«Чуть правее — Адалары, чуть левее — это Я»?

Можу зрозуміти стурбованість російських колег, які опинилися в неймовірно курйозній (насамперед із професійної точки зору) ситуації: вони понад добу не могли визначити місцезнаходження свого президента, який відбув уранці в п’ятницю в Крим. Востаннє В.Путіна в компанії з Л.Кучмою опівдні бачили в «Артеці». Всі спроби журналістів дізнатися, де ж перебуває глава РФ у суботу і що робить, були безуспішними. Ні в Москву, ні в Сочі, тривожилися російські веб-видання, Путін не повертався, і саме тому нібито традиційне суботнє засідання Ради Безпеки було скасоване. І так тривало аж до середини неділі. Поки до пошуків не підключився «Інтерфакс-Україна», який, посилаючись на свої джерела, повідомив: В.Путін відбув на батьківщину в суботу ввечері.

Усім зрозуміло, що перехід через Керченську протоку на комерційному «Єйську» (який був спішно пофарбований і не встиг обсохнути до прогулянки президентів, а тому багато хто вимастився) — наспіх вигаданий привід для зустрічі перед другим туром українських виборів. Можна здогадуватися, що президенти обговорювали у п’ятницю ввечері і що могло псувати їм апетит у суботу під час сніданку. І зовсім необгрунтовано, як мені здається, колеги припустили: задовгий візит Путіна до Кучми означає, що «позиції не збіглися» і шукати консенсус доводилося зі зміною команд до готовності президентського борту з 16 години на 12-ту, а потім навпаки. Просто доля
В.Януковича — не єдине, що привертало увагу двох президентів.

Як свідчать очевидці, крім 6-ї держдачі, на якій В.Путін уже традиційно зупиняється під час візитів до Криму, цього разу він скористався з нагоди особисто оцінити переваги ще одного елітного куточка Південнобережжя. Колишні першу та другу держдачі заведено називати «брежнєвськими», хоча відпочивали там і М.Хрущов, і Ю.Андропов, і М.Горбачов — доки не побудували «Зорю» у Форосі. У мєшковсько-бандитський період історії Криму в Нижній Ореанді почали хазяйнувати якісь підозрілі типи з нібито «афганської ветеранської» фірми. А з 1997 року держдачі стали вотчиною Державної податкової адміністрації України, яка й створила на їх базі пансіонат «Гліцинія». У колишніх романовських володіннях зберігся розкішний парк на 27 гектарів, яким гуляли, крім зазначених вище товаришів, безліч іноземних лідерів дружніх країн. Особняки, побудовані за хрущовських часів, завдяки турботам відомства пана Азарова тепер сусідять із двома елітними корпусами, критим і відкритим басейнами з морською водою, саунами та іншими SPA-принадами.

Нагадаємо читачам «ДТ»: ще в березні ми повідомляли, що східний президент прихильно поставився до ідеї мати у Криму дачу, і глави президентських адміністрацій Медведєв і Медведчук навесні проводили оглядини деяких українських держдач. І тепер у супроводі Л.Кучми В.Путін інспектував ще один «куточок Росії» у Криму. Кажуть, на «Гліцинію» Володимир Володимирович погодився ще влітку, а тому, стверджують деякі кримські депутати, угоду вже укладено. На жаль, на сьогодні не вдалося достовірно дізнатися, на яких умовах проходить приватизація «Гліцинії» і наскільки вона відповідає закону. Одне відомо напевно — охоронні зобов’язання на Малолівадійський парк, що є пам’яткою національного значення, не оформлялися. А будувати, судячи зі свідчень фахівців, які добре знаються на темі, росіяни наміряються саме в парковій зоні — тому що більше ніде.

Тож поки що можна сказати лише одне: спасибі російському президентові, що не претендував на Лівадію або Ореанду. По-друге, я щиро сподіваюся, що чим більше в Криму буде VIP-власників, тим спокійніше плинутиме наше життя. І під час виборів жодна політтехнологічна голова не наважиться на антитатарський сценарій а-ля Марков: «заворушення у Криму перекинуться на Київ». І рівень престижності кримських курортів зросте на порядок. І дуже жаль, що наприкінці 90-х років довго водили за носа білоруського президента О.Лукашенка, який пропонував полюбовно — продавши одну з українських держдач — владнати непорозуміння із взаємними боргами. Хтозна, можливо, завдяки південнобережному кліматові, проблему визнання держкордонів було б вирішено ще тоді. Знову ж таки, продати 5-ту держдачу безуспішно просив Кірсан Ілюмжинов, який її орендував, і не для себе, а для відкриття у Криму (читай — в Україні) штаб-квартири ФІДЕ. Скривдили людину, а тепер обурюємося — чому він так не любить українських шахістів. Жарт, звісно.

Володимирові Путіну, ясна річ, відмовити не наважились. Але Володимир Володимирович має бути ображеним на виконавців його волі в Україні, оскільки рішення про придбання у відомства пана Азарова припасеного на чорний день держмайна «засвітилося» саме в період виборів. Роль у яких В.Путіна і так досить одіозна. Тепер же, під завісою повної таємності факту відчуження цінної української держвласності все виглядає так, ніби Росія в особі ВВП не купує, а бере. І все це відбувається на тлі і в ряду безпардонного «дерибану» узбережжя, що його здійснюють вищі українські чиновники, провладні політики та близькі до них бізнес-структури.

Рада міністрів Криму видає постанову за постановою, дозволяючи й узгоджуючи продаж десятків гектарів землі на узбережжі, а ще більше — про довгострокову оренду. Без будь-яких конкурсів «АероСвіт» одержав право на купівлю 37 гектарів землі у Форосі та ще 30 одержав в оренду на 49 років. Вільної землі у Форосі, слід гадати, вже не залишилося: дозволи на викуп і оренду, вслід за «АероСвітом», одержали фірми «Іст Інвестментс», «Бетта компані» та Нижньодніпровський трубопрокатний завод. А потім ВР Криму вивела з переліку об’єктів, що не підлягають приватизації, і санаторій «Форос». Неважко здогадатися, хто буде новим його власником. З переліку було виведено й ММЦ «Гурзуф», і минулого тижня кримські депутати здивували навіть тих, хто вже звик не дивуватися: зваживши на один тільки лист від громадської організації з неоднозначною репутацією, парламент змінив умови приватизації (шляхом викупу, а не за конкурсом) і дав дозвіл на продаж цього об’єкта санаторно-курортного комплексу. Депутатам роздали тільки один документ, який у профільних комісіях не обговорювався, — звернення за підписом народного депутата України Г.Самофалова (фракція «Регіони України»), що очолює правління Всеукраїнського благодійного фонду «Професіонал», із проханням дозволити приватизацію ММЦ «Гурзуфський» шляхом викупу. Після невеликої полеміки — депутати з меншості вимагали продати ММЦ за конкурсом — прохання задовольнили. І навіть не помітили, що помилилися, вслід за прохачем, у назві об’єкта! Міжнародний молодіжний центр, який раніше входив у систему «Супутника», називається «Гурзуф», а не «Гурзуфський», а таку назву має центральний військовий санаторій МО. Це по сусідству. І за Фрейдом, як виявилося.

Добре обізнані в гурзуфських справах кримські депутати стверджують: приватизація благодійним фондом, що його називають дітищем М.Азарова, ММЦ «Гурзуф» — свого роду компенсація за «Гліцинію», яка сподобалася В.Путіну. Є інформація, що до ММЦ «прирізають» також санаторій «Пушкіно» й частину території з пляжем військового санаторію «Гурзуфський». Дивні речі розповідають місцеві знайомі: нібито Микола Янович особисто приїздив на «планерки», на яких місцевому голові настійно радилося скасувати всі дозволи на землевідводи в межах планованого «володіння», а те, що вже почали будувати, — знести. Під удар потрапили не лише малі приватники, а й власники цілком системного бізнесу в Україні. А поки об’єкт не приватизовано — з держбюджету полився фінансовий потік на реконструкцію комунікацій, ремонт доріг тощо.

Якщо ж окинути поглядом сусідній — у бік Аюдагу — об’єкт, то популярну артеківську пісню «Чуть правее — Адалары, чуть левее — это я» мають з особливою радістю підхопити й інші давно вже не піонери. Як відомо, нині «Артек» перебуває у віданні Держуправління справами. Як і всі престижні об’єкти, що потрапили в це відомство, він передавався з «метою збереження, розвитку та підвищення» всього і вся. Для початку нові керівники МДЦ нахапали кредитів у кількох банках під урядові гарантії — на реконструкцію таборів. Потім десятки мільйонів гривень у вигляді спонсорської допомоги надійшли з відомства Г.Кірпи — на будівництво школи. І несподівано минулого тижня ВР України, погодившись із аргументами уряду про жалюгідний стан МДЦ, приймає рішення про поновлення держфінансування «Артеку»! При цьому ніхто не запитав у ДУСі: а чи правда, що готель «Скельний» та ще кілька дач уже відійшли в приватні руки? Чи правдива інформація про те, що територію приблизно в 40 га «левее Адаларов» — між таборами «Лазурний» і «Кипарисовий» уже «відчужено»? Про презентацію горілчаних марок із дегустаціями на «недитячій» території «Артеку», що їх могли спостерігати цього літа журналісти, та чутки про відкриття казино я до часу мовчу. Головне — скільки одержала від приватизації «непотрібних» об’єктів скарбниця, — чи гроші пішли на рахунок «держпідприємства» ДУСі?

Про те, як це відомство, використовуючи створені при собі ж держпідприємства, наприклад «Укрiнвестбуд», хвацько обходиться з відчуженням південнобережної держвласності, багато йшлося у висновках Рахункової палати. Об’єкти двох елітних оздоровниць — санаторіїв «Дніпро» та «Південний» — були передані «Укрiнвестбуду» без будь-яких умов і зобов’язань. «При цьому передача об’єктів санаторію «Дніпро» розпочалася вже через місяць після того, як його було підпорядковано Держуправлінню справами, а решта лікувальних корпусів, які перебувають на балансі санаторію, не дозволяють йому провадити діяльність, визначену положенням про цей санаторно-курортний заклад», — повідомляла Рахункова палата у вересні. Простіше кажучи, був санаторій «Дніпро» — і немає. А при відчуженні об’єктів держвласності всі гроші одержує не бюджет, а «Укрінвестбуд». При цьому Рахункова палата, на жаль, не повідомляє, як і ким тепер використовується Харакський парк — теж пам’ятка національного значення.

І найбільше потрясіння виборчого періоду — Указ Президента України «Про затвердження кордонів Ялтинського гірсько-лісового заповідника», згідно з яким його площу визначено в 14 176 га — відповідно до результатів інвентаризації, проведеної Держкомітетом із земельних ресурсів, та постанови Ради міністрів УРСР від 20.02.1973 р. Однак, стверджує лідер кримської організації Партії зелених України Юрій Комов, у 1976—78 роках до зазначеної площі заповідника було приєднано ще близько 350 гектарів. Переважно це були лісисті землі радгоспу-заводу «Лівадія». «Про те, що площа Ялтинського гірсько-лісового — 14, 5 тисячі гектарів, знає кожен кримський школяр, і ви можете в цьому переконатися, зазирнувши до будь-якого довідника або путівника по Криму, — каже Ю.Комов. — Як вони могли загубитися при підготовці указу Президента?»

Для розуміння того, що ж відбувається, ще раз поверну наших читачів до березневої публікації «На дикому краю Ойкумени». Як про один із варіантів «відведення» особливо цінних земель на ПБК, ми розповідали про спробу ялтинського мера та його соратників під час розробки генплану розвитку Великої Ялти, земельні ресурси якої вже практично вичерпано, домогтися зміни статусу заповідника на національний парк, щоб залучити кілька тисяч гектарів землі під нове будівництво. Частина ялтинських депутатів і екологічні організації Криму зчинили галас — і заповідник вдалося відстояти. Але будівництво котеджів на його території йде повним ходом. Під загрозою опинився навіть водозабір найбільшого джерела питної води Хоста-Баш, із якого «п’ють» Алупка й Сімеїз. Особнячки серед столітніх сосон там будують, усупереч півдюжині законів. І для легалізації всього цього необхідні зовсім інші межі заповідника. Цю «урізану» площу Президент і затвердив своїм указом, а Рада міністрів автономії, у свою чергу, повинна «забезпечити» її теперішні межі.

Коли мене втретє за день запитали у зв’язку з різними цікавими об’єктами на ПБК: «Ви знаєте, хто такий Курочкін?» — стало зрозуміло, як його, тепер дуже відомого виконавчого директора «Російського клубу» Максима Курочкіна, в нас багато. Він фактично скрізь. Від перемоги на виборах мера Ялти колишнього директора «Ореанди» С.Брайка і до всіх важливих процесів на території Великої Ялти. Стверджують, буцімто в реалізації ідеї з вилученням заповідних земель він також відіграє важливу роль. Кримські депутати запевняють, що 350 «загублених» гектарів заповідника вже розбито на ділянки по 10 і більше гектарів для 30—32 фірм, і Рада міністрів ось-ось має дати дозвіл на їх продаж.

На узбережжі вже так тісно, що «нові кримські» наступають один одному на ноги. Будівельна фірма «Професіонал», яку пов’язують з ім’ям зятя М.Багрова — голови бюджетної комісії ВР автономії А.Припутникова, поспішаючи вкластися у терміни, відведені для початку будівництва в Партеніті комплексу житлових будинків, може дуже зіпсувати відносини з ІСД, що став власником частини будинку відпочинку «Айвазовське». Будівельний майданчик «Професіонала» розміститься над володінням донецьких товаришів, і, якщо побоювання геологів, що для будівництва знесуть міжоповзневий гребінь, підтвердяться, — буде лихо. Я не про конфлікт власників, а про екологію всього селища, загибель унікального 200-річного оливкового гаю, червонокнижної фісташки та рускусу понтійського, унікального парку «Айвазовське» — пам’ятки садово-паркового мистецтва, активізацію оповзню і загрозу селю.

Якщо ж пригадати, що частина Нікітського ботанічного саду вже забудована елітним житлом фірми «Консоль», що в Голубій затоці під час будівництва аквапарку було знищено ялівцевий гай, а протиоповзневі роботи не проводилися, — на часі говорити про початок зміни екосистеми Великої Ялти, стверджують екологи. Останні, хто ще подає голос протесту проти бездумного і рвацького «освоєння» Криму. Однак зовсім скоро, можливо, і цей голос примусять замовкнути. Будівельна компанія «Професіонал» у судовому порядку намагається стягнути з асоціації «Екологія і світ» та кримської організації ПЗУ 545 тисяч гривень — компенсацію за упущену вигоду й вимушений простій техніки та робітників. Сталося це через тривалий опір жителів будинків, прилеглих до парку ім. Гагаріна, в якому компанія будує елітний житловий будинок. Бабусь, котрі своїми тілами захищали від вирубки дерева, будівельники все-таки вирішили не тягати по судах. Усю відповідальність переклали на екологічні організації, які підтримали жителів мікрорайону. Якщо апеляційний суд Севастополя залишить без задоволення скаргу екологів, на майно «Екології і світу» та кримських зелених буде накладено арешт, і найстаріші на пострадянському просторі екологічні організації можуть зникнути. Але ж наприкінці 80-х їм удалося домогтися рішення ЦК КПРС про припинення будівництва Кримської атомної станції! Ви ще пам’ятаєте, як на світанку волі ми були об’єднані і безстрашні?