Чим серце заспокоїться

Ви не зауважили, як незвично тихо стало в українській політиці? Ні, певна річ, вона не оніміла остаточно. Минулого тижня публіку розважали і комуністичними маршами на демонстраціях 7 листопада, і грізними попередженнями прем’єра недбалим чиновникам, і окриками з Банкової, і десятками інших звуків явно політичного походження... Та все ж не полишає відчуття, ніби хтось різко прикрутив регулятор гучності. А замовкнув же, по-суті, один-єдиний політичний персонаж — Юлія Тимошенко. Після галасливої передвиборної та післявиборної гіперактивності лідер БЮТ раптом різко скинула оберти. Кілька днів вона взагалі практично не з’являлася на публіці й нічого не коментувала. Хоча приводів для гучних заяв було більш ніж достатньо — взяти хоча б зростання цін чи вже традиційне зволікання з початком опалювального сезону. Рік тому бютівці вже б каменя на камені не залишили від дій влади. У кожному разі, на словах. А тут — як води в рот набрали.

Гра на нервах

З вівторка Тимошенко, правда, спілкується з журналістами регулярно. Повинен же хтось пояснювати пресі, чому ніяк не вдається розпочати роботу групи з підготовки першого засідання нового парламенту. Але говорить лідер БЮТ, по-суті, лише про це. І в її голосі вже немає жовтневого куражу тріумфуючого переможця і набагато більше втоми та роздратування. Не рятують навіть жарти про капусту для Миколи Азарова. Тимошенко надто зосереджена й напружена. Навіть недосвідченому в політиці спостерігачеві видно, як вона остерігається зробити неправильний крок, який може коштувати їй майже гарантованого прем’єрства.

Регіонали відверто намагаються на цьому зіграти. Затягуючи відкриття сесії й натякаючи, що з кожним днем більшає шансів, що у вирішальний момент Тимошенко може забракнути голосів навіть бютівців, не кажучи вже про нашоукраїнців. Бютівці намагаються грати на випередження. Називаючи все фантастичніші цифри хабарів, які нібито пропонують перебіжчикам. І переконуючи журналістів, виборців, а заодно й самих себе, що зрадників у рядах фракції немає. Мовляв, пропонували гроші вже п’ятдесятьом шістьом депутатам, і всі п’ятдесят шість відмовилися.

Грають на нервах партнерів і нашоукраїнці. Кількість підписів під зобов’язанням створити коаліцію завмерла на сакраментальній цифрі 225. Що треба робити, аби їх стало більше, публічно ніхто не каже. Але самі бютівці натякають: від Тимошенко вкотре вимагають гарантій, що вона не балотуватиметься у президенти на наступних виборах. Правда, при цьому на Банковій взагалі-то усвідомлюють, що ще нікому в українській політиці не вдавалося вигадати таких гарантій, від яких за першої ж нагоди не можна було б відмовитися. Знає про це і ЮВТ, але навіть усну обіцянку давати не поспішає.

Зрештою першими нерви здали в «НУ-НС». У бій було кинуто «зливний бачок» — сайт «Реальна політика». Його й раніше використовували для провокацій, але переважно проти біло-синіх опонентів. Цього разу перепало тимошенківцям. На сайті з’явився «протокол» наради, яка відбулася нібито у штабі БЮТ. У «протоколі» чорним по білому написано, що Тимошенко має намір готуватися до дострокових президентських виборів.

Можна, звісно, припустити, що в такий спосіб намагалися наябедничати на Юлію Володими­рівну Вікторові Андрійовичу (а сам Віктор Андрійович був не в курсі). Але більш правдоподібною залишається версія, згідно з якою головним адресатом «послання» була все ж таки Тимошенко. Яку в такий спосіб намагалися примусити дати чітку відпо­відь — балотується чи ні. Якщо це правда — БЮТ відповів майстерно. Назвав публікацію фальшивкою, але й обіцяти Ющенкові підтримку на наступних виборах не став. Андрій Шкіль ще й додав — мовляв, не тривожтеся, колеги-нашоукраїнці, кандидат у нас буде один, але хто саме — визначимося ближче до виборів.

Ванна від спонсора

Не можна виключати й іншої версії — з допомогою такого «зливу» Тимошенко вкотре пробували вивести з себе. Аби вона зі злості ляснула дверми й вийшла з процесу створення помаранчевої коаліції. І тим самим відкрила шлях іншим, не менш привабливим комбінаціям з участю «Нашої України» та Партії регіонів.

До опозиційного сценарію, до речі, схиляються й багато бютівців. Насамперед із так званого «політичного» крила, які в опозиції почуваються як риба у воді. Аргументи для переконання лідера взагалі-то лежать на поверхні. З опозиції зручніше стартувати кандидатом на вищу посаду в державі — так було обрано двох із трьох українських президентів. Планку передвиборних обіцянок у 2007-му було піднято на неймовірний рівень — чого тільки варте гасло повернення вкладів за два роки, — і надто високий ризик, що виконати їх Тимошенко-прем’єр просто не зможе. А з опозиціонера що візьмеш! Завжди можна сказати «я хотіла, але мені не дали». До того ж у прем’єрському кріслі Юлія Володимирівна може бути зв’язана по руках і ногах — Ющенко вже висунув як умову новий закон про Кабмін і нову Конституцію, в якій повноваження президента мають бути розширені, а прем’єра — звужені.

Втім, перспектива ще двох років в опозиції відверто не тішить партійних спонсорів, адже саме за їхній кошт політики мали б весь цей час існувати. Бютівські бізнесмени переконані, що й так витратили чимало, аби розраховувати на спокійне існування і навіть розширення свого бізнесу не в далекій перспективі, а вже тепер. Саме тому вони ставлять на прем’єрство Тимошенко й переконують її не відступати.

Певною мірою це скидається на ситуацію в Партії регіонів, спонсори якої — чи не головні лобісти збереження Віктора Януковича при владі. Проте схожість ця оманлива, і ті, хто розглядає бютівських «капіталістів» як слабку ланку, котра може випасти першої-ліпшої хвилини, можливо помиляються. В попередньому скликанні фракцію БЮТ покинуло багато професійних політиків, а бізнесмени залишилися. Оскільки як люди прагматичні, з непоганою інтуїцією, добре розуміють, у які дивіденди для них може вилитися прем’єрство, а в перспективі — і президентство Тимошенко. (Хоча дехто стверджує, що вірні бізнесмени просто не встигли реалізувати вже досягнуті з антикризовою коаліцією домовленості про приєднання до «конституційної більшості» — Ющенко підписав укази про розпуск ВР...)

Те, що Юлія Володимирівна наразі більше схильна слухати спонсорів, підтверджується і тим, що вкотре у довгу шухляду відкладене обіцяне злиття учасників блоку в єдину партію. Ніяких офіційних пояснень цього немає, бютівці в кращому разі махають руками і кажуть «не до цього тепер». Та загалом не секрет, що в такій уніфікації спонсори саме й не зацікавлені. Нині БЮТ являє собою своєрідну федерацію, але не партій, а регіональних і бізнес-груп, які перебувають під впливом того чи іншого бізнесмена. Об’єднує їх безумовне визнання лідерства Тимошенко і лояльність до її особистої команди, але «центр» при цьому практично не втручається у «внутрішні справи» груп. Навіть скандали, що час від часу спалахують, гасяться звичайно в інтересах бізнесмена-спонсора, оскільки він, як правило, першим домагається аудієнції в лідера. А нечасті спроби «центру» домогтися проведення політики, корисної для блоку, але не надто вигідної для бютівських «капіталістів» — як це показали історії з комунальними тарифами і земельними аукціонами, — легко забалакуються на місцевому рівні.

Створення єдиної партії безумовно змусить переформатувати всю структуру блоку — умовно кажучи, від «феодальної» організації перейти до централізованої. Не виключено, що спонсорам у новій схемі може попросту не знайтися місця — у кожнім разі місця, яке відповідає їхнім амбіціям. І тому вони не палають бажанням підтримувати наполеонівські плани Йосипа Вінського та інших партбудівників. На боці спонсорів — принаймні поки що — і Юлія Володими­рівна. Їй так звичніше та зручніше. А «теплу ванну» любить не лише президент.

Назустріч виборам

Зрозуміло, це не означає, що Тимошенко готова слухати спонсорів в усьому. Її харизма взагалі дозволяє ходити на вибори й без них. Інша річ, що вона звикла на вибори не просто ходити, а вигравати, причому з розгромним рахунком. А для цього — хай там як — потрібні великі кошти. До речі, саме тому розмовами про намір Юлії Володимирівни з місця в кар’єр організувати дострокові президентські вибори — нашоукраїнці більше залякують самих себе. І юридично організувати їх буде важко — а в те, що Ющенко, натхнений прикладом Саакашвілі, сам напише заяву про відставку й перевибори, не вірить, напевно, ніхто. Що ж до фінансів — бютівські мільярдери вже дали зрозуміти, що їм потрібна пауза.

Позиція спонсорів, кажуть, була й однією з причин скасування спочатку запланованого бліцкригу з місцевими виборами. Їх БЮТ обіцяв під час парламентської кампанії, до того ж спокуса розвинути успіх 30 вересня і кувати залізо, поки воно гаряче, була дуже великою. Однак бізнесмени нібито попередили, що готові брати участь у забігу тільки після формування уряду на чолі з Тимошенко, а його дотепер немає. До того ж, як виявилося, далеко не в усіх регіонах бютівці зацікавлені в переобранні рад — у деяких областях вони і так цілком комфортно почуваються. У зміні декорацій зацікавлені головним чином там, де за результатами парламентських виборів у блоці утворилася більшість голосів, і в ключових містах — таких як Київ і Харків, де БЮТ має намір серйозно поліпшити результат і провести своїх мерів. Тому замість бліцкригу в блоці тепер розглядають можливість всеукраїнських виборів до місцевих рад навесні або — як варіант — перевибори в окремих областях і містах у лютому-березні.

Однак ця кампанія — як і підозрюють нашоукраїнці — лише репетиція інших виборів. Помиляються «реальні політики» із «НУ—НС» тільки в іншому — коли припускають (і приписують ці прогнози партнерам), що такими можуть стати вибори президента. Насправді набагато серйозніше обговорюється можливість дострокового переобрання... Верховної Ради. Причому незалежно від того, де найближчим часом опиниться Тимошенко — у кріслі прем’єра чи в статусі головного опозиціонера. Більшість у 228 голосів на двох із ненадійним партнером бютівців явно не влаштовує. З імперативним мандатом істотно змінити розстановку сил у діючому парламенті неможливо. Залишаються тільки перевибори. Тим паче, що спусковий механізм у вигляді 150 мандатів у БЮТ є, і навіть об’єднувати зусилля з нашоукраїнцями, як це було навесні минулого року, уже немає потреби. Завдання-максимум — здобути 226 місць, навіть якщо для цього доведеться відсіяти дрібні партії та «НУ—НС». Утім, навіть коли Юлія Володимирівна просто зміцнить свої позиції — це буде черговим заділом перед президентськими виборами, від участі в яких її вже не відсунути — ні юридично, ні політично.

У разі прем’єрства Тимошенко на дострокові парламентські вибори з задоволенням можуть піти й регіонали. Для них це буде майже єдиним шансом повернутися до влади, а технологи, безумовно, переконають їх у тому, що можливості перемогти, будучи в опозиції, набагато більше. А коли в опозиції опиниться сама Тимошенко, то біло-синіх досить поманити райдужною перспективою порятунку від опіки президента та участі у двопартійній системі (мовляв, розділимо все на двох, кожному більше дістанеться). Практи­ка показує, вони цілком можуть повірити. Як казав класик, «я сам обманываться рад».

Те, що Юлія Володимирівна не втратила навичок політичного ілюзіоніста, вона продемонструвала всій Україні у четвер. Коротке спілкування з Володими­ром Литвином, справжній зміст якого відомий лише їм двом, — і вся преса з заголовками «Литвин погодився підтримати Тимошенко». Не здивуюся, що після цього частина депутатів від його блоку справді натисне кнопки «за» — мовляв, а чого там, у газеті ж написали, як ми збираємося голосувати. Хтось, звісно обуриться. Та навряд чи це обурення буде надто гучним. Зрештою, скептики до ворожок просто не ходять. А їхні клієнти, як правило, щиро вірять, що карти справді можуть сказати, чим серце заспокоїться.