Демаркація інтересів

Експромтів не буде, запевнив з парламентської трибуни перший віце-прем’єр-міністр Андрій Клюєв. За його словами, під час візиту в Київ Дмитра Медведєва буде підписано п’ять документів: угоди про демаркацію україно-російського кордону, про співробітництво у сфері використання і розвитку навігаційної супутникової системи ГЛОНАСС, про міжбанківське співробітництво між Укрексімбанком і «Внешторгбанком», про першочергові заходи щодо розвитку науково-освітнього співробітництва на 2010—2012 роки, а також програму співробітництва між Міністерством культури і туризму України і Міністерством культури РФ на 2010—2014 роки.

Проте заступник голови української частини комітету з питань економічного співробітництва українсько-російської міждержавної комісії оголосив не весь список. За інформацією «Дзеркала тижня», у Києві і Москві триває робота над 10—12 документами. Вони поки що перебувають у різній стадії готовності. Тому, можливо, не всі документи будуть підписані в понеділок-вівторок Януковичем і Медведєвим. Втім, уже точно справа не обмежиться п’ятьма угодами. Зокрема, за даними «ДТ», президенти збираються підписати ще три спільні заяви: про європейську безпеку, про безпеку в Чорноморському регіоні, про придністровське врегулювання.

Договір про європейську безпеку — улюблене дітище Дмитра Медведєва, яке він давно пробиває в країнах ЄС і СНД, роблячи спроби знайти прибічників свого плану. Кремль давно хотів би посунути Київ і у вирішенні придністровської проблеми. Нова українська влада не проти прийняти позицію росіян. Як і у випадку із подовженням строку перебування Чорноморського флоту в Україні, для Банкової такі не виражені в приватно-грошовому еквіваленті елементи національної безпеки, як участь у придністровському врегулюванні, політика європейської безпеки і безпека в Чорноморському регіоні не становлять ніякої цінності. Ці питання на внутрішньому сленгу нової української влади називаються «пургою». І ними можна пожертвувати заради «нормалізації двосторонніх відносин». Тому не варто дивуватися, якщо в цих спільних заявах ми знайдемо до болю знайомі фрази, неодноразово озвучені міністром закордонних справ, прем’єром і президентом РФ.

Декларуючи прагматизм в українсько-російських відносинах, на Банковій не звертають належної уваги на стратегічні плани Кремля. Такий підхід не просто звужує поле для маневру української дипломатії. Він веде до втрати самостійності Києва в зовнішній політиці. Адже Москва давно домагається, щоб Україна йшла в кільватері російської зовнішньої політики, прагнучи позбавити нашу країну суб’єктності на міжнародній арені, перетворивши її на інструмент реалізації своїх національних інтересів. У майбутньому це може протипоставити Україну таким гравцям на геополітичній шахівниці, як США, ЄС, НАТО.

Крім трьох спільних заяв, за нашою інформацією, у Києві і Москві готують угоду не тільки щодо демаркації, а й делімітації (позначення кордону на картах) Керченської протоки. Сторони поспішають устигнути до 17-го числа. Але ще питання, чи буде її підписано під час візиту Медведєва. Для Києва ціна цієї угоди — втрата контролю над стратегічним Керч-Єнікальським каналом, єдиним морським шляхом, по якому судна можуть потрапити з Чорного моря в порти Азовського і Каспійського морів, а також у російські, казахські і туркменські порти Волго-Донського басейну.

Зараз цей канал перебуває на балансі Керченського морського торговельного порту, а лоцманське проведення суден здійснює наше державне підприємство «Дельта-Лоцман». За даними мас-медіа, загальний дохід від використання іноземними кораблями каналу становить 80—100 млн. дол., з них росіяни заплатили близько 15 млн. дол. Скільки насправді заробляє для нашої країни Керч-Єнікальський канал — таємниця за сімома замками... Тим більше що обсяги контрабанди в Керченській протоці більші, ніж сума офіційного доходу від використання каналу. Про що «ДТ» писало ще 2007 року (В.Самар, «Хто на дні, хто
в темі, а хто має зиск...», №44,
17 листопада 2007).

Тривалий час Київ, відстоюючи на переговорах існуючий іще з радянських часів морський кордон між Україною і Росією та українською належністю Керч-Єнікальського каналу, не бажав ділитися прибутками з Москвою. У свою чергу й росіяни не збиралися відмовлятися від прав на канал і, виправдовуючи свої претензії на володіння ним, називали радянські карти нісенітницею. У 2003-му Кремлю вдалося вмовити Леоніда Кучму підписати договір про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, в якому Київ визнавав Азов внутрішнім морем України і Росії. А у своїй спільній заяві Кучма і Путін давали урядам двох країн доручення створити спільну корпорацію з експлуатації Керч-Єнікальського каналу. В останні роки Київ старанно уникав обговорення теми створення корпорації. Нове ж українське керівництво вирішило витягти з дна скрині цей пожовклий проект.

За інформацією «ДТ», в угоді, яка готується, Київ пропонує, щоб делімітація україно-російського морського кордону проходила відповідно до лінії, позначеної на радянських
картах. Це означає, що Керч-Єнікальський канал перебуватиме в українській частині Керченської протоки. При цьому Україна гарантує свободу судноплавства російським кораблям. А для експлуатації каналу буде створено спільну корпорацію. Щоправда, не відомі пропозиції російських дипломатів, і чи залишаться після зустрічі президентів в українців хоч якісь права на свій канал.

Четвертого травня в Брянську відбулося сьоме засідання підкомісії з питань транспорту комітету з економічного співробітництва українсько-російської міждержавної комісії. Там було вирішено створити спільну комісію з питань спільної експлуатації каналу. Ігор Левітін, російський міністр транспорту, повідомив, що це буде зроблено для того, щоб разом планувати обсяг роботи та інвестицій, визначати лоцманські технології. За його словами, це важливо і для безпеки судноплавства — «щоб ми не припускалися помилок при судноплавстві на нерозмежованій території». Але, можливо, необхідно просто нарешті розмежувати територію, а не грошенята ділити?

Плани створити комісію з питань спільної експлуатації каналу не викликали захвату в асоціації лоцманів України. Її президент Віктор Бездольний уже заявив, що в Керч-Єнікальського каналу має бути один господар. На його думку, оскільки канал перебуває на балансі українського господарюючого суб’єкта, саме Керченський порт несе всю відповідальність у сфері безпеки мореплавання. Разом з тим «комісія, навіть міжнародна, яка не є по суті господарюючим суб’єктом, не має права втручатися в господарську діяльність українського підприємства, а також виконувати функції української виконавчої влади. Тому теза про спільну експлуатацію Керч-Єнікальського каналу якоюсь спільною комісією не відповідає національному і міжнародному праву»...

Але створення спільної корпорації з експлуатації каналу — плата Києва за завершення договірно-правового оформлення російської ділянки українського кордону. У всі часи це було одним з головних зовнішньополітичних завдань нашої країни. А від вирішення питання щодо розмежування Керченської протоки вже впродовж років залежить і розмежування Азовського та Чорного морів, і демаркація сухопутної ділянки україно-російського кордону. На переговорах російські дипломати неодноразово заявляли: ми вам, українцям, демаркацію кордону, а ви нам, росіянам, — Керч-Єнікальський канал. В останні тижні публічно говорили про це ув’язування угод Сергій Лавров і Михайло Зурабов. Тож не варто дивуватися тому, що росіяни погодилися на підписання угоди про демаркацію україно-російського кордону, про що повідомив Андрій Клюєв.

Якщо забути про ціну, то підписання цього документа — важливе досягнення Києва. Москва роками відмовлялася від належного впорядкування кордону: це було не те питання, яке її хвилювало. Адже не з України в Росію масово проникають нелегали. Зате тему кордонів можна було використовувати в українсько-російській грі, демонструючи середньому українцеві турботу про збереження історичних зв’язків між двома братніми народами. Ще років вісім тому почервонілий від гніву та обурення Віктор Черномирдін казав авторові цих рядків, що Росія не дозволить встановити паркан і дріт між нашими народами.

Проте демаркація — це позначення кордону на місцевості. Інакше кажучи, встановлення стовпчиків. А паркани і дротові загородження — це інженерні споруди, що перешкоджають нелегальному проникненню на територію країни. І демаркація кордону зовсім не означає, що сторони відразу ж заходяться тягнути дріт. Стовпчики потрібні для того, щоб громадянин навіч бачив: тут закінчується територія його країни і починається інша держава. Тому, коли росіяни почали блокувати роботу з початку демаркації сухопутного кордону, в 2007-му українська прикордонслужба була змушена в односторонньому порядку виставити інформаційні знаки.

Підписання угоди означає, що буде створено спільну комісію з демаркації. Адже якщо Київ сформував свою частину комісії ще наприкінці 2005-го, то Москва навмисно затягувала цей процес. У тому числі й тому, що Кремль хотів насолити Віктору Ющенку. Підписавши угоду, росіяни візьмуть на себе зобов’язання, які повинні будуть виконувати. Звичайно, створення комісії з демаркації не означає, що сухопутну ділянку кордону вже найближчим часом буде позначено на місцевості. Але за відповідної політичної волі та фінансування цю роботу може бути завершено протягом року. Щоправда, завжди можна знайти відмовки, щоб зволікати із процесом договірно-правового оформлення кордонів до нескінченності. І Костянтин Грищенко визнає, що процес демаркації може зайняти деякий час...

Що ж до таємних угод про розширення співробітництва в енергетиці, які знайшла Юлія Тимошенко (скромно зауважимо, що ці таємні документи було взято з сайта «ДТ», де вони висіли з 27 квітня), про кооперацію в авіабудуванні, то тут Дмитро Медведєв і Володимир Путін, мабуть, будуть розчаровані. Схоже, коли в стінах Верховної Ради Андрій Клюєв казав, що угоди з енергетики опрацьовуються і не будуть підписані 17—18 травня, він не кривив душею. Повіримо на слово і Миколі Азарову, котрий стверджує, що хоча сторони й намагалися завершити переговори про кооперацію в авіабудуванні до 17 травня, але не вийшло: переговори йдуть непросто, сторони орієнтуються на власні інтереси, та й присутня недовіра, що «є наслідком недалекоглядної політики попередньої влади останніх п’яти років».

Ні, безперечно, колись угоди будуть підписані. Але, як запевняють «ДТ» конфіденти з Банкової, далеко не в такому вигляді, як пропонують росіяни. Якщо придністровське врегулювання і європейська безпека для нової української влади — «пурга», то атомна енергетика, газ, нафта, уран — великі гроші. Нові господарі життя в Україні не збираються ділитися особистими прибутками. Тож Путін трохи погарячкував, коли запропонував об’єднати «Газпром» і «Нафтогаз». Підійшовши до газу, росіяни замахнулися на те, що в уявленні команди Віктора Януковича означає справжню владу та бізнес-суверенітет країни. Тут Янукович обстоюватиме своє розуміння інтересів України — інтереси Ахметова, Фірташа, Клюєва, свої, нарешті. А вже наскільки збігаються в уявленні Януковича особисті інтереси з державними — це питання.

Сьогодні Віктор Янукович щиро обурюється, не розуміючи, як це так — у нас із росіянами дружба, а вони і далі про будівництво «Південного потоку» ведуть мову. Свою лепту в протверезіння українського президента внесла і харківська зустріч: там Віктор Янукович упритул зіштовхнувся з тим, як росіяни розуміють дружбу. «ДТ» відомо, що на останніх переговорах у Москві Юрій Бойко порушив питання про створення тристороннього консорціуму з модернізації ГТС (Україна—Росія—ЄС) за умови будівництва нової труби паралельно старій і відмови росіян від ідеї «Південного потоку». Але позавчора глава «Газпрому» Олексій Міллер за підсумками зустрічі з міністром палива та енергетики України заявив, що пропозиція про об’єднання російського концерну з держкомпанією «Нафтогаз України» не пов’язана з ідеєю створення російсько-українського консорціуму для модернізації газотранспортної системи України.

Розчарування у дружбі з Росією в Януковича наростатиме. І можна обережно припустити, що з візитом Дмитра Медведєва в Україну закінчаться політичні трофеї російського керівництва. Після цього настане час закритих «сейфових» угод. Та рано чи пізно надбанням гласності стануть і ці угоди...