ЧИ ВАРТЕ ЖИТТЯ КРІСЛО МЕРА?

Одна з особливостей нинішньої виборчої кампанії, яка впадає у вічі — пильніша увага до формування місцевої влади. Очевидно, наростання розриву між розвитком економіки, рівнем життя і добробуту в різних регіонах, містах, селах переконало людей, що вибори органів місцевого самоврядування, особливо міських і сільських голів, — річ зовсім не другорядна. До того ж, у Кіровограді ці настрої підігріваються додатковою інтригою. Легітимний мер обласного центру Олександр Нікулін (його так і не звільнили з посади) ось уже близько року перебуває в СІЗО, обвинувачуваний в отриманні хабарів в особливо великих розмірах. «ДТ» у кількох публікаціях своїх кореспондентів інформувало громадськість країни про катастрофічну ситуацію, що склалася в місті, яке залишилося без голови, про тривале й руйнівне для міського господарства протистояння, яке, по суті, надовго паралізувало діяльність депутатського корпусу та міськвиконкому. Нинішня зима запам’ятається кіровоградцям холодом у квартирах, темінню неосвітлених вулиць, частими відключеннями мікрорайонів, а то й цілого міста від енерго- і водопостачання.

«Історія» з мером, як і численні біди «потопаючого» у боргах міста (стан промисловості та підприємництва в Кіровограді такий, що він залишається єдиним дотаційним обласним центром у країні), породили прогнози на предмет того, що буде мало бажаючих на посаду кіровоградського мера. До того ж, цілком зрозумілі побоювання такого роду всіляко підігрівалися. При цьому як одна з найдійовіших «страшилок» — використовувалася доля чинного мера.

У цьому плані найпоказовіший такий епізод. Коли прибічники опального мера розгорнули прихильно сприйняту населенням агітацію за присвоєння Олександру Нікуліну звання почесного громадянина міста і виникла ймовірність, що його висунуть кандидатом на міського голову, в одній з тиражних місцевих газет з’явилася публікація з більш ніж промовистим заголовком: «Крісло мера не варте життя». Підписала його Л. Нікуліна — дружина мера, який перебуває в СІЗО. У цьому зверненні до городян явно проглядаються сліди компромісу.
Л. Нікуліна, яка переживає за долю і здоров’я чоловіка, змогла дати кіровоградцям інформацію до роздумів, повідомивши, що їхній мер «має жахливий вигляд», «його ніхто б не впізнав», «загострилася виразкова хвороба», «до того ж, він кілька разів невдало впав (здається, під час переїздів Кіровоград — Полтава — Кіровоград) і травмував спину, тепер розігнутися не може». Та при цьому попросити городян не висувати вкотре її чоловіка на міського голову («я хочу, щоб мій чоловік жив»). Більше того, пані Нікуліна попросила передати всім здобувачам мандата, що «ця посада не варта того, що пережив мій чоловік, нехай вони подумають над цим».

Оскільки від дня цієї публікації і пов’язаних із нею подій минуло вже достатньо часу, можна зробити висновки про силу її впливу на позицію виборців. На одну проблему у влади стало менше. Після такого переконливого прохання-заклинання близької до мера людини ніхто не ризикнув висунути кандидатуру Олександра Нікуліна на другий термін.

Про те, як ця обставина позначиться на слідчо-судовому процесі, який триває більше року, скажу нижче. А тепер — про реакцію здобувачів мандатів на міського голову. Явне неблагополуччя обласного центру, як і попередження
Л. Нікуліної про небезпеку, яка чатує, вплинуло на представництво передвиборної гонки з точністю до навпаки. У боротьбу вступили обидва лідери розколотої на протиборчі угруповання міської ради і виконкому в ранзі заступників міського голови, голова одного з районних судів, цілий ряд авторитетних промисловців і підприємців — усього 16 осіб. Розпалювання пристрастей підігрівається розважливими й рішучими діями колишнього міністра надзвичайних ситуацій і екс-губернатора Валерія Кальченка, який розпочав «бої» без підготовки. І, використовуючи безлад у стані опонентів, підтримку об’єднаних сил опозиції, багато що встиг, у тому числі через суд зняти з дистанції свого «двійника», дбайливо виплеканого недругами, і взагалі — тіснити суперників по всьому фронту.

Скрізь нині клекочуть передвиборні пристрасті, але на «мерському» напрямі вони вирують з особливою силою. Тут чимало несподіванок, скандалів, гострі заяви та обвинувачення. Яскраво виявляються як загальні тенденції політичного життя, так і його місцеві особливості. Обласна організація КПУ на офіційному рівні підтримала «претензії» на посаду міського голови Анатолія Гуменного, заступника мера, людини влади, показавши тим самим, що історія з генпрокурором Потебеньком, який іде в парламент за списком КПУ, — зовсім не випадковий епізод. Вже й у провінції посилюється тенденція, яка випереджає, очевидно, зародження нового політичного союзу. Щоправда, підтримка комуністів у лідери Гуменного не вивела.

Тим часом ситуація навколо Олександра Нікуліна, можна сказати, прояснилася. Оскільки він, внаслідок запобіжних заходів, у кандидати на міського голову не висунутий, то після 31 березня, коли стане відомий новообраний міський голова, перетвориться на пересічного громадянина. І постане перед судом саме як такий. Відбудеться засідання суду не в Кіровограді. Прес-центр обласної прокуратури повідомив, що кримінальну справу за обвинуваченням О. Нікуліна передано в Комсомольський міський суд Полтавської області, де вона слухатиметься 2 квітня. Чому судове слухання проводиться так далеко від місця подій, в іншій області? Про це ніхто нічого не повідомляє. Відомо тільки, що колишній прокурор Кіровоградської області, який, відповідно, зі службового обов’язку був причетний до справи Нікуліна, за ротацією кадрів ще торік переведений на ту саму посаду в Полтаву. Якщо, звичайно, цим можна щось пояснити.

Незалежно від того, чим завершиться суд, прецедент створено. Продемонстровано, що мера чи іншу неугодну посадову особу органів самоврядування (які, як відомо, не вписуються в єдину вертикаль виконавчої влади) зовсім не обов’язково знімати з посад (це складно, а інколи й неможливо), можна посадити в СІЗО й тримати без суду доти, поки мине термін обрання на посаду. Після чого суд перетворюється для обвинувачуваного ніби на особисту справу. Особисту і мало кому цікаву. Пряме й дуже злободенне питання — чи варте життя крісло мера, сьогодні стоїть уже не перед Олександром Нікуліним, який протягом року перебуває в СІЗО, а перед шістнадцятьма претендентами на посаду міського голови Кіровограда, яких доля попередника не лякає.