Чи врятують українців 50 км на годину, або Новорічний "подаруночок" від МВС

Турбота про людину на прапорах і язиках усіх політиків і політиканів - це загальне місце.

Немає нічого сенсаційного й в інформації про кількість жертв ДТП, ну хіба що для авторів останніх законодавчих ініціатив, які, ймовірно, раніше цією статистикою не цікавилися. Що ж пропонується і наскільки ефективними будуть рецепти від Міністерства внутрішніх справ, запущені з 1 січня 2018 року?

Усміхайтеся - вас фотографують!

Із подачі Міністерства внутрішніх справ Кабінет Міністрів України ухвалив аж три постанови і запропонував Верховній Раді внести до деяких законів зміни, спрямовані на посилення відповідальності за порушення правил дорожнього руху (ПДР).

Ключове нововведення - фіксація порушень в автоматичному режимі (Постанова КМУ від 10.10.2017 №833). Ось що фіксуватиметься: порушення обмеження швидкості, проїзд на заборонні сигнали світлофора, порушення правил зупинки та стоянки, їзда й зупинки на смузі громадського транспорту, виїзд на зустрічну смугу, проїзд через залізничні переїзди, їзда по тротуарах і пішохідних доріжках. Загалом, мало не буде.

Постанова, власне, затверджує два нормативні документи, перший - "Порядок функціонування системи фіксації адміністративних порушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі". (Тут незрозуміло, що буде в автоматичному режимі - система фіксації чи дорожній рух?) Другий - "Порядок звернення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, до уповноваженого підрозділу Національної поліції".

Останній документ - особливо цікавий. Згідно з його п. 2: "Особа, що фактично керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, протягом 14 днів з моменту одержання власником транспортного засобу або особою, яка ввезла на територію України транспортний засіб, зареєстрований за межами України, постанови про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, може звернутися до уповноваженого підрозділу Національної поліції особисто або за допомогою технічних засобів із заявою про визнання згаданого факту правопорушення та згоду на притягнення до адміністративної відповідальності".

У перекладі на зрозумілу мову це означає: якщо власник авто або водій "євробляхи" отримав постанову про правопорушення, то не він (siс!), а той, хто фактично керував машиною, може звернутися до поліції з такою собі "явкою з повинною". Тут виникає низка запитань. По-перше, якщо це різні люди, то звідки реальний порушник довідається, що власник авто отримав постанову? По-друге, з тексту випливає, що звертатися до органів не обов'язок, а лише пропозиція: можете звернутися, а можете й ні.

Звідси висновок: якщо за кермом був не власник авто, то Кабінет Міністрів України де-факто покладає на власника обов'язок знайти порушника і примусити його написати "щиросердне визнання провини". Фактично Кабмін перетворює власника на віртуального поліцейського, слідчого на громадських засадах і народного дружинника з совкового минулого водночас. Зрозуміло, що машина, передана за дорученням (або без нього), може поїхати ду-у-у-уже далеко.

Тут доречно поцікавитися, чи не порушує Кабмін положень Конституції України, згідно зі ст. 19 якої "нікого не можна примусити робити те, що не передбачено законодавством".

Наступне запитання: а якщо "особа, яка фактично керувала" не звернеться з відповідною заявою до поліції? Або звернеться з заявою про невизнання факту правопорушення? Здавалося б, постанова КМУ мала би передбачити такий варіант розвитку подій, але… не передбачила. Як діяти в таких випадках співробітникам Нацполіції - незрозуміло. Ст. 6 Конституції України однозначно вказує: "Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України". У нашому випадку такого закону або підзаконного акта немає. Виходить, у Нацполіції де-юре зв'язані руки? Але, як відомо з досвіду, не де-факто…

Конституція, МВС, Нацполіція та інші порушники…

У п. 4 того ж таки "Порядку звернення особи…" КМУ, з подачі МВС, уточнює: "Заява подається заявником за умови його ідентифікації". З чого випливає, що при автоматичній фіксації має бути точно встановлена особа, яка перебувала за кермом авто! Чудово, якщо так, але чи так це?

Адже ніхто не дасть гарантії, що разом із порушенням буде зафіксовано посвідчення особи водія з його фото анфас і в профіль. Скоріш, зафіксують просто знімок машини з номерами. Очікувати повного портфоліо - наївно, але навіть якщо вдасться отримати фото водія, що далі? Співробітники Нацполіції або якесь найняте експертне агентство (з відповідним сертифікатом), визначатиме за фотографією, хто це - власник авто, його сват, кум чи брат? І виносити вердикт: це саме він, Петренко П.П., порушив.

Чому встановити особу порушника так важливо? А ось чому.

Згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Конституція України має вищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на її основі і повинні їй відповідати (ч. 2 ст. 8). Ба більше, Конституційний суд України ухвалив окреме рішення (від 22 грудня 2010 р. №23-рп (2010) у справі про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, де роз'яснено принцип обов'язковості доведення провини й презумпції невинуватості. Пунктом 4.3 цього рішення передбачено: 1) обов'язковість встановлення особи порушника - саме його і тільки його можна притягнути до відповідальності; 2) власників авто можна притягнути до відповідальності, якщо тільки в їхніх діях встановлено склад правопорушення, тобто доведено їхню провину. Інакше кажучи, якщо невідомо, хто був за кермом у момент порушення, власника авто карати не можна!

З моменту ухвалення Конституційним судом цього рішення служителі закону в міліцейсько-поліцейських погонах шукали різні способи його обійти.

У 2015-му, з подачі КМУ Арсенія Яценюка, до Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) замість неконституційної статті 14-1 внесли додаткову статтю 14-2, яка регламентує відповідальність за адміністративні правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, й фактично повторює норми статті 14-1. Першою частиною цієї статті запроваджувалася "презумпція невинуватості" - відповідальність за порушення ПДР покладалася не на водія, що його вчинив, а на "юридичних і фізичних осіб, на яких зареєстровано транспортний засіб"! Тут особливо комічно виглядає відсилання до юридичної особи. Наприклад, ЗАТ "Макаронно-шоколадна фабрика ім. К.Маркса" (згідно із цією статтею) може сидіти за кермом автомобіля й порушувати правила дорожнього руху!

Далі в ст. 14-2 уточнюється, що фізична особа, на яку зареєстровано транспортний засіб або яка ввезла транспортний засіб, звільняється від відповідальності, якщо на момент вчинення правопорушення таким транспортним засобом управляла інша особа. А от юридична - не звільняється! Виходить, якщо водій макаронно-шоколадної фабрики влаштував ДТП, відповідати за це повинні всі акціонери підприємства?!

Та остання частина цієї статті ще цікавіша: якщо машину передано в керування (володіння й користування) іншій особі, то… саме вона відповідає за порушення ПДР, а не той, хто насправді керував автомобілем!

Усі частини статті 14-2 не узгоджуються між собою і навіть суперечать одна одній. За бажання в будь-якому конкретному випадку можна застосувати кожну з них! (Зрозуміло, за бажання поліцейського, а не водія.)

Однак остаточно забиває цвях і розставляє крапки під знаками запитань стаття 122 того ж таки КУпАП, в якій перераховано всі можливі види порушень ПДР і розміри штрафів, які за це передбачаються. Саме їх КМУ з подачі МВС збирається в багато разів підвищити. Найбільш юридично курйозний у ній - не зміст, а примітка. Суть її, з одного боку, проста, як валянок, але з іншого - суперечить здоровому глузду й формальній логіці: якщо зазначені в статті порушення вчинила особа, яка керувала автомобілем у момент порушення, то порушник - саме ця особа, але якщо це ж порушення зафіксовано в автоматичному режимі, то порушником є той, на кого зареєстровано автомобіль! Якби автори законопроекту ознайомилися із зазначеним вище рішенням КСУ, то вони знали б, що суд цим рішенням також постановив, що суб'єктом, який підлягає адміністративній відповідальності, може бути тільки фізична особа, а не якась там макаронна фабрика. Юридична простота, яка гірша за крадіжку.

Навіщо тут, питається, Конституційний суд з його високими правовими міркуваннями й висновками? Яка презумпція невинуватості? Все це - дурість собача: Арсен Борисович сказав, Володимир Борисович подав, а Верховна Рада дружно натиснула на кнопки - от вона, істина в останній інстанції!

Співчуваємо, але ви - в базі

Наївно вважати, що власника авто врятує згадане рішення КСУ - судячи з Постанови КМУ №883, ніхто й не збирається встановлювати особу порушника! Усі рецепти міністра МВС зводяться до пропозиції: напишіть заяву, що ви визнаєте свою провину. А як же діятиме Нацполіція, якщо "винний" не написав заяви? Та просто - за давно відомою статтею 258 КУпАП: "У випадку виявлення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого за допомогою спеціальних технічних засобів, що працюють в автоматичному режимі… протокол про адміністративне правопорушення не складається, а постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься без участі особи, яку притягають до адміністративної відповідальності. Копії постанови… надсилаються особі, притягнутій до адміністративної відповідальності, протягом трьох днів від дня винесення такої постанови".

Тобто без зайвої паперової тяганини якась особа отримає постанову про чималий штраф. Однак цей пасаж не визначає найцікавішого - як визначатимуть цю "особу, що притягується"? Звичайно, тут порушено і принцип презумпції невинуватості, й елементарну логіку - особи немає, вона невідома, але вона притягується! Однак, як бачимо, поліцію це зовсім не хвилює! Виходить, "Порядок звернення особи" з Постанови КМУ №883 написано лише про людське око, для довірливих автомобілістів - штраф зависне на власникові автомобіля. Головне тут - "Порядок функціонування системи фіксації", саме він запускає систему автоматичного стягнення штрафів! А всю процедуру вже давно "забили" в КУпАП і саме нею без зайвих церемоній користуватиметься Нацполіція. Власникові автомобіля або водієві "євробляхи" надійде постанова зі штрафом, і йому залишиться написати "явку з повинною" і сплатити штраф (навіть, якщо не він був за кермом) або одного чудового дня його зупинять (за допомогою тих-таки засобів автоматичного спостереження) і заарештують машину за несплату штрафу зі словами: "Співчуваємо, але ви - в базі"…

Найсправедливіший український суд

Існує єдиний спосіб відновити справедливість і оскаржити штраф, заснований на анонімній автоматичній фіксації, - звернутися до суду. Як це працює, я відчув на власній шкурі.

Напередодні Благовіщення 2016 року, пополудні, я не знайшов своєї машини, залишеної на смузі громадського транспорту серед безлічі інших машин (ким - не уточнюю навмисно!). У момент виявлення пропажі майнули три думки: 1) вкрали; 2) на пенсію іншої вже не купити; 3) яка сволота - інших машин було мало? Однак знайшлися добрі люди, які "заспокоїли", - машину евакуювали.

В управлінні Нацполіції м. Києва лейтенант І.Бондарева винесла "Постанову у справі про адміністративне правопорушення". Розглянувши матеріали "справи", лейтенант І.Бондарева встановила, що О.Сергієнко, управляючи транспортним засобом, номерний знак такий-то, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП. З матеріалів "справи" лейтенант Бондарева показала фото порожнього автомобіля і копію акта огляду й тимчасового затримання. Ні протоколу, який необхідно скласти в обов'язковому порядку (ст. 254 і 256 КУпАП), ні будь-якого іншого документа, який встановлював би особу порушника, - не було. Сама І.Бондарева на місці правопорушення теж не була присутня. Звідки ж тоді вона довідалася, хто саме "керував транспортним засобом"? Це запитання залишилося без відповіді...

Тут ми маємо повну аналогію з автоматичною фотофіксацією, яка у найближчому майбутньому очікує всіх водіїв країни, - постанова про штраф з фото автомобіля, "який вчинив адміністративне правопорушення". Тому, думаю, буде цікаво, як відбувалася спроба відновити справедливість.

Поруч із робочим місцем лейтенанта І.Бондаревої виявився столик якогось приватного підприємства, що приймало платежі за евакуацію - 720 грн (удвічі дорожче, ніж в аналогічних конторах) - і перебування автомобіля на штрафмайданчику - 144 грн за п'ять годин. Виявилося, що для його повернення в першу чергу треба сплатити ці суми, що майже вдвічі перевищують сам штраф, - 510 грн. Цікаво, що розцінки ці взяті не зі стелі, а затверджені МВС іще за часів В.Януковича, але система продовжує працювати і при новому міністрі, і новій владі.

Дещо цікаве з'ясувалося й при вивченні законодавства - відповідно до вимог ст. 265-2 КУпАП автомобіль може бути евакуйований лише тоді, коли він істотно перешкоджає дорожньому руху. Далі стаття містить імперативну норму, яка забороняє евакуацію машини: "У випадку, якщо розміщення затриманого транспортного засобу істотно не перешкоджає дорожньому руху, такий транспортний засіб не може бути доставлений для зберігання на спеціальний майданчик".

Виникає запитання, що вкладається в поняття "істотно перешкоджає"? Здорова логіка підказує - якщо автомобіль перекриває вулицю так, що ніхто не може проїхати, створює затор або стоїть так, що трамваї або тролейбуси не можуть проїхати, це - істотна перешкода. Вулиця, звідки евакуювали авто, має однобічний рух у три, а подекуди й чотири(!) смуги, ні трамваї, ні тролейбуси нею не їздять, понад те, розділ статистики на сервісі "Яндекс-пробки" показував, що там ніколи не буває заторів, тільки ускладнений рух у години пік (але не о першій годині дня). Усі ці аргументи - порушення процедури, невстановлення особи порушника, більш ніж сумнівна потреба в евакуації - було надано Святошинському районному суду Києва.

Розгляд тягнувся так довго, що за цей час можна було і народитися, і вмерти. Судові засідання переносили кілька разів, а всі терміни стягнення штрафу минули. Нарешті, суд у складі головуючої Уляновської О.В. і секретаря Чернишук К.О. залишив позовні вимоги... без задоволення. Не тільки аргументів заявника, а й думки Конституційного суду України до уваги взято не було. Якщо в когось іще залишилися ілюзії і надії, що найсправедливіший український суд прийме їхню сторону - Бог їм у поміч.

Що в сухому математичному залишку? Держава взяла на себе всі судові витрати, штраф у 510 грн у держбюджет так і не надійшов, зате якесь ПП, без особливих зусиль, отримало 864 грн за півдня "роботи". З огляду на те, що по всій країні таких "безкорисливих" помічників Міністерства внутрішніх справ - безліч, виходить, що система забезпечення безпеки дорожнього руху працює насамперед на користь таких маленьких ПП, за якими, слід думати, стоять немаленькі люди.

Коли система автоматичної фіксації набере обертів, важко навіть уявити, які грошові річки потечуть у кишені тих, хто сидить на цій схемі. Чимала сума штрафів, крім того, офіційно піде у МВС - прямо або через держбюджет. Про те, що роздування штрафів провокуватиме водіїв давати хабарі, а поліцейських - піддаватися спокусі їх брати, можна навіть не згадувати...

Ключове запитання

Усі ці "прекрасні" перспективи відходять на задній план перед головним запитанням - чи дадуть нововведення результат? Чи знизяться смертність і травматизм на дорогах? Адже, крім автоматичної фіксації, КМУ пропонує кардинально посилити покарання за порушення, яких на камеру зафіксувати не можна, - водіння в нетверезому стані, "під наркозом", без водійських прав тощо.

Для відповіді потрібно, імовірно, визначити ключові причини ДТП з трагічними наслідками. Якщо не усунути їх, то формальне збільшення штрафів, як показує іноземний досвід, не дасть результатів.

Автори нововведень сподіваються, що зниження максимально допустимої швидкості з 60 до 50 км/год. істотно вплине на кількість смертей при наїзді на пішоходів, при цьому називаються цифри 82% і 20% відповідно. Однак багато джерел стверджують, що наїзд і при швидкості 50 км/год. дає 50% смертей. Але це обмеження насправді - фіговий листок: допустимі +10 км/год., що звільняють водія від штрафу, дають ті самі 60 км/год. Понад те, поки цю норму не введено в КУпАП і діє стара - +20 км/год., навіть за 70 км/год. ніхто не штрафуватиме.

Однак і штрафи не врятують українців. Виявляється за 9 місяців 2017 року, їх було виписано на 352 млн грн, а реально сплачено в 10 разів менше - 31 млн грн (8,7%). Чого ж їх боятися при таких показниках? Доти, доки водій не стоятиме перед вибором - їхати за правилами або платити штраф, будь-які обмеження та фотоштучки результату не дадуть.

В Україні найнебезпечнішими вважаються магістральні траси: Київ-Одеса, Харків-Київ-Чоп, Кропивницький-Стрий, Київ-Ковель-Ягодин, Львів-Мукачево, Мелітополь-Одеса. І це - цілком закономірно: практично всі вони проходять через села, міста й селища, де відсутні підземні або надземні переходи, огородження траси тощо, а якщо щось і є, то місцеві жителі найчастіше їх ігнорують. Чи не настав час центральній і місцевій владі звернути увагу саме на цю проблему? У XXI столітті просто дикість, коли магістральне шосе йде головною - не обгородженою нічим - вулицею села.

Найбільш надійно людину захищає не дотримання правил, не боязнь штрафів, не горезвісна фіксація в автоматичному режимі, а інженерні й технічні рішення, які мінімізують ризики. Це - огородження трас, розділення зустрічних смуг відбійниками, освітлення доріг, чітка розмітка, зрозумілі й зручні покажчики, "лежачі поліцейські", подушки та ремені безпеки, об'їзні дороги і, врешті-решт... Ці способи вирішення проблем безпеки на дорогах відомі всьому світу, але чомусь не відомі нашим міністрам...

У цивілізованих країнах не менш як 15% бюджету будівництва та капітального ремонту доріг іде саме на ці цілі, у нас же влада й дармоїди при ній безмірно піаряться, безглуздо роздувають штрафи, заробляють на тендерах і потихеньку наживаються на схемах з евакуацією. Усе це, на жаль, - ознака країни нецивілізованої.