Чим ризикує Росія, намагаючись задушити українську економіку?

Практично не помічений західними ЗМІ, у Східній Європі нині назріває великий економічний і політичний конфлікт, здатний похитнути європейську архітектуру безпеки, що сформувалася після холодної війни. Кремль зайняв дивно конфронтаційну позицію щодо наміру України підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом.

Донедавна здавалося, що антизахідні настрої Кремля зосереджені на НАТО, яке є, на думку більшості росіян, не тільки військово-політичним блоком, покликаним забезпечити безпеку Заходу, а й антиросійським союзом. Однак, як з'ясувалося, влада Росії вважає тепер і Європейський Союз своїм геополітичним суперником у Східній Європі й розцінює як небажане його "вторгнення" у сферу особливого інтересу Москви, тобто на територію колишнього СРСР. Росія, судячи з усього, готує низку "реактивних" заходів - як щодо її експорту в Україну, насамперед в енергетичній сфері, так і щодо її імпорту з України в багатьох чутливих торговельних галузях.

Українська вразливість

Попри деякі обнадійливі ознаки прогресу в реформах останніх місяців, українські економіка, валюта й державність, як і раніше, залишаються в ризикованій передкризовій ситуації. Політика Віктора Януковича з моменту його приходу до влади в 2010 р. була недостатньо реформаторською. За останні три роки різні суперечливі й руйнівні економічні нововведення українського уряду не привели до якогось помітного поліпшення економічного й фінансового стану в Україні. Навпаки, найбільш істотні бюджетні, регулятивні й структурні проблеми економіки залишилися здебільшого поза увагою. Недавнє зниження українського імпорту газу з Росії або певне поліпшення ділового клімату в Україні, зареєстроване Світовим банком, недостатньо істотні, щоб відчутно змінити загалом похмуру картину стану речей у країні.

Багато секторів української економіки де-факто залежать від Росії. Це стосується й доступу для українських виробників на російські ринки, і постачання російської сировини, включаючи природний газ, українським компаніям і домашнім господарствам. У нинішній складній внутрішній економічній ситуації Україна особливо вразлива для кремлівського тиску. Якщо Москва на повну котушку використає свої значні важелі впливу, українська економіка буде не в змозі протистояти цьому натиску й може опинитися в стані вільного падіння. Таке загострення економічної ситуації,
своєю чергою, матиме серйозні соціальні наслідки в країні, включаючи потенційне зростання напруги між українсько- і російськомовними частинами України. Все це не віщує нічого доброго для, як і раніше, неконсолідованої Української держави й підвищує імовірність поділу країни або навіть громадянської війни.

Щойно в Україні з'являться сепаратистські настрої, Москва не зможе не піддатися спокусі вийти на сцену й заявити про свою відповідальність за понад 8 млн етнічних росіян, що проживають переважно у Східній і Південній Україні. Особливо вразливою гарячою точкою залишається Кримський півострів, який щільно заселений етнічними росіянами і де розміщується російський Чорноморський флот. Для Росії буде вкрай складно залишатися осторонь, якщо, наприклад, на тлі колапсу української економіки, російськомовні українські області оголосять про свою готовність стати протекторатом Російської Федерації. У ситуації відсутності чітких кордонів можливого поділу України не можна виключати й великомасштабних збройних конфронтацій за демаркацію цієї розділювальної лінії.

Захистити Росію від неї самої

Маючи в перспективі такі серйозні наслідки й непрості для себе рішення, Москва може й не бути зацікавлена у фундаментальній дестабілізації України і глибокому залученні у внутрішні українські справи. Якщо оцінювати тверезо, ні ескалація внутрішньополітичної напруги в Україні, ні колапс української економіки, і ще менш - можлива інтервенція Росії в Україну, на зразок її військового вторгнення в Грузію 2008 р., не є стратегічно вигідними для Росії. Описаний вище перебіг подій спричинить непередбачувано велику міжнародну й внутрішню реакцію на дії Москви й піддасть певному ризику не тільки Українську державу, а й путінський режим.

Однак московське керівництво нині несамовито намагається завадити підписанню Україною Угоди про асоціацію з ЄС цього або наступного року. Багато політиків Росії перебувають на шовіністському автопілоті, що веде їх до чимдалі загрозливіших жестів. Якщо Україна й надалі ігноруватиме ці загрози й підпише угоду, як і заплановано, вже наприкінці цього місяця, у Кремля виникне спокуса скористатися переважанням своєї економічної потуги, щоб покарати Київ. Після наростання російсько-української риторичної конфронтації минулих тижнів у Путіна може не бути іншого вибору, крім як продемонструвати розпаленілій російській публіці свою послідовність, рішучість і принциповість. А коли українська економічна криза й політична ескалація відносин з Росією наберуть швидкості, вже буде важко зупинити негативну спіраль, тобто взаємно посилювальні руйнівні тенденції, які, в найгіршому разі, можуть привести країну на шлях поділу, громадянської війни й військового втручання. Не можна забувати, що такі кризи й наступні криваві збройні конфронтації були скоріше правилом, а не винятком у країнах - наступницях колишніх комуністичних багатонаціональних держав - чи то на Західних Балканах, Північному й Південному Кавказі чи в Центральній Азії. Виразно мирний характер пострадянського розвитку України, який досі помітно вирізняв Україну, може не зберегтися в майбутньому.

У світлі таких катастрофічних сценаріїв Європейський Союз, його держави-члени, а також США повинні дати Москві однозначні сигнали про те, що російський економічний тиск на Україну - неприпустимий. Зокрема, вони повинні чітко дати зрозуміти Кремлю, що при калькуляції витрат на російську торговельну війну проти України російський уряд має враховувати й наступні економічні втрати, дипломатичні конфлікти й політичну напругу у відносинах Росії з Заходом. У той час як в України мало дієвих економічних важелів тиску на Росію, сума різних торговельних, інвестиційних, фінансових та інших відносин між Росією і Заходом - істотна.

Часткова залежність російської економіки й бюджету від стабільного співробітництва з Заходом (особливо в енергетиці, але також і в широкому діапазоні інших сфер - економічних, політичних, наукових тощо) наділяє ЄС і США певною відповідальністю. Захід повинен використати відповідні важелі свого впливу, щоб підвищити для Росії ціну її економічної конфронтації з Києвом. Здійснюючи це завдання, ЄС і Сполучені Штати таким чином не тільки збережуть стабільність Української держави, а й захистять власний корінний інтерес у політичній стабільності в Східній Європі. Завчасно попередивши Кремль про всі наслідки російсько-української торговельної війни для самої Росії, Захід де-факто діятиме і в інтересах російського народу, запобігаючи глибокому відчуженню між двома "братніми народами" України і Росії в результаті їхньої ймовірної торговельної (а можливо, в подальшому навіть справжньої) війни.

Обопільність україно-ЄСівськой асоціації

Обнадіює той факт, що політики в Брюсселі, мабуть, почали розуміти невідкладність уживання заходів щодо конфлікту Росія-Україна. В одній з найбільш примітних резолюцій у своїй історії Європейський парламент, який представляє понад 500 млн громадян ЄС, 12 вересня 2013 р. заявив, що "тепер, більш ніж будь-коли, слід звернути увагу на тривожний тиск на східних сусідів ЄС і на сам проект "Східного партнерства", який заперечує і піддає сумніву Росія". Але, крім того, Євросоюз повинен чітко дати зрозуміти, як своїм державам-членам, так і Росії, що його майбутня Угода про асоціацію з Україною означає не тільки новий рівень співробітництва України з ЄС, а й навпаки.

Українській політичній еліті й населенню немає сенсу йти на болісне наближення всієї своєї соціально-економічної системи до стандартів ЄС, якщо держави - члени Союзу продовжать, мовби нічого й не було, своє тісне економічне співробітництво з Росією, яка карає Київ за його асоціацію з Брюсселем. Адже саме ця угода - яку підготувала, висунула й пропагувала Єврокомісія в інтересах держав-членів, - викликає нинішній російський гнів проти Києва. ЄС у певному сенсі сам спровокував нинішню ситуацію у відносинах Україна-Росія, здатну спричинити неабиякі ризики для української економіки, суспільства й держави.

Протягом кількох років ЄС активно пропонував, формулював і просував Угоду про асоціацію з Україною. Тепер настав момент продемонструвати, наскільки серйозними є наміри Союзу і його членів щодо програми "Східного партнерства" та політики асоціації з країнами колишнього СРСР. Принаймні Європарламент чітко продемонстрував своє ставлення до того, що відбувається, у згаданій вище резолюції. У ній він "наголошує на необхідності для ЄС виконати свій обов'язок щодо залучення й захисту в дусі солідарності країн "Східного партнерства", які виявилися незахищеними перед відкритим, тривожним і зростаючим тиском Росії, яка має намір утримати їх від укладання Асоціації з ЄС, і просить Комісію та Раду [ЄС] виступити з конкретними, ефективними заходами на підтримку країн-партнерів".

Однак Європарламент не має значних прерогатив щодо зовнішньої політики ЄС, тоді як інші органи ЄС, тобто Рада й Комісія, визначають політику Брюсселя щодо Росії, хоча й вони не мають права вето в зовнішній політиці окремих країн - членів Союзу. Якщо дійде до конфронтації, перед Європою постане низка доленосних запитань: чи будуть країни - члени ЄС, їхні платники податків і компанії готові терпіти значні фінансові збитки у зв'язку із запровадженням економічних заходів проти Росії, яка намагається поставити Україну на коліна? Чи налаштовані не тільки ЄС як політичний інститут, а й уряди держав - членів Євросоюзу кинути виклик, наприклад, європейській корпоративній преференції гладеньких ділових відносин із багатими російськими енергетичними компаніями заради об'єднання Європи? Чи інтерес європейських бізнес-лобістів у тісних відносинах з великими держкорпораціями Росії настільки переважатиме, що країни - члени ЄС виставлять Україну на мороз? Чи повністю усвідомлюють особи, які ухвалюють рішення не тільки в Брюсселі, а й у Берліні, Парижі, Римі й Лондоні, наслідки, що їх спричинить поступове руйнування територіально найбільшої країни Європи в результаті російсько-української торговельної війни?

Забутий Будапештський меморандум 1994 року

Але США, не маючи ні прямого стосунку до цього конфлікту, ні таких тісних економічних зв'язків з Росією, як ЄС, також несуть свою частку відповідальності за російсько-український конфлікт. США 1994 р. були головною силою, яка стояла за згодою Києва позбутися своєї ядерної зброї. На той момент Україна була третьою за площею атомною державою з арсеналом ядерного озброєння більшим, ніж у Великобританії, Франції й Китаї разом узятих. Тодішній президент Л.Кучма спочатку хотів зберегти частину цієї зброї для України, очевидно, щоб мати можливість стримувати, передусім, російський ревізіонізм.

У так званому Будапештському меморандумі 1994 р. США, Росія і Великобританія надали Україні гарантії національної безпеки в результаті самороззброєння Києва. Три країни-підписанти також гарантували в цьому меморандумі, що вони "утримуватимуться від економічного примусу, спрямованого на те, щоб підкорити власним інтересам здійснення Україною прав, властивих її суверенітету, і в такий спосіб забезпечити собі будь-які переваги".

Україна виконала умови угоди - вивезла ядерні боєголовки зі своєї території до 1996 р. і на сьогодні не має зброї масового знищення. Однак Росія відтоді неодноразово порушувала економічне становище Меморандуму 1994 р. своїми різними санкціями проти України - особливо відверто під час п'ятиденного де-факто торговельного ембарго на весь український імпорт у серпні 2013 р. Тепер Росія погрожує всебічними економічними санкціями, якщо Україна підпише вже парафовану Угоду про асоціацію з ЄС. Чи прийдуть сьогодні США, які колись спонукали Україну відмовитися від її ядерної зброї, на допомогу в її можливій великомасштабній конфронтації з Росією?

Необхідність швидкого попереджувального сигналу

Нині важко сказати, до яких саме заходів вдасться Москва, якщо Київ і Брюссель справді підпишуть Угоду про асоціацію цього або наступного року. Скоріш за все, російське керівництво ще само не впевнене, наскільки в змозі й як далеко воно готове піти в цьому випадку. Однак дедалі гарячіша словесна перепалка з Україною поступово звужує діапазон можливих політичних опцій для Кремля. Якщо російські ЗМІ продовжуватимуть щодня звинувачувати українське керівництво в зрадництві, невдячності й нещирості, Кремль може потрапити в пастку чимдалі важче керованої самоескалації конфлікту, який згодом виявиться занадто дорогим для самої ж Москви.

На цей момент антиукраїнська кампанія в російських ЗМІ триває, тим самим підвищуючи ймовірність того, що конфронтація між Києвом і Москвою вийде з-під контролю. Захід повинен максимально швидко й ясно позначити російському керівництву весь спектр можливих економічних, фінансових, політичних і дипломатичних наслідків, які матиме для Москви російське удушення української економіки. Такий завчасний сигнал має допомогти Москві скласти чітку картину ризиків, на які вона наразиться в разі ескалації конфлікту з Києвом, і прийняти нову дійсність, в якій Україна поступово інтегрується в Європу.