Чи захоче Рада додати в наше життя справедливості?

Прагнення українців до гідних стандартів життя спонукає шукати оптимальні моделі регулювання відносин приватної особи із владою. Зазвичай громадяни вважають, що, приміром, скасування депутатської недоторканності або ж перерозподіл повноважень між представниками влади зможе розв’язати проблеми, які виникають у повсякденному спілкуванні людини та влади. Саме тому напередодні виборів до представницьких органів найпопулярніші саме такі обіцянки. Але навіть їх виконання, на жаль, не поліпшує ставлення держави до людини.

Право на належне адміністрування

Українська держава ще 1996 року закріпила в Конституції положення про те, що людина визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Особливої значущості ця базова ідея набуває у відносинах, які виникають у людини з чиновниками. В Україні і громадянське суспільство, і державні інституції усвідомлюють, що перебіг таких відносин має здійснюватися за правилами, які в європейській правовій традиції отримали назву «адміністративна процедура».

Зазвичай в Україні не згадують про право на належне адміністрування. Натомість у законодавстві Європейського Союзу воно визнається і закріплене у ст. 41 глави V Хартії основних прав Європейського Союзу. Це право передбачає, зокрема: а) право кожної людини висловити свою думку, перш ніж до неї будуть застосовані заходи, які можуть спричинити для неї несприятливі наслідки; б) право кожної людини на доступ до матеріалів справи, яка її стосується, при дотриманні конфіденційності, а також професійної та комерційної таємниці; в) обов'язок адміністративних органів мотивувати ухвалені рішення.

Закон про адміністративну процедуру намагаються ухвалити вже понад 20 років

В Україні вже більш як 20 років розробляють проєкт закону про адміністративну процедуру. Про необхідність упорядкування діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у відносинах із громадянами зазначено ще в Концепції адміністративної реформи, затвердженій Указом президента України «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» від 22 липня 1998 року. Стратегією реформування державного управління на 2016–2020 роки розробка законопроєкту про адміністративну процедуру визначена як пріоритетне завдання. Нині Кабінет міністрів України подав законопроєкт «Про адміністративну процедуру» на розгляд Верховної Ради України (реєстраційний номер 3475).

Закон про адміністративну процедуру поліпшить становище приватної особи у відносинах із чиновниками

В основу проєкту закону покладені ідеї, зміст яких зводиться до такого: 1) особі гарантується право висловити свою позицію у справі до ухвалення рішення; 2) особі забезпечується доступ до матеріалів її справи; 3) орган влади зобов’язаний мотивувати рішення, ухвалене не на користь особи; 4) орган влади зобов’язаний в ухваленому рішенні зазначати, яким чином і до якого суб’єкта рішення може бути оскаржене.

Впровадження в українське законодавство цих принципів поліпшить становище приватної особи у відносинах із чиновницьким апаратом, оскільки закріпить порядок ухвалення рішення щодо особи. Такий законодавчий акт стане основним законом публічної адміністрації, що дозволить її обмежувати й контролювати. Саме через адміністративну процедуру ідея людиноцентризму буде реально відбита в нормах права.

Новели законопроєкту

Положення проєкту закону про адміністративну процедуру спрямовані на те, щоб не допустити обтяження для приватної особи у відносинах із посадовцями органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Так, сказано, що адміністративний орган не має права зобов’язувати приватних осіб самостійно отримувати документи й відомості, необхідні для здійснення провадження, якщо вони перебувають у державних реєстрах або володінні інших владарюючих суб’єктів. А державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації повинні на вимогу адміністративного органу надавати такі документи й відомості.

Положеннями проєкту закону впроваджується ідея «одна заява — кілька справ». Це означає, що особі буде достатньо подати одну заяву для вирішення кількох взаємопов’язаних проблем. Наприклад, із народженням дитини в батьків виникає необхідність зареєструвати цей факт, зареєструвати місце проживання дитини, ініціювати отримання допомоги від держави. І через подання однієї заяви можна буде вирішити всі ці справи. Також передбачено, що особі не може бути відмовлено в реєстрації поданої заяви. Особливої значущості такий припис набуває у разі, коли є ризик того, що представник влади вимагатиме в заявника надання документів, непередбачених законодавством, і не прийматиме до розгляду заяву.

Ще одна новела, вміщена в законопроєкті про адміністративну процедуру, — закріплення правил адміністративного провадження з великою кількістю осіб. Ідеться про випадки розгляду питань про надання дозволів на будівництво торговельно-розважальних центрів на території житлових масивів, розміщення автозаправних станцій або шкідливих виробництв поблизу будинків, у яких мешкають люди. Законопроєкт передбачає, що для вирішення справи, яка стосується великої кількості осіб, можуть залучатися представники цих осіб, а також представники громадських організацій, позиції яких має врахувати суб’єкт влади, ухвалюючи рішення.

Важлива новела законопроєкту — вимога до суб’єкта влади мотивувати ухвалене рішення. Таке обґрунтування адміністративного акта в письмовій формі має давати можливість особі правильно його зрозуміти. А недостатнє, суперечливе чи незрозуміле обґрунтування буде рівноцінне його відсутності. Мотивування акта, ухваленого не на користь особи, дозволить такій особі виважено ухвалити рішення про його оскарження. А в більшості випадків не допустить подальшого конфлікту між приватною особою та представником влади.

Крім того, у проєкті закону є вимога в ухваленому рішенні зазначати термін набрання ним чинності та способи його оскарження. Зокрема, саме орган влади має вказати назву та місцезнаходження адміністративного органу, до якого особа може звернутися зі скаргою на прийняте рішення, та вид суду, до якого може бути подано позов. Це допоможе особі скористатися можливістю оскаржити акт без витрат на послуги юристів. Окрім того, момент набрання адміністративним актом чинності пов’язується з фактом доведення його до відома особи (осіб). А тому й термін адміністративного оскарження рахуватиметься з такого моменту.

Окрему увагу в законопроєкті приділено можливості відкликання адміністративного акта. Зазначимо, що проблема скасування органом влади ухваленого ним рішення неодноразово ставала предметом судових проваджень. Найбільш резонансними прикладами є справи, коли орган місцевого самоврядування ухвалює рішення про виділення особі земельної ділянки, а згодом скасовує це рішення. Зокрема, у 2009 році навіть Конституційний Суд України надав тлумачення такому повноваженню представників влади. Нині жоден нормативно-правовий акт не встановлює умов відкликання правомірного адміністративного акта. Натомість у законопроєкті про адміністративну процедуру такі умови закріплено. Крім того, тлумачиться категорія «публічний інтерес», з огляду на який адміністративний акт може бути відкликаний і при цьому вирішено питання відшкодування шкоди особі, котрій цей акт був спрямований.

Звернімо увагу ще на одну новелу законопроєкту. Йдеться про встановлення правил, за якими адміністративний орган реалізовує так звані дискреційні повноваження, або адміністративний розсуд, наявність яких, з одного боку, дозволяє діяти гнучко, обирати оптимальний варіант рішення, враховувати обставини конкретної справи, а з іншого — може породжувати корупційні дії, призводити до ухвалення рішень усупереч меті, з якою ці повноваження надано.

Парламент має діяти рішуче

Отже, запровадження в Україні правил загальної адміністративної процедури обмежить свавілля з боку представників влади щодо приватної особи, сформує зрозумілі особі й чиновникові приписи. У зв’язку з цим необхідно, щоб парламент якнайшвидше ухвалив закон про адміністративну процедуру. І цей закон буде найліпшою гарантією конституційного положення, сформульованого у статті 3: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».