Чи стане Голодомор урівень із Голокостом?

Посольство України разом з ізраїльським МЗС активно обговорює програму візиту президента України Віктора Ющенка до Ізраїлю. І це попри те, що в оточенні президента досі немає однозначної думки з приводу доцільності візиту в даний момент: події, які супроводжують процес «реабілітації» УПА і нагородження Романа Шухевича, можуть сприйматися як несприятливе тло для зустрічі з керівництвом Ізраїлю. Частина оточення президента, спостерігаючи російську активність навколо зазначених тем, можливо, побоюється інспірування провокацій під час візиту.

Не можна сказати, що ізраїльські ЗМІ рясніють обговореннями майбутнього візиту, але певний інтерес спостерігається. У цілому ізраїльська публіка, нам здається, байдужа і до візиту, і до непростої історії України, за винятком, можливо, деяких представників її російськомовної частини.

Ми не знаємо, чи є заклик до Ізраїлю про визнання Голодомору геноцидом однією з цілей візиту, адже приїзд президента України відкладали з різних причин більш як два роки, і за цей час накопичилося чимало невирішених питань.

Чому питання про Голодомор таке важливе для України? Нині країна перебуває в процесі національного та історичного самовизначення, наново осмислює події давнього і недавнього минулого, особливо ті, що стали фатальними, трагічними віхами її історії. Голодомор і Друга світова війна - саме такі віхи. Це болючі теми, і тому питання про визнання Голодомору актом геноциду стоїть для України дуже гостро.

Вимовляючи слово «геноцид», ми насамперед маємо на увазі Голокост. Але є й інші трагічні приклади: Вірменія, Кампучія, Руанда. Згадаймо й масові депортації цілих народів - кримськотатарського, чеченського, інгушського та інших, що їх проводив сталінський режим і які призвели до загибелі ледь не половини депортованих.

Формальна причина, через яку Голодомор досі не визнано геноцидом із погляду міжнародного права, - це питання термінології. За визначенням, наведеним у конвенції ООН, «геноцид - дії, що чиняться з метою знищення повністю або частково будь-якої національної, етнічної, расової або релігійної групи шляхом убивства членів цієї групи, заподіяння тяжкої шкоди їхньому здоров’ю, насильницького перешкоджання дітонародженню, примусової передачі дітей або іншого створення життєвих умов, розрахованих на знищення цієї групи».

Немає сумніву, що Голодомор було організовано штучно, з політичних та ідеологічних причин, що внаслідок нього було фізично знищено, за різними оцінками, від п’яти до семи мільйонів людей, абсолютна більшість яких - українські селяни, а також сільські жителі Кубані (теж переважно українського походження), Поволжя та Казахстану.

Для України цей злочин комуністичного режиму став національною трагедією, страшним ударом по генофонду нації. Проте сьогодні є чимало бажаючих подискутувати на тему: «Чи було знищення селян-українців безпосередньою метою Голодомору, чи їхня загибель - лише наслідок політики комуністичної влади проти селян-одноосібників як класу?».

Нам подібні дискусії здаються щонайменше неетичними. Що замислювали Сталін і товариші по партії, ми колись дізнаємося з архівних документів. Але до чого призвела їхня діяльність, відомо цілком точно, і судити про страшні події тих років потрібно саме за наслідками. А наслідки Голодомору такі, що вони цілком підпадають під визначення геноциду.

Тепер, коли ряд країн, у тому числі європейських, визнали Голодомор геноцидом, безглуздо впиратися в термінологічну суперечку, йдеться вже про символічний акт, який знову зміцнює наш двополюсний світ.

На жаль, дуже двозначною бачиться в цій ситуації позиція Росії, котра принципово відмовляється визнати Голодомор геноцидом, посилаючись на те, що внаслідок нього постраждали не лише жителі України, а й інших місць. Насправді Росія побоюється, що до неї, як до правонаступниці СРСР, можуть бути висунуті претензії, а можливо, й вимога компенсацій. Ці побоювання мають під собою підстави лише в тому разі, якщо Росія справді вважає себе не просто наступницею, а продовжувачкою Радянської держави: тоді їй таки доведеться не лише використовувати досягнення СРСР, а й брати на себе відповідальність за злочини радянської влади.

Що ж до інших країн світу, передусім демократичних, цивілізованих країн, то ми сподіваємося, що вони визнають Голодомор геноцидом, усвідомлюючи історичну справедливість цього кроку. Таке визнання буде винятково важливим для України в її прагненні стати частиною демократичного світу. Можливо, й Росія усвідомить, що трагедія України є і її власною трагедією, адже йдеться не про претензії одного народу до іншого, а про злочини тоталітарного режиму, в реалізації планів якого брали участь, прикриваючись певною ідеологією, засліплені ненавистю вихідці з різних етносів.

Говорячи про Ізраїль, ми бачимо як мінімум три причини, через які він не може на даному історичному відрізку визнати Голодомор геноцидом:

1. Стереотипне мислення щодо України, обтяжене спогадами про похмурі сторінки в українсько-єврейських відносинах у минулому.

2. Усталена думка про унікальність Голокосту і неготовність офіційно визнати, що й в історії інших народів були трагічні події, не менше болючі для них, ніж Голокост для євреїв. Зазначимо, що таке ставлення викликає нерозуміння в багатьох народів - і тих, які пережили власні трагедії, і тих, які благополучно уникли їх.

3. «Тактичні» міркування - небажання конфліктувати з цього приводу з Росією.

Хочеться вірити, що рано чи пізно, але в офіційній позиції Ізраїлю й у свідомості ізраїльського суспільства все ж таки візьмуть гору інші резони:

1. Співчуття народу, який пережив трагедію, до інших народів, котрі пройшли через власні трагедії.

2. Солідарність демократичного світу проти залишків імперських, авторитарних і тоталітарних режимів.

3. Перспективність відносин між Україною та Ізраїлем, на відміну, на наш погляд, від неперспективності відносин між Ізраїлем та Росією.

Віримо, що Ізраїль, рано чи пізно, усе ж визнає геноцидом і вірменську трагедію, і Голодомор, і сталінські депортації. А тим часом, сподіваємося, що офіційний Ізраїль із розумінням поставиться до заклику України визнати Голодомор актом геноциду, прийме це прохання до розгляду та обговорення.

Якби не ті ж таки «тактичні» міркування, котрі часто в історії не давали можливості вчасно покласти край злочинній діяльності тоталітарних імперій, то світ сьогодні був би зовсім інакший. Якби після геноциду вірменів світова спільнота оцінила небезпеку подібних злочинів для всього людства і знайшла протиотруту, то, можливо, не було б ні Голодомору, ні Голокосту, ні інших масових злочинів.

Немає інших критеріїв, окрім моральних. Біль кожного народу має стати болем усього людства - іншого шляху до толерантного світу немає.

Єрусалим, 1 листопада 2007 року