Чорний квадрат

Поділитися
За однією з версій, справу про державну зраду прем’єр-міністра Юлії Тимошенко забив Гвоздь. Віктор Іванович Гвоздь, начальник Головного управління розвідки МО, який три дні тому став генерал-майором...

Технічна сторона

За однією з версій, справу про державну зраду прем’єр-міністра Юлії Тимошенко забив Гвоздь. Віктор Іванович Гвоздь, начальник Головного управління розвідки МО, який три дні тому став генерал-майором. Джерела стверджують, що саме аналітична записка з «Острова» лягла в основу піраміди аргументів і доказів проросійських дій прем’єра. З посиланням на високопоставленого працівника одного з російських міністерств, який спілкувався з близьким до прем’єра Росії працівником апарату, джерело ГУР повідомило, що Тимошенко під час розмови з Путіним пообіцяла сприяти інтересам російського бізнесу в питаннях приватизації й не бути надто активною у питанні євроатлантичних устремлінь президента Ющенка за його підтримку її кандидатури на виборах президента.

За іншою версією, першою ластівкою став запис, отриманий Службою зовнішньої розвідки України внаслідок моніторингу ефіру. Джерело стверджує, що високопоставлені співрозмовники, які не є українськими громадянами, зумисне скористалися каналами, доступними «Лісу». Мета — зробити надбанням українських спецслужб свою версію змісту останньої розмови між прем’єрами двох країн.

Це всього лише версії, висловлені людьми, чиї плечі згинаються під зірками на погонах. Достеменно відомо: секретаріат президента поперемінно вустами заступників Віктора Балоги — Шлапака й Кислинського — обвинуватив Юлію Тимошенко в тому, що в її діях вбачаються ознаки політичної корупції, зради батьківщини з метою отримання фінансової та політичної підтримки з боку керівництва Росії. У секретаріаті пообіцяли передати факти у прокуратуру. Прокуратура факти переглянула і не визнала їх за такі, відмовившись порушувати кримінальну справу як персонально проти Тимошенко, так і за фактом. Тоді, подумавши кілька днів, Банкова веліла СБУ розглянути аргументи й зробити висновок на предмет наявності складу злочину й умислу в діях Юлії Володими­рівни. За даними «ДТ», Службі безпеки було передано певні документи, підписані Юлією Тимо­шенко, і, можливо, плівки. СБУ, як відомо, послала запити в Кабінет міністрів і (увага!) Службу зовнішньої розвідки. Адже якщо нові плівки з новими розмовами справді існують, то не може ж Служба безпеки сказати, що отримала їх поштою, в конверті, відправник на якому не зазначений.

У посланні президента на ім’я СБУ міститься, за словами в.о. голови Валентина Наливайченка, сім пунктів. «ДТ» відомі п’ять із них. Секретаріат президента вбачає у діяльності прем’єр-міністра антидержавний умисел на таких напрямах: перешкоджання аверсному використанню нафтопроводу Одеса—Броди; саботаж при реалізації рішення РНБОУ й уряду щодо Чорноморського флоту; потурання російським інтересам у сфері атомної енергетики: «Турбоатом», НАЕК «Енергоатом»; діяльність у транспортній сфері, поєднана з пільговими тарифами на перевезення вантажів із Росії; підрив обороноздатності країни, пов’язаний із недофінансуванням армії.

Юлія Володимирівна, повернувшись із відпустки, яку вона проводила, за даними «ДТ», аж ніяк не на Середземному морі, а швидше серед гір та озер, запропонувала змінити вивіску на Банковій, нанісши на неї текст: «Палата №6».

Прем’єрська сторона

Насправді все не так просто. Традиція українських лідерів їздити в Москву, маючи на увазі полювання на український електорат, — укорінена й поширена. Кучма, Вітренко, Мороз, Си­моненко, Литвин, Янукович вважали за честь заручитися підтримкою Кремля під час виборчої кампанії. Юлія Ти­мошенко і Віктор Ющенко не виняток. Інша річ, що в кожного з них можливості вставити в передвиборний ролик потиск руки популярного в Україні Путіна у певний період були мізерні, та й технологічно досі не вписувалися в електоральну легенду. Що ж стосується традиції змісту розмов українських і російських лідерів, то він був такий: обіцяли все, не робили — нічого. Або майже нічого. Власне, цей чинник був одним з основних, що ускладнювали двосторонні відносини. Позиція, побудована на національному інтересі, чіткому зазначенні переговорної маржі, й обов’язковість у реалізації досягнутих домовленостей — це метод Казахстану. Українські лідери його так і не змогли опанувати.

Тепер що стосується Юлії Во­лодимирівни. Перелік інтересів, озвучених прем’єром Росії під час їхньої півторагодинної зустрічі тет-а-тет, «Дзеркало» наводило у врізі до інтерв’ю Алли Єрьоменко з головою НАК «Нафтогаз Україна» Олегом Дубиною. Матеріал вийшов задовго до розкриття Банковою «змо­ви» й закликав уважно стежити за діями уряду, пов’язаними з «Енерго­атомом», Жовтими Водами, авіаконцерном, Одеським припортовим, Чорноморським флотом на предмет дотримання інтересів української держави та суспільства. Обвинуватити ж прем’єр-міністра в потуранні інтересам Росії у нас підстав не було. Правду кажучи, на сьогодні одна з’явилася. Юлія Тимошенко так і не підписала двічі прийнятих Кабінетом міністрів постанов про правила переміщення сил і засобів Чорномор­ського флоту
(у тому числі кораблів, літаків, бронетехніки, особового складу) як по території України, так і під час перетину нашого кордону. Олександр Шлапак на прес-конференції вивалив внутрішньополітичні кишки, оповівши, що спочатку Тимошенко не хотіла ставити підпису напередодні свого візиту до Москви. І тут її зрозуміти мож­на. Однак і після повернення з Моск­ви рішення уряду не набуло чинності. У результаті український МЗС втратив інструментарій, яким міг захистити свою позицію під час про­ведення параду в день російсько­го флоту. Та й під час початку російсько-грузинського конфлікту цей документ Україні міг би стати в пригоді.

Стосовно інших моментів проросійську однозначність і умисел у діях прем’єра угледіти поки складно. Боротьбу за НАЕК «Енер­гоатом» між Деркачем, Дубовим і Недашківським, схоже, виграно останнім. У проблемі — чорт ногу зломить, але поки він її ламав, права рука Юлії Володими­рівни брала активну участь у процесі.

Відмову прем’єр-міністра віддавати одному з офшорів під аверсне використання нафтопровід «Одеса—Броди» трактувати як зраду Батьківщини, мабуть, не варто. А от як зраду Коломойського — цілком можна.

Що стосується транспортної сфери, то їй от уже чотири роки, як не щастить із міністрами. А про залізницю годі й казати. Зате з нею, із залізницею, щастить то Гладких (який нині представляє «Российские железные дороги»), то регіоналу Пригодському, то бютівцу Ковзелю. Щоправда, тепер останній профільними послугами залізниці може не користуватися — у нього приватний літак з’явився.

Щодо підриву обороноздатності країни в город Тимошенко камені можна кидати лише формально. Недофінансування армії — проблема всіх бюджетів — ухвалених і неухвалених. А от стратегія її розвитку прерогатива Верховного головнокомандувача. Хоча той же головковерх усі мізерні військові бюджети, ухвалені Радою хутенько підписував із року в рік, але ж міг і ветувати? Розбирати цю тему далі особисто для себе вважаю некоректним. Хоча кожна з вищенаведених проблем варта окремого аналізу і вже не раз висвітлювалася «Дзеркалом тижня».

За даними «ДТ», юридичний супровід низки ініціатив лідера БЮТу, включаючи розробку проекту Конституції, справді забезпечується Віктором Медведчуком і його командою. Більше того, є непідтверджена інформація про те, що цього місяця Медведчук зустрічався зі своїм напівтезкою у Москві, представляючи там інтереси прем’єра. Що може знадобитися Юлії Володимирівні від російського керівництва? Гроші на виборчу кампанію? Смішно. Їх в Україні більш ніж досить, знати б на що талановито витратити. Доступ до медіа? А навіщо? Вони в руках вітчизняних олігархів. Домовлятися потрібно з ними. Дружня фотографія на пам’ять із популярним у нас Володимиром Путіним? То вона у Тимошенко вже є. Та й чи варто перебільшувати вплив Москви на українські вибори? 2004-го Кремль програв, а в кампанії 2006-го і 2007-го — практично не втручався.

Реально Юлії Тимошенко потрібні дві речі — ціна на газ, зростання якої не повинно, на її думку, перевищити 25—30% і становитиме максимум 230 дол., за умови збереження транзитної ставки (про що було досягнуто попередньої домовленості до її відпустки); і програма, яка дозволяє врятувати завод ім.Антонова. З останнього питання, слід гадати, більше може розповісти Олександр Зінченко. А от що стосується газу, то гарантії дотримання чорнових домовленостей немає. І партизанське мовчання стосовно подій на Кавказі, не факт, що допоможе Юлії Володи­мирівні отримати обіцяне.

Щодо пасивної позиції в питаннях НАТО дорікати Тимошенко в непослідовності важко. У Юлії Володимирівни ніколи не було чіткого погляду на пріоритети української зовнішньої політики і позиції з питань безпеки. У цих моментах не вона веде суспільство, а радше сама тримається електоральних настроїв. Утім, зовнішня політика не є коником усіх трьох українських лідерів. Вони беруть участь у світовому житті з допомогою профільних радників і найнятих західних піар-компаній. У даному ж конкретному моменті Тимошенко, слід гадати, переконана, що виконала всі взяті на себе перед Ющенком зобов’язання, підписавши лист про ПДЧ.

Традиційні для українських лідерів комерційно-політичні торги з Кремлем раніше було заведено називати стратегічним партнерством. Тепер — зрадою Батьківщини. Поки прем’єрка досить стисло відповіла на зміну дефініцій. Втім, коли кілька місяців тому в заяві БЮТу Віктора Ющенка було названо «зрадником національних інтересів», президент узагалі не вважав за потрібне реагувати і вже тим більше вимагати доказів. Слова втратили вагу і значення в нашій країні вже давно. Інша річ, що у фракції БЮТу не було в розпоряд­женні ручних спецслужб і змоги впливати на Генпрокуратуру. Банкова ж має намір задіяти всі можливості, наявні в арсеналі. І ось чому.

Президентська сторона

А тепер поговорімо про цілі й завдання президентського секретаріату й самого президента.

По-перше, на Банковій упевнені, що справа про державну зраду як довгограючий проект неминуче опустить рейтинг Тимошенко до нульової позначки. Цілком очевидно, що Вікторові Ющенку потрібно вивести з гри або максимально послабити Юлію Тимошенко як основного претендента на президентську посаду. Для цього слід дискредитувати Тимошенко в очах її базового електорату на Заході й у Центрі країни, експлуатуючи різну, але все ж таки достатньо високу чутливість населення цих регіонів до теми російської загрози незалежності України. Треба сказати, що на цьому етапі секретаріат не домігся особливих успіхів, про що свідчать дані опитування, проведеного на замовлення «Дзеркала тижня» компанією «ТНС—Україна». «Секретаріат президента обвинуватив прем’єр-міністра Юлію Тимошенко в тому, що в її діях є ознаки політичної корупції — зрада батьківщини, й у домовленостях із керівництвом Росії про підтримку Тимошенко на майбутніх президентських виборах. Як ви ставитеся до цих обвинувачень?» Відповіді 1200 респондентів з міст із населенням понад 20 тисяч розподілилися так: більшість, 52,7%, — «мені байдуже, оскільки це технології передвиборної боротьби між Ющенком і Тимошенко»; 18,2 — «я вважаю, що ці обвинувачення — неправда»; 10,4 — «я вважаю, що ці обвинувачення — правда»; 10,5 — «мені байдуже»; 8,2% — «вагаюся з відповіддю». Відомо, що антирейтинг прем’єра вимірюється половиною електорату, і будь-хто з тих, хто її не любить і не підтримує, міг би сказати соціологам, що вважає обвинувачення правдою. На цьому тлі 10,4% — надзвичайно низький результат ефективності початої президентської кампанії. Схоже, що в подальшому, якщо Тимошенко й втратить якусь частину західного електорату, то здобуде не меншу частину латентних голосів на Сході й Півдні. Потенційно це, скоріше, загроза рейтингу лідера Партії регіонів, ніж рейтингу лідера БЮТ. До речі, в партії Сходу й Півдня деякі депутати, почувши обвинувачення СП у змові Тимошенко з Кремлем, дуже занепокоїлися:
«Е-е-е… А ми тоді хто?..»

По-друге, невдалий рейтинговий бліцкриг має не надто прикро вразити ідеологів комбінації на Банковій. Можливо, Тиберій Дурдинець — заступник голови СБУ та куратор перевірки «семи пунктів», надісланих президентом в СБУ, — надасть якісь дані, котрі можна буде трактувати як дії прем’єр-міністра на користь Росії. Цю обставину можна буде використовувати в боротьбі за створення у фракції «НУ—НС» ударної «групи 37». Без цієї мінімальної більшості в «НУ—НС» створити — в разі відставки Тимошенко й оголошення про розвал коаліції — нову коаліцію з «Регіонами» та фракцією Литвина не видається за можливе. На сьогодні у фракції тридцяти семи депутатів, готових до переформатування коаліції, немає. Проте на Банковій сподіваються, що після рішення Конституційного суду або виходу зі складу коаліції в перших числах вересня до дюжини народних депутатів виникне ситуація, за якої широка коаліція отримає шанс. Адже в разі неспроможності парламенту в місячний термін сформувати іншу коаліцію президент може його розпустити. І далеко не всі депутати «НУ—НС» отримають шанс опинитися в новій Раді. У СП вважають, що саме для них обвинувачення Тимошенко в державній зраді цілком може стати публічним екск’юзом, який дає змогу одним отримати «групу 37», а іншим — хоч якось зберегти обличчя.

По-третє, обвинувачення, висунуті на адресу Тимошенко, покликані не тільки знизити її рейтинг, а й головним чином сприяти новому позиціонуванню й нарощуванню рейтингу Ющенка. Зважаючи на все, його технологи в боротьбі за другий термін мають намір представляти президента як лідера антиросійських сил та електоральних настроїв. По суті, заряджено технологію розколу, дзеркальну тій, яку застосовували консультанти Януковича 2004-го. Пригадаймо, коли Кучма визначився з наступником, Янукович мав лише 15% підтримки, а біографія кандидата малювала песимістичні перспективи зростання рейтингу. Ось тоді й вирішили підняти російський триколор і забезпечити Януковича гаслами, покликаними консолідувати навколо нього прорадянський і проросійський електорат. Навіть за рахунок розірвання країни на дві частини.

Президент Ющенко, схоже, намірився роз’ятрити ще не загоєну рану, і, всупереч мантрам про об’єднання України, намагається наростити свій восьмивідсотковий рейтинг, вдавшись до експлуатації антиросійських настроїв. Відсотки, яких бракує, сподіваються отримати на територіях, контрольованих бізнес-партнерами СП з фракції «Регіонів» із великим досвідом правильного підрахунку голосів...

Для прийняття такої схеми у Віктора Ющенка є ціла низка суб’єктивних підстав. З Володимиром Путіним, який бачить у помаранчевому лідері живе нагадування свого найбільшого зовнішньополітичного програшу, він не міг вибудувати партнерських відносин. У Ющенка був шанс переформатувати відносини з Кремлем після обрання президентом Дмитра Медведєва. Однак поїздка до Грузії, відкрита підтримка Саакашвілі та жорстка позиція Ющенка (озвучена МЗС) щодо кораблів Чорноморського флоту перекреслили цю можливість. При цьому обидва лідери Росії розуміють, що за комбінацію з «РосУкрЕнерго» вони Вікторові Андрійовичу вже нічого не винні. Таким чином, експлуатувати тему Росії на Сході та Півдні країни Ющенко вже не зможе. І в Москві йому ловити особливо нічого. То чому б не спробувати розділити електорат ще раз, без думки про наслідки для країни і з думкою підняти рейтинг до планки кінця 2004 року?

І, нарешті, четверте. Знакова стаття Вадима Карасьова — політолога й радника Віктора Балоги — про те, що на майбутніх виборах громадяни України обиратимуть не просто президента, а зовнішньополітичний курс і верховного головнокомандувача, підводить нас до думки, що до другого терміну Ющенку запропонують у камуфляжі їхати в танку, летіти у винищувачі і вийти з води сухим разом із підрозділом «Морських котиків». Складові розрахунку зрозумілі. Для того, щоб армія привернула до себе увагу суспільства, необхідні: а) віра населення в можливість конфлікту, а отже – наявність чіткого зовнішнього ворога; б) гасло «Ну хіба може баба, тим паче зрадниця, в такій ситуації бути Верховним головнокомандувачем?»; в) збільшення бюджету Міністерства оборони, і це об’єктивна державна необхідність; а ось г) вже заявлене Єхануровим його майже трикратне збільшення у 2009-му — це необхідність суб’єктивна, я б навіть сказала –приватна, передвиборно-штабна.

Месією Віктора Андрійовича вважати вже давно перестали; ефективним менеджером — і не почали. Згідно з опитуванням Центру Разумкова, 60% громадян не вважають Ющенка демократом. То чому б до політика, який сьогодні переважною більшістю сприймається як символ розчарувань, не допасувати камуфляж? На тлі парадів, навчань, нагород, перейменування частин Ющенко може заграти іншими барвами. Правда, ідеологи другого терміну не врахували, що під час підсвічування нового образу можуть перегоріти не те що лампочки, а й мережі. Судіть самі. На прохання «Дзеркала тижня», компанія «ТНС—Україна» поставила українським громадянам запитання: «Чи довіряєте ви Президентові Віктору Ющенку як Верховному головнокомандувачу?» Виявилося, що «довіряють» — 22,2%; «не довіряють» — 71,5%, переважна більшість. У їх числі — понад половину (51,5%) жителів Західної України й абсолютна більшість (84,3%) населення півдня країни. Прикметно, що у відповідних можливостях господаря Банкової молоді сумніваються більше, ніж літні. В недовірі голов­коверху Ющенку зізналися 70,3% 60-річних і 73,4% з числа тих, кому від 20 до 29-ти. 6,3% не визначилися з відповіддю. Отож Zilli, хоч вишиванка, хоч камуфляж...

Втім, є спосіб, який, не дай Боже, може здатися комусь у СП ефективним. Це маленька переможна війна, яка вирішує внутрішні проблеми й ніби допомагає затьмарити нездатність головковерха за три роки запам’ятати різницю між корпусом і бригадою, родами військ і видами Збройних сил. Війна стала гарантією перемоги Путіна під час першої виборчої кампанії. Війна на певний час об’єднала Грузію навколо Саакашвілі. Війна підвищила рейтинг Медведєва, який і після виборів усе ще воює за владу. Є спокуса.

Небезпечно, якщо зі згаданих вище міркувань Ющенка підштовхнуть до прийняття рішення про створення на карті України гарячої точки, хоча я схильна вважати, що Віктор Андрійович все ж таки утримається від такого кроку. Насправді набагато небезпечніше інше — його нездатність контролювати рішення, які приймає і доводить до виконавців секретаріат. Як стверджують джерела в СП, Ющенко був ознайомлений із текстами, у кращому разі, половини лайливих листів, надісланих від його імені на адресу Тимошенко. Скандал із указом президента про призначення Миколи Швеця губернатором Дніпропетровської області, під яким стояло факсиміле президента, також був дуже показовий. Останній шедевр – призначення керівника УСБУ Одеської області, про яке, як стверджують у Службі, Валентин Наливайченко дізнався з Інтернету. Джерела ж у СП повідали, що на указі стоїть факсиміле. У кожному разі, хто може гарантувати, що за спиною в організованого, педантичного й працьовитого, як бджола, президента хтось не віддасть команду на проведення заходів, покликаних спровокувати активне протистояння? Наприклад, у Криму. Тим паче що, відчуваючи себе господарями регіону, проросійські організації та розвідуправління Чорноморського флоту здатні легко забезпечити привід.

Тепер, коли ми поговорили про можливі цілі Віктора Ющенка, який розгорнув активну фазу кампанії проти Юлії Тимошенко, хочу поставити собі банальне запитання: а судді хто?

Аж ніяк не найефективніший менеджер Олександр Зінченко був поставлений на чолі виборчої кампанії Віктора Ющенка з головною метою — налагодити контакт із Росією. Інша річ, що зв’язків Олександра Олексійовича для того, щоб переломити позицію Кремля, який вв’язався в боротьбу на боці Януковича, попросту не вистачило.

Про аморальність фінансування хоч би чиєї виборчої кампанії закордонними коштами може і має говорити хто завгодно, але не людина, обрана на гроші Бориса Березовського.

Чимало сказано про залучення в команду Тимошенко відомих кучмістів. У принципі, цим грішать обидва ворогуючі табори — і Банкова, і Грушевського. Іноді ці рішення бувають виправдані. Наприклад, у випадку з залученням у команду Тимошенко Сергія Тігіпка, а в команду Ющенка — Володимира Горбуліна. Та, на жаль, ці люди мінімально затребувані прем’єром і президентом. Що стосується інших, то хто сказав, що Степан Гавриш — це можна, а Віктор Задорожний — це фу. Зустріч із Медведчуком Юлії Тимошенко — це зрада батьківщини, а транспортування президентом Ріната Ахметова в лазню і посиденьки там — це зрада кого? А спонсори Януковича в 2004 році часом не фінансували передвиборну кампанію «Нашої України» у 2006-му? Ахметов, Пінчук, Коломойський? Ні? Взяли? Не погидували?

Не може дорікати Тимошенко в намірах зрадити інтереси України в питанні «аверс—реверс» нафтопроводу Одеса—Броди політик і економіст, який у 2004 році легкодухо відмовчався стосовно рішення про реверсне використання нафтопроводу компанією ТНК, завадивши штабу піддати критиці таке рішення. Адже нафтова компанія була дуже чутлива до актуальних потреб кандидата в президенти. І це чуйне ставлення забезпечував, звісно ж, не Віктор Медведчук, а інший надзвичайно близький Віктору Андрійовичу бізнесмен і політик.

Наступне запитання, що покриває, як бик вівцю, усі претензії, накопичені до Юлії Тимошенко: «РосУкрЕнерго» із «Газпромом» на український ринок хто завів? Ідеєю монетаризації відносин, сприйнятою «Газпромом» і Кремлем як манна небесна, хто зруйнував договір про забезпечення України дешевим газом до 2011 року? Хто освятив мільярдні кредити, що призвели до банкрутства НАК «Нафтогаз України»? Хто заслонив від СБУ і Генпрокуратури того, хто ці цільові кредити нецільовим чином розтринькав? Так отож бо...

Порівняне за масштабами зливання національних інтересів українська влада допустила лише один раз, коли в метушні після розвалу СРСР не втримала тактичну ядерну зброю і не витребувала адекватної компенсації за повну відмову від ядерного статусу. Безперечно, США, що витрачали на рік мінімум 20 мільярдів доларів на стримування ядерних ракет, успадкованих Україною і націлених на Америку, могли розщедритися набагато масштабніше.

І останнє. Не людині, яка зне­кровила, із фахового погляду, центральну і регіональну владу; не політику, котрий перетворив вертикаль влади на горизонталь, що валяється, — оцінювати адекватність і патріотизм хоч би чиїх дій. Хоча в цьо­му є заслуга і всіх постмайданних прем’єрів. Паровозом підуть.

Сторона російська

Заяву заступника глави СП України Кислинського про змову Тимошенко з російською владою — адже зустрічалася вона цього року з Зубковим, Путіним і Медведєвим — вивішено на сайті президента. Відповідно вона є офіційною позицією глави держави. Де реакція Білокам’яної? Оперативність реагування Москви на будь-яку заяву української влади, що включає в себе слово «Росія», межує з фантастикою. Таке враження, що всі дипломати, які курирують нашу країну, не просто працюють, а живуть на Смоленській площі. А прес-секретар «Газпрому» Купріянов не спить ніколи, і взагалі є підозра, що він вироблений у Японії. А тут — мовчання. І ніхто не розповість про походження мільярда, нібито зарезервованого за Тимошенко на проведення виборчої кампанії: це з бюджету РФ, з особистих заощаджень Путіна чи Медведєв уже встиг «зберегти»? А може, скинулися громадяни Росії — Бакай, Білоконь, Сацюк і Боделан? Коротше, мовчить Москва. І, слід думати, має втіху, спостерігаючи за безвідповідальними кулачними боями між лідерами Майдану, зобов’язаними, просто-таки зобов’язаними, в ситуації, що створилася, «заплющити очі й думати про Україну», а не воювати одне з одним. Чому не промовчати б, даючи змогу Ющенку і Тимошенко втоптувати одне одного в багно? Що, до речі, побічно свідчить про те, що ніякої ставки Кремль на Юлію Володимирівну не робив і продовжує сприймати як свого Віктора Федоровича. Інша річ, що в Москві розуміють: для виконання зрежисованої партії в класиці політичного танцю Віктор Федорович підходить приблизно так само, як Валуєв. Він і з Заходом заграє, щойно посаду дістає, і російські бізнес-інтереси для нього стають вторинними, і рейтинг його падає, і щільність переконаності його електорату дедалі більше походить на швейцарський сир, та й команда активно крутить по боках головою в пошуках альтернативи своєму лідерові.

Росія вичікує, промовляючи про себе репліку героя Михалкова з фільму «Вокзал для двох»: «Хутко-хутко-хутко! Сама-сама-сама!» А українська влада старається! Дубль за дублем... Може, вона не здогадується, що знімається драма?..

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі