День тиші: досить мовчати

Субота й неділя 20 та 21 квітня - дні тиші, під час яких заборонено будь-яку агітацію за чи проти кандидатів у президенти.

Швидше за все, цю заборону вже традиційно порушать штаби кандидатів. Можливо, варто не так обурюватися з цього приводу, як зважити доцільність зазначеного обмеження і спробувати змінити регулювання?

Всі три виборчих закони - про вибори президента, народних депутатів та місцеві вибори, містять абсолютну заборону на агітацію у переддень та день виборів. Необхідність такої заборони мотивується потребою дати можливість виборцям відпочити від нав'язливої агітації і прийняти зважене рішення. Така тотальна заборона видається доволі патерналістським жестом держави, що таким чином намагається захистити своїх нерозумних громадян, нездатних протистояти інформаційному потоку. Це було актуально у XX столітті, коли щільність цього потоку була в десятки разів меншою, ніж сьогодні.

Телеканал "1+1" у переддень голосування ледь не весь день присвячує програмам з участю претендента на президентську посаду, на свій захист зазначаючи, що там він актор, а не кандидат. Нагадує ситуацію з мультфільму "Безтолковий Вомбат", де головний персонаж посеред міста дає вуличний концерт зі збором пожертв, видобуваючи музику з сопілки, яку він перед тим необачно проковтнув. На зауваження поліцейського, що в місті не можна співати на вулицях, компаньйонка Вомбата - Миша відповідає: "А він не співав, він дихав!"

Комітет виборців України, Громадянська мережа ОПОРА та Рух "Чесно" вказують на чималу кількість матеріалів у публічному просторі в дні тиші перед першим туром президентських виборів без зазначених вихідних даних, але з ознаками прихованої агітації. Хоча ці матеріали й не містили прямих закликів голосувати за чи проти певних кандидатів, але були виконані в тій самій стилістиці, кольоровій гамі, тими ж шрифтами, що й інші агітаційні матеріали кандидатів, супроводжувалися простими гаслами - "Думай", "Змінюй", "Не втрать ще 5 років", "Підтримай наших", "Президент - слуга народу" тощо.

Контраргументи технологів виборчих штабів кандидатів можна узагальнити до рівня примітивних тез "не впійманий - не злодій" та "а ви спробуйте довести, що це агітація, а не щось інше". І справді, юридичні перспективи справ щодо такої специфічної зовнішньої реклами вельми сумнівні, якщо взагалі не нульові. Ось тільки суспільство все бачить, усе розуміє. Так би мовити, всі все бачать, але нічого зробити не можуть. Можливо, з цим завданням упорався б суддя, котрий уміє не тільки механічно застосовувати букву закону, а й справедливо тлумачити його, але такі випадки для України – радше, винятки, ніж правило.

Втім, хіба справді є потреба у дні тиші?

Одна з проблем технічної реалізації такої заборони - соціальні мережі та Інтернет загалом. Навіть російський левіафан досі нездатен узяти під контроль цей сегмент суспільного простору, - все нові й нові закони не заважають поширенню думок, а лише підвищують рівень технічної грамотності населення, яке вже знає технології VPN, TOR і потроху опановує шифрований та анонімний darknet. Навіть у Facebook для поліції буде проблематично впіймати за руку порушників-агітаторів, - не на профайл же адмінпротокол складати! Процедура притягнення до адміністративної відповідальності, до речі, не дуже змінилася з моменту прийняття у 1984 році вітчизняного Кодексу про адміністративні правопорушення. Нові часи потребують нових рішень.

Ще одна заборона стосується оприлюднення результатів соціологічних опитувань, пов'язаних із виборами, впродовж двох днів до дня голосування, а також результатів екзит-полів до завершення голосування. Останню норму традиційно оминають ЗМІ, публікуючи, наприклад, дані екзит-полів від Мустафи Найєма, який користується при цьому евфемізмами на кшталт "Шоколадний лікер", "Пиво "Перша ПРИВАТна броварня", "ЗЕбровка", "Вдова Кліко" тощо. До речі, такі "алкогольні заміри" нам відомі ще з президентських виборів 2010 року.

Аналогічні обмеження практикувалися в багатьох країнах. Часто вони навіть не закріплювались у законах, а були лише джентльменською угодою між різними політичними гравцями. Верховні й конституційні суди різних країн упродовж останнього десятиліття регулярно визнають неконституційними заборони на агітацію в дні тиші та на оприлюднення соцопитувань і екзит-полів. Суди відзначають: такі обмеження - надмірне й непропорційне втручання у свободу слова та свободу вираження поглядів. Цікавою є позиція Верховного Суду США, який у 1992 році встановив, що обмеження вести агітацію на відстані менше ста кроків від виборчої дільниці не суперечить конституції, оскільки ці 15 секунд, які потрібні для подолання зазначеної відстані, є особистим часом виборця, коли на нього вже не можна впливати. Законодавці теж поступово прибирають надмірні обмеження. Так, торік у листопаді в Молдові дозволили агітацію у дні тиші, передбачивши заборону агітувати на виборчих дільницях.

Ще більш беззмістовною видається заборона вести агітацію вже після волевиявлення, але до встановлення ЦВК остаточних результатів. Навіщо ця заборона, кого вона захищає? Державні органи стежать за дотриманням цього правила: активіста громадянського руху "Відсіч" поліція буквально за руки й ноги винесла з Майдану Незалежності, де він намагався роздати листівки, спрямовані проти одного з учасників другого туру. Формальна причина - не виконав вимог поліцейських припинити незаконну (на їхню думку) агітацію. Суд, розглянувши цю справу, ошелешив правоохоронців своїм рішенням, - у діях хлопця не було ознак адміністративного правопорушення.

Фактично, поліцейські безпідставно обмежили особисту свободу і свободу вираження поглядів і мали б понести за це покараними. Але в таких випадках вони не несуть, на жаль, жодної відповідальності, навіть дисциплінарної. Вони мають менше шансів бути покараними за порушення конституційних прав і свобод, аніж отримати догану за конфлікт із керівництвом, адже система дисциплінарної відповідальності цілком залежить від керівників поліцейських підрозділів. А затримання активістів майже завжди санкціонується керівництвом.

Тривалий час опрацьовується ухвалений у першому читанні проект Виборчого кодексу, який має замінити собою низку профільних законів. Поки що проект містить у собі обмеження на агітацію в переддень та день виборів, але є надія, що під час другого читання парламентарії вилучать цю дивну заборону або ж замінять її на щось більш адекватне. Звісно, надалі українським політикам ніхто не заважатиме домовлятися між собою і добровільно не вести агітацію у дні тиші. Але це вже буде свідомий вибір у межах існуючої свободи, а не нав'язане згори обмеження.

Єдина користь від днів тиші - суто урбаністична: адже кращого стимулу зірвати всю цю набридливу паперову продукцію з усіх можливих поверхонь для працівників комунальних підприємств і не вигадати. Проте, обираючи між чистотою вулиць та свободою вираження поглядів, я пристану на бік свободи.

Недарма ж Будинок профспілок на Майдані Незалежності так довго прикрашав банер "Freedom is our religion".