Чи розміняє Янукович мільярди на мільйони?

Найдоступніше проблему міграційної політики в Україні передає комедійний бойовик «13-й район». Влада, не в змозі навести лад у насичених злочинністю моноетнічних кварталах, обгороджує їх стіною та блокпостами, а потім планує підірвати невеличку нейтронну бомбу. Антиутопія з недалекого майбутнього, яку Люк Бессон змоделював для Парижа, дуже актуальна для України. У найближчий четвер Верховна Рада вп’яте за останні одинадцять років спробує нарешті прийняти законопроект «Про концепцію державної міграційної політики». І такий збіг — найближчої середи адміністрація президента Віктора Януковича планує повністю ліквідувати Державну міграційну службу, створену для системного вирішення проблем міграційної політики 2007 року постановою прем’єр-міністра... Віктора Януковича! Чому, доки одна рука держави намагається створити норми для врегулювання проблеми, друга рука — рубає правозастосовний механізм? Розслідування «ДТ» дозволяє встановити картину взаємовиключних і абсурдних рішень президента, його адміністрації, уряду, окремих міністерств та відомств. Внаслідок порожньої бюрократичної гризні державні інтереси відверто розмінюються на приватні інтереси окремих чиновників і комерційних структур.

У семи няньок

Проблема контролю міграції населення з України та в Україну не має комплексного вирішення всі роки існування незалежної держави. Формально — міграцію контролюють безліч органів. Прикордонники впускають-випускають громадян, МВС видає паспорти і бореться з нелегальною міграцією, Держкомнацрелігії займається прийомом біженців, Мінпраці відповідає за працевлаштування, податкова контролює оподатковування офіційно працевлаштованих. Але немає в державі жодної структури, яка б аргументовано відповідала на принципові запитання: кого й навіщо пускати в Україну, хто приїхав і на який термін, хто переміщується і в якому напрямку, як життєдіяльність мігрантів узгоджується з чинною соціальною та економічною політикою? Немає органу, який би міг планувати методику депортації небажаних соціальних і національних груп, а також інші комплексні завдання захисту державних інтересів. Щоб було ще зрозуміліше — ніхто не знає, скільки мігрантів офіційно перебуває на території України, що вони роблять, де розселені. Немає системи реєстрації мігрантів, немає механізму контролю. У своїх оцінках міграційних потоків керівництво України використовує не офіційну статистику, а дані ООН. За даними Генерального секретаря ООН за 2008 рік, які президент В.Ющенко озвучив у своїй доповіді, Україна посідає четверте місце у світі за кількістю міжнародних мігрантів — 6,8 мільйона чоловік!

Велика частина цих людей використовує Україну як транзитний майданчик для міграції в Євросоюз, але дуже багато мігрантів осідають у нас надовго. За даними експертів Верховної Ради, в Україну тільки офіційно протягом останніх років в’їхало на 700 тисяч осіб більше, ніж виїхало. МВС вважає, що в Україні мешкає 123 тисячі іноземців. При цьому зізнається, що понад 30% іноземців, які прибувають в Україну на навчання, просто використовують студентське прикриття як легенду для в’їзду в країну. Бурхливе зростання китайської, в’єтнамської та афганської общин у Києві, розширення впливу й чисельності грузинської та чеченської діаспор, тісно пов’язаних з організованою злочинністю, зростання общини турків-месхетинців у Донецькій області — це наочні приклади тихої експансії іноземців в Україні. Ми імпортуємо не просто чужу культуру, ми імпортуємо чужий суспільний лад. Спаяні національні групи дуже слабко асимілюються, агресивно освоюючи зони мешкання. І держава на ці процеси не впливає ані найменшою мірою.

Як проблема нелегальної міграції стосується кожного з нас? Навіть якщо ви взагалі не зіштовхуєтеся з іноземними мігрантами, ви все одно платите за них зі своєї кишені. Найважливіше — що більшість іноземців в Україні не є платниками податків. Як зазначив заступник голови ДПАУ С.Лєкар, навіть багато міжнародних корпорацій запрошують іноземних фахівців на офіційну мінімальну зарплату.

Держава дотує всі життєво важливі товари та послуги — хліб, транспорт, газ, електрику, надає безплатно медичне обслуговування, школи, дитсадки. На все це витрачаються наші податки, які перерозподіляє бюджет. Усім цим іноземці, невстановлена кількість яких мешкає без будь-якої реєстрації й не платить податків взагалі або сплачує мінімум, користуються за рахунок платників податків.

За даними експертів Верховної Ради, втрати бюджету від проживання кожного нелегального мігранта в Україні тільки за статтею житлово-комунальних послуг становлять понад чотири тисячі гривень! За оцінками деяких українських дослідників Львівського і Київського держуніверситетів, кількість тільки нелегальних мігрантів в Україні може становити до 1,6 мільйона осіб...

Мігранти — живильне середовище для організованої злочинності. На жаль, приплив кваліфікованої робочої сили в Україну дуже незначний. До нас їдуть невлаштовані й неосвічені люди з найбідніших країн світу. Торгівля наркотиками в цих країнах — найдоступніший для бідняків спосіб роздобути кошти для проживання. Комісія з наркотичних засобів ООН називає Україну одним із основних транзитних маршрутів і значним ринком споживання героїну та інших психотропних засобів із країн Південно-Східної Азії. Іноземні мігранти також відіграють ключову роль у функціонуванні ринку наркотиків в Україні та в інших різновидах злочинності.

Координації роботи державних відомств у цьому питанні немає. Один із численних прикладів — 2006-го у Держкомнацрелігії надійшло звернення про надання статусу біженця від громадянина Казахстану Олександра Лукіна. Служба безпеки України зробила висновок — Лукіна у Казахстані оголошено в міжнародний розшук як особу, що сховалася від слідства та дізнання, і тому надання статусу біженця недоцільне. Попри позицію компетентних органів, Лукін статус біженця отримав як можлива «жертва політичних переслідувань». Згідно з відкритими джерелами, Лукін був бізнесменом і учасником ліквідованої владою фінансово-промислової групи, обвинуваченої в ухилянні від сплати податків в особливо великих розмірах. Жодною публічною політичною діяльністю з часу отримання притулку в Україні у 2006 році він не займається.

Питання про мету перебування і зайнятість мігрантів в Україні, їх соціальну, економічну та культурну адаптацію державу не цікавлять.

За кордоном

Розглянемо організацію міграційної політики на близькому прикладі. У Росії Федеральна міграційна служба, яка має свій бюджет, свою програму розвитку, свою кадрову систему і є самостійним органом управління, — підвідомча МВС. Міграційна політика Росії вирішує такі проблеми: 1. Підтримка зовнішньополітичних інтересів держави. Яскраві приклади — масова депортація грузинів під час загострення російсько-грузинських відносин, обмеження в’їзду для молдавських громадян. І навпаки — пільговий режим в’їзду та реєстрації для громадян України напередодні президентських виборів 2004 року, видача російських паспортів жителям Криму. 2. Кадрове забезпечення економіки. Для цілих галузей із важкими та низькокваліфікованими видами робіт у Росії мігранти становлять кадрову основу. Міграційна політика стимулює залучення кваліфікованої робочої сили — потреби російського машинобудування, енергетики, транспорту багато в чому вирішувалися за рахунок міграції з України, а також інших країн СНД. 3. Демографічний чинник. З огляду на низький приріст населення та малонаселеність величезних російських просторів, залучення мігрантів — єдина можливість вирішити проблеми демографії та старіння працездатного населення. 4. Освоєння та утримання територій держави. ФМС здійснює низку програм, спрямованих на залучення в Росію мігрантів із російською самоідентичністю, пов’язаних із панівною суспільною свідомістю та культурою, що посилюють переважаючий етнос. 5. Захист прав російських трудових мігрантів за кордоном. Міждержавні договори сприяють дотриманню прав гастарбайтерів, і з багатьма державами ЄС такі договори в РФ уже укладено (до речі, в Україні жодного такого договору, який би захищав права наших мігрантів у тій-таки Росії, в ЄС, не існує).

Таким чином, існування спеціального органу виконавчої влади, який вирішує комплексні завдання внутрішньої та зовнішньої політики, формує методи реалізації цієї політики у своїй галузі, є пріоритетом для російського керівництва. Міграційна політика — важливий інструмент зміцнення державного суверенітету та розвитку основного ресурсу країни — людського. ФМС РФ — це система, яка координує і планує державну політику й відповідає за результати. ФМС контролює обов’язкову реєстрацію іноземців, курирує роботу зі створення національного біометричного паспорта і нормативної бази для запровадження біометричної ідентифікації громадян. Зрозуміло, в руках ФМС — і повний контроль за видачею загальногромадянських і закордонних паспортів.

Слід зазначити, що надходження в бюджет від діяльності Федеральної міграційної служби склали близько 1,2 мільярда доларів! І цього року надходження значно зростуть. Таким чином, системна державна робота дає змогу отримувати цілком практичні та вимірювані матеріальні результати для бюджету.

Кожен, хто цікавився можливостями роботи в США, Канаді, країнах Євросоюзу, знає, наскільки високі там вимоги до трудових мігрантів. І наскільки сувора й ефективна система контролю та реєстрації мігрантів. Міграційна політика в розвинених державах — одна з основ реалізації державного суверенітету та перспективного розвитку.

Міграційна служба в Україні

На жаль, саме поняття «міграційна політика» в розумінні керівництва України відсутнє. І головний показник — відсутність навіть рамкового закону, який би визначав поняття і встановлював критерії такої політики. Можливо, наступного тижня парламент виправить бодай цю недоладність — адже робота над законопроектом триває з 1999 року! При тому, що наукова база, теоретичні розробки, дослідження міграційної політики в Україні досить розвинені, фахівці в цій сфері в нас є, діють програми обміну досвідом із закордонними структурами.

Зрозуміло, в Україні визріла гостра необхідність для створення спеціалізованого органу, аналогічного за функціями міграційним службам будь-якої цивілізованої країни. До речі, в СНД міграційні служби створено скрізь, за винятком України та Білорусі. При цьому очевидно, що питання підпорядкованості такої структури — другорядне. У світі міграційні служби із самостійним статусом, як правило, підвідомчі Мін’юсту, МВС, напряму підпорядковуються очільникові Кабміну. Головне, що такий орган повинен досягати цілей та виконувати завдання, яких зараз у державі не виконує ніхто.

Профільний департамент МВС займається тільки видачею паспортів. Мігранти для міліції — це як автовласники для ДАІ. Що більше їздить без прав за кермом, то краще. Мігранти — просто ще одна стаття неофіційних доходів, аби лишень не вбили когось. А їхня поголовна ідентифікація, реєстрація — для міліції питання абсолютно не пріоритетне. Який дільничний встановлюватиме особи десятка китайців у троєщинській готельці? Подивився, що все спокійно, «сотку» отримав і пішов — територію відпрацьовано.

Міграційна політика — це інструмент реалізації державної політики, а не просто якийсь додаток до паспортних столів і дозвільної системи. Тому ще в 1996-му, при Юрії Кравченку було прийнято Концепцію розвитку системи внутрішніх справ, яка діє до цього часу і передбачає «звільнення міліції громадського порядку від деяких не властивих їй функцій — паспортної та візової роботи... Ці функції буде передано... центральним органам виконавчої влади».

Європейський Союз включив до плану проекту дій Україна—ЄС пункт про створення в Україні спеціального органу у сфері міграції. І 13 червня 2007 року, після глибокого та всебічного опрацювання, прем’єр-міністр Віктор Янукович видав розпорядження Кабміну «Про схвалення плану дій Україна—ЄС», яким передбачено «створення Державної міграційної служби України для забезпечення необхідного міжвідомчого співробітництва на центральному, регіональному та місцевому рівнях шляхом об’єднання існуючих структур».

У 2008-му указом президента В.Ющенка про міграційну політику створення міграційної служби було визначено як термінове завдання, причому вказувалося на недостатні заходи уряду з вирішення даного питання. У 2009 році, коли підійшов час чергового звіту про виконання плану дій Україна—ЄС, уряд Ю.Тимошенко прийняв рішення про створення Державної міграційної служби як самостійного цивільного органу виконавчої влади на основі відповідних підрозділів МВС та Держкомнацміграції. Структура роботи та підпорядкування ДМС України точно відповідає положенню про статус Федеральної міграційної служби Росії.

У 2010-му, вже при третьому прем’єр-міністрі Миколі Азарові, створення ДМС набуло розвитку. У бюджеті фінансування міграційної служби було прописано окремим рядком.

Прем’єр, як і його попередники, розуміє, що виконання плану Україна — ЄС і розширення бази оподаткування фізичних осіб неможливі без структурної реформи міграційної системи України.

Відповідно до офіційних даних, представлених урядові фахівцями Державної міграційної служби України, у разі повноцінного функціонування з другої половини 2010 року ДМС і прийняття пакета законодавчих актів, спрямованих на забезпечення міграційної політики в Україні, — надходження до бюджету за шість місяців можуть становити близько трьох
мільярдів гривень, що втроє-вчетверо перевищує нинішні доходи скарбниці з усіх відомств, які зараз відповідають за різноманітні аспекти у сфері міграції.

Нічого державного, тільки бізнес

Та ось парадокс. Щойно створена Державна міграційна служба вже цього тижня може перестати існувати. Рішення про ліквідацію служби і повернення всіх її підрозділів до складу департаменту МВС і в Держкомнацрелігії може бути ухвалене вже в середу. Потішно, що службу, потребу створення якої було обгрунтовано при прем’єр-міністрі Януковичу, планує усунути... президент Янукович!

Усе сталося як в анекдоті. Після звернення генерального прокурора О.Медведька та уповноваженого з прав людини Н.Карпачової до президента з проханням прискорити створення Державної міграційної служби голова адміністрації президента С.Льовочкін дав доручення вивчити питання відповідним міністерствам та відомствам. Янукович особисто доручив викласти свої висновки прем’єр-міністрові. М.Азаров сьомого травня подав Януковичу лист, у якому повністю підтримав необхідність створення ДМС. Позиція прем’єра була обгрунтована політичними резонами, а також конкретними викладками з економіки. Азаров гарантував, що у разі створення служби бюджет отримає, як мінімум,
1 мільярд гривень уже нинішнього року, навіть не прийнявши додатковий пакет законів, а наступного — надходження становитимуть три-п’ять мільярдів гривень. Здавалося б, що може бути переконливішим для країни, яка переживає глибоку бюджетну кризу?

Проте Януковича позиція Азарова не переконала. Вагоміше для президента прозвучали аргументи міністра внутрішніх справ А.Могильова. І тепер усі програми розгортання ДМС згортаються. «ДТ» звернулося до керівництва адміністрації президента з проханням пояснити причини такого рішення.

З апарату заступника глави АП О.Лукаш ми отримали документ, на підставі якого президент змінив довгострокову урядову програму.

Виявляється, МВС раптом вирішило само створити у своєму складі цивільний орган з управління міграційною політикою. Основна аргументація — міграційні служби багатьох країн підпорядковані МВС. У документі немає жодного слова про мету й завдання міграційної політики, немає жодних економічних показників, немає нічого. Логіка суто бюрократична: оскільки ДМС досі не отримала штатного складу й приміщень (яких їй досі не передає МВС), це означає, що служба не впоралася з оргпитаннями і треба передати її функції назад, а саму службу — ліквідувати.

Очевидно, Могильова не влаштовує начальник ДМС Ігор Репешко. Але чому б не замінити начальника ДМС лояльною професійною людиною, а не рубати під корінь уже готовий проект створення міграційної служби, в який держава за минулі роки, зокрема й за розпорядженням прем’єра Януковича, вклала десятки мільйонів гривень? Адже через «Урядовий кур’єр» у штат ДМС уже набирають працівників, офіційно виділено приміщення.

Державну логіку в цьому рішенні розгледіти важко, — проект створення ДМС пройшов десятки нарад і погоджень, його необхідність було підтверджено трьома складами уряду. Навіщо знищувати те, на що витрачено багатолітні зусилля й кошти, таким бульдозерним способом, у стислі терміни, без жодних серйозних викладок, без серйозної проробки? У доповіді, підготовленій, очевидно, в МВС, про державні інтереси немає ані слова. Але приватні інтереси проглядають.

Річ у тому, що зі створенням самостійного, хай і координованого МВС, відомства з’являються передумови до втрати важливого джерела добробуту міліцейського керівництва — контролю за виробництвом і видачею паспортів. «ДТ» вже проводило розслідування про те, як МВС при попередньому міністрі Ю.Луценку без жодної мотивації замовляло закордонні паспорти приватному консорціуму «ЄДАПС», близькому до народного депутата В.Грицака. «ЄДАПС» виставляє руйнівні для бюджету ціни на свої послуги. Так, зі 120 гривень у собівартості закордонного паспорта понад 100 гривень припадало на одну-єдину пластикову сторінку, яку поставляє «ЄДАПС». Як і чому уповноважені співробітники МВС підписують такі невигідні умови закупівлі пластикових сторінок у паспорт і збагачують, таким чином, приватну структуру на сотні мільйонів гривень на рік за рахунок громадян, знає тільки їхня совість. «ЄДАПС» чудово заробляє на техталонах та інших документах МВС, — значну частину їхньої вартості становлять захисні знаки «ЄДАПС». Хоча навіщо потрібна голограма на техталоні за 100 гривень, жоден генерал пояснити не в змозі. МВС виявляє лояльність до бізнесменів із «ЄДАПС» і в інший спосіб: на території консорціуму чиновники примудрилися свого часу створити державний Центр персоналізації документів МВС, який безпосередньо вносить особисті дані в документ. Отож, положення про створення ДМС передбачає передачу Центру персоналізації у підпорядкування міграційній службі. Зрозуміло, «ЄДАПС» не має наміру віддати контроль за державним підприємством. Що ж, можна привітати депутата Грицака, — ще один раунд боротьби в держави він, здається, знову виграв. Центр персоналізації залишається під повним фактичним контролем «ЄДАПС» і формальним — МВС. Хай у країні ще кілька років не буде міграційної служби, кого це хвилює? Звісно, міністр МВС у наш бурхливий час набагато переконливіше виступає в очах президента, ніж прем’єр-міністр. Звісно, сотні мільйонів прибутку для бізнесу важливіші за мільярди гривень для державного бюджету, важливіші за державну політику, план Україна — ЄС тощо. Тільки б не зменшувати норму прибутку для потрібних людей. Стабільність, ви ж розумієте, важливіша за реформи.