.

Мій колега Павло Канигін намагався зустрітися з Погодіним. Спочатку той виставив умову: "Тільки в Криму!". Але перед самісінькою зустріччю почав шукати шляхів відступу: "Відповідаю, це не я! Це начальники мене терміново викликали!" - запевняв телефоном.

Ще деталь. Цитую Канигіна: "Погодін належав до вузького кола піонерів донбаської авантюри, серед яких - росіяни Олександр Бородай, Ігор "Стрєлков"-Гіркін, Сергій Дубинський ("Хмурий"), Ігор Безлер ("Бєс") і українець Олександр Ходаковський. 2014-го ці люди керували на місці донецьким заколотом, а ближче до 2015-го відійшли від справ, передавши рутину професіоналам з "гібридних військ". Утім, всі залишилися (за винятком Гіркіна) в тісному контакті і навіть організували "Союз добровольців Донбасу"... "З'їзди героїв" проходять тепер щорічно в Ростові, решту часу соратники спілкуються у Facebook, обговорюють чутки і розповідають побрехеньки.

Та, окрім старої дружби, цих "ветеранів" об'єднує, вважаю, одне дуже важливе знання. Вони знають, у чиє розпорядження в липні 2014-го потрапила установка "Бук", з якої було збито малайзійський "Боїнг". Кожному з шести цих персонажів має бути достеменно відомо про те, що сталося в небі над Торезом 17 липня 2014 року. І, звісно, видача будь-кого з них Україні (під будь-яким приводом) може виявитися подарунком для слідчих у справі "Боїнга". (Україна входить до п'ятірки країн-учасниць розслідування). Примітно, що саме "Хмурий", він же Сергій Дубинський, той самий фігурант справи МН-17, про роль якого в трагедії лайнера сьогодні відомо найбільше, активніше за інших переймається долею Погодіна...

...У хвилини відчаю Сталіні Чубенко здається, що в Генпрокуратурі України засіли люди, якимось чином теж причетні до кошмару, який почався на Донбасі 2014-го і тягнеться дотепер. Зловлять "Керча", екстрадують, він заговорить - і все, їм гаплик. Інакше - чому?..

Ой, забула. Кажуть, у Погодіна двоє дітей.